- Місце запису: село Опішня, Полтавського району, Полтавської області;
- Дата запису: 11 серпня 2021 року;
- Хто записав: Кравчук Тетяна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Каплунова Ганна Яківна, народилася 30 липня 1923 року у селі Великі Будища, Полтавського району, Полтавської області;
- Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Великі Будища, Диканського району, Полтавської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, як вас звати?
Мене звуть Каплунова Анна Яковна.
А коли ви народилися?
1923-го року.
А коли?
30-го липня.
А де ви народилися?
Народилася я – Великі Будища, село Великі Будища, Диканського району.
Полтавської області?
Полтавської області.
А Голодомор де ви пережили?
Голодомор ми пережили в Великих Будищах, у Вовчім Яру. Там багато ж було.
А розкажіть за ваших батьків, як їх звали, чим займалися?
Ну раньше ж нічим не займалися. Батько ходив у півчу, співав, він харашо співав, ходив у півчу. А мати ж з дітьми, дітей було п’ятеро. І всі померли з голоду.
А розкажіть, як звали цих дітей і якого вони року були, шо померли?
А року, ти знаєш, я й не пам’ятаю, а як звати пам’ятаю – Соня, Марія, Василь і ще одно, і Маня, чого воно так звали тоді. А от рік я не пам’ятаю.
Це вони в 33-му померли?
Да. Знаю, шо оцей самий, хлопець, шо народився, він родився сліпим, ну може при родах, шо він, як гуляють на вулиці, ото бігають, так він лове, а бачить – не бачив. Но він умер рано, рано вмер. А батько в півчу ходив, а мати із дітьми була.
А в колгосп ходили?
А тоді колгоспу, ніякого ж колгоспу не було. А були, но ми не ходили. Ми не колгоспники.
А не заставляли йти в колгосп?
В колгосп, який же тоді колгосп, не пам’ятаю я цього.
А господарство було в батька з матір’ю?
Нічого не було, мати була служанка у харошого пана робила і дуже її шанували, і всякі прівєлєгії і подарки, і все було. А батько ж ото ходив у півчу. А у півчі, я не знаю, як тепер, а раньше там тільки гуляли та горілку пили, на празники лаявся дуже, це мені в помку. А тоді вже пізніше ж батько викапапкався з цього, вже ж стало на Ворсклі ловити тих ракушки варити, картошку одкопували. Хто посадив вже, то слідкували і хто, одкопували, пориєшся, знайдеш і яке воно вкусне і добре. І ще шо. Мати, як вмерла, не було мене на похороні, того шо я знала, шо у дядька єсть отакі огурчики, кілометрів за, не знаю, я побігла їх красти, шоб їсти було шо. А матір поховали без мене. Раньше ж не було ніякої труни і ями нікому було копати, а ото так рівчак йшов, там терен ріс, великий-великий, ото там прокопали під тим, прокопали під тереном і там її й положили. Ну вона вже вмерла, пошті не з голоду. Вже колосків нам’яли, вже напекли пампушок.
А в якому це році мати померла?
От ви знаєте, я не пам’ятаю, не пам’ятаю в якому.
А як мати померла, то з ким ви жили?
Жила так, хто прийме, то тітка, то дядько, то ніде, а саме її дужче, я її дякувала, в неї дітей, правда, багато було, шанувала мене хрещена. У них була корова, а раньше не закривали, так як січас, а так в сараї, то я підкрадуся вночі і пососу корову. А хрещена замітила і сказала, шоб я цього більше не робила, «двічі приходь і утром, і вечером, я тобі стаканчик молочка дам, а до корови не можна ходити, вона може розсердитися, вдарити», оце була.
А в патронат вас не забирали?
Ні, не забирали. Но патронат у Писаревщині був. Оце забирали, ну як тобі сказати, бігали ми туди, їсти нам давали, но не числилися. То було, як ти казала, чи в колгоспи, то в колгоспи зганяли і з колгоспів був патронат, в однієї жінки там. Ну ми користувалися там, вони годували і нас, хоч ми і не колгоспники були, а годували нас. А саме вже як поспіли ягоди, там все, то тоді вже зажили крєпко. Хата була так під лісом, ну як вулиця на вулиці, а звалося Вовчий Яр. Там багато було хат і хата біля хати були, сусіди жили харашо. А тоді ж розбрелися хто куди. Мати була багатенька, того шо в неї і рушників було багато, і всяких подарків, і все, вона його міняла на буряки, поки міняли, міняли, поки і сама вмерла.
