1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
  2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
  3. Хто записав: Волканов Сергій Іванович;
  4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 14-15;
  5. Респондент: Іващенко Сергій Панасович, 1916 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Голод почався по указу Сталіна, «рідним батьком». Організували цей голодомор на Україні. Дуже багато людей померло. Я сам з Вінницької області. Вимирали сім’ї, пустив хати оставалися, люди вмирали скрізь, не тільки в хатах, вмирали й на вулиці, попід заборами валялися. Отаке, і діти, і старики, різні возрасти, і взрослі, і малий, і старий. З чого же він почався. Єсть такі, твердять, що не вродив урожай, якось це писали у «Чорноморських новинах», я давно виписую цю газету. Ось часом я замічаю, що відстоюють цю думку. Це, видно, хотять оправдати, шо комуністи не виноваті про цей голод, що був неврожай тоді у 1932. Неправда це, врожай був хороший, врожай був, бо я ще ходив, та ми з ще одним товарищем ходили стригти колоски пшениці, жито. Збирали колоски в торбинку і суп варили дома, так на цьому ще можна було жити, проживати. Наша родина вижили за сщот того, що ми мали корову. Ми не дождалися, поки вона мала отілитися, бо був голод, треба було пару неділь ждати, а ми всі хочемо їсти, 6 дітей у батька. Я самий старший, самий молодший з 1930 року, тоже каліка, на костилях ходить.

З чого ж почався голод 1933 року? Це було завдання здати хліб. Опредільоне колічество. Легко було взяти, вони надавали план. Виконали першу заповіть цю. Виконали. Ага, значить, щє є. Другий раз не виполнили, а не виполнили – значить, порозкрадали. Давай будем ходити, відбирать. Создавались такі бригади по селах, я помню. Ходили з паличами такими залізними. В мене є десь така похожа, з крючком смикати сіно, а та без крючка. Раз таке було, люди поняли, що треба ховати, хто де. Щось тут ховали, деякі в річці ховали, та й там знаходили, воно там на дні валялося, знаходились такі прідателі. Бригада була в основном з комуністів, комсомольців. Ходили і активісти. Були такі, щоб не здати хліб. Знаходили і під водою, і під землею. Знаходили і забирали. Забирали все, не тільки зерно — пшеницю, ячмінь, гречку. Фасолю з миски, тоже забирали, нічого не оставляли. Люди почали голодувати, листя їли. Помню, весною з липи листя їли, потом качани ото без зерна, рубили на мілкі кусочки, потім на жорнах перетирали. І шо там було їсти? В мене було намєрєніє втікти з дому, сюди на Одещину, Собіківський район, там було радхозяйство: УМЧКО. Воно молдавське було. Контора була в Тирасполі. Як я туди попав? Мій батько носив пошту, уже в нього поопухало ноги. Лежить і каже, що більше не буде розносити пошту, щоб я її розніс, кому шо. І так я і зробив, приносю до однієї старушки, в неї син одного року народження зі мною. Він робив у тому хазяйстві. Там було хазяйство з 12 тисяч овець, оце тільки дойних, таке було сильне. Всі чабани були молдавани, так я попав сюди, по цьому адресу, що мій товариш написав. Там можна було жити, бо там була Молдавська республіка. Страшно голодували, валялися попід хатах, заборах. Скрізь вмирали, каждий день. Та ходила ця бригада, підбирала тих, хто помер, підбирали на повозку і везли на кладбище. Я поінтересувався, куди їх везуть, та пішов слідом. Прихожу на кладбіщє. Там яма, каждого отдельно не хоронили, а яма примерно метрів 5 в дліну, у ширину 4, в глибину 3.Туди складали їх як сельодок, того туди, того туди, і шаром землі закривали. Я дивлюсь: одного закривали, а він ще ‘живий, щось говоре, шепнеться, щось говоре, плямає губами, та на це не обращали вніманія. Що їли тоді? Ходили на ставок, річку, за скойками це не жаби, це черепахи. Як розігріти їх, вони одкриваються, так величеньки, сантиметрів 10. Там був якійсь жир, та у людей від них появился кровавий понос. І начали ще більше помирати. Дойшло ще до людоїдства. Там шість сімей переселили у наше село, з двох сел, за двадцять километрів з Микуленців. Тоді ці села знесли, бо там проходили воєнні навчання, тепер їх відстроїли. Ну, я мало знаю про ті шість сімей, вони потім порозходились. Там була сім’я, не помню ж їх звати. У цій родині була старушка, і її син чи то його дружина оставили з нею своїх дітей. Старшому було 11 років, це Колька, інших звали: Маруся ( 6 років), Василю 5 років. Колька ходив по селах, хто що дасть. Знаходились такі, що давали. Ця баба порізала їх, та їла. Потім цю бабку вели, ціла процесія, я бачив. Баба така горбата, страшна. І несуть тих дітей у мішці. А другий чоловік несе каструлю із цим. Вона на ходу хватає і в рот. Ще трохи – і її повели в районний центр і розстріляли там. Це одна одлічилася сім’я отак. Це саме страшне було. Ходили ще по городах, порпали, може, ще є гнила картошка у землі. їли ще качани кукурудзи. У колгоспах давали по 100 грамів хліба, це було дуже мало. Поля і колгоспні комори охороняли сторожа, один період мій батько був кладовщіком, он не міг взяти ні одної зернинки, його перевіряли, він повертався без нічого, та покинув комору. Ходили по хатах 5 бригад з залізними палками, чоловік 5, 6 -8 . Сильно забирали зерно, картоплю наче не так сильно забирали. Люди допомагали одне одному. Від бригад не можна було боронитися, вони ж от влади. Мого дядьку розкулачили і вислали. Були случаї, сусіди друг на друга доносили, тому шо ті бригади не могли самі знати, де зерно яке було затоплене в воді. Ці бригади і самі продукти брали. В містах теж голодували, но не так. Міняти можна було, але що міняти, як нічого не було. Я думаю, що ці кампезоли, котрі ходили забирати, то вони не голодували. Зуміли вижити ті, хто ховав, якось перебивався. Навіть ті люди, яких розкуркулювали і висилали, виживали десь у лісі, навіть ті вмудрилися вижити. Людей померло в разів 5 більше, чим за 4 роки війни, десь 1500 чоловік. Зараз зовсім другі люди, вони їх позабували тоже. У церкві хто ставе свічки. У нас церква, причому її побудував син того, хто наполягав, щоб її знесли, церква Київського патріархату. Я вважаю винним у голоді владу, це компартія во главе зі Сталіном. Це тільки вони винні. Врожай тоді був добрий. Викачували з людей всю продукцію, яка тільки була. А торгсіни були в містах, хто мав золото, срібло, то той мав гроші. За сиротами держава не опікувалася, зачем їй були ті діти, ніякої пощади.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду