- Місце запису: село Криве озеро Кривоозерського району Миколаївської області;
- Дата запису: 02.09.2020 року;
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, методист Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Кайданюк (Воронюк) Олена Яківна, 17 серпня 1932 р.н., народилася в селі Ілляшівка Тростянецького району Вінницької області
- Розшифровка аудіозапису: Базько Софія;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Ілляшівка Тростянецького району Вінницької області.
Представтесь, будь ласка як вас звати?
Лєна.
А фамілія?
Ее, ет, я шо знаю, зараз я скажу. Воро, ой, моя Воротнюк фамілія була, а як вже Кайданюк моя, я була замужем, то чоловік мій був мій Кайданюк.
Кайданюк Олена, а по батькові?
Яковліна.
Яковліна, а якого року народження ви?
З тридцять другого.
Число і місяць?
Число і місяць, та, чекайте зараз, це Спаса той Спаса сімнадцятого, я дам паспорт, може я не так, так.
Сімнадцятого серпня?
Так, да.
1932 року.
Року, да.
А розкажіть, будь ласка, про свою родину, про маму, про тата, дідусів, бабусів?
Якого року вони?
Чим вони займалися?
А чим, в колгоспі робили. В колгоспі робили, тату в колгоспі робив, мама в колгоспі робила, на разних роботах.
А скажіть, будь ласка, де ви народилися?
Я народилася, та я ж кажу в Тросянецькому районі, в селі Ілляшівці.
Якого району?
Е, же це район Панашківський.
Області, області.
Вініцка, Вінницька область, Тросянецький район, о. Тросянецький район, да. О це там.
А скажіть, будь ласка, коли був, коли розпочалася колективізація?
О, я не грамотна, дєвочкі, я не ходила в школу.
А ваші батьки, вони пішли до колгоспу?
Вони в колгоспі були всьо время, були в коглоспі.
А вони можливо вам розповідали за голодомор в 32-33 році?
За голодомор 33 рік, 32 рік була голодовка, голодували, їли бурани їли і я їла, це був тридцять сьомому, тридцять шостому році, то ми їли вже, голодовка була, то я знаю за голодовку. Е, їли буран який, ой їли я знаю, а я забула як називати, о, либуду, либуду їли, цей лопухи копали їли, ті корінці, о, ходили по городах збирали мерзлу картошку, пекли ті млинці, о, і так було, не так було як треба, от.
А скажіть, будь ласка, чи розповідали мама з татом, коли вони жили у Вінницькій області, в них було якесь господарство?
У голодовку?
Да.
Не.
В тридцять другому, тридцять третьому.
1933 році, нічого не казали, що вони мали щось. Вони не знали чи тримали шо. Дєдушка вмер, бабушка вмерла, я і не знаю як їх звати татових, а мамину маму звати було Палана, а дєдушку Анань, о. Дєдушка робив на поїзді машиністом, а бабка у колгоспі робила, от, от отаке я знаю.
А ви кажете, що дєдушка з бабушкою померли, то вони коли померли?
У голодовку наверно тоді, у голодовку.
Тридцять другого, тридцять третього.
Так, тоді вони вмерли. Повмирали, а бабушка вмерла тоже. Бабка вмерла, татова мама, вмерла бабушка, їй було восемдесят вісім років, але вона вмерла після голодовки чи в голодовку тоже, таке було.
А скажіть, будь ласка, можливо тато з мамою вам розповідали, чи приходили додому якісь люди, чи робили обшуки, чи забирали хліб, зерно?
Казали, шо забирали в них хліб, зерно, приїжали, забирали, гляділи, гляділи в людей забирали, і в них забирали хліб і зерно, о. В тридцять другому, тридцять сьомому то була корова.А в ці дні, не було корови як 1932 був рік, не було нічого, не було, забирали всьо, що бачили.
А у вас були ще брати, сестри?
В мене були сестри, брати — повмирали, але я сама старша тут була в них. От, я сама старша. Була сестра на 8 років від мене молодша — вмерла і ще дві сестри було і брат був. То брат є ще, в тридцять сьомому, тридцять шостому році він родився, нє? Ну, коли родився, він молодший від мене на 10 років.
А сестра, ви так кажете вмерла, коли вмерла?
А, вона тепер — це два роки як вмерла їдна, а то ті, вони шо там знали, не знали, ой. А їдна то вже вмерла тоже після нового року, після мене.
А чого до школи не ходили?
