1. Місце запису: село Тридуби Кривоозерського району Миколаївської області;
  2. Дата запису: 02.09.2020 року;
  3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, методист інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
  4. Респондент: Клименко Микола Михайлович, 7 січня 1924 р.н., народився в селі Розтяжин Коростенського району Житомирської області;
  5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Розтяжин Коростенського району Житомирської області

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як вас звати?

Микола Михайлович Клименко.

Дата народження, коли ви народилися?

1924-го року. На Різдво, 7-го числа.

А де ви народилися?

Народився я, єслі, так серйозно, це Повітський район село Розтяжі Житомирська область. Привезли мене в Херсонськую область, по-моєму, Генічевський район. Да, село Вишньове. Я там, там, я прожив до 32-го року. Було мені вже 8 років привезли мене сюда, в Розтяжі, привезли знов сюди в село Розтяжі. Привезли мене сюда в 32-ому році. Тут мене вже…Тут я вже довго-довго-довго-довго жив в одном мєстє. В 39-ому році нас, ми були таке не село, а таке — посьолок — там хата, там хата. До нас у 39-ому році начали звозить у посьолок, зробили такий посьолок. Дві вулиці такі здорові прорізали. Зара… теє Розтяжі і зара є вон там. Там  мой брат живє, Гриша там живє. А так, ну шо я більше скажу, нічого.

Тобто виходить ви повернулися назад туди, де й народилися?

Так, ну трошки не так, ну можна сказать, що це так. Я тут народився, но я й не знав. Батько чьото рішив туда пєрєєхать у Херсонськую область, там до 32-го року жив пока началась колективізація, то рванув сюди на свою родіну. Да тут ми прожили.., тоді батько мій почав у Коростень на роботу, як привезли нас сюди. Він там, проробив батько, там, у Коростені десь год чи больше, потом мєстне насєлєніє заставило його, щоб він ішов у колгосп на роботу, бо сказали: «Як не пойдеш, то обрєжем кругом: стежку  только тобі оставим.» То батько мусив покинути, він робив там на хлібзаводі у 32-ому році. Мусив покинути та пойти в колгосп на роботу, бо сказали: «Не пойдеш в колкогсп на роботу, то ми тебе обрєжем, оставим только одну стежку.» Це така.

Так він пішов до колгоспу виходить в 1933-ому уже чи в 1932-ому ще?

У 1932-ому ще в колгосп не пішов, у 1932-ому ще пішов у Коростень на роботу, там проробив трохи. А потом його заставили, батька, щоб он пошов, в 1933-ому році заставили, шоб он пошов у колгосп, бо обрєжем. Тоєсть то було трошки там землє, там картошку садили, таке, щоб можна було прожить. То його заставили, бо мусить йти в колгосп. Пойшов в колгосп, а там… А в колгоспі «Добре жити..» є така пєсня «…один робить… спить». А, це в комуні добре жити: один робить, а цей спить. Так і комуна рано в нас була, так і в колгоспі, а що ж там на трудодень… 100 грам, 200 грам получали на трудодень. А трудодень заробіть це було проблєма…  заробляти, конячка. Що я ще можу про цей колгосп казати. А я зараз зараз зараз вспомню… О, як я був все знав такий, був інтєрєсним, считав себе за це.

А можливо потім, під час розмови згадаєте, як тільки згадаєте, то віддразу нам скажете про це, добре? А скажіть будь ласка, чи було у батьків господарство тут в 32-33-ому роках?

У кого?

У ваших батьків корова, кінь були?

То в них зразу не було, зразу не було нічо, бо ми приїхали в 32-ому році. Уже постіпєнно батько купив корову, не пройшло й году, як її украли вночі та й зарєзали. В друге село завезли. Правда, найшли, найшли того винуватого, хто вкрав цю корову, але вже батько найшов ту корову, вже її зарєзали там, в другом селі, в селі Соболівка така. Найшли, да, тих хлопців, що вкрали корову, да їх таки найшли да посадили. Не знаю стілько там їм дали, но їх посадили. А м’ясо батько забрав. Я не знаю, де він там продав його чи як там… Я те м’ясо… Така справа.

