1. Дата запису: 3 вересня 2020 року;
2. Місце запису: село Концеба Савранського району Одеської області;
3. Записувала: Гоцуляк Любов Богданівна, методист інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Коломієць Варвара Костянтинівна, 2 вересня 1927 р.н., народилася в селі Концеба Савранського району Одеської області;
5. Розшифровка запису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Концеба Савранського району Одеської області.
(При розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як Вас звати?
Вера. Коломієць Варвара Констянтіновна.
Якого року народження Ви?
27-го другого ноября.
Де Ви народилися?
Де народилася? В хаті, бо ж тоді больніци не було.
Тут в селі Концебі?
В Концебі.
І під час Голодомору також проживали тут?
Да, да.
Розкажіть, будь ласка, про свою родину. Про батьків, тата, маму. Як їх було звати чим вони займалися?
Маму було звати сщитається Тодоска, а тато Констянтін, Кость сщитається. 1892-го року мама, а батько з п’ятого, 1895-го року. Да, ше шо вам сказать?
Вони також народилися і проживали тут?
Да.
А брати, сестри у Вас були?
Був брат, считається строїли криницю дев’ять років йому було. Строїли криницю і в папи були коні считається, віз був, батіг був і вони возили його. А він з батіжком вийшов туди до криниці считається та криниця до сіх пор є. дерево була там посаджено, а хлопчики взяли та й закинули йому батіг на вербу, а він виліз хтів батіг узяти, а вони гиляку зняли та він упав і відбив почки та й помер.
А не пам’ятаєте в якому році це було?
Не помню, дитино. До Голодомору.
Це ще до Голодомору?
До Голодомору, да.
Він був старший?
Да, з 19-го року.
Сара з якого року (жінка, свідчення котрої ми писали по-сусідстві)?
З 23-го.
А він наверно з 19-го або 20-го отако. Я його наче чуть помню, я ходила і води подавала як він лежав.
А скажіть, будь ласка, у батьків було господарство?
Да. Було господарство. Була корова, свині були. Так це в колгосп здавали, а тато не хтів здавати та й тата взяли у тюрму. Взяли у Саврань його. А тоді маму розкулачували, забрали ті коні, забрали воза. А потім як батька вислали дуже далеко в Чилябині чи де батько був… то тоді свої розкулачували, ходили забирали пшеницю, шо в кого було. Майно забирали, то маму… помню я була ше бабка Ганна, шо я в ясла ходила носила бабці хліба приносила. Кусочок хліб взяла за пазуху і втікали з ясел, приносила бабці їсти. Це бабка була жива, як це маму прийшли душ шість – дві жінки і чотири чоловіки. Прийшли зв’язали маму, а такі солом’яники були плетені з соломи, високі… зв’язали маму і кинули маму на землю і тим солом’яником накрили. А я почала плакати, почала кричати взяла і взяла скатертину і втікли до бабки до хати… то аж у вікно дивилася, шо маму кинули під солом’яник, а самі всьо забирали з хати… це я помню добре, да. А тоді як вже цей Голодомор був, то шо це свої всьо робили. Який голод був. Врожаї були, о якби врожаю не було… пшениця була хароша, жито. Мама наймала людей шоб жали жито считається за половину. Та тоді сніп їм, сніп нам. То жито молотили до досок, бривно таке… і терли в макітрі і млинці пекли.
Так виходить батька забрали до тюрми за те шо він не хотів іти в колгосп і віддавати своє майно?
Да, скотину, скотину.
Його забрали, а мама залишилася сама господарювати. Мама трішки погосподарювала і потім у неї все таки це все забрали?
Да, забрали. Да, забрали всьо. А тоді я не помню в якому ж це році, наверно в 36-му аж році я пішла в школу. Батька не було. Тоже голод, шо там було ше їсти.
А Ви не пам’ятаєте коли батько повернувся із тюрми?
Не пом`ятаю в якому році, ну обшим в войну чи як…те й не пустили його в селі, шоб він не був та й в завалі тато робив. Це в тридцять шостому році кажеться я пішла…
Це люди його не пускали в село?
Не люди, а як тобі сказати, правітєльство це. Нерозрішали йому в селі бути.
А чого?
А чого, бо ві тюремщик. Та й таке, так тато побув там тиждень, а на ніч в суботу приходе додому, приносе нам з мамою хліба, вермишелі хорошої. Тоді вже 36-му році я пішла в школу, но тата дома считається не було. Він приходив додому, но не був вдома приписаний, його не приписували.
Бабусю, а скажіть, будь ласка, в селі інших людей розкуркулювали?
Розкуркулювали, ну да. Ондо досіх пор ше ті хати є, бо позабирали такі куркулі тоже считається. Хто дужчий той лутше жив. Де зараз колхоз там хата, де ясла були. Примурований типу клуб, то куркульська хата считється багато… є ше. Щось зо три доми ше стоїть.
