- Місце запису: село Мізяків Калинівського району Вінницької області;
- Дата запису: 19 серпня 2020 року;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Коменчук Конон Павлович, 1 вересня 1928 р.н. в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Як Вас звати?
Конон
Конон Павлович
Прізвище, фамілія?
Коменчук
Коменчук Конон Павлович
Коли ви народилися?
1928 года
А число, місяць?
Га?
Місяць-місяць?
Первого вересня
Март, первого марта
Угу, а де ви народилися?
Га?
Де, де народились? Тут, тут народилися?
Не в цій хаті, була он там хата. Ну пошті, теє, в одном цьому обісті. В цьому дворі, як то кажуть 92 годи пробув.
Розкажіть про батьків, як їх звали? Батьки, як батьків звали?
Батьків? Батько — Павло Володимирович звався, а мати — Василина Павлівна. А вже дідів я не знаю, общем батько і матері — я не знаю…о.
Чим батьки займалися?
Га?
Чим займалися батьки? Яке господарство мали?
А чим займались?! Тримали конячку, як то кажуть, цей, корову тримали, ця корова, як то кажуть, 33 год викормила нас. Усіх не викормила, удвох померло, нас була сім’я, теє — батько і мати, і нас було чотирьох, то двох померло.
А як звали?
Двох хлопців померло. А я і старша сестра осталися
Євген один звався хлопець, а другий я забулася, як цього хлопця
Угу
Хлопці як ці звалися?
Як звали братів сестер, розкажіть?
Як звати?
Да.
Пилип і Кузьма, Пилип 1921 году — той старший був, а Кузьма, цей 1930.
Батьки пішли в колгосп?
Га?
В колгосп батьки пішли працювати, да?
Да.
У: Батьки в колгоспі були?
Да, да
В колгоспі — да.
Коли, коли пішли?
Тоді коли засновувався колгосп
Після 1933 года, після 1933 года… це… окупіровали цей колгоспи, то колгоспи. Ніяких сопротівлєній не давали, потому шо, як не хотів — розкуркулюють, що забрали
Да.
Чи конячка була, чи корова — всьо забрали це все…о. І хату, як хата була хороша, он тамо була хата, і цю хату забрали, під знос, то шо хочуть, бо батьки не хотіли йти в колгосп. Бідували, як то кажуть, ми. Хочу казати, що з вишні листя сушили, перемелювали в макітрі макогоном на мукичку, молоко було, робили таку шліхту. Це їсти, зерна ще такого не було, то так і виживали. Лушпайки, цей, з картошки не було лушпайки, щоб це осталась десь лишня, бо скрут бів великий. А бабушка жила моя отам, де то стоїть трансформатор, там була хата. То це я захочу їсти, біжу до неї босяка зимою. Прибігаю туди, кажу: «Бабушка, шо в вас є?». Вона наварила казанок лушпайок цих, каже: «На, будеш їсти, сину». Я сів, двохлітровий казанок, то я за дві мінуті, отако жменями його і бігом назад додому. Таке було, як то кажуть, горе.. Горе було дуже всім. Раньше, тут були сусідстві, ну він їсти хотів, курку вкрав у сусідів. У нього найшли в печі цю курку, наварилась сьо. То його дуже били, а дуже була така грязь, взяли мотузками волокли по дорозі, волокли… і він там… приволокли, потом пустили його. Він щось пожив пару днів, одав конці. За що? За курку, за одноє, як то кажуть, людина постраждала. Дуже бідували. Це в нас, виручала корова. а щоб не корова всі б навєрно конці отдали б, що ж, як то каже, у людей що було — з коморів усе позабірали. Зерно то шо — всьо повикачували. Ну за шо? Сталін захотів, щоб всіх настожити і так він робив. Що ж, приїджають…це…обшук роблять і це всьо забирають, оставляють тілько в чому вдіті і ще на тобі. Всьо
А забирали тільки продукти?
Га?