Я пам’ятаєте, в якому це році вкрали цю корову. Це в 33-ому чи після 33-му?

Або… Я так точно не знаю, но, навєрно, у 33-ому, бо в 32-у ми приїхали, в 33-ому в нас вже ця корова була. Мо це в 33-ому году її вкрали, там, я точно не могу сказать. Але, таке.

Але ви цього м’яса коров’ячого не їли?

Нє-нє, його навєрно батько, може продав, може його часом… короче я не помню, сколько це мені було…в 33-ому це було 8 год, навєрно.

А скажіть, будь ласка, як звали вашого тата і фамілія тата яка?

Клименко, а звати Михайль. Михайль звать мого батька було. Михайль, Михайль. По-моєму, Михайль Миколайович, батько, по-моєму.

А якого року народження він був?

1895 року.

Не скажу точно. Може я й знав, но я зараз вже не знаю, в якому році він народжений був. Даже не знаю… 70 з лишнім год, по-моєму, прожив. Йому робили операцію, грижу робили, у Коростені робили операцію, грижу. А уход, який був, взяли да…не треба було поїть та напоїли водою чи чим да він там в больниці, то там і вмер. Бо ще я був у Коростені на роботі, да пішов до йього в больницю. Він мені сказав: «Сину, — каже, — Купи мені клубніки на базарі, да принесеш». А пока я….А я жеж у Коростені на Коростенському заводі робив там, дорожні машини там в Коростені. Да пока я приніс цеї клубніки, да він уже вмер, уже його там як. Неправильний уход був, не нада було йому мочить йому губи чи шо, а його взяли да напоїли водою чи шо його там. Умєр мій батько.

А скажіть будь ласка, а як звали вашу маму і її фамілію?

Александра Тимофєєвна. Да, по-моєму, да,  Александра.

А якого року народження не пам’ятаєте?

Не знаю, не знаю.

А скажіть, будь ласка, коли тато пішов до колгоспу, мама пішла також? Чим займалася мама в 32-33-ому?

Вдома вона там, ще яке хазяйство було там. У ці года, як я знаю, вона в колгосп не ходила. Вже потом їх заставили бураки там садили, силою їх заганяли туди на поля, щоб поля, поля щоб оброблялись, сапками, щоб обробляли поля. Це я, це я знаю, що вони туди ходили.

А скажіть, будь ласка, брати сестри у вас були?

Сестра… Як  же вона.. Сестра Маруся, сестра, а брат Гріша й зараз живе у Коростенському районі, село Розтяжі там, де він народився. Брат Гріша, брат.

А останні, ті що померли?

Ну  Маруся була, сестра, то вона умєрла. А больше я, по-моєму, я або забув, або  не знаю.  Чи мене були ще брати…

Ну як, Володя, Іван..

Володя, да, Володя брат був, помєр. А Іван погіб, на фронті погіб, у яком це… у 43-ом чи шо. Фронт проходив через наше село. Він чи, по-моєму, чи був вроді таке як женився, а потом попав пішов на фронт, і там його убило на фронті, брата мого.

І ше двоє малих померло…

А в голодовку хтось в родині помер?

В голодовку в нас ніхто, по-моєму, ніхто в нас у голодовку не вмер. Збирали таке листя, з липи, збирали листя таке, да сушили, да терли, да мати робила такіє лип’яники, да ми їли. У 32 році такі литеники мати летила да їли. А що я, я що ми ше… Від берези… такий ліс був березовий, коло нашого [03:25] (не чути слова) ворони там яйця несли. Я то не лазив, а брат мій… я  боявся, а брат мой лазив, да всі воронячиє яйця збирали. Да вже вдома мати їх варила ми їх їли там тії ворнячії яйця. А шо я … пам’ять уже, пам’ять я вам скажу чесно в мене пам’ять слабенька. Я уже рано часом встаю да встав та не знаю, де є. Тако головою покаю-покачаю, тоді розбираюся де є. А то я вже…встав та й не знаю де ж я, а де ж я ?

А скажіть будь ласка татові в колгоспі давали шось їсти, він приносив додому в 33-ому?

