- Місце запису: село Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області;
- Дата запису: 05.09.2009 р.;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Калашник Ганна Климівна, 1924 р.н., народилась в селі Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області.
Запалюючи поминальну свічу, ми вшановуємо пам’ять не лише про замордованих голодомором 1932-1933 років, але й про тих добро творців, хто рятував від голодної смерті інших людей, односельців, співвітчизників. Особливо важкою була зима 1932-1933 років. Під час війни легше було прожити, ніж тієї зими. Знаходили просяну полову, мерзлу, гнилу картоплю. Незважаючи на велику скруту, жили дружно, ділилися чим Бог пошле, щоб не соромно було дивитися в очі одне одному. Слава Богу, ніхто про лихе не думав. На маленькому кутку «Матня» (село Протопопівка, вулиця Набережна) жили у семи дворах рідні брати і сестри Потапови (Потапами їх називали в селі) та їхні сусіди Іванченки, Горяки.
Потапови: Юхим, Данило, Іван, Христина, Силантій;
Дід Іван з родиною: Анрдієм, Федорою, Варварою, Оленою;
Дід Мусій з родиною: Яриною, Федорою, Федором, Олександрою;
дід Яким з родиною: Іваном, Ніною, Андрієм, Єфросією, Христиною;
Іванченки: Василь, Надія, Ілля, Іван, Льова.
Горяки: Хорив, Савва, Параска, Іван, Ганна.
Голод пережили завдяки взаємодопомозі і взаємопідтримці. Дядько Захар Горяка працював на залізниці, отримував пайок. Тітка Варвара завжди ділила його із моєю мамою, а були вони із Березівки. У родині Клима Федоровича Потапова, який спочатку працював надільщиком землеміром), а потім перейшов на кар’єр, було семеро дітей. Клим Федорович відзначився побожністю. У 1932 р. Великдень його примушували йти на роботу. Він відмовився працювати. За це його не півроку позбавили пайка.
Залишившись без продовольчої підтримки почали споживати все, що тільки підлягало обробці: дерли горобців, їхні яйця, їли лободу, цвіт акації, спориш.
Наша мама, Оксана Яківна, їздила до Білорусії – возила рушники, скатерті, наволочки, а звідти – везла картопляний жом – жмиху із якої пекли щось схоже на млинці.
Напередодні лихоліття батько, Клим Федорович, таємно купив теличку, із неї діждалися корівку. На щастя, корову не конфіскували, а «контрактували» – обклали податком: 500 л. молока треба було здати у фонд держави, щось залишалося і нам. У семи сімей налічувалося до півсотні дітей. Чашечка молока допомагала виживати. Ділилися з іншими людьми з села. Я ділилася із своєю подругою, Параскою Єгоровою. Вона мала жваву вдачу і під час зупинки потягу “Мінськ – Дніпропетровськ” на станції Коростівка встигала напросити хлібчика. То ми з нею інколи просто мінялися: я їй півсклянки молока, а вона мені шматочок хлібця, який ми ділили на всіх. Допомагала вижити батьковій племінниці Ірині донька нашого дядька Михайла Потапова (репресований) – Ярина.
Тож нехай Господь упокоє душі рабів Божих Клима Федоровоч Потапова, Оксану Яківну, моїх батьків та інших добротворців, де нема ні недуги, ні журби, ні зітхань, а тільки життя вічне.