Продукти лише забирали чи одяг могли забрати, речі забрати якісь, ті шо обшукували?
Всьо забирали.
І одяг тоже забирали
Забирали всьо
Забирали, а там сільрада наші продавала
Забрали цей, а потом активисти ходять і підписуйся, що в колгосп підеш чи нє. Ну то, батько зразу каже: «Піду, потому шо лучше не зроблю нічого… о…а хуже для себе». Хто не пішов, я ж кажу — всьо позабирали: і корову, і коня, всьо, хто не йшов в колгосп і ще й хату, скажуть з хати виселяють, таке було.
А якщо хату забрали, хату забрали, то де люди жили, що робили?
Де хоч, там і ді…ото діда, ото був жив, ну то його тоже розкуркулили, в цій хаті посилили були школу, то сьо; а йому нема де діця, то він в Янів, тут недалеко є 10 км, то він там в Яневі атакувався якось, приютили, то він там виживав. Робив стільчики, драбинки, що тако, а там базарчик каждий день був і так він виживав, а баба скалічіла. То тут, як хату цю розкидали, то на коні дві пари, коней забирати, баба приходи підлазе під коні, щоб забили її, і кінь геть, не то шо, геть не здрегнеться, не зачепив нічого. О, значит то імена, чуєте то шо животне, шо це людина є…о. Тай таке.
А ви пам’ятаєте як до вас до хати прийшли оці?
Як шо?
Як до вас додому прийшли і обшукували, ви це пам’ятаєте?
Я не чую
Чи пам’ятаєш як прийшли до хати і шукували зерна, то шо всьо шукали в хаті?
Чи памню?
Да, да
Да, да
В нас так дуже не шукали дуже, ну приходили ці активісти, приходили це, тут за шо били, чи до колгоспу підеш.
Так зразу підписали ці шо підуть, то пішов.
Я кажу, та батько зразу согласився і всьо, потому шо. А шо був одказався, як то каже, то може і ми там тоже конци отдали б. А так, Слава Богу, шо трошки було зерна ше чучуть своє кажу, [01:56] (не чути слова) робили цю шліхту, молоко, то так і виживали.
А ви знаєте цих активістів?
Га?
Активістів знаєте, тих що обшукували? Це місцеві були? Як їх звали?
Свинів?
Ні, активісти.
Чи ті місцеві люди були? Так як був Грицько отой, Давид Сракамака то шо то, ти знав його?
Активістів?
Да.
А чого ж не знав?
Ну то й воно то так
Так назвіть їх, як їх звали? Що це за люди?
Ну ці активісти…був в нас Харченко Давид, то він цю хату, як то кажуть, зніс — собі построїв хату…так шо. Ну такі були…це, для себе вони робили добре…
Савка
… а над людьми, як то кажуть сдівалися. Да і всьо. Було горе, як кажуть. А вже даже взяти от 1947 год, вже ж можна було виживати інакше, а тоже зробили Голодомор. Мусів, як то каже, їздили в Западну, що купити якогось зерна…
Бараболю гнали і продавали.
Там кг 50-ть чи скіко
Кажу, я кажу діду кажи що в 1947 році ще бараболю..
Га?
Бараболю гнилу кажу діставали..