Не ходила до школи, бо я вам скажу чого. Я, не пустили, каже, шо всьо равно ходити на бураки сапати бураки, то я, посилали на роботу, бо треба йти налоги платити. То я на путі робила від Вапнарки до Шевченка, була путь проводили після войни, то я пішла на ту путь. Маленька була ростом, маленька. Просю, шоб прийнили на роботу, плакала ходила і прийняли мене на роботу, прийняли на роботу і всьо. Але лице було в мене трохи… шпали, а криволотом мащені і рани на тому, бо треба було вигружати щебінь, оце такі вагони приходили і дві душі на той вагон вигружали ті той щебінь, а жарко було, і щебінь, і шпали, а ті шпали тако кривозотом мащені, жара ця, та такі були в ранах ці лиця в нас, о. І ми в вагоньчиках ночували, і це робили так в вагоньчиках — хлопчики на верху спали такі ті нори робили, а дівчатка на низу. І це я кажу, шоб тепер я не знаю, що було б. А тоді ми так якось і мирилися, їсти тоже не було шо, маленька була — ходила на роботу, ходила на роботу і робила, не було мене кому доглядати.
А ви кажете, що не пустили, хто не пустив? Батьки сказали?
Батьки, батьки не пустили, не було відки платити за цей, за шош там платити, платити треба було, але ходила в школу і ні чорнила нема за шо ка купити, нічьо нема шо купити, а ти йди на роботу. Іди на роботу, на роботу йди і всьо, і не пустили мене, я тільки розписатися годна, а більше нічого не годна.
А скільки вам тоді було років?
А скільки, пощітайте, я вже знаю скільки то мені було років.
Це було в 1946, да?
Да, ну.
Тридцять другого.
Може в сороковому.
Мала була, була мала, ходила на цей в школу і не ходила в школу.
Не в сороковому, в віці, якщо після війни. Це після війни було вже?
Після війни було.
Це як мінімум сорок п’ятий, це років 15. Років 15?
Було, було років 15, да. Але ж я кажу, ходила в дівчатках вже взрослі ходили, а я пішла, бо мені не було як жити там, бо не мали звідки. Іди на роботу, бо треба за школу, а не тільки ти єдна. Ще Ліда є, ще Кєда є, ще Мітя є і Маруся трохі менші були.
А скажіть, будь ласка, може батьки розповідали, чи розповідали вам батьки тоді в голодовку, 1932-33, люди мерли від голоду?
Ой люди мерли. От так вмирали казали, шо під забори лежали люди, вже повмирали і їх підбирала на підводу людей і везли на кладбіщє, а хто їх там ховав, такі ями якісь рили, трактором чи чим вони там рили і кидали і загортали і це всьо. Таке було. Хліб забирали, нічого їсти нема, вмирали люди ходили. А їдна жінка в нас було четверо дітей, а чоловік помер, вбили, а вона лишилася сама, це ще тоді було, ще до войни. Її дуже мучили, що ти з’їла хлопчика. А хлопчик був повненький, а це голодовка була, вона плакала, що «Я не їла», я плачу, «Я не знаю де він подівся», а люди як люди, кажуть, що їла вона. Той хлопчик після того приходе додому, «Де ж ти був», «Ходив, — каже, — хліба просити, а дядько мене взяв, щоб я в наговоро робив і давав мені їстички і я там був». П’ять років він там був, і та мама бідна страдала за ним, а тих троє було. Ой, та багато людей по вмірало, в нас, у сусідстві тато вмер, її ну моєї цієї товаришки, вона вмерла, брат вмер, багато людей по вмирало тако з голоду, там. А ті батьки розказували, що це голод, каже, такий, а був 1933-32 дуже голод великий був. Тоді люди вмирали прям по, в селі, що прям всі повмирали з хати. Не було, були були, був такий голод страшний, що все забирали і нічьо. А 1937 був, я вже помню, то ходили люди на роботу і давали якісь грамочки там їсти, тими черпаками дась якогось куліша чи чого, вот так ходили, а тоді, каже, ще гірший був голод, страдали люди дуже тяжко.
А ось це, що ви розповідали…
То був голод, та не такий, от, то я не помню, а батьки казали, що дуже тяжко було, що умирали люди, шо всі в хаті і тато, і мама, і діти, і всі вмирали, бо не було відки жити. От, і не хоронили так як це хоронят, а під’їхала машина, погрузили, повезли тих, поховали тих та й всьо.
А ось це, що ви розповіли про хлопчика, то це було в 32-33 вже, так?
Да-да, це вже було в 1932-35, називався він Вася той хлопчик, я помню його, бо він в селі то вже помню його я якщо це він так вмер. І багато людей тако повмирали з голоду, казали, шо їсти не було шо. А тато в колгоспі тоді був. До війни, він воював, він не був на войні, а його забирали так от, ну война була, а забирали перед війною його на Сєвєр на м’ясорозроботку, там вони були. Ті були на войні, а які слабі, то їх брали на роботу туди.