Як приносив, откуда?

З колгоспу, коли батько працював у колгоспі, йому їсти нічого не давали, він нічого додому з колгоспу не приносив?

Нє-нє-нє. Їжі ніякої не було, не було. Короче, я не помню, щоб годували там у колгоспі, не цього я не помню. А так…

А розкажіть, будь ласка, за дідуся і бабусю ваших. Чим вони займалися, їх розкуркулювали, не розкуркулювали?

Я не можу вам сказати, бо я не знаю. Я знаю, що батько мой у 32-ому році студова, із Херсонської області як приїзжав сюди, то в нього там були і косарка, і коні, і таке. Були своє… як він його позбував… Тоді колективізація началась, саме в 32-ому році у Херсонськой бласті, де батько жив. Те все продав і приїхав сюда, це, де ми народились можна сказати сюда приїхав жити.

А ви за маминого батька розкажіть, як розкуркулювали за те, що він колеса робив, ободи. За маминого батька, діда Панаса.

За діда Панаса? А що я можу сказати?

Мама розказувала ж, як їх розкуркулювали. Що дід воли мав. Що ви забулися вже?

Як його розкуркулювала, діда Панаса?

Та не знаю.

Що забулися вже?

Як воли в нього забирали?

А шо колеса робив?

Да, колеса.

Колеса в колгоспі робив.

А розкажіть про це.

Я не знаю, як їх..

Ну а шо ви забулися, як мама розказувала, як до діда Панаса приходили, як сім’я була велика, хотіли в Сибір їх вивезти? ВИ шо це забулись і не пам’ятаєте?

Не знаю.

Мами вже немає, а він не пам’ятає…

А як ви думаєте, чому тоді тато вирішив з Херсонської області повернутися, назад в Житомирську?

Потому шо там їх в 32-ому році розкуркулювать начали усіх там. Батька… його була і косарка там, і коні були, і корова була там, і він ше телята свої даже свої був там, переганяв там, люди несли молоко, він переганяв. Оце-це я таки помню. А чого він решив тікати оттудова чогось навєрно. Решив тікати, сюди  на свою родіну. Бо тоді у 1924 році завербувався в Херсонську область у 1924-ому році, да там жив до 1930-го.. 6 , а в 1932-ому…8 год він там прожив. Ще у мене фотокарточка та й у дяді Гріші є Наташа, велика така фотокарточк, ще і я сфотографірований там і Іван, і Володя. Є така карточка, здоровецька така.

Тобто тато думав, що він врятується, переїхавши звідти, думав, що в Житомирській області немає колективізації, да?

Я не знаю, що він думав, но сюди на родіну приїхав. Короче, тікав оттуда з Херсонської області…там колективізація. А чого він тікав, чи він боявся, що там хуже буде. Я ж був… мені скоко було …В 32 році це мені було 8 год було.

І будинок у вас там був, да?

Да, такий здоровий, але вони там, як я по розказках помню, у готовиє дома переїзжали. Село Вишнєве таке було, построїли такий посьолок, глиняниє дома такі були построєниє. До батько…Короче ми приїхали туда… я то не помню, але батько казав, що дом був построєнний, готовий. Вишньове таке село було, ще я помню, як я… мати послала мене до сусідів далеко у посьолку за тим… за сапкою, я пошов ту сапку взяв, да на пальці ньос, це я помню, да й  вухо розрубав і зара воно розрубане. А ще тоді я, ще тут, я розрубав тут ухо трохи.

А в Житомирській області, коли ви повернулись, то ви повернулись у будинок батьків тата, так у дідусів і бабусів, там ви жили так?

Там…ми. Короче, ми приїхали да поселилися, материна сестра там жила недалеко, хата була, да й ми в ту хату переїхали. А чоловєк ще й материної сестри був желєзнодоржник, завербувався, то аж переїхали аж на Дальній Восток, а хату цю вже нам покинули, цю хати перевезли сюди на посьолок, на Розтяжині і тут жили.

А завербувалися вони коли, в 32-ому вони покинули хату?

