- Дата запису: 14 серпня 2021 року;
- Місце запису: селище Слобожанське, Красноградського району, Харківської області;
- Хто записав: Кравчук Тетяна;
- Респондент: Калугіна Катерина Михайлівна, 24 жовтня 1928 р.н., народилася в селі Китченківка, Богодухівського району, Харківської області;
- Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала в селі Китченківка, Богодухівського (нині Краснокутського) району, Харківської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть нам як Вас звати?
Катерина, Катя.
А фамілія?
Калугіна.
А по-батькові Вас як?
Михайловна.
А коли Ви народилися?
21 апреля, 1928-го.
А де народилися?
В Шляхові, тут село.
А розкажіть за Ваших батьків. Як їх звали чим займалися?
Начинали вони, ну колективізація. Хто не йде в колгосп значить куркуль. Висиляли в Сибір, хто куди. А батьки вдарилися у Гракове Чугуївського района. Ну я була пухла. Було мені шість років вже. Батько робив на тракторі, а мати у ясілках. Брат був менший мене, а сестра старша. У яселках були, а була вдома, лежала пухла. І як сій час помню така кока жилізна я то встану помочуся, а лягти вже не ляжу. І ото мене батько у кармані кашою, давали ж пайок і я вижила. Забирали із-під нас і подушки. Оце як в колгосп не йдеш забирали все. А ми тоді ще бігали після того, ходили в степ собирали бур’яни, колоски. Ото намнуть, намнуть, мати провіє. То на дерушку здире крупи і ото варила кандьор ото так. А тоді война началася.
А скажіть, а батьки зразу в колгосп пішли?
Ні, у село чи район шо воно Гракове, Чугуївського району, ударилися туди. І ото там трохи поробило, поробився тоді, трохи втихомирилося вернулися ми в свою хату, і пішли в колгосп.
Це вони тікали, шоб в колгосп не вступати, да?
Ні, шоб у Сибір не вислали, тоді ж у Сибір, не йдеш у колгосп, у Сибір на залізні на золоті приски висилали. Ну а батько якось туди ударився Харківської області, ну а шо.
А знаєте кого з села вислали, багато з села висилали?
Та хто зна, ні не повню. Висилали, голодовку і дітей їли, одна була така Дралиха шо вона ловила дітей і їла, ой хай господь одверта.
А до колгоспу, яке було в батька господарство, може земля була, чи корова, чи кінь?
Ну корова була у колгосп забрали.
Приходили вас розкуркулювати?
Розкуркулювать, забрали все і з нас ми ж малі були тай подушки повитягували з під нас.
А що ще забрали?
Га?
Ще що забрали?
Та все позабирали, остались у чому стояли.
І одяг забирали?
Усе все і де шо було крупа де шо все позабирали.
А Ви пам’ятаєте, як вони прийшли, скільки їх було?
Та два чоловіка, де три.
А зброя в них була?
Та ні.
А батько, мати не кричали, не казали не віддам, не заходьте?
Та руки назад.
А хто це був, хто це приходив?
Та жінка і два мужики.
А ви їх знали? Вони були місцеві?
Місцеві, місцеві.
А як їх звати?
Та, бабу Оришка, а мужиків я не повню.
А ким ця баба Оришка була?
Та робочою, ото у коликтивізації.
А вони один раз приходили, чи декілька?
Прийде раз забере шо друге, ну все позабирали, ото разів три прийдуть, то зерно заберуть, то крупу, ну все вичистили.
А як ви з села в район ішли пам’ятаєте?
Ні, не пам’ятаю, чи наймав батько та одвіз, та до того, та нє не повню як Ми там очутилися.
А де ви там жили?
Ну там були хати ж пусті і ото нас там поселили.
А чого вони там пусті були?
Та в Сибір повиселяли ж, у колгосп не йшли, повиселяли.
А як говорили на цих людей, яких виселяли, хто вони були?
Ну які не хотіли в колгосп іти, це ж у Гракові де пусті хати були.
А говорили на них куркулі?