А де міняла вона їх?
Ну в сильніших, уже сюди на Писаревщина село, там де технікум був, та нижче, а то вище, у багатших, багатших людей, в кого буряк ще остався.
А з батьком що було, де батько був?
А батько, а батько уже, батько послєднє время був у Писаревщині, жив він харашо, того шо в нього був свій млин, він зробив. Він плотник був і столяр, олію він бив, то олійниця була, вальце все, він ще там його робив в Великих Будищах, но там таких средств не було, а тут воно вже як технікум, тут були средства. І тоді він жив вже харашо. Ну я в школу не ходила, а більш я була на кухні, я була послушна і помагали поварам, а вони вечером мені дають катьолочок із борщем, щоб я батькові несла.
То ви, виходе, з батьком жили?
Та почті жили з батьком, да.
А мати ваша теж з батьком жила?
Жила, жила, да. Жила ж поки діти померли. Ні, в Писаревщині вона не жила, це в Великих Будищах.
То коли був голод, то мати з батьком ще жили разом?
Жили, жили разом, да, ще похоронили матір.
А потім батько переїхав в інше село?
Да, та він багато сел їздив, він строїтєльний, то пиляли вони, то рубали ліс, то, вобщєм, як тепер кажуть, на заробітки, так і вони тоді їздили. Він не кидав мене, так, щоб зовсім так покинув і все. Но добра не було ніякого.
А як батька фамілія була?
Гунько.
І це цих дітей в всіх, шо померли теж?
Да-да-да. Тоже було так, Гунько. І ще троє було, мати їхня вмерла, жила тут, то Діброва, а то там, жила вона тут, вона хворіла і мати померла, баба їх забрала. А вже було тепло, пам’ятаю, шо такий чавун великий і мати варе на дворі галушки, а галушки такі, де-не-де плаває шось таке, а звалися галушки. А тоді у баби було лоша, не знаю, де ділася та скотина, а лоша осталось, так баба у пічі на листи їх порубала і ото пожарила. Без олії, без нічого, ну так, як попекла і ото по такому нам кусочку давала. То вже ми тоді жили. А лоша з’їли. Багато помирало з голоду, а багато од грибів. Вовчий Яр, там гриби все возможні, хтось не второпав, який гроб, гроб, гриб, вже душу отдав.
А де ховали цих людей, як їх ховали тих, шо помирали з голоду?
Та всяко ховали, ховали та, шо рівчачок невеликий, прикидали землею тай все. Його нікому було ховати, понімаєте. Була така бригада, шо приїжали, другий так ховали їх, ніяк не ховали, считайте.
А буксирники до вас приходили?
А шо це?
Ну приходили, може забирали шось, заставляли в колгосп йти?
Нє, в колгосп нас не заставляли. А так же кругом шукали все. А шо брати, як нема нічо.
Ну може забирали, ви кажете, шо в мами було багато дарунків.
То вона їх, не забирали, вона їх переховувала, вона їх міняла на буряки. Ото по бурячку давала. Довго давала, довго вона нас держала, ну а тоді ж таки померли.
А де вона це все ховала?
Чогось, я й не пам’ятаю.
Може десь чули, шо може ямку десь копала на дорозі?
Ні, не було такого. Ми в одній хаті жили, а тоді воно дощі, перейшли в другу, жили в другій хаті.
А з хати вас не висиляли?
Нє, ніхто не висиляв. Тоді хат, знаєте, скільки було. І та пуста, і та пуста, і та пуста.
А чого вони пусті були?
Того шо померли люди. Люди померли, а хоронити їх було нікому, так вони і лежали, поки їх прикопали.
А тікали люди з села, можна було втекти з села?
А куди?
Ну десь в місто може, на Донбас.
Ну тоді ж не було такого, шо тікати, я не знаю. По-моєму ніхто не тікав.
А переселенці були в селі після Голодомору?
