1. Дата запису: 2 серпня 2021 року;
  2. Місце запису: село Жданівка, Магдалинівського району, Дніпропетровської області;
  3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
  4. Респондент: Іртюга Оксана Семенівна, 27 лютого 1927 р.н.;
  5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Жданівка, Магдалинівського району, Дніпропетровської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як вас звати?

Мене?

Да.

Оксана Семенівна, по-батькові ще була дєвіча фамілія Таран, а сейчас я Іртюга, І-р-тю-га Оксана Семенівна, 1927 року народження.

А якого місяця?

Февраля. Лютий, лютий.

27-го лютого?

Да, 27-го лютого.

А Голодомор Ви пережили у Жданівці? Ви народилися у Жданівці?

Я, оце село було… воно Дячківка звали, ну колхоз був за П’ятирічку. Це Жданівка так тут було три колхози. То П’ятирічка, а наш це Жданівка, а то Кагановичі було.

Так це одне село, ви народилися у Жданівці?

Одне село Жданівка, ну сєльсовєт жданівський і одне село Жданівка так… отмечают, там вже бригади… Наша вулиця Москвича, Павло Москвича, 20.

А Ваші батьки…

А мої батьки біднота, всьо время бідно жили, бідно-бідно. П’ять, де батько жив п’ятеро дітей було, три сини і дві дочки. Усе время тоді були голода, у 17-ім годі, ну оце ж розказують… ну оце почала революція, це шо ті партійці… Партія ж ця наша комуністична, стали організовувать. То жили ми на степу десь там батько, десь там дали батькові хутір… Нас то п’ятеро я то четверта. Хлопчик був самий перший у їх, а нас три дівчати, щось восім місяців пожив маліньким помер.

А в якому це році це було?

Та це ж найстарша сестра в мене 22-го, 20-го году мабуть.

А як звати Вашу сестру?

Сестра була Ульяна, друга сестра Марія. 

А Ви казали оце ваші батьки жили на хуторі

На чому?

На хуторі

На хуторі послєднє время уже…

А от до Голодомору, яке в них господарство було?

Ой яке в їх там господарство, то не знаю… вроді корова була, їх п’ять душ сімей, і невістки всі тут, і три сини, і дві дочки. І тут і зяті в цій хаті і всі покотом там вони спали, і як їсти то такий столик зроблений, то одні сьогодні діжурить всім подає миски… одна миска була, одна миска і всі з однієї миски. То набігається шото там останеться… А з хазяйства… то великого хазяйства, садок у їх  хороший був на вулиці три садки були таких шо яблуки, груші, то ходили до них люди красть. Бо каждому хотілося шось свіженьке з’їсть. Ну а такого хозяйство не було, скільки в їх землі було тоже я не знаю, не було такої землі як сійчас. Ну а шо то дали батькові як на Дударку їхати за першою защітною там наш там хутір був. Там три хутора було.

А коли почав колгосп організовуватися їх із хутора забрали колгосп?

Нєєє, у колгосп… їх тоді ізганяли у села і ото вигнали, заставляли з хуторів… то привезли, а я ж була шо там із 27-го года, а там года може 2-3 було шо я на віконце поставили мене щоб… і одна чужа баба мене уже по пузі гладила шоб я не плакали, перевозили… виганяли. Хати були пусті люди померли з голоду і ото пусті були хати і туди там де Калюжний жив.

Так це вже після 33-го із хутора…

Оце, оце із нас ото вигнали  та воно у 33-му чи 34-ім, може не четвертім. Голодовка вона оця Голодомор можна сказати була навіть до войни до 35-го то ви считаєте усе время. А їсти шо було… голодували люди, оцей що на городі скільки там землі було може по пів гектари. Посіє просо, ячмінь по латочці всього. А тоді товчуть у ступі оптовкли цей ячмінь, обшугали тими ступами, ногами, а то руками ото анекдот – «товчуть каже, аж у Москву чуть». Такий був анекдот був придумували. Ото куті наварять, раніше й картошки не було такої, ну не було чого вже коли завели її може… я знаю в яких там…

А Ваша сім`я голодувала в 32-му-33-му? Коли оце був Голодомор, голодували вони?  