Да вони у 1932 році завербувались туди, на Дальній Восток, був з желєзнодорожних і вон туди на желєзну дорогу десь завербувався  і туди поїхав. В його тоже було двоє дітей, і він туди поїхав, пісєм нічого не було. Як вони там жили, як вони там доживали я так добре і не знаю, як у них склалося життя чи добре, чи погано. Але вони там , там вони доживали вєку.

Тобто після того ви втратили з ними зв’язок да після 1932-го року?

Не було зв’язку ніякого. Так я по моєй пам’яті зв’язку не було ніякого.

А скажіть, будь ласка, з цієї хати сестри, де ви жили, вас ніхто не виганяв, не приходили додому активісти до вас?

Які… приходили такі активісти жугат, такі у них були шквордіє у них довгіє. Приходили да шукали, у кого там хлєб закопаний чи шо. Да вони даже печонки таки закомєнки були, ну напрімєр, пєч закомєнки були, там було, що там у коробочці якійсь квасоля чи шо, вони  все забирали вишкребали все, нічо не оставляли. А я це трохи, але помню трохи, як батько в Коростені робив, то я туди за шкоринками… Батько готовив шкоринки такі, то я шкоринки брав по дорогах ньос… Лежали такіє полуживиє люди, полумєртвиє такі, і ніхто не занімався їми, таке було. Це я трохи помню таке, бо я ходив туди до батька. Батько робив там у Коростені де я ходив до його, шкоринки да батько заготовляв, то я ці шкоринки брав та й приносив, а мати вже на протвінь такий сушила їх і були такі вроді сухарі в нас. А лєтом, як  було лєтом поля були великі, то мати торбу шила, то я за горобьячій щавель, повнії торби були. Зараз мо не росте… горобьячій щавель. Приносив да мати парила його, цей щавель, кришила такими мєлкімі кусочками, це я помню. Це таке вроді як суп, суп варила. А ще таке, як кошолка здоровенькіє ставили на городі палочкой подпирали і шнурком держави, а гороб’я туди налазили таке шось було. Штурхали да ті гороб’ї всі ловили да мати вже їх парили всії тіє гороб’ї і в суп кидала. Варили да їли таке. Не було не гороб’єв, ні птиці ніякой не було, все виловили, все виловили, нічо не сталося. В 32-ому  році я вже начав ходити в школу, в комуну. В нас комуна там була, комунари жили, просто комуна була. «А в комуні добре жить — один робить, сім лежить, а як сонце припече — І той з поля утече. А як дзвоник дзелен-бов, вся комуна за столом.» Це я помню, бо я у школу в комуну тоді ходив в перший клас. Ну шо я ше…

А багато тоді дітей ходили в ту школу і чи давали там їсти?

Ніхто там їсти не давав, а в школу ходили багато. Комунари там, комунари  ходили у ту школу, школа була: невеликий такий домік. Я помню така, як хата, нас ходили туди в школу, бо я ще знаю, як я пошов туди, первий клас це я добре помню, а вчителька мене ще міла, таке вродє я такий був нечистий, то вона водою ще міла лицо,  мене таке, тряпкой витирала мене. Бо я ще не хотів в школу йти, то мати мене ще дубцем біла, все це я тоже добре помню. По сраці крєпко біла, щоб йшов я в школу. Заставляла, короче заставила силою в школу крепко таке дубцем підбігла по сраці, я кричав таки: «Караул!». Заставила пошов я в школу в перший клас. А потом в другий третій, четвертий… 7 класов було школи, то я туди ходив. 3 чи 4 кілометри ходили пішки туди у школу.

А чого не хотіли ви ідти в школу в перший клас?

А я не знаю, боявся чи шо, чогось навєрно боявся чи шо. Але потом ходили вже в Хотіновку, як я пішв, то вже до 7-го класу там ходили. Семілєтка була, то я ще там кончав семілєтку, там ще. Ще я знаю в 1937 году я кончив 7 класів у Хотиновці. Захотів у Коростені в школу  поступить, щоб дальше вчиться, то мене… учився я непогано, поведінка була посередня. І мене тоді через те в школу не прийняли, сказали як директор перемінить, напише вам поведінку лучшу, тоді ми вас возьмем в школу. Я приходжу до батька кажу, що мене в школу не прийняли. Та каже, в колгоспі і так є, що робить. А були ще тоді такіє тєхнікуми чи шо, тоже в газетах писали, але я… нічого не поступив, так я вже аж до прихода нємцев.