А скажіть, будь ласка, можливо вам мама розповідала, коли ви народилися в 1932, і виходить 1932-33 то уже був голод, мама вам не розповідала чим вона вас тоді кормила, щоб вас врятувати, шо вона вам давала тоді їсти?
Шо тоді їсти давала, ну я не знаю, нічьо такого не казала, що давала їсти, ну голод то був, а шо вона давала їсти погано було їсти давати, корови не було, а шо вона давала їсти, голод був. Бабка, мама, дєдушка був. Дєдушка робив на поїзді машиністом, а бабка у колгоспі, а шо вони давали їсти. Не знаю такого, може і казали, я вже забулась.
А як ви виживали, ви кажете, що в 1946-47 також був голодомор, голод, але він був не такий страшний який був в 1932-33?
Да-да, то який був голод?
Як ви рятувалися тоді в 1946-47?
Я як, була корова в нас, була корова, була корова в 1932, той ну була корова. І дєдушка прийшов вже з роботи, ну, звідти з войни. Він був там на м’ясорозроботці і його пустили звідти із Сєвєра. І робив у колгоспі коло коней, конюхом, конюхом робив, то там їсти щось там получав він якісь, якісь, шось получали вони. Давали це того горох мішанку, мішанку давали на ті якість грами мішанки, мішанки давали по 200 грам, по 300 грам, мололи, о, і була корова. Кідали на то молоко трошки і бурану тей кидали і так виживали. І в нас від капустян до Тростянця була липа здорова така, Катерина ІІ, чи І, чи яка посадила ту липу. А ми ходили рвати листя то. Тий сушили, терли і коржі такі пекли, і там трошки того молока, і так виживали, їли ту липу, от. І буран, який бачили рвали, і ці, і цю липухи копали їли тоже і так якось виживали, виживали так, виживали.
А на поле не ходили, колоски не збирали?
Ой, збирали колоски, ноги полопали, ой і штрафували нас, і били нас, шоб ми не ходили туди на ті колоски, а всі равно ходили, ходили збирали і жорна такі були. В мене ще індо є камінець такий, як той жорна. Такі були здорові з камінця два і молололи оттако. І там цей трошки крупи ніхто не віяв, не сіяв його, щоб більше було. Усі ще їсти, туди сипали тої сипали ту липу терли, кидали на той і у печі мама палила і це такі були, такі були харчі. Посідаємо знаєм нас, нас було четверо, нє п’ятеро було, п’ятеро, да, п’ятеро нас і вони і тако насеред хати і бабка радно паставят і єдна миска, ложка ще деревл’яна, черепляна миска і мама насипе. І їсиш, їсиш повний живіт, а їсти хочеш, бо нема ж хліба, не було. Хліба не було, коржі якісь такі пекли із того, із тої липи і тато получить там якоїсь тої, того той 200 чи 300 грам мололи і туди добовляли, і це такі мама коржі пекла так ми виживали і їли. Ходили по городам збирали картошка була, уже весною, перед тим, дуже картошка закопали, була вродила. І такі в колгоспі були ті траншеї і викопували, і кідали туди ту картошку, а та картошка була погнила та ми ходили її вибирати гнилу таку і померзлу. Та й так і виживали їли її, вона така добра була, млинці пекли з неї. Та оце таке, більше я нічого не.
А ви кажете, що тоді хліба не було в 1946-47, а де він дівся, чому його не було?
А чьо не було, бо не вродило, чи шо і то ж недород, недород був тоді, недород. І не давали. Шо давали? В колгоспі робила, давали по 200-300 грам і ще заплати, щось там вищитували за него за то, не було шо. Не платили так, як тепер платят. Получали по 20 кіло, по 30 кіло та й шош там їсти було?
А ви кажете от цей налог, податок, а хто ж цей налог податок сказав, що треба платити, хто його назначив?
Там, з сельсавета давали такі ці налоги. Налоги платити треба, корову тримаєш — теля треба здати, законтрактувати, віддати в колгосп, бо ти тримаєш, як то поросятко тримав, то шкуру треба дати. Всьо таке, яїчка треба було здати по 300 кіло на людину, например, мені треба віддати, а де ті яйця? Нема — треба гроші дати.
А хто тоді правив країною?
А я шо помню вже? Я не помню.
А Сталіна знаєте?
Сталіна знаю, да.
Хороший був чи поганий?
А, хароший. Де він хароший був? Де він був хароший? Не був він хароший, але шо зробиш, так і мучали.
А який він був?
Здоровий. Я не помню його, що я його бачила, я ж його не бачила.
А портрети його висіли, бачили десь щоб весіли його портрети?