Хто?

Сім’я Ваша, батьки розказували…

Усі? Тоді вони всі голодували. Як уже це 33-34-ий нас уже об`єдинили зробили колос. Були яслі так звалися, сей час садік. Усіх туди зганяли і 27-мий год, і 23-тій год, де хто слабо шо немає чого їсти… і ото зганяли в ясла там днювали і ночували. Була сильна дисципліна не заходили як буває щас валить прямо мати у садік або школу нікого не питає так через всі ворота. А тоді нє, а щеколду у дверях витягнули, що щеколда у дверях звалася. То як прийшла наше мама чуємо шо мама балакає там же у калідорі, то ми у ту дірочку «ой мама, мама наше», а нас дві було старша 25-го, а я 27-го були всі в яслах. І ото була дисципліна шо не пускали, їсти три рази варили. Тоді були хвороби такі короста була. Через дорогу хати там постійні були і ото туди дітей коростяних вимазували порося у чорну ту… Ночувать уже трошки піднімалися на шо ми на другому… в школу шо ше не ходила. Через толоку йдемо усі голо йдемо, а там хатка була, ну там нянька, там дачниця була. Дерев’яних два таких… а тут обмотають полотно таке було, обмотають і ото діти там кажний спало, каждому така дачка і нянька з нами ночує, ну діжурна ж.

А коли це вже було?

Це вже, мабуть, так як не в 34-тім.

Но це вже не так голодували, чи ще голодували?

Та годували, значить всі такі діти були в яслах шо колгосп годував. Три рази давали їсти галушки, варили галушки, картошки тоді не бу, ну може було та дуже мало було. Ото затірку затирали із борошна, затірка, макарони та все там роблять, а тоді води заллє, заллю і тоді так як сей час уже ракушки оце макарони, так тоді затірку робили. І каждому по тарілочці, порції давали. А вже пішли, і пішли ми вже сьогодні вже на роботу, а це вже при німцях на роботу, давали тоже три рази, це вже при німцях…

А під час Голодомору Ви тоже були в тих яслах?

Да, да.  

Це Ви й сестра Ваша?

І сестра.

А батьки де були? Вони в колгосп пішли?

А батьки вдома, вдома були ну ходили ж на роботу в колгосп. Мама ходила дояркою її поставили. Оце ж багатші люди на хуторах жили освячуючи багатші люди корови в їх були… у них забирали корови, хозяйство все позабирали. Була там сумочка яка пшениці і ячменя забирали, все забирали, комуністи можна так сказать це все забирали. Так шо батько ходив на роботу… коні в людей були і в нашого батька була коняка, ми їздили до церкви

А коня забрали чи ні?

Забрали і коня була Марулька. Це вже я велика була ходила, раньше в колгоспі коней же було багато, лошата же виростають. І ото свою Марульку  ходи із сестрою узнавали свою конячку. Була і коняка, а тоді ж усе і позабирали із хутора нас у село позганяли, ну не тільки нас…

А люди помирали тут від Голодомору?