І вони стоять досі? А там хтось живе?
Живуть. Позабирали такі… добрі люди позабирали знаєш.
Добрі?
Да, да. Да, да! Там на тій стороні зараз скажу хто це там живе, як це фамілія його був тоже агрономом. Туди далі село тоже жив Мишко. До нас селили переселенців та й там переселенці були.
Переселенців в роки Голодомору?
Після.
Після Голодомору.
Після.
А ці переселенці це які були національності, це були українці?
Українці. Відки це вони…
Це були українці, це не росіяни були?
Нє, нє, українці.
А скажіть, будь ласка, багато людей померло в селі?
Багато, дитино померло. Я осьо це ж помню як ми ходили в ясла, то один хлопчик заболів, ішов додому і під плотом помер. Багато померло тоді. Тоді моя бабка ця померла в Голодовку.
А як її було звати?
Бабка Ганна.
А якого вона року народження була?
Не скажу.
Це ця бабуся, якій Ви носили хліб?
Да, да.
А де ви бали цей хліб.
А в яслах, в яслах нам давали. Ми шо там з’їмо, а кусок да несу бабці додому.
То в цих яслах Вас годували?
Да.
А багато там дітей було в яслах?
Багато дітей. Багато. З ясел тікали ще, я тікало тоже. Пішла до свого дядька, маминого рідного брата, а в них тоже четверо діточок. Це виходить дядина мені, зварить їсти розстеле рядно, кладе миска така велика і всі сідаєм коло рядна того борщ їсти. А там в тому борщі такі цілі помідори плавають понімаєш, а я не хочу їсти та й сіла з боку а тоді дали кашу і фасольою, стерли фасолю, примачували ту кашу… ми от… не кажуть мені тепер сідай. А я б їла…
То вони були заможні? Це в голодовку було?
Да.
А де вони брали їжу?
Не дуже вони були ті заможні. Це шестеро дітей було… це мирна дружина тако була, понімаєш? Де шов рветься та й додому, та й додому.
А чого Ви з ясел тікали? Там же їсти давали. Чи Вас там обіжали?
Билися, билися. Всі ж зборні були, то таке, а то таке, а то розумне, а то дурне.
А були у цих яслах діти куркулів?
Тоді куркуля… таких в нас тоді куркулів не було, дитино. Так не помню шоб були. Ну трошки заможніші були, а так як куркулів, то не було. А мама розказувала, шо був пан за Бугом, забулася як він звався. Та в пана робили та й пан помагав їм хлібом… забулася як звати як нагадаюся, то пізно буде.
А хто робив у цього пана? Люди з села?
Люди робили, найняті.
І це було до голодовки?
До голодовки, до голодовки.
Скажіть, будь ласка, а Ви чули таке «Торгсин»?
Шо, шо?
Магазин «Торгсин»?
Не чула.
А чи можна було десь у місті виміняти золото чи срібло на хліб?
Ну чула, не чула такого.
А мама може десь Ваша ходила обмінювала речі одяг, хустки?
Не ходила. Не ходила, не ходила.
А на поле колоски збирати ходили?
Ходила, дитино, ходила. Це в 36-му році я пішла в школу, тоді ж приманювали, вчителі були хороші. А тоді вже веснюо мняли… кузочку збирали, пшениця велика така була, колоски такі, а якась така… зараз жуки, то на каждому колосочку два-три-штири. То ми їздили машиною давали нам віровки такі, то ми йшли тягали віровки шоб падали ті на землю. А кузочку збирали у баночки клали, давали нам конфетів на машині ми були.
А в 32-33-му Ви на поле за колосками не ходили?
Нє, нє, не ходили, дитино, а люди ходили. Ми не ходили.
А можна було їх збирати?
Як тобі сказати. Було таке место, шо можна було збирати, а було таке место шо не нада, бо погано викосили. Там багато та й не комбайн тоді ходи, а граблями згромадювали, в’язали в снопи, а тоді вже на машину, чи на підводу до машини. А вже як після войни, то було. Пішла вже в шостий клас і норма, от й і всьо. А в 42-му році поставили на поле норму дали, то я п’ятнадцять год ланковою робила.
А була в Концебі в роки Голодомору церква? Не пам`яєтате?
Після я в церкву ходила, то церква була. І зараз розбомбили… ну як не розбомбили, а клуб в нас там був. я знаю, шо в клуб ходили вступали в церкві.
Але в роки Голодомору Ви не пам’ятаєте чи була церква?
Була церква, була.
Була. І вона стояла її не розвалили?
Не розвалили. А вже прийшов, якийсь Борван, був головою, то це вже другу построїли на тому самому месті.
А скажіть, будь ласка, от ці люди, активісти, які приходили забирати це ж були свої місцеві?