А скажіть, будь ласка, в голодовку, в селі, багато людей померло?

От я вам не хочу брехати, в нашому селі, я не помню, щоб хто вмєр. Спасались, хто як може, але по моєму у цьом посьолку, де я жив, по-моєму, ніхто не вмер. Та багато, як  я вам кажу у Коростень ішов, багато по дорогах лежало, але я шоб у нашому селі хтось… Не помню, не хочу брехати, бо не пам’ятаю, щоб хто помер. Я уже, липи всі були оборвані, всі ці листки поєдені і щавель цей там рвали. Ще там… Дикиє опенькі були коло пньов, то ці опенькі тоже рвали, да жарили і їли таке.

А коли ви поверталися він тата до села, і бачили цих людей, то вони там просто лежали і їх ніхто нікуди не забирав?

Ніхто-ніхто-ніхто, так от лежали, як я од батька йшов, опухші і все лежали. Вони може там і помєрли, но я не знаю, я до них не подходив. Я із торбочкою йшов бистренько додому.

А не пам’ятаєте? Чи як він їх вам давав, чи йому можна було їх брати тоді?

Не поняв.

Де він брав ті шкоринки?

Шкоринки тато де брав, шо вам давав?

А він розвозив хліб, розвозив хліб. По карточкам тоді були в Корстені давали, хліб розвозив, а шкоринки оставалася в критих машинах. Вони десь хлєб в критих машинах возили, до цієї шкоринки, що були. І товариші по роботі йому помагали, були коростеньці всі, їм шкоринок не треба було, вони вроді в городі лучше жили. Шкоринки ті вони батьку давали, да батько все время їх складав у мішок, да вже тоді як я приходив, давав мені ці шкоринки. І сам батько тоже, по магазінах хліб розвозив, мій батько, коні були в його там, і він розвозив по магазінах. А тоді по краточкам давали хліб у Коростені. Коростеньцям, канєшно, сільським жителям ніхто там не давав тих карточок, і хліба ніхто не давав.

А як ви думаєте, чому цей хліб по карточках, давали саме тим хто жив у місті, а в селі не давали?

Кому не давали? А в селі. Не давали в селі, то я не знаю чого… не давали в селі цього, не давали хліба. Не давали, ніхто. Це шо як крестьянка була чуть багаче чи шо, у Коростені корову доїла, да возила туди у Коростені на базар, чи не базар чи толкушка.., та продавала за копєцкі. Та за копєйкі покупала хліб, за копєйкі. Сколько там давали, то вона могла якось там. Я вам скажу ще й курочок держали по три, по чотири хоть, да вони там по два по три яйця несли за день. Мати собі забирала і туди носила, носила на базар, це я добре знаю. А ще знаю, що я перед самою войною батько отдав мене на роботу, бо тоді вже перед концом вже як трохи розбагатились. То із крестьян заставляли, щоб вони молоко здавали, по 100 чи по 200 літрів молока. А як я на ту заработку устроївся мене вроді сільрада, налог знімала, ніякого налогу не було, бо  я. А там все работка робило три смєни,  і день і ночь робили. Рєзали да сушили да робили топливо таке, я там робив, робив слав цей аж руки пухли в 1941-ом году мені скоко там було 17 років…

А скажіть, будь ласка, ви ходили в 32-ому чи 33-ому на поле, колоси можна було збирати і чи були?

А де там ті, я і не знаю.. комбайнів тоді не було ше. Косарі косили, тоді можна було збірать, тоді не було ще цього указу, що за колоски судили, тоді не було. Тоді можна було збирать у полях. А косарі косили, а жінки грабельками, да все складали в купки да в’язали тіє, снопи в’язали, у копи складали. Тоді колосков на полі не було, всьо чисто-чисто подбиралося. Тоді у копи складали, а потом копи звозили да скиртували у колгоспі. Робили стоги такіє, а потом такіє були барабани і на двері така була, я не знаю як воно називається, манєж такий був. Коні запрягали в цей манєж, а потом до цього барабана построїли таке, то воно крутилося, то туди снопи клали і так молотили.