Ой, ой… мій батько це ж я вам хочу сказати що сейчас у нас тут на в бригаді такий кінь загнав, той бригадір п’яний їздив що здох… жирний кінь страшне, а він п’яний то такі були дрошки що верхом сідає і летить куди йому нада. не А як батько мій помер ну раньше, то я казала шо цьому дятькові буде тюрма, буде тюрма. Та нічого йому такісінького наказу не було. Це вже при колгоспі отут. А мого батько він управляв коні там шось четверо чи п’ятеро там із хуторів у кого забрали… були сараї у людей пусті і ото він ходив коням їсти давав. Коням не було чого їсти дати і ото за хвости піднімав шоб кінь устав і водички попив чи що там…  і здихає кінь, і батька мого беруть осудили. Вже я ходила на суд із мамою, ну із сімйою усі три дівчат. Три года дали через то шо коняка із голода здохла. А в тюрмі тоді дуже страшне вони ж на цементі, а щас же ж усі вдовольствія в тюрмі, і кіно, і все ж там. Бо кажуть не так там і плохо в тюрмі, бо вийде з тюрми і опять пішов в тюрму, бо там дають три рази їсти і помиться, і всьо. Оце я вам накажу. Оце я вам не брешу усе правду кажу. І його осудили на день Рождества, це 7-го января. А пока вони все там обсудили, пересудили, хто невинуватий – відпускали. Випустили нашого батька. Вони там спали на цементі і батько простудився і прийшов відтілля уже больний. І ото вже йому дали роботу об`єжчиком… оце жито, ячмінь, а ходили люди шось вкрасти для себе… то він об`єжчиком робив. І вже він не з голоду можна сказати тоді уже шось лутше було поїсти там, і вже ж давали приварок – годували. Три рази в день давали за те робили люди, шо давали три рази у день їсти. Затірка, борщ якийсь, ну воше годували хоч як… І ото так батько наш погиб, умер. Його поховали значить яму викопали, а ще чи заможніше жили свекри, його мати, батько живі були, а немає з чого труни зробити… то розказували нам бабусі уже. То зробили ящик, а під сподом палки положили і тряпок ж там наложили, і його закрили і туди поставили у яму, а зверху п’ять чоловік укинули так як собак. Як померла людина, то їздили по хатах збирали, лежали по три і п’ять днів у хаті, умер  і ніхто, ніхто… Жили тоді, шо сій час перій… їли трави. Какиш їли, оце свиріпа, це молочай шо какиш зветься, козельки і все-все-все. Один дядько чи подумав, чи вже помішався від того голоду та й намняв мішію, сіменов, а воно таке підходить до проса і наварив, і наївся, і прийшов до нас. Наші батьки десь на роботі, а ми на печі сиділи і на печі таке було шо нам видно. Зайшов той дядько і лізе… мисник звався шо для посуди таке зроблено для посуди, і він так чіпляється на те і обірвав те.  Шукав шось їсти, а шо в нас їсти немає нічого. Ото він і здурів від цього… Та шо ото мій батько так похований і так люди… не тільки мій батько, багато-багато їх таким лежить оце таких. П’ять душ вкинули ото так як собак… усі голодні люди повмирали не було чого їсти. Ну шо там тарілочки чи ополоничок супу дадуть там чи галушки, чи шо там…

Це він в 33-му помер?

Хто?

Він в 33-му помер?

Він…та мабуть четвертий… мабуть у четвертім вже, бо я вже така була величенька.

Ви пам’ятаєте?

Я пам’ятаю, бо ця наша хазяйка, ну шо в яслах вона щитай нас там воспитує, а вона жила так серед вулиці, наш двір минався, а тоді її через дві хати. І вона йшла додому, а то вона всігда йде додому там шось же ж побуває, а ми коло двору постоємо… у два ряди йдемо дітвора така ото ждали. А батько якраз умер, батько вмер не вдома. Лабази такі були, амбари такі були…підношки отакі вище коло дверей і він ото як йшов із степу із того об`єжчиком коня поставив, вже об`єжчиком він робив і йшов додому і прийшов на ті піддашки так упав і так упав, і на гвіздок… та ще гвіздок  трапився на те горе ще пробив плечі. І нас ця няня вона нас не пустила до батька. І мама вийшли просять її… ну тіки отак ми зайшли коло порога постояли, батько лежав в моїй пам’яті, шо я його знаю покойним. Лежав посеред хати, мама рукава розрізала, сорочку знімали другу надівали. Ото ми стільки батька побачили постояли отак, а не послухаєш виженуть із яслів тоді нам… до мами подохнемо. Ото таке горе було. Голодували люди страшне, голодували бо не було чого їсти. Не було…шо це оце сійчас, і хліб, і до хліба, і гроші… і то обіжаємося шо погано живемо. Оце саме ціни такі високі зараз, а гроші де вони старикам…

Ви знаєте де похований батько?

Знаю… тільки вже я не найду.

На якому кладовищі, знате?

На тім кладовище (показує вбік від себе) де на Дяцьківці ми жили  і там і моя мама похована. Моя мама похована оце ж там і ограда, і той хрест…

Якщо Ви каже, що Ваш батько помер і там ще п’ять чоловік у могилу положили, то ще тоді люди масово мерли?