Свої. Свої люди.
А скажіть, будь ласка, уже як закінчився Голодомор ці люди вони вже тікали звідси, чи залишалися тут жити?
Залишалися тут. Не тікали нікуди. Залишалися тут.
А їх не боялися більше?
Нє, нє.
І вони собі спокійно жили тут.
Да, жили спокійно.
А ви знаєте, що таке жорна?
Шо-шо?
Жорна, що таке?
Жорна? Шо круп дерли? Знаю. Бачила. І було у нас. Така болванка, так сипалося…
А у Вас були вдома?
Нє, не було. Млинки такі були, крутили ними.
Скажіть, будь ласка, а окрім бабусі Вашої в роки Голодомору ще хтось помер з родини?
Ну, да. Сестра померла бабчина. Діти повмирали.
А сестру як звали, шо померла?
Лукія.
А фамілії її не знаєте?
Ні. Наверно Івашківські по дідові.
Це виходить померла родина цієї сестри?
А пам’ятаєте як було звати?
Не знаю.
А як Ви думаєте для чого зробили голод і забирали їжу?
Не знаю. Я не скажу тобі, дитино. Це ж не всі вони і забирали.
А в кого не забирали?
В кого не було в того і не брали. А шо він забере?
А були в селі люди яких не чіпали, в яких не забирали, які не голодували?
Нє. Всі пошті голодували. А чого голодували? Не було дощу, а на другий год голод. Дощу не було і неврожай був.
То неврожай був в 32-33-му, чи в 46-47-му?
Я повню, шо в 33-му і в 47-му году був. но в 47 не дуже був такий Голодомор. Но я вже в поле ходила, норми шарувала, то вивозили супу,хліба. Повню саме бригадір вийшов на віз, а на возу бак такий, а там куліш. Він видавав той куліш, а їдна баба видернула в нього той полоник і тим полоником його. Е я помню в 47-му році Голодомор був.
А Ви кажете, що в 47 був не такий, а в 32-33-му був сильніший?
Да, да. Не дуже такий був Голодомор в 47-му.
А пригадайте, будь ласка, що ви ще їли. Пшеницю забрали, чим Ви харчували як виживали?
Картошку порпали картошка була гнила. Кульбабу мняли, де-не-де бурячок був, то кришили той буряк. А з жита пекли пиріжки, млинці. В 47-му не була я ж ходила… в нас було шо їсти, а коло нас сусіди жили та багата була сім`я я всьо время віддала їм свою пайку.
А в 32-33-му люди ділилися?
Не помню, дитино я, шоб весілля десь було.
А як Ви все ж гадаєте, Голодомор це було природнє чи штучне явище?
Ростуще.
Штучне?
Да.
А чому?
Тому що люди (незрозуміло) той живе добре, а той не добре. І між собою так як драка – невість, невість. Люди не могли поділитися, то живе багато, а той бідно. Так як і тепер, дитино є.
А Ви знаєте, хто такий Сталін був?
Так, знаю Йосип Віссаріонович Сталін. Я помню як… це вже я ланковою була, їздили район на совіщанія. За столом ми сиділи… забула як я пісню цю звала. «сонце сходить…рідний батько товариш Сталін наш батько…» от забула віршик.
І що Сталін був батьком? Він був хорошим чи поганим?
Добрим був. Добрий був?
А що він такого хорошого тоді робив?
Ну всьо було тоді, дитино. Всьо було.
А всього було, то коли? В голодовку всьо було?
Нєєєєєє, нє, нє. Після войни.
Але ж в голодовку Сталін також був при владі.
Я цього не знаю, дитино. Я не знаю. Як я той вір розказувала…
А Ви його де розказували?
На трибуні.
А де на трибуні?
В клубі. «а ми його діти»…. як же ж це… «він наш батько, а ми його діти».
«Як же ж на не співати,
як же ж нам не радіти
рідний батько товариш Сталін,
а ми його діти».
А стільки Вам було років, коли Ви цей вірш розказували?
Я вже в школу ходила, років п’ятнадцять наверно шо.
І це в школі Вам давали такі завдання, щоб вчили такі вірші?
Ну да. Да, да, да.
«вітер віє повіває із теплого краю,
рідний батько товариш Сталін,
а ми його…» все бачте…
Видно дуже хороший був батько, стільки років пройшло, а Ви його вірші і досі пам’ятаєте.
Він тримав усьо у руках. А тепер дивися дітей по всьому світі… є сім`я велика, то там, то там, то там, а раньше цего не було, дитино. Всі були коло батьків а десь треба було, то приїжали.
А скажіть, будь ласка, бабусю, а в роки Голодомору 1932-1933-го, можна було людям покидати село і десь виїздити? Хтось намагався тікати з села аби врятуватися?