Та то там бачила тако. Де бачила — в газеті там його чи де бачила. Я вже не помню, де бачила. От отаке.
Що це у вас за ікони?
Це Ісус Христос, то Божая Мать, а то Святий. Святий Йосип. А то — Ісус Христос малесенький коло Божої Матєрі. А то, ондо під ним — маленька іконочка то Єлєна, то мій ангел-охоронитель. А то — Святий Миколай, що всім помагає, треба його просити, щоб він нам помагав. Я Богу молюся і кажу: «Ісусе Христос, Син Божий, допоможи», я знаю молітви, я вам зараз розкажу.
А скажіть, будь ласка, бабусю, а де ви взяли ці ікони, ці дві великі?
Це мені дала, це мені тут лишили в цій хаті, що я купила, я купила цю хату. Я купила цю хату, я сама жила в Великій Мечетні. От, там я жила, робила коло свиней, о, а я сама Вінницької області, а сюди переїхала, тут в мене син був. Саша вмер, 1937 року, він робив, е.
1947.
А?
1947, да. От. Саша, чекай,Саша, Саша був робив заготовітєлєм у Кривому, а ви відки самі?
З Києва.
А, з Києва.
А ви не знаєте як задавна ці ікони?
О, дуже давні, це я тут купила хату і мені цю ікону лишили тут у хаті, от. Ісуса Христа, а це бабка вмерла дуже хороша і я її несла, як вона вмерла, то мені дали цю іконку, що в углу нижче. А цю — Ісус Христос, я жила в Великій Мечетній і купила там була хату, ондо Ісуса Христа, і та хата лишилася дуже давно і той Ісус Христос лишився у тій хаті і куди я — туди і він. І я дуже молюся Ісусу Христу.
Бабусю, скажіть, будь ласка, а тоді в 1946-47, люди тоже помирали?
Помирали, тільки менше помирали. Помирали ну менше. А у 1947, ой, в 1932-33 — багато людей вмирало. А в цей році, то як кажу, тут вмирало, тільки мало. Тут вмер дядько, по сусідстві вмер, і товаришка моя Катя вмерла з голоду бідненька і вони повмирали. В них була сім’я велика, не було, батько був болів і мама була, то це вмерла Катя і вмер тато.
А тоді, в 1946-47, ховали людей вже?
Ховали вже, так, ховали вже, вже як людина вмерла, то ішли люди за мирцеми і хвали. Не такий був голод як в ті года були. От отак я знаю, а більше я нічьо не знаю тей всьо. Нічьо не знаю, голод був. Ходили копати на поле лопатами, платити мало платили, о, на поле як підеш, їсти то давали, полонник там якоїсь баланди, але давали вже їсти тако, бачила. Як бачила, мама ходила, тато ходив на роботу.
А церква була в селі?
Не було. Церкву розібрали в нас у селі.
А коли розібрали?
А тоді перед війно, після войни вже. Після війни розібрали. Після війни, хароша була церква, ходили до церкви, але… В мене батьки були, як можна сказати, казали на них «богомольці». Тітка була богомольчиха Прасина, Прасина була, тітка Прасина була монашкою. От, а тоді вітди була якось заболіла і були забрали її на Сєвєр так якби тоді ж призирали цих, а вона тоді пішла і вмерла, а бабка тільки лишилась. Ось це нас, прозивалися з нас люсячі, я Єлєна, а мене звав тато Люся. І так Люся, Люся тей так кажуть на мене Люся. То с цей вот, то вони ночю збиралися у хатах і Богу молилися і їх цей совет призерав, щоб не ходили. Але люди всеодно збиралися Богу молитися. І так я молюся до цієї пори. Богу молюся, молюся «Отче Наш», молюся Ісусу Хресту, від врага, щоб враг ніякий не був. Вознісся Ісус Христос і землю спас. Взяв животворящий хрест, за ним ангели, святая присвятая Богородиця, заступниця, заступи мене, спаси мене і помилуй мене і мої діти. Нас на сємдесят ключів і сємдесят замків замкни, запри, запечатай мене, мій дом, моє чадо запирали, замикали, запечатували, врага відвертали, другими путями, другими сторонами, від мене, від мого дому, від мого чада. Три рази треба говорити і «Отче Наш» три рази. От це я так молюся. І «Богородіцю» молюся і «Моліть Бога мнє святая угодіца Божая», Єлєні молюся, святим угоднікам і всім і дай Боже щоб Господь хоть дав щоб була, щоб не було войни, сохрани нас усіх і наших дітей від врогів, від болєзнєй, від усього злого і мене грешніцу і вже вас, спаси Господи і помилуй, я більше нічого не знаю.