- Місце запису: село Перекопівка, Роменського району, Сумської області;
- Дата запису: 20.07.2020 року;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, завідувачка інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Іщенко (Єрін) Олександра Федорівна, 26 листопада 1926 р.н., народилася в селі Шебелинка Балаклійському районі Харківської області;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала селі Шебелинка Балаклійському районі Харківської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка. Як вас звати? Ваше прізвище, ім’я, по-батькові.
Олександра Хфедоровна.
А прізвище?
Іщенко.
А коли ви народилися?
1926 року.
А який день, місяць?
Місяц. Двадцять шостого листопада.
Двадцять шостого листопада. А Голодомор ви пережили тут, у Перекопівці?
Ні-ні.
А де?
Харківська область, Балаклійський район. Село Шебелинка.
Село яке?
Шебелинка.
Шебелинка.
Аа.
Як ваших батьків було звати? Як вашого звати батька було? Скільки…
Батька.
Якого року народження він був?
Я не помню якого він года, чи першого, а мати сьомого. Ото так.
А звати як його було?
Батька — Хфедір.
Федір?
Ага, а мати — Марія.
А прізвище батька? Це ж у вас Іщенко мабуть за чоловіком?
Ну батька, батькове прізвище — Єрін.
Єрін.
Федір Якимович.
Якимович, дев’ятсот першого року народження. А мати?
А мати сьомого, по-моєму.
А її як було звати? Прізвище?
У його друга жінка була — Мархва. Мархва Іллічна.
А, крім вас, були ще діти в сім’ї?
Ну були ж, це ж нас п’ятеро було.
П’ятеро.
Угу.
І під час Голодомору ви всі ці, всі п’ятеро дітей проживали разом з батьками?
Та й їх тоді, хто їх ховав їх? Тоді загорнули в рядно, тоді голод був.
То вони померли ваші?
Тоді не було кому їх ховать, вони так же мертві були. Так і хто їх ховав? Полежали…
Це ваші брати і сестри?
Я, одна сестра й чотири брати були.
А під час Голодомору вони вижили чи померли? Ваші….
Ні, діти всі жили були.
Діти всі живі.
Забірали ж підводою, оце, де діти малі, на підводи грузили і в садік звозили їх. В садіку були діти.
Ага.
Усі. Де по-всьому селу то їздили, збіралі і в садік.
Це кожен день збирали і звозили їх в садік?
Да, кожен день.
Це там був патронат мабуть, так?
Да-да.
Ага. А в цьому патронаті дітей годували?
Ну конєшно, шо багато дітей було. Село велике, то дітей багато було. Це рідко де. [3:01] (нерозбірливо чути ціле речення)
А їх готували дітей там в патронаті?
Аякже, годували.
І там навчання було чи просто вони там цілий день перебували?
Ну вони ж малі ще ж були. Маленькі дітки були.
Ага. І ви так само були в цьому патронаті?
Ну і я ж там була в садіку.
І ви були там.
Угу.
А брати ваші, сестри.
Брати ж … всяке года були. Які ж старші, ті ж вони дебеліші були, а ті менші так в садіку були.
А коли почалася колективізація ваші батьки пішли в колгосп?
Пішли, аякже. Але як, там більше нема такого проізводства ніякого. У колгоспі були.
А в них не забирали там продукти харчування, реманент, речі коли…?
Та ні, такого ніде не було.
Не було, не забирали нічо?
Ні, не було. Тоді оціх чоловіків, яких, чи молодий чи старий, такі машини закриті були, заберуть уночі Бог зна куди і з кінцями. І не було повороту їм.
А пам’ятаєте, що було таке розкуркулення чи такого не чули? Не говорили, що там розкуркулювали когось?
Та чула. Я пам’ятала таке, та я ж не бачила їх.
Ага. А шо розказували?
А, то старі ж люди, то розказували.
А шо розказували, як воно відбувалося?
Ну як. Струдація була як голод, це ясно як, як, як люди живуть ото в голод. Робота не до роботи.
То про розкуркулення ви нічого не пам’ятаєте? Нє-нє?
Шо?
Про розкуркулення нічого не пам’ятаєте?
Аааа. Ні, оцього я вже й не бачила, і не чула.
А батьки не розказували нічого такого, да? А додому ніхто не приходив, не забирали там якісь продукти? Якісь…
Та приходили-приходили.
До вас додому?
Приходили й додому, та шо, як у нас уже батьків не було, а ми в садіку були. Шо, шо вони приходили?
А де батьки були?
А де, батька ж забрали, мати — заболіла.
А куди батька забрали?
А Бог його зна куди його забрали.
Куди, оце, коли почалася оця колективізація кудись забрали батька?
Да-да.
Да? І ви не знаєте куди, він не повернувся?
Ні.
Не повернувся. А мати?
А мати вона їздила до його. Як вона взнала, шо де вони там були. Та, тоді ж воно грошей не було, вона на товарний автобус сідала і на ходу якось плиганула, а була вагітна. І зірвалась з місця, і полежала вона з місяць і померла. А ми ж ото осталися.
А ви осталися сиротами, да, ви лишилися?
Да, не було ні батька, ні матері, то забрали нас у садік.
То це тому вас забрали в патронат.
У садік, ага.
А люди якось допомагали, от, в селі там може?
Та хто кому поможе? Каждий, каждому дворі нема нічого, хто кому шо поможе?
Ага.
Ні в родичів, ні в кого не було.
Родичі, у вас ніяких дідусів, бабусь, нікого не було, нє?
Не було.
Угу. А от у цьому патронаті як довго ви жили? Скільки ви, рік, два роки жили?
Ну, до школи.
До школи. Це в цьому ж селі був патронат, правильно?
Був, да.
А в вашому будинку хтось жив, чи він лишився, стояв будинок ваш?
Я вже за це й не скажу, де він дівся той будинок.
Ну після патронату, хтось із ваших братів повернувся додому чи в вас уже не було дому?
Так вже не було дому.
Не було дому?
Не було
Ви не знаєте, шо сталося, чи може всіх виселили з дому, ніхто не знає?
Ніхто, я не, не знаю я.
Не пам’ятаєте?
Не знаю я за це.
Тобто, батька забрали, мати ходила до нього потім, її не стало, а діти всі, і ваші брати так само, всі були в патронаті?
Усі. Ну старші, то ні.
А старші якого року народження були?
У колгоспі робив.
У колгоспі робили, а якого року народження були вони?
Старший — двадцять другого года був.
І як його звали?
Іван.
Іван, а потім, наступний брат?
А тоді там — Віктор був, двадцять четвертого. А тоді я оце. Після мене двадцять дев’ятого года хлопчик був, а самий менший — годік йому було, як мати померла. Ну то так він, в інтернаті так і виріс.
Так і лишився в інтернаті?
Ага.
А після інтернату? Це ви, до якого віку ви там жили в цьому інтернаті?
Ну поки ж школу кончили.
Поки школу закінчили.
Да.
Це в селі прям інтернат, в селі був.
Да.
І ви кажете дітей на підводу забирали, тобто це тих дітей в яких не було батьків, правильно?
Да, да.
Тобто по селу багато таких дітей було.
Та багато-багато було.
А куди батьки подівалися?
Не знаю я за ціх усіх.
Шо з ними сталося…
Шо з ними сталося, де вони були… не можна, я не знаю нічого такого.
А не пам’ятаєте, додому не приходили там, не обшукували…?
Ну, ото ж я вже доросла була. Там познакомилися, годів три так погуляли, а тоді каже: «Та ні. Вже я, — каже, — беру отпуск і поїдем на родіну», на його. І оце мене сюди притіх.
Це його, його родіна, так?
Угу, це його родіна. А тут уже ми прожили з ним п’ятдесят шість год, а тоді заболів він, інсульт був і помер. І син був в нас тоже, п’ятдесят чотири года було і помер. Інсульт був. Руку одняло і ногу паралізувало, полежав він год і два місяці, і помер. Я осталась сама.
А в вас є якісь родичі?
