- Місце запису: місто Гайворон Кіровоградська область;
- Дата запису: 12 вересня 2009 року;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Каленик Іван Пантелеймонович, 1923 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Ташлик (нині місто Гайворон) Смілянського (нині Гайворонівського) району Чернігівської (нині Кіровоградської) області.
Під час Голодомору був учнем Ташлицької школи. У родині було троє дітей. Найменшій сестричці було 3 роки (вона Свербиус Лідія Пантелеймонівна 1930 р.н.) у той час відвідувала колгоспний дитячий садок. У 3 роки через голод Ліда не могла ні стояти, ні ходити, тільки сиділа. Батьки працювали у колгоспі. Їсти було нічого: їли лободу, жом. Усі діти в родині вижили завдяки корові. І хоч молока наша корова давала дуже мало, проте вона врятувала життя не тільки нам. Взимку до нас у хату не раз приходили двоє хлопців – Бойко Андрій (йому як і мені на той час було 10 років) і Карпінський Льоня, якому було тоді близько семи років. Вони були в мороз роздягнені тому що пухли від голоду і нічого не могли одягнути на себе. І наша мама ділила з ними нашу дуже бідну вечерю. Пам’ятаю, що в той час моя мати взяла найдорожче, що на той час було в хаті – килим, який виткала ще бабуся мамі у придане і разом із сусідом, який на той час працював на залізниці і мав можливість взяти квиток, відправлялись у м. Ленінград, щоб обміняти килим на крупи. У Ленінграді на залізничному вокзалі маму заарештував міліціонер і звинувативши її у спекуляції, відвів до відділку міліції. Мати плакала і благала, щоб її відпустили додому. На щастя, це побачив інший працівник міліції, старший за званням і родом з України. Він наказав віддати килим і сказав: «Ніяка це не спекулянтка, подивись на неї. В Україні голод, там люди пухнуть.» І маму відпустили. Вона заміняла килим на пшоно і це теж допомогло вижити.