- Місце запису: село міського типу Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;
- Дата запису: -;
- Хто передав: -;
- Респондент: Карпенко Марія Матвіївна, 1927 р.н., народилася в селі Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Липова Долина Липоводолинського району Сумської області.
(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)
Я була ще малою, коли була ота страшна голодовка. Але я помню як нам важко було, не було шо їсти, бо все забирали. Мені батько наші багацько розказували про то шо було. Так ото в нас, в Липовій , були “буксіри” – це люди були спеціальні от власті. Вони можна сказать нас грабили і забирали все, що було. А ще батько казали, що десь приблизно 18 тисяч комсомольців і партійців з Харкова розіслали по Україні, щоб ті заманювали людей в колгоспи, а люди боялись туди йти. Хоча вже згодом у 1934-1935 рр. була сплошна колективізація. Йшли вже всі в колгосп, бо трудно було. А в колгоспі варили юшку і хлібця давали. А в нас забирали все, геть до останньої зернини. Страх шо творили ці “буксіри”. Грабежом займались не думали про людей, їм було все однаково. Голодні люди чин і їм було все одно. А ще чоловіків забирали , наших батька не взяли. А остальних забирали, клали на вози і везли на Гадяч, це Полтавська область, а потом на Соловки, а звідти мало хто вертався. Так отим сім ‘ям без хазаїна було найтяжче. Нам було тяжче, ніж на хуторах, там, як батько казали , можна було щось закопать, а в нас в землю дуже не сховаєш, бо наше місцеположення було погане, як ото почнеш копать, а там вода, куди ховать? Нема куди. В нас в селі, як ото зараз кажуть, було хвірменне блюдо – це млинці з липи. Лип в нас багацько. Так ото ми, дітвора, рвемо липу, старші наші товкли її, а мати ото пекла млинці. А ще була в нас ікона. Так батько її обміняли на 9 стаканів пшениці, а може й більше. Так мати наші тоді нам юшку зварили. А жили ми якраз біля кладбища, так я ото бачила як там людей в ями кидали , а потом землею засипали. Багато дітей було. Мою сусідку Катю, їй 7 годів було, так ото вона з голоду померла, гарна була, помню дружили ми з нею. Багато, дуже багато померло. Страх шо творилось. А ще батько, як і другі люди, на поля ходили. Крали в полі, по снопи ходили, но боялись, шоб бува ніхто не вловив. Страшне було, згадувать тяжко . Не доведи господи внукам та правнукам моїм отаке лихо пережить.