А! То це вже після, після німця
То ти ж кажи за всьо…
Люди виживали в 1947 году худо, то напоминали позакопувана була в ямах ця бараболя, добували її там пласт оставався, вона ж вже догнила та зробився склад там, добували її це за 1947 год і брали її, вона така… ну корки. Обдирали цю корку, отак біленька, як то біла мука, висушували. А тхнула така і пекли блінчики, це в 1947 году. А я прихожу в мене тьотя жила так на другій вулиці, а в них сім’я велика була, щось 7 душ дітей і їх двоє, 9 душ печуть ці блінчики, а я сидю так дивлюся…а. Та каже: «Може тобі дати»; кажу: «Дайте!». Дала мені цього блінчика, я вийшов раз вкусив, вже його не… Він мені не пішов, заколотилося всьо, не можна. Та кажу: «Нє, я більши їх не хочу». А вони виїли, мусіли виживали від цього. Що деякі ями були позакопувані з цею картошку, всі подобували, позабирали. Виживали так. А морфію, ходили морфію, там в лісі в нас росла морфія. Знаєш шо за морфій, нє? Еее…така як акація, така вона жовтеньким цвіла, а потом перецвітає та стрючечки, як горохові. Та брали її лущили, вусушували, на жорнах перемелювали і пекли блінчики, як то каже матор…, коржі всьо. В нас одна тітка цеї, її вже нема, напекла цих і в 1947 році пішла в Вінницю, їхати ж не було чим. Ну продати, якусь копійку вторгувати. Прийшла там сиділа-сиділа, трошки продала чи не продала і сама з’їла та й заснула. Заснула вона там, скіко вона там спала не знаю на цьому базарі. Просипається нема нікого і нема нічого. Вона заснула від цей та морфія ж та та, а вона проспалася, а нема в неї цея продукти, которі вона продавала. Нічого в неї нема. Тільки вона питає: «Де це я?» І так, кажу було горе. А зара, каже добре було жити, якби цей панич московський президент, президент, ну президент руський…
Путін?
Ну то шо?
Як він?
Путін?
Га?
За Путін? Чи що?
Ну фамілію забув його…
Ну Путін кажуть тобі.
А, Путін да, бачте, він народ вам колоте, ну скільки вже вигубив людей. За шо? В Донецьком скільки народа пропало. За шо? А шоб не він не колотив, було б дуже прекрасно життя.
За жорна ви казали?
Га?
За жорна згадували? А в 1933-му жорна у вас були?
Я не чую.
Чи були у вас жорна в 1933-му році?
Чи були жорна в 1933-му році? Не було ще жорен.
Жорна, жорна мали дома?
Жорна? Мололи. В мене є ці, що на версті.
А в 1933?
А?
В якому році дівчата кажуть ти їх?
Не чую.
В якому році взяв жорна ці, купив, да, в Павлівці?
Жорна, за німця, за німця. Нас в Павлівці, Павлівка там робив один дід ці жорна. Ну а млина то не було, розбили всьо німці. То тоді це заказав батько, вони є в мене, всьо на хаті.
Розкажіть про колгосп?
Про.. про..
Колгосп під час Голодомору? Під час Голодомору як в колгоспі працювали батьки?
Ну шо вам розказать про колгосп? Колгосп, як то каже цей, збирались строїли ці которі були пішли в колгосп шо, а зарабіток дуже тугий був. Мізерні такі копійочки. Але все одно піде получи. А коли давали? Це ж не давали по місячно. З весни начав, в осінь вбрали, потом там отих сто чи по двісті грам на один трудодень насчитували і давали. Там не було такого, як то кажуть розкішного. Відомо було, але так і виживали. Потом вже в колгоспі стали ферми, худобу собірати, що пішли вже на ферми робити люди, то так чучуть підняли.
А як голод припинився? Як перестав голод?
Як?
Коли закінчився голод? Коли стало легше?
Коли голод?
Закінчився.
А то, голод прикінчився, як то каже в 1934 році вже даже прикінчувався, кажуть пішли в колгосп ті шо пішло. Але основний був 1933-й голод.
Це всьо кажу, всьо повимітали в кого є всьо…
То вони пітають, як кончилося
А?
Як кончилось? Як голод закінчився?
Коли кончився?
Ну да, да.
Я вам не можу точно сказать як він кончився, о. Як то кажуть, хочу казати, шо унічтожив цих людей багато.
Скільки?
А?
Скільки померли в селі?
Померли, померли.
Багато?
Так хто ж їх считав, їх не считали.