А ви знаєте, що таке жорна?

Жорна, а як це не знаю, я їми пользовався, жорнами. Мати сушила там, сушила як яке було зерно насушить, у нас жорна не було. У людей були жорна, ми там вже мололи в цих жорнах, і трошки давали цій хазяйці, що давала жорна. Були жорна, це я помню, крепко, на жорнах таке вмєсто млина мололи таке.

А в 32-33-ому ними можна було користуватися, жорнами цими?

Ніхто, по-моєму, не запрєщав. Я їх у 32-ому і 33-ому мало помню цих жорн, шоб ніхто не давав. Мало помню, але по-моєму їми цими жорнами пользовались, бо вони шо були ці жорна. В кого шо було, навєрно. Вдома, на городі такі, сіяли такі, там чи пшеничку, чи там жито сіяли, а потом так само вбирали, да вдома цєпі, біли такіє цєпі, молотили й молотили його, збирали да й тоді носили.

А ви знаєте, що таке Торгсін?

Торгсін? Це по-моєму, там де золото здавали. Чи шо таке в цьом торгсіні. Це я помню, у кого що було, у цей торгсін здавали, у кого шо було здавать, я не знаю у цей торгсін. Шо було в тих людей, був такий, наверно, шо було. Я помню цей торгсін. Це було в Коростені там десь, у городі був цей торгсін. Це я знаю, а ще я не знаю.

А скажіть, будь ласка, оці активісти, люди, які приходили до вас, вони приходили тільки один раз чи не один?

Як, як у тебе було шо, то вони забирали все. До чого було йти? Як там уже брати нема чого. Вони йшли тоді первий раз… вони обично приходили восени, як там я вам казав жито посіяно, то вони налог цей забирали. Налог! Дирки, як находили там в тебе под кроватью яму яку, із зерном там в мішках, забирали все вишкрибали, вишкрибали нічого не оставляли. Нічого-нічого, там де печурки були, як була якась квасолина чи горошина і те забирали, усе забирали, усе, нічого не оставляли. Це так считали, що вони налог, вроді налог такий забирали. Оставляли людей без нічого, це вже там послє, як доживали, я даже і не знаю, як доживали. Я знаю только шо десь там даже було таке, шо в полі шукали якихось в селі дітей там. Дітей своїх кажуть, маленьких дітей їли, кажуть таке. Только це не в нашом селі, я помню шо таке.

А ці активісти, це були свої люди з села?

А хто ж свої? Свої гад були, вовкодави. На їх добре слово ніхто не казав. Даже я помню, шо не в нашем селі, рядом в селі, одного того Жабку звали. Один наш, Сидорака, кажуть на нього, убив його кажуть. Він ішов на станцію вночі, то він його у потилицю застрелив, то так йому і нада було. Жабка така була, називали його. Це вже усе до послєднього, нічого не оставалось.

Це його вбили за те, що він у людей забирав?

Да-да, за теє. За те, шо він людей крепко грабив.  Да його убили к чортовій матері, їх нада було усіх пострілять, але люди наші боялись чи як, ніхто їх не чіпав.

А чому боялися вони їх?

А я знаю чому вони їх… чогось боялися, думали, що вони там накажуть. Короче я не знаю.

А коли закінчилась голодовка, ці люди активісти, вони не втікли з села, вони там і жили?

Нє-нє так і жили. Я знаю там домік такий жив у нас там, трубка шо в нього була, грав на трубкі.. Шо його дочка була, шо він свою дочку до войни встиг замуж  віддать за якогось там лейтинанта, перед самой войной. Шо дочка в нього була, у того активіста. Цього активіста я добре помню.

А як ви думаєте, голодовка — це було штучне чи природне явище?