Масово люди мерли, я ж вам кажу шо масовооооо у хаті вони лежали там чи тиждень, чи п’ять, а може хто і десять у хаті бо ніхто не заходив, ніхто не клопотався де ж це Іван дівся, де це там Роман чи …. ніхто не… ото лежать пока хтось нечайно… сусіди там люди негодящі були нікуда. Усі слабі були.

А потім куди дівали їх оцих померлих?

А у яму вкинув і всьо. Ні труни, нічого.

Так оце ж на тому самому кладовищі була якась яма загальна?

Хто така?

На тому самому кладовищі їх всіх в загальну яму ховали?

В одну загальну… нєє, ну батька я ж вам кажу п’ять душ укинули батькову трунку там поставили, а їх так укинули загорнули і всьо. І ніхто нічого… стільки я, ми там і жили що в нас кладовище в городах от… і ніхто не продумав, ніколи ніхто з тих п’ятьох ніхто не прийшов на те кладбище до свого, бо нікому було. Вмирали люди…

І зараз ніхто не знає де він похований? Хоча би приблизно

Не знають, не знають.

І потім уже пізніше після Голодомору не ходили?

На кладбище? Ходили чо не ходили, ходили.

А знали де могила?

Знали, ну не зробили вже напрімер, ми повиростали, вже і заміж пішли… та я і сійчас не знаю там воно должно бути бузки, садки позаростали… а то вона так ямою як і зробилося так вона і можна сказать була всьо время. А чо ми такі халатні не знаю.

А оце Ви казали що батьки пішли в колгосп, то батько це вже об`єжчиком був в 33-му чи пізніше?

33-ій – 34-ій, ну поки ж помер.

 А якусь платню платили їм там?

Нічого. Платили ото шо на степу зварять ото й всьо. Не платили. Ми й при німцях робили, то нам не платили та й довго не платили. Жили ото шо там наварять три рази  вдень і за те і йшли на роботу. І сонце сходить на роботі, і заходить на роботі.

А скажіть, будь ласка, а можна було колоски збирати на полі після збору урожаю?

Ну так, хто мог, хто мог… я напрімер ходила до скирди…. А як скердували, то машина молотарка така дерев’яна була… це двигун гоне цю молотарку…

Це вже після 33-го? Після війни?

Це вже… до войни, до войни.

А у 33-му ходили збирать?

У 33-му ціпами молотили. Ціпи ото палка до палки і так обмолочували… вдома квасольку і горох, усе тими ціпами.

 А можна було на полі взяти колос?

Ганяли тоді. Тоді ганяли шоб не ходили, ганяли тоді все.

А чи не було таких випадків шо когось ганяли і зловили, і когось там за колоски могли засудити?

Та ні, такого не чути було. Діти робили, діти малі ото так десять, дванадцять год. Дітей заставляли коли колоски уже повикидає і жук… таке як щас колорадський на картошке, а тоді був жук він такий самий тільки красний як сонечко… квадратний такий був і ото ми ходили колоски збирали, той… жука цього із колосків збирали. Робити заставляли.

А шоб собі колосків собрать, дома десь потерти бо ж голодують усі

Нє, нє, нє такого не було. Ніхто не носив, ніхто не брав.

А чого?

А того шо не можна було. Будеш брати… ну їсти не дадуть. Здохнеш із голоду

А якщо сам насобіраєш, не можна?

Не можна. А це ж я вам не сказала шо коло молотарки такий еліватор стоїть, скердували солому, а цей еліватор він підтрусює, ну не попадає зерно там усе в оце дєло… це вже мабуть треба думать який то год був… так я ходила… це ще до войни. І оце ходиш назбираєш, кругом скирди ходила то як є вітер то трошки підвіє, а то з густюками з усим приносиш додому. А тоді вже вдома вишиває і товчем і варимо кутю шоб не здохнути. Товкли, товкли.

Ви оце казали що Ваш батько був об`єжчиком, то може у вас якісь пільги були? Можна було піти насобирать колосків

Ні, ні, ні-ні, ну батько ж охранік щитай якби ми могли піти. Нільзя було красти. Не крали. Нільзя красти було.

А люди ж якось спасалися чи ото ховалися?