А як же, куркуль не йдеш у колгосп значіть куркуль, і виселяли їх.
І на батька вашого так говорили?
Та й на батька ж, на всіх хто не хоче в колгосп значіть куркуль, виселяли.
А не говорив батько, чого він не хоче іти в колгосп?
Та тоді ж … як воно було, ну забрали все, куди ж і ото вдарилися в той совхоз Гракове, Чугуївського района.
Там совхоз був, да?
Совхоз.
І там Ви казали пайок якийсь давали, шо там давали?
Давали ж, ну робили ото їх кормили, а так ніякого пайка.
І те чим годували, вони додому приносили, да?
Ну то мати, то батьку, то кашу принесуть у кармані, бо я ж лежала пухла. Як мене ше Господь держе, виздоровіла.
А чим мати Вас ще годувала?
Як дома?
Ні в голодовку в Греково чим годувала вас, може лободу якусь рвала, чи ше шось?
Та ото із буряків сімена, ото на дертушку, і ото терли, і ото пекла млинці. Ой та не дай бог. А тепер шоб жилудки не боліли.
А брати, сестри у Вас були?
Ну сестра старша з 26-го умерла, а брат із 30-го тоже помер, а Я одна середня осталась.
А в голодовку хтось помер?
Сестра старша Шура вмерла.
З голоду?
З голоду.
Це вона 26-го року була, да?
Ні, з 24-го Шура це, а тоді 26-го, Я 28-го, а брат з 30-го. А вона з 24-го.
А як батька фамілія була?
Литвин Михайло Микитович.
А маму як звали?
Анна Максимівна.
А багато пухлих людей було на вулицях?
Та вони ж не ходили, не ходили бо баба крала та, їла людей, ой господи.
І казали вам да шо не можна іти на вулицю?
Та Ми ж нікуди не ходили. Як де йдуть вони, нас замикали.
А ви говорили шо мама в яслах працювала, да? В яслах?
Я нікому не хвалилася, там же чужі люди. Я ж нікуди не ходила, лежала.
А в яслах там багато дітей було?
Я не знаю.
А було таке шо от люди просто посеред вулиці помирали?
Було таке, на ходу.
А хто їх хоронив?
Та люди ж і хоронили, рідня яка хоронили. Умотають у шо небуть, укинуть у яму, та й усе. Не так як сійчас.
А може мат шось міняла, чи батько на їжу там одяг якийсь?
А який тоді одяг був, який же тоді одяг був кожух та кожушина.
А тікали люди з села в місто?
Та тікали у район, у город тікали.
А ви знаєте хто тікав?
Та Бог Святий зна, тоді я мала була усіх неповню, шість годіків хіба я все повню.
А в селі чужі люди були?
Ні самі свої.
А після голодовки, може хтось з Росії переїхав сюди жити?
Ні.
А в голодовку ходили жебраки по вулиці, просили їсти?
Та шо ж вони ходили, як нічого давать.
А сестра Ваша старша, бігала на поле колоски збирати?
Ходила й сестра, і брат, і я, і ше сусідські, ото бур’яни, і ото ми збирали колоски, і ото об’їждчик ганяв. То одна стане отак рака, а друга стане, а та піддержує чи нема об’їждчика не видно. Як їде на коняці то Ми розбігаємось по буряну, а нагоне то батога дасть.
А знаєте хто ці об’їжчики були?
Та вони померли вже, то сусідка Наташа.
А взагалі це були свої якісь люди з села вони були ці об’їжчики?
Да з села.
А скажіть, а в голодовку церква в селі була?