Нє, це не природне явище, якби природне явище, то б не надо було забирать цей хліб у людей, той не було б голодовки ніякой. Це як …їх там, я не скажу, но там їх крепко забирали. Такі активісти були, що вони самі, без насілія, добровольно вигребали все, клали на воз і везли у рампункт чи як його там, і здавли там це не… Це не натурально, це такіє дєятлі були, шо вони робили голодовку. Дєятєлі були, що вони не забирали той хліб у людей, що він посіяв вдома, то й голодовки не було, а як вони забирали послєднє… Я вам говорю. Штиркали пооткривать ями, бо полов не було. тоді земля. Те забрали послєднє. Це такі дєятєлі були, що зробили голодовку, дєятєлі.

А хто були ці дєятєлі, оці, що зробили голодовку, хто це був?

Сільськіє дєятєлі, активісти були. Чи вони партійні чи не партійні, я не можу сказати. Но сільськіє дєятелі, із села, вони це робили. Там городських не було, там все селянськіє дєятєлі були.

Але їм же давався звідкись наказ?

Ну, навєрно, хтось їм давав накази. Хтось навєрно, з района їм давав наказ. Самі вони по-моєму цього не робили. По-моєму район, район то був. Районне начальство давало їм наказ, і вони це вигребали, вишкребали це везли вони, все везли вони в район там. Я  не знаю там, на базу яку там чи шо. Але вони все вивозили нічого не оставляли, нічого.

І виходить, шо району тоже ж хтось давав наказ?

Ну район хтось іще давав, з області хтось давав наказ, така справа.

А хто такий Сталін?

Сталін, ого Сталін, Йосип Віссаріонович, це лічность була. Я чув ..ото є щось про Сталіна.. Є така «Висить Сталін на стіні і показує рукою, іди в колгосп за мукою». Так. Та про Лєніна ще скажене. А Леніна. Не вспомню. «Висить Сталін на стіні і показує рукою, іди в колгосп за мукою». Но там перед цим ше шось є про Лєніна сказано, що Лєнін, Лєнін чи Сталіну сказав. Я знаю ще, що таке, забуваюсь. Хочу щось сказати…

А скажіть, будь ласка, в селі були діти-сироти?

Не хочу сказати, бо не знаю.

Патронати не знаєте чи були?

Га?

Патронати не знаєте чи були?

Не знаю чи були патронати. Не хочу сказати, бо не знаю.

А чи були в селі люди, які не голодували?

Навєрно, таких не було у селі. Село у нас невелике, Розтяжі був, шоб зовсім не було чого їсти, то таких не було. Я не знаю, як ми так вижили, що цей колгоспи йшли, що нам там на ті трудодні давали. Шось то давали на ті трудоднідавали, шось давали, чи багато чи мало, но, по-моєму, шось давали. «Проробило цілий день і заробило трудодень». Та вже я…

А допомагали родичі або сусіди?

А шо там було помагать? Шо? Шо тут помагать сусіди. Каждий копався на свойом городі. Да і шо там. Не було… коньми не обробляли, а сапками да копались лопатами. Коло землі копались конєшно. Даже було таке, шо Чехецька колонія була в нас недалеко, то туди їздили до Чехова. В їх картопля гарна росла. А в нас така плодушка дрібненька, то в тих Чехов люди покупали ту картошку, покупали. Гарна велика,  а вдома ми садили, начинали. Навчилися садить картошку, хоть велика. Була плодушка така як шаріки.

А можна було тоді говорити про Голодомор? Що був голод говорити щось про це, говорити щось погане про Сталіна?

Коли?

Після голодовки, десь 1940-і, 50-і, 60-і роки?

Я не хочу брехати, навєрно, балакать-балакали мені так кажется. А може й не балакали. Тоді ж я знаю, мій батько, за це даже, шо балакали, в Запорожжі у батальйоні робив, в трудармії. За це вспомнив. Да батько мій каже, каже: «Кругом заграницей каже меняють там президентів, меняють, а в нас —  Сталін да  Сталін». І йому дали 10 год, батьку моєму, із конфіскацією імущества. Даже приїхали до хати да описали там шо [03:14- 03:11] (не чути слова)…шо батько сказав, що вєздє меняють правітєльства, а в нас каже Сталін та Сталін. То йому 10 год упекли.