Да, дуже багато людей померли. Навіть не було кому ями викопати, всі, як то кажуть, пухлі ходили, всьо. А я в 1933, туди за хата була, 5 років було. Приходю тут сам, троє було, це два брати і там ще один сусід. Вони канєшно старші багато мене, так їм вже було по років 20, навєрно. Сидять ноги такі, як колодки, пухші, що немає отоко рісточки даже їсти, і це доживали так. Так і вони всі три в цій хаті погибли, о. Дуже багато людей померло, я ж кажу від голоду. Кажуть що — Голодомор.
Вони питають потом як було, садили город…
А шо б…
Почекайте, хай розказує, хай як було…
А шо б це Сталін не зробив такого не заколов, то шо, воно б було, як то каже, якось інакше викручувались б, то тримав конячку, десь пішов заробив сюди туди, а так при…кажу..припинили колгоспи зібрались, вже не маєш права десь, бігти своє, сам вже не маєш права тримати коняки, в колгосп здай і всьо. Тай таке було.
А люди, люди не повставали проти влади?
Га?
Люди проти влади не повставали?
Забирали самі, а которі тримали, позабирали їх, цей розкуркурили щитай ото і худобу, і коні, всьо забирали.
Та хто там поставам це їх налякали.
Почекай, хай розказує.
Осьо її батька та шо — забрали всьо, всьо забрали, оставили тіко цих дітей щось 2 чи 3 старших і цей…
7 дітей було і всьо забрали, і коні забрали, і кози забрали…
5-х було і всьо і нічо більше..
Розкажете потім, розкажете добре. Закон про 5 колосків знаєте? Закон про 5, про 5 колосків, знаєте, нє?
Я не знаю його.
Не знаєте.
Спитай чи можна було колоски збирати.
А на полі колгоспному колоски збирали під час голоду?
Ааа, то це коли, то це ше було в 1947 році за колоски. Тоді не було, це в 1947 році, собирали ходили, де убрали пшеницю всьо, то ходили люди збирали, то да за, назбирає пучку цих вловлять, цей і судили, то було в 1947 році.
А люди йшли з села в місто шукати їжу?
Як?
У місто йшли шукати їжу із села? Ну десь шукали їжу? Одяг може міняли, там у кого золото якесь було, міняли на їжу? Таке було?
Я цього не помню.
В сусідні села ходили їжу шукати?
Куди?
В сусідні села? По сусідству десь ходили в інші села?
В сусідські села?
Да.
Може хто й ходив, це..
…як там нічого нема…
Я цього не помню допустім…
А церква була в селі? Церква.
Церква, була.
А її закрили, да? Церкву?
Були закрили, а зараз одкрита церква. Були закрили, зробили були цей комору з неї. Це хлібний насип був, ну то її зробили це вже, дзвіницю зняли — це після войни. Після війни зняли дзвіницю, зробили комору з неї, сипанку теї для зерна, а потом це вже ж років, я не знаю, 20 назад скасували її, одремонтували та зробили церкву опять.
А поховання під час Голодомору, ви знаєте де, де ці поховання на цвинтарі?
Де ховали?
Да.
А, ховали це на общому кладбищі, воно зараз закрите те кладбище.
І як? В одній ямі багато було поховано?
Дуже багато. В одній?
Да.
Нє, не було так, щоб в одній.
Копали окремі.
Копали кожному?
Да, на каждого копали, примєрно, так…а. А такого не було! Вже при німцях, которих вибивали остапівці приводили сюди людей… то шо, та вбивали. В одному місці, тут якраз на вільхі забили шось 12 чоловік і викопали кагат в той день. Як їхати, виходити з села і справа, там огорожа є, то їх на озері побили, вони там лежали пока, пока наші опять не зайшли. Ну то при німцях, вже на виході…о. То там вони викопали могилу їм, туди поховали. А так в 1933-му году хорони всьо поодіноко. Хоть як, який цей був не вихід, но хоронили. Раньше, зара хоронять тепер збирають такий траур, як то каже, і обіди і всьо, а тоді не було, шоб це шось поїсти дали, похоронив — спасіба.
А ваших братів хто ховав? Батьки?
Батьки.