Та, муїх же ж нема, бо я ж відтіля, а тут — у його тоже багато померло родичів.
А його тут родичі? Може якісь там сестри, брати чоловікові.
Та у його тоже померло багато.
А якщо ми повернемося до Голодомору, то чи пам’ятаєте ви, щоб до вас приходили додому розкуркулювати, щось забирати: худобу…?
Ні-ні, не приходили.
Такого, а до сусідів?
Ну, до сусідів приходили. Та а шо, о як ми були вже в саді… інтернаті, так шо ми знаєм, до кого, хто приходив. Вони більшість уночі приїжджали.
А що?
Вночі більшість приїжджали, забірали.
Вночі приїжджали. А це розповідали, так?
Да. А тоді ж люди балакають ото.
А шо вони шось забирали, чи чому вони приїжджали?
Ну, забирали шо, шо де осталася, захована там пшениця, чи там жито, чи хліб печений, то забрали і пішли.
А люди намагались шось ховати, так?
Ну. Шо, куди ти заховаєш, як самі діти пооставались.
Угу. А як ви, люди чинили опір, якшо в них забірали продукти харчування чи ні? Не знаєте?
Ну хто зна.
А як ви думаєте, навіщо це робили, ну забирали ці продукти?
Ну як тоді врожай був на все, а вони забірали, то десь відправляли зерно, а сюди на Україну мало постачали. І ото получився Голодомор.
А можна було шось заховати, десь в оцих…?
Тах, ходили скрізь зжигали тими жигалками в землю, де рихла земля, викопують, а там зерна захована. То забірали.
Ага. А багато їх приходило, цих шо обшуковувало?
Та, багато. Канєшно, шо багато. Вже ж не один, а душ три-чотири.
Угу, а шо вони були озброєні? В них були якісь документи чи…?
Та! Які там? Тоді прав не було ніяких.
А сусіди, бували такі випадки, що сусіди можливо, там один на одного доносили, шо хтось, десь шось там заховав щось?
Та не дуже й ходили один до одного. Через те шо боялися.
Боялися. А от коли почався Голодомор, коли люди почали помирати, ви чули шо там, наприклад, в селі хтось там помирає, хтось голодує?
Ну, в тридцять другому до тридцять третього.
В 1932-33. А багато в вашому селі померло людей?
Канєшно, шо багато.
А шо з ними було, з тими, з померлими? Їх хтось хоронив?
Ну я не знаю, як, як воно. Чи хто, як воно перестало цей, як воно кончилося, началось. Не знаю я цього.
Ааа, ви чули про такий закон «Про п’ять колосків»?
Про який?
«Про п’ять колосків». Після збору урожаю можна було колоски на полі збирати?
Ааа. Ніі, не можна. Їздили на конях і забороняли. Забірали торби із колосками, не мона було нічьо робить.
А дітей якось карали, якщо бачили що там, дитина збирає там ці колоски?
Ну так, діти ж тоже, вони ж боялися. Шо, шоб їх не забрали, та не завезли куди.
Угу. Але не дозволяли нічого збирати, так? А які були способи виживання, можливо, люди там ходили десь шось обмінювали на речі якісь, на продукти харчування?
Та куди там! І ногами вже не путали люди, куди там ходить. Голодні були.
Голодні були.
Да.
Ви бачили там, голодних, пухлих людей?
Та бачили, так, а шо зробиш? Як з садіку нікуди ж не, із інтернату того нікуди не виходили.
А шо ви їли в садіку там? Ви пам’ятаєте чим вас там годували?
Годували ж, десь відтіля ж привозили.
Шось привозили, да?
Да.
Ну, але голоду ви там не відчували чи теж відчували шо, шо не доїдали, шо був голод?
Ну я не знаю, яке воно було.
Не знаєте, чи були там місця поховання? Де оцих людей померлих ховали, наприклад, у тому селі. Їх же десь звозили, куди ж десь їх ховали чи такого?
Та де же ж на кладбіщі ховали, а де ж? На кладбіщі ховали.
Може зустрічалися десь випадки, що люди голодні приходили в ваше село?