Ну я б, не було в селі, а в районі було. І отут Федоровка село, я туде ше й паски носила святить уже паски стали трошки лучше, і мати мене сопровождала, і ото я ходила сама. Та йду степом на дорозі шось сидить стою я стою присяду, а воно стоїть риже таке. Ну думаю піду напряму, коли щавель рижий уже те засох, а я думала хтось сидить. Пройшла все благополучно. У Кричовку ходила тоже святить. Ну тоді Німці пішли дальше, а мама пішли корову доїть, три солдата стоїть у сараї, мать не бойся не бойся. А вони в сіні в сараї на горіщі спали, ну мати їх попоїла молочком, ввійшла наварила їсти, і ото їх днів три кормила. А тоді ж свєту не було, а лампи, засвітили лампу, вікна позатуляли, вони по передівалися, і на Київ додому. Дойшли, ше й писали письма … батькові, благодарили, дойшли.
А лишилися у Вас ці пісьма?
Та ну шо ви, це ж уже давно.
А коли Ви в школу пішли?
Пішла Я в школу, чотири класи кончила там же ш у шляховій, оце тут була школа, тут Німці гарнізон був, а тут оце все було Німецьке кладовище. А наші заступили, танком усе розорили. А уже оце ось скільки год пройшло, кістки викопували, і оце магазин на кладовищі.
А скажіть в 47-му голод був?
Та вже трошки легше було, легше було. Ну наші за вийшли, а солдати ж по вулиці, так ми із сусідом на драбину і там у городі туди сад попів був і там були окопи. Ну одного як сійчас знаю були документи Запоріжської області, Сабадар Демяна Моносивич, як сійчас знаю, паспорт оддали ми сільсавєт, а чи воно дойшло, чи ні. У нього були в кармані кабачки, голодні ж були, а в того, той не наш, Узбек, у того пшениця в кармані була, ну у кармані документів не було. Ну ондого один окоп оцього Сабадаря Демяна Моносович, а цього ж у другий окоп, ото закопали, зарили. Я могилки оправляла, а сійчас уже я не годюся як там шо.
А скажіть, а у голодовку їжу ховали?
Ховали, шо ви, у піч у попіл. Ну находили, пси. А тоді пішла Я ото чотири класи кончила, пішла сюди в п’ятий клас. Мати книжки купила по двісті рублів платила за книжку, зошити, дойшло до німецького язика і я бросила, бросила німецький ну шо німецький язик я не могла, шо ви таке перенести. Ну батько 30-ть кілометрів робив там на тракторі в Мажарці, мати ось батько він ше не їзде додому, бо робота. Та батько тобі шкуру спусте, шо ти бросила школу, ні не спусте, бросила Я. А тут у 46-тім ХВЗО і Я пішла в ХВЗО на електрика вчиться, мотори мотала, а проїзводство у турбіном на подстанції діжурила, ото в ремонт на … зварювала такі кусочки, мотори розматували. Зробили мастіра станок такий обплітать, і трансформатор … тисочки я беру оці два кусочки отак і те кладу хвальга так нарізана, я кладу на цю хвальгу і бурою присипаю, воно раз і зварилося, я напільничком раз-раз обточила давай другий і отак мотор і намотають ну те. А тоді зробили отаке, а тоді ж 11-ть бабін поставлять і я ці нитки то до кучі уключаю на катушку намотаю, ну включаю воно обматує, а тоді пускаю через те вона обплітає цей провід, а тоді мотали мотори, та було всього. А тоді уже стали розбагатіли, стали провід підвозить, отак і.
А скажіть, а в голодовку багато людей померло?
Багато, багато.
А скільки це десь багато?
Та ну хто … не щитала.
Ну половина села, чи четвертина, чи менше?
Та половина села вимерло, а які осталися ото не забрали у Сибір, у колгоспі остались. А тоді стали ганять на висадки, на буряк, викидали з бурта весною, то я два бурячки обчистю і в пазуху сховаю, додому принесу, а мамка почисте на тертушку і в молоці ото зваре, ото буряк і трошки крупці, ото так виживали. Ну я пішла у 83-тім на пенсію, ну ше трудновато було.
А скажіть, а чого був голод, чого голодовка була?
Та чого, ну оце ж Росія шоб у колгосп ішли, при Сталінові, ну забрали в людей усе, і голодовка вам. А сіять не сіяли, бо воно ж отакий переворот був, от вам і голодовка, не врожай, бур’янами позаростало все.