Батьки несли на цвинтар і там хоронили?
Да, да.
Є сьогодні ці могилки?
Га?
Могилки сьогодні ці є? Да.
Є, єє вони вже..
Кого?
Ваших братів? Ви знаєте, де вони поховані?
Чи родичі які є?
Чи знаєш ти де поховані брати?
А чо ж не знаю?! Знаю, я тоже знав. Знав де і всьо. А зара ну це старе кладбище вже занехалося, позаросло. Тому років зо 20 назад там розчистив, то так гарно було, а зара опять позаростало, нічо…о.
А про цей голод ви пізніше говорили, розказували, чи боялись про це згадувати?
Ну то шо, шо розказували?
А чо боялися розказувати? Хто боявся? Ніхто не боявся.
Бачте в них, як то каже, Сталін закомандував не строїти Україну, то й всьо. Я так понімаю…о і, а тоді ше була якась тройка ше зроблєна, що чим… Я на вашому сказав — всьо, підібрав і нема. Підібрав і нема…о.
Доносили один на одного?
Да, доносив. Чи правда, чи не правда, а про мене… Я сказав шо ви то, то, то сказали протів там власті шо, та й тройка підібрали і всьо і нема.
А люди ховали продукти коли бачили, що вже за?
Га?
Люди ховали там зерно, картоплю, щоб не забрали?
А де ж вони його ховали?
Ну може закопували десь?
Ну може хто й закопували, но більшенство вишукували, вишукували. Тоді й я кажу дуже тісна, тіснота була. Вони ходили, допустім ця тройка активісти, ходили з шумполами такими й виштурхували де, чи нема закопано де.. таке було…
А ці активісти вони голодували чи нє?
Де? Вони набирались, як то кажуть. Себе вони каждого защищали, то їм. Отут була он хата, то їх тут збиралось активісти, то хто-небудь щось визиває, то ше туди, туди обтовчуть крєпко, то шо, шоб шо — пішов до колгоспу, притягували, шо це…о.
Били людей да? Били, заставляли?
Ну а як же, да да. Я помню, це ж як Сталін в 1953-му году помер, якраз я у Вінниці на роботі був. Чую, що помер Йосип та думаю «Слава тобі Богу»! Що одубило, скілько людей унічтожив. А тут же люди, багато таких є дуже приказують, що наш батько помер то шо. Так я зараз це бачу, то в 1953-м году. Він такий, він защищав своїх, як то каже, грузінів всіх, а українців і рускіх він ненавидів…о. Та й таке.
А як в селі ставилися…?
Га?
Як в селі ставились до активістів оцих?
Та як ставилися, — боялися зачепити. Ну до цих шо ходили шукали всьо, як ставилися люди?
Шо-шо?
До цих шо шукали всьо, то як люди ставилися? Я кажу, боялися…
То як вони, прийшло буде зачіпати, зачепить — заб’ють. Як вони ставилися?!
Ну не любили їх в селі? Не любили..
Так воно проходило, нехай там каже, моє тай пропадає, так виживали…
Не любили, мусіли терпіть
У нас тут, ото де то черешня туди, то в теї баби тоже, баба друга вкрала курку. Найшли цю курку, цю бабу прийшли, вона… несе цю курку, тримає, а її мотузками волочуть по болоті. Но вона вижила, як то кажуть, цей. А вже того дядько, которий тут в сусідстві жив, то той довго не вижив, тоже за курку. Сусід сусіда, як то кажуть.
А ви не боялися шо корову не боялися, шо вкрадуть вашу корову?
Щоб забрали?
Ше тоді..
Да, не боялися?
Та чо це як? Тоді з хлівів крали худобу, крали, в лісі дуже крали. Треба було дуже осторожно, от ми пасли вже в 1935-36 році, шо пасли самі корови, то тре дуже слідити, потому шо, а в лісі — це не на полі. Крали дуже худобу, із хлівів крали і такі шо находили цю худобу. Але шо ж, найдуть вбиту корову, а злодіїв нема, бо тікають. Та й таке було. Ой-йо-й.