І він сидів ці десять років?

Усі 10 год одбухав.

А це в якому році було?

В якому.. Я вам скажу… Якщо Сталін жив. У 43-му чи 44-му, як фронт прийшов, а востановляли Донбас. Та їх отправляли туди на роботу, на востановлєніє. Ну і дід там работав і висказався, то вони всі були враги народа.

Робили сім’ї дєдушки?

Да-да.

За те, що вони таке сказали.

Да, даже сосєді. Враг народа. Забирали, на городі шкоду робили.

А дивіться, а як відреагували сусіди ваші, от коли тато ваш це сказав, за Сталіна. Сусіди проти вас якось бунтували тоді?

А хіба сусіди це знали, це ж батько був в Запорожжі, він балакав, а не в селі. 

А дядько Гриша вам шо розказував?

А дядько Гріша розказує, що…

Вас дома тоді не було. Ви в Германії сиділи.

А дядько Гріша розказує, що він же був воєнний даже у партію його. Каже: «Як я могу буть комуністом?». Брат Гріша довів, щоб батька мого оправдали, скинули цю судимость оцю скинули з нього. Уже батько мало і прожив, але йому оправдали цю судимость.

Оправдали вже після того, як він вже ці 10 років просидів?

Да-да, вже впосля.

В 70-х годах.

Ну тоді була реабілітація.

А скажіть, будь ласка, можливо в 1932-33-ому у селі були якісь сільські повстання? Може люди якось ..

Нє. Які повстання, та дай бог повставати…Раді бога. Може.. Я й не знаю, боявся хтось лишнє слово сказати не то, що повстання.

Так тоді залякували людей?

Та я ж не знаю чи залякували, я знаю, що ніхто нічо не казав.

Жили так як року народження і ми боялися по телефону сказати щось таке, а ви хочте щоб тобі хтось щось сказав..

Ви щось хотіли сказати, да, можете продовжити, не забулися думку?

Ви казали, що всі мовчали…

Ну боялись, навєрно, сказать шось слово, боялись я так думаю. А шо ж, ніхто нічого не казав. Ми такі були грамотєї всі, шо там могли шо сказати? Всі такі грамотєї, по два, по три класи було образованія у ті врємєна, неграмотні ми…Бо дважди два, ми може дважди два й знали а так, а би ше шо там знали. Про яку там політіку могла бути речь? Яка там політіка була. Тіко, шо я говорю батько у Запорожжі в трудармії як служив, язик чьото повернувся сказать, що вєздє меняється правітельство, а у нас Сталін, да Сталін.

І бачите донесли і посадили. А скажіть, будь ласка, люди були в селі в 32-ому, 33-ому в голодовку, люди, яких же виганяли з хат, розкуркулювали?

В мойом селі, то я не знаю. А в другом селі, я знаю, що був такий багатий мужик один такий, дуже багатий, це я помню. До його розкуркулили, вислали, в общем, посадили на воз і вивези. А то все хазяйтво, бо дом був хороший такий построєний, а це все осталось. А його вивезли десь, куда я не знаю, чи вже, який… Десь кудась вивезли його, розкуркулили його. Був такий один хазяїн сильний, сильний хазяїн був такий. Токо не в мойом селі, а рядом сусіднє село.

А з вашого села людей нікуди не вивозили?

Не помню я, як його, щоб вивозили, сколько там… Не знаю я, щоб з мого села. Село Вишньове, Генічевський район Херсонська область, і там мій батько жив, Генічеськ і зараз, по-моєму.

Хати в людей не забирали?

Хати?

Да, в голодовку.

Нє-нє-нє. Цього я не помню, щоб там забирали хати.

А речі? Коли приходили ці активісти, вони брали тільки продукти, чи брали ще якийсь одяг можливо?

Я знаю, шо це тіко вони забирали зерно. А чи забирали подушки там, чи радюшки — я не знаю. І всьо. Більше я нічого не скажу. Скільки мені там було 8 год, там я інтересувався за те.

 

 

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду