- Місце запису: місто Баранівка Баранівського району Житомирської області;
- Дата запису: 2009 р.;
- Хто записав: Маліцька Ірина;
- Респондент: Іщук Анастасія, 1926 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Баранівка Баранівського району Житомирської області.
Свідчення з фондів Національного музею Голодомору-геноциду.
Пам’ятаю ті страшні голодні роки. Мені було тоді сім років. Сім’я у мене була невелика: я, батько, мати і молодша сестра.
Дуже важко нам жилося. Їли ми усе підряд. Висушували листя липи, а потім з них пекли оладки, робили млинці з полови. Ранньою весною я зі своєю сестрою шукали мерзлу картоплю у землі.
По хатах ходили комісари. Забирали все, що було: їжу, казанки, сковорідки, худобу.
У нас по сусідству жила велика родина. Їх було семеро, із них п’ятеро дітей, найстаршому з них виповнилося десять років. І от, одного разу, я заглядала до їхнього двору через паркан. Те, що я побачила, назавжди закарбувалося у пам’яті та душі. З дому виносили мертвих дітей і складали на підводу, яка спеціально їздила по селу і збирала небіжчиків.
Жахливі речі тоді робилися. Одного разу я почула, як батько розповідав мамі про сім’ю, яка жила на сусідній вулиці. Там мешкала матір і її четверо дітей. Одне дитя в неї померло, і вона, аби врятувати від смерті інших трьох, розрізала мертву доньку на шматки, щоб зварити.
Від голоду люди втрачали розум, людські якості. У всіх, хто вижили, голод поселив страх в людські душі на все життя.