По-моєму, не було. Там вже в Вовчім Яру нікого не було, позаростало. З Вовчого Яру ще був Перепилиця, тут був головою колгоспу в Малих Будищах. Він сам родом відтіль. Його батько жив, казали куркуль, він багатий був. Він ото сюди переїхав і тут він був головою колгоспу. Но чогось він тут утопився. І сім’я була.
Це він був куркулем, а потім головою колгоспу?
Та тут, це вже оце.
Це вже недавно?
Да.
А хто такі ці куркулі були?
Ну як вам, як кінь є, так і куркуль, як кінь єсть, так і куркуль, як коня з’їли – вже й не куркуль.
А їли коней, да, крали і їли?
Да. Які тоді куркулі були, хто зна, ну саме краще, в кого була корова. Корова – саме краще.
Наприклад, перед голодом не було таких повстань, шо люди були проти колгоспів, проти влади?
Хто зна. Оце ж проти влади. У матері брат чогось його забрали у подвал, кажуть, шо ти якийсь вредітєль і він там пробув багато. Його і його батька, материного батька, а тоді випустили, то цей Ахвоня, не знаю, де він дівся, просто не знаю, а дід осліп, зовсім осліп, його забрала мати. Він ото з нами повзав по землі, то кісточки нам вилускував, як сливи там є, то …
А як його звати було?
Діда?
Да.
Діда не пам’ятаю.
А мати, як прізвище було дівоче?
Оце ж Гунько.
То це батька прізвище, да?
Це мого батька.
А мати, як вона заміж виходила?
А, то тоже не знаю. Не знаю.
А церква була там?
А церква вона ж і січас є. Мати всих дітей водила, носила до церкви.
Мати ваша?
Да.
А не забирали з церкви ікони, не розносили нічого?
Хто зна, чогось я про це і не знаю. Я ж ото то в однієї тітки, то в другої, шо казали: «Йди, Ганю, до церкви, як празники і проси, кажи дайте тьотю, дайте». А я ж, яка я була дурна, значить, якшо надавали там на празник пиріжки чи шо, піч була і на печі такий карниз. І там каже тітка, там дядина, шо став отут, на карнизику став усі, а утром приходим нема. А де ж вони? «То Бог приходив і забрав для мами». То такі були.
Це вам тітка таке казала?
Це тітка, да. А я ж дурна, вірила. Або де-небудь шо дасть таке вкусненьке, ну глимпасє, там знаєте було, раньше ж не було так канхветів, як тепер, то несу їй.
Це вже як мати померла?
Як мати померла, тоді вже дядина забрала. І рушники там вишивані дуже хороші були, і скатерки, і все, то вона забрала, да. І вона мене обманювала, я ж уже понімаю, шо ідемо на базар разом, беремо ці шмоття і будемо продавати. А продавать ми не продавали. Не продавали, а де ж воно, хто зна. То каже якийсь приходив, прийшов, взяв і пішов, і шо я йому зроблю.
А чим вас мати годувала, ще коли голод був? Можу відправляла, наприклад, на поле колоски збирати, може самі бігали?
Нє, я про колоски не знаю. Я сама дужче пам’ятаю, шо бігали ми Ворсклу собирали оті …
Ракушки?
Ага. І воно ж, як звари, так вкусне дуже, оце я пам’ятаю, шо бігали.
А дозволяли це бігати, збирати?
Дозволяли.
Ніхто не сварився на вас?
Нє. Сварилися, як хто, як кого уловлять на картошці. Шо картошку посадили, а вони риють і собирать, вибирають картошку.
А хто ще матері допомагав, щоб от ви вижили?
Пошті ніхто. А хто, як воно всі були, ото такі. Ну саме дужче, це помагала бабушка, бабушка, все бабушка.
А може чули, що вам щось за голод хрещена говорила чи може тітка щось розказувала?
Казала, сусід в нас був хароший, в них тьолочка родилася, тай каже сусід батькові моєму, каже: «Яша, Яша, а в нас бичок родивсь», а він каже: «Харашо, якби він, – каже, – великий виріс тай здох». Так йому було тоді, сорився з батьком, був з дому пішов, а тоді прийшов.
А чого він так говорив?
А хто зна чого, просто, як тепер, я думаю, шо по-дитячому, пошуткував з нього.
А чого цей голод був, от ви кажете, нічого не забирали, нічого такого не відбувалося, а чого тоді люди голодали?
Забирали ж ого, закопували, одкопували в кого шо є. Забирали, забирали, даже, забирали, того шо там в одного була мука, як він її в мішок і в колодязь. І найшли і забрали. І шо ви думаєте, мука осталася суха. Да, це де мішечок, то тут же воно напиталося, а мука осталася суха. То це забрали, це забрали.
А хто це забирав?
Ну, казали, партійні. Партійні, казали. А які вони там, хто зна.
Це якісь чужі були чи свої?
Та свої, свої.
Ви казали, шо мати ходила міняти хустки, рушники, а куди це вона ходила?
Ну до багатших.
А хто в вас таких багатший був, не пам’ятаєте, хто в вас такий був? Чим вони займалися, шо в них було, шо вони були багатші?
Ну, не знаю, казать не буду.
Це вона на буряки міняла, да?
Да, да, ну наприклад, це я казала, шо Перепилиця, шо він тут уже втопився, то в них, вони жили нанизу, а нагорі була в них копанка, така як басейн, понімаєте, і він брав з них, з людей, хто приходе вмиватися, чи води брати, бо там не було води.
А може в вас лишилися старі речі, або фотографії, або якась материна хустка?
А хто зна, я чось вже і не пам’ятаю. Чи я його розносила, було багато, а нема.
А в хаті були образи, ікони були?
Були, були. Були такі великі, красіві, ікони були.
А ікони не забирали в вас?
Нє, ніхто не брав, ніхто не брав.
А святкували Новий рік?
Тоже не знаю.
Не помните?
Не помню.
А Різдво?
Різдво, не знаю. Я знаю, шо послєднє время, батько вивчився канхвети робити. І їздили вони тут в Солоницю, така єсть, Опішнянського, там родичі були, міняли все.
Це коли було?
Та вже після 3-го ж року. Після голодовки.
А жорна в вас були в голодовку?
Були жорна, так нічого було молоти. Оце ж жорна ці і багато людей погубило, через те, що нарвали зерна, намололи, наїлись хліба, мати в мене вмерла, через те, що вона з’їла багато. Їй не нада було їсти. Їй по одній грамульці треба було їсти, а вона не видержала і вмерла.
А в школу ви взагалі не ходили чи тільки тоді не ходили?
Нє, чо. В школу ходила. Я в школу ходила у Великі Будища. Це вже тоже після голодовки.
А коли це ви в школу пішли, в 34-му?
Та я вже пішла в школу, мабуть, я не знаю.
А скільки вам років було?
Хто знає, 11-ть може більше.
Це ви в перший клас пішли?
Да, да.
І багато там дітей було, да?
Да.
Такі, як ви були, менші, чи всі однакові?
Ну це ж уже після голодовки. Шо я знаю, із Писаревщини нас у Велиці Будища везли биками. Як заметіль були, кругом снігу, то бики, в бики накидають соломи нас туди, як хрущів, і везли в Великі Будища, через рови, там пішки почті і не ходили. Ото таке пам’ятаю ще.
Може ще щось згадаєте, нам розкажете?
Ну Бог його знає, як воно позабувалось. Не знаю я, нема в мене нічого од матері, нічого нема.
Може якусь історію пам’ятаєте, а що було з тим паном, в якого мати працювала?
Забрали його, кажуть, шо він багатий і забрали, як диверсант. Кажуть: «Ти помагаєш отим партійцям». І забрали його, хароший був, Іван Мусійович, звали його.
А фамілія?
А фамілії я не пам’ятаю. Уже після голодовки, уже городи були все і возили йому кавуни, мені в помку, шо в нього погреб не так як у нас, шо по драбині, а так по східцях ходили і давали, ото возили кавуни. Оце пам’ятаю.
А в 47-му був голод? Після війни.
Ну понятно, шо був, вже тут якось пайок був, я чось не знаю. Оце ж він 47-ий, чо ж я на кухні весь час, шо батькові носила в казаночку борщ. Оце я тут і пробула. Як особєно піонерський лагерь або що.