Ніхто тоді нікуди не ходив.
Ніхто не ходив.
Нє.
Ви, от вас забрали в дитячий патронат, і там ви собі жили, вас нікуди не випускали.
Да, да, да.
Ви не ходили десь там в село.
Нікуди не ходили. Ніхто.
Нічого не бачили, що там відбувається.
То на місці.
А скажіть, будь ласка, як ви думаєте, чому, чому був Голодомор? Він був штучним чи це було природне явище чи шо там, неврожай може був?
Врожай був, а хто от… я ж не знаю чого той Голодомор став, а врожай був.
Врожай був.
Да.
Угу. А як ви думаєте, дітям потрібно розповідати про Голодомор?
Ухм. Конєшно, шо трудно.
Треба розповідати, так?
Угу.
А як ви думаєте, хто винен в тому, шо стався Голодомор?
Ну як воно ж, хто ж винен. Там таких не було, шоб хтось за кого щось защіщав. Не можна було, бо заберуть у тебе. Ото так от воно.
Допомагати один одному, да?
Ну, багато, конєшно, шо багато.
А можна було про Голодомор говорити там? Сім’ї, дітям розповідати?
Шо дітям?
Ну про Голодомор розповідати можна було після Голодомору там?
Ааааа.
Перед війною, після війни.
Та. Хто зна, я ж не знаю, яке воно було після того.
А ви своїм дітям розказували?
Ну, шо ти їм будеш розказувати, як вони ше не понімали.
Ну а коли вже старшими стали? Онукам? Вас є внук. Внукові розповідали?
Ну якось вони не дуже цим інтересувалися, а я не наполягала їм розказувать.
Зрозуміло, можливо є ще запитання?
Нє.
Немає, да? Ну все тоді дуже дякуємо вам! А чули таке слово «червона мітла» чи ні?
Ні, а шо воно таке?
Це ці активісти, які ходили по хатах, вимітали. Їх називали «червона мітла», так у вас не говорили, ні?
Ні.
Ну якшо ви… А коли батька забрали? В якому році забрали батька?
Ой, от цього я й не помню, не знаю я.
Перед тим, от батька забрали, потім з матір’ю таке сталося і потім вас як забрали в патронат, ви весь час були в тому патронаті.
Да-да.
І тому в вас із зовнішнім світом, там скажімо. Понятно, якби в сім’ї жили, то можливо там всі ці процеси…
А інші, інші діти які були в цьому патранаті, в них, ну в них були теж схожі історії, що в них забрали батьків, так?
Вони були сироти всі.
Я нічьо не поняла.
Оці діти, які були з вами в патронаті, в них так само не було батьків?
Аякже! Так і само.
Всі без батьків були?
Да, да, да.
Батьків десь забрали, да?
Да, да, да.
Всих батьків десь повивозили?
Ну де же ж позавозили, а хто зна де вони.
Десь позавозили. Куди позавозили, ви не знаєте?
Нікому неізвєстно було.
І таких дітей дуже багато було, скільки там?
Та багато, канєшно же було.
А скільки там багато?
Село велике. Ну може півсотні, може й більше діток.
Півсотні, може й більше дітей, да?
Да.
Ага. Багато.
Багато.
Ну це якщо для одного села.
Да.
І це ж тільки маленькі, правильно?
Да.
Дорослі, ті що старші, десь собі вешталися…
Ну десь вони ходили, десь може шо найдуть. Ото таке.
А як ви після того, ви братів не питали, як вони вижили? Ну як, як їм вдалося вижити? Вас там в патронаті годували, а братів не питали, як вони вижили? Бо вони ж сами були там, на свойому харчуванні.
Ну то вони, один тільки старший, двоє тільки не було, а то ж усі були в інтернаті.
А ці були з вами в патронаті, да?
Да.
І будинка, вашої хати ви більше ніколи в неї не поверталися?
Не помню, я. Яка вона там та хата, де вона стояла.
Де вона? Ніхто, ніхто не знає? Ніхто туди не повернувся більше?
Да.
Угу, зрозуміло. Дуже дякую.