А сироти? Сироти в селі були?
Га?
Сироти, діти без батьків були? Якщо батьки померли, що було з цими дітьми? З сиротами, не було якогось патронату в селі?
Я не чую, як це…
Шо було з дітьми, прімєрно, батьки померли голодні, а діти осталися? То шо було з ними?
А я помню?! Я всього не запоминаю нікаг…
Він нічого не помне..
Хто тут у нас такий остався само..
Ну тобі було 10 років.
Батьки повмирали, а то вже діти були більші.
Тоді нічого не було, шоб дітей забирали
Та й так, я кажу шо 1933 год можна було жити, тільки шо…цей…ця перетрубація. Активісти всьо повитрушували з цих коморів, з людей зробили, приказав, щоб помирить народ та й всьо. Він так…
А для чого поморить?
Ціх ви…повмирав шо людей. Кажу…шо ж він буде їсти. В літнє время, я допустім за вас іду на поле, там горох квасоля посіяні, в літнє время вже, то гороха якогось наскубу. А в нас тут в ліс, садки були, дивлюсь черешень багато було, такі були шо. Ну їсти ж хочеться, черешень думає піде з’їсть. Тоже в лісі там коло цих черешень побили цих людей, позакопували і всьо. І потом знали хто, але так воно, всьо захололо. Отут було два брати рідніх, ну в них пухші цьо, пішлив ліс. А в них своїх черешень не було там в батьків, цих черешень поїсти. Їх там в лісі потовкли, закопали та й всьо.
А діти, діти на вулицю не боялися виходити?
А нє, такого…
Дітей ше…
Такого не було, шоб це боялися, нє.
А рибу ловили, рибу ловили в голод?
Ловили хто, хто, як то кажуть, но раньше ж, ну там рагелі робили такі з ткані, на верстаті густі такі, то дуже було отакі пукасики називались, зара нема їх в річці, цеї пукасні. А тоді така, червонобока та як затянеш тею рогелією, то з відро за раз. То виживали на цій рибі багато шо, о. Та й так.
А може ловили там птахів?
Кого?
Ловили може якихось тварин, тварин якихсь їли?
Нє, чим їх зловити..
Кого?
Ну я не знаю, там їжаків — не їли?
Кого?
Їжаків, їжаків не їли?
Їжаків — нє, такого нє.
Тоді ше люди боялися гріха, вони ше вірали, шо це гріх, такого не робили.
Людей, над людьми здівалися. Хіба он, це вже цей після німця допустім, німець, то як наші відходили, то викопали там в тюрмі кагат. А хто викопав? Старі ті тюремщики.
Ну то це, то, то вже євреї..
Викопали в тюрьмі кагат і всіх загартували, там чоловік 500 не менше. Бо я якраз я, це німець зайшов вже, це наші, це активісти зробили, так тіко німець зайшов, то пускав туди вскривали цього кагата. Открили цього кагато, то люди приходили, це з тюрми которі були. Де-хто взнавав, своїх забирав людей. Там чоловік 400 було, не менше і на них заложена мостова…о. Ой, народа стіко тоді приходило. Там, де зараз є тюрьма, там це території… Тако як подивлюся, це зара вона мені ше в умі так передається, так сєльодка. Я ж кажу, що тоді шо-небудь я на вас сказав — підібрали через два три дні вас вже нєт. Тоді так було. Ой.
А на цьому місці де ви кажете кагади там багато було, цих людей 400 да, сьогодні там є, ну там знак якийсь, табличка чи нічого нема?
Цих, той труп всьой, которий забрали, а потом це всьо засипали шо там, там це ж в тюрмі ті коли жив, двір такий був. Та його, там як не знати, шо це був, що то кагат був, цих тюремщиків. Кажу ж тоді, такого шо не будь я на вас сказав, ложь — підібрав два три дні і немає і всьо. Затолкали.