А де, от ці буряки, шо мати обміняла, де вона їх зберігала?
Ой, як там бурячок принесе, то вона по таким кусочкам його різала та давала, так їй хотілося, шоб діти видобували. Ну а тікати, ну а куди ж тікати, як воно кругом було таке, шо. Це ж уже пізніше, то хто сильніший, то, як я була сильніш, так я матір ховають, а я побігла десь, щоб щось украсти. А де слабіші, то хто зна.
Дякуємо вам, що розказали.
Може ще щось пригадаю. Хто зна, може ще що-небудь. Но мені саме главне оце, шо копанка, тоді ніде нема води, от нижче була вода, бо знаю. Вже як колгосп був, то там капусту садили. А вище нема, шо брав він за воду, як хто приходив, то брав, шо він там брав, я вже не знаю
Хто брав?
Та, батько оцього, шо я казала.
Тей шо головою колгоспу був?
Да, да.
А може ще що згадаєте, що вам хрещена розказувала, в хрещеної багато дітей було?
Да, в хрещеної багато. Тут по всьому Опішні були її діти, розійшлися.
А чим вона їх годувала?
Та тоже ж так, хто зна. Може закопували де, шо, викопували та. В них велика сім’я була, і дід, і баба, і всі. Но главне, шо в них була корова.
А їх не розкуркулили, не забрали нічого?
Шось я не пам’ятаю, чи може я вибула вже з того Вовчого Яру.
А як хрещену звати було?
Марія.
А фамілія?
А хвамілію я не знаю. Хвамілія хто зна.
А тітку як було звати?
Яку?
Ну цю, шо ви в неї жили, коли мати померла?
Маша, Маша.
А її фамілія?
А хвамілії я не знаю. Знаю, шо в неї Ахвоня був чоловік і його забрали і з концами, забрали і хто зна, де вони його діли.
А чого забрали?
Бо кажуть, шо він врєдітєль.
Це в голод його забрали чи пізніше?
Та почті в голод, почті в голод.
А не було такого, шо там, сусідів десь висилили в Сибір чи ше кудись?
Я не знаю такого.
З хат виганяли людей чи ні?
Ні, ні. Та воно ж тоді хат було сила, і та пуста, і та.
А знаєте, когось може заставляли в колгосп іти?
Ну може, нас не заставляли. Того шо батько мій був у церкві, його не заставляли.
Чекайте, ваш батько був у церкві?
У церкві, оцим, коло попа, хто там.
Батько, виходить, був у церкві, при попі?
При попі був, був.
Так, а що потім сталося? Чому він покинув цю посаду?
Ну я не знаю, не буду я казати.
А шо з попом сталося, був піп, так і лишився?
Піп, тоже не знаю.
А церква лишилась?
Церква лишилась і січас.
А тоді церкву не забороняли?
Не забороняли. Бо мені ще помко, що ми довго не бачили німців, а тоді кажуть, шо вони в Великих Будищах, так ми з Писаревщини пішки прибігали, кругом церкви, щоб побачити, які ж вони ці люди, шо напали на нас. Стоїть і досі церква.
Комуністи не забороняли церкву?
Комуністи, Бог його знає.
Ну ці партійні, шо ви кажете?
Та забороняли, чого. Вони хотіли нажитися, отам при сєльраді були, хвамілія Коробка, дочечка в нього Валя, і то Сільпо чи де вони, набрали оселедців бочки і ще які продукти і закопали у лісі, в Широкому, там, то найшли і одкопали, і казали, шо ви ж партійці, нашо ви крадете. Одкопали.
А чули ви може про випадки людоїдства?
Чула, но в нас в Вовчому Яру не їли людей, це туди як на Милоградову десь їздили, то казали, шо там люди людей їли. А тут і не було.
А хто цей голод зробив, шо був?
А то вже хто зна, я не знаю, хто його зробив.
А чого його зробили?
Ну хто зна, ще воно не доходило до мене.
А як ви думаєте треба про це дітям розказувати? Треба вчити цю історію?
Та, вобщєто, історія є історія, історію нада не забувать, яка вона не є гарна, погана, а історія є історія.