Ото ж і спасалися, хто ходив на роботу тричі там поїсть, а шо якшо там каша чи галушки, так і ше в тряпочку замотає в пазуху чи куда і принесе додому дитині і сама не з’їсть мати, а принесе. А моя мама, по-моєму там сім коров у них було івони подоять… доді не давали стільки коровам молока бо їх корови голодні були. І два відра молока і несеться аж до «чайної» де магазін наш, а на тім краю… я не знаю кілометрів може три, чотири буде. Через Дячківку, через Жданівку… ну це вже дєтство було. Це перед войною, перед…

А в Голодомор вона тоже дояркою була?

А їй же ото дали ті корови ці доїти і телята… сім коров отелеться і в тебе в хаті вони сім телят і долівка, не поли… щас же поли кругом, а тоді же ж долівка була застелять соломою… ну харашо жилося. Харашо жилося нема чого плохо сказать.

Так це коли…

І нільзя, молочка нільзя. А тоді шось у нас появилася коза, коза

Це вже після Голлодомору?

Після Голодомору. Ну ще трудні були… я пішла, ну стільки мені було може годів шість чи сім я не знаю. Пішла. А дєд один значить пас кози, ну і загнав у сарай на обід. Я пішла подоїла козу такий був кувшинчик літровий… я чуть не повний той кувшинчик надола. Йду ж додому вроді така взросла задаюся і так несу той кувшинчик молока… спотикаюся чи чо і той кувшинчик додолу… вилилося те молоко. Я бігом назад і то під ту козу, то під ту козу, дурочка була мала. А мати ж битимуть за то шо молоко не принесла те. А тоді баба та… «чо ти дітко плачиш», а я іду плачу уже в село прийшла воно туди дальше… «коза вибила молоко…», «не плач, не плач, іди сюди». Налила мені повний кувшинчик того молока я приносю додому. А мама уже прийшли від магазіна ждали вже ж молоко. Злазять із горіща така заморена все… «мам, повен кувшинчик молока принесла, надоїла повен кувшинчик» та й опять «та й харашо, харашо іди пий»

Ви розказували коли все забирали в колгосп, худобу забрали, а чи шукали зерно у вас?

Я ж вам наче казала. Худобу забрали, вівці забрали, кози…усе це і вже люди старалися ховати як усе це сталося. Викопає ямку та мішочок там у сумку та зариє, а вони всеодно ходять шампурами такими жилізяками штиркають і шукають… поки найде і забирали. ШОБ З ГОЛОДУ ЛЮДИ ВМИРАЛИ. Отаке робили. А один і дядько шо були і в його гроші, колись було золото… ну уже не знаю, хто він там був шо в його і гроші були. Ну а наші ж знають і прийшли перешарили кругом, а тих грошей не найшли. А такий пацан годів п’ять їхня дитина… а це й дядько придумав викопав яму там поставив собачу бутку все там зробив. От уже приходять то того пацана та й кажуть «Іване, не бачив де батько гроші заховав?» а він каже «у собаки під хвостом», а вони думають шо це дитина шось меле. Та й опять раза три спиталися, засміялися та й пішли. І так дитина батькові сохранила гроші. Вони подумали шо дитина так болтає та й все.

А Ваші батьки шось змогли заховати?

Ой, а шо наші батьки заховали. У нас нічого не було. Нас не було нічого. І ото там шо на городі вродило буряк і тоді і картошки було мало.

А буряк не забирали?

Ну чути було. 

А якісь речі такі домашні: рушники, хустки, таке не забирали?

Моя мама вона ткала коври такі на верстаті дерев’яному ткала… веретеном, то прядкою, пряде вовни, де вже там вони брали… і понакрасюють чимсь. Ну так вона в’язала це… ковйор забрали, шо могли там полотна, а з полотна шили сорочки там товсте таке. Раньше стірали на льоду

Так ось цього не забрали?

Усього не забрали, а шо лученьке – позабирали.

А хто це за люди були, хто приходив забирати?

Оце ж воно… сьогодні приходять білі, а завтра приходять красні. Дивилися оце кіно шляпу зніме красний, потім білий. Були білі, були красні. Верхом вони їздили.

А оце красні, білі звалися комнезами?