Вербували тоді. Приїжали вербовщики і вербували. Забулася, коло нас ця сусідка вербувалася. І там де я жила тоже сусідка вербувалася. А во время войни поприїжали.
А куди? Не знаєте куди виїздили?
Куди виїжджали? Не знаю. Туто ця сусідка наша була, но її вже немає стара бабка була.
Силою людей відправляли десь до Сибіру?
Ні.
Не відправляли нікого?
Нє, нє, цего я не знаю.
Могли люди опиратися цим активістам, що приходили? Закритися в хаті і їх не пускати на подвір’я.
Нє, нє. Не можна було не пустити до хати. Не можна було – нахально йшли. Я знаю ше всьо не позабирали, були у мама такі сапожки, холявки високі, хустки дуже красіві, намиста багато… оце в нас тако стіна хати, а тут у хаті груба построєна, а за нею був такий проміжуток і ми туди… мама взяла та й поскладала. прийшла Христя, а я на печі була. І вона вилізла на кровать, така там кровать була, двері покладені були. І вона забрала ту хустку, намисто забрала, ті черевики. Мама плаче, каже «віддай в мене ж дитина є… посліднє, віддай…» забрала та й шо ти зробиш.
А потім та жінку не ходила в тому шо забрала?
Нє, я не бачила. Було, дитино, всього було. Ті розкулачували, а тоді злодії почали ходити. Де шо лишилося, то крали. Бо я знаю шо мама закопала була на городі шубу з діда, шапку, сапоги хороші. Чуєм собачки гавкають, гавкають, ну шо ж таке. Мама виходить дивиться маячить на городі. Ну шо ж крикнула ґвалт і нічого. А тоді рано мама встала, дивиться, а він іде уже в свиті тій в сапогах, шапці – сусіди наші, хлопці такі були. А мама кричить «Котилево, Котилево, віддай мою працю, віддай мою працю», а він змахнув палицею і все. Прийшла ніч чую знов гавкають собаки, а в ямі ше була картошка, а вони до тої картошки. Мама почала знов кричати, а вони прийшли до вікна і палицею такою жилізною почали стукати, а оді як дав…а я на печі лежала а та палиця в комін впала. Я почала ричати, вікно розбите і всьо…мама цить, та й покричали. І вони пішли набрали тої карток та й пішли, голод считаєтся був. Та й тоді мама почала казати, а він каже «я в тебе ше всю заберу», а мама взяла та й поносила до хати. Таке було.
Це все в голодовку було?
В голодовку. В голодовку. Так вони десь і не знаю, повимирали в голодовку.
А скажіть, будь ласка, після того як вже пройшов голод, можна було говорити при радянській владі, про тому самому Сталіні, про те що він був Голодомор?
Нє, не можна.
А чому?
Запріщали… шо нема голоду. А тоді вже після говорили про те, що візує було не лише тут, а по селах.
А хто запріщав?
Райони.
А може батько?
Який батько?
Сталін.
А може, я не знаю. Не знаю. Далеко до Сталіна було.
А своїм онукам, правнукам Ви розповідали про те що був Голодомор, що В не мали, що їсти?
Да. Маю чотири правнуки і три гонучки.
А скажіть, сьогодні потрібно говорити про той час, згадувати той період? Для чого це потрібно робити.
Це ж інтересно. Інтересно. Як воно раньше було. Шо ми мали тоді. Тепер лиш жити і бути. А тоді шо вдягнутися не було шо, взутися не було. Мама на верстат зробила… давай шити сорочку, давай шити спідницю, плаття. А тепер шо, гроші роблять усьо.
Бабусю, а Ви знаєте, хто наказував цим людям своїм, ходити по хатам і відбирати? Ви ж дивіться було ж так, шо люди жили було все добре, спокійно. Ніхто ні в кого нічого не відбирав…
Один був Яновський у Саврані, ото він і руководив. Прикаже, ідіть туди і забирайте.
Хто йшов у ці активісти? Ви ж чогось не пішли.
Ні. Так хитрі буди, бо їм платили…. такі хитрі їм платили та й мусіли йти. А то є таке шо заставляти, ш таке йди, і мусів іти.
А хто заставляв?
Ну самі главні заставляли.
А до колгоспу? Були ж люди, які не хотіли іти.
Помаленьку, помаленьку, та й так і вступали до колгоспу.
Вони робили це добровільно чи їх змушували?
Як тобі сказати. Нас примушували вже робити, йти… в якому ж це році, як батька це ж не було вдома, а мама моя…такі були решета, не було таких віялок як зараз… і решетами підкручували зерно на насіння. Я знаю, шо після войни вже молотила молотарка на полі. Бо ми ходили загортали сніг, робили тік. А тут такі три патики і решета ті здорові. Я з мамо ходила, насипала мамі на пришито, а мама підкружувала. Це вже після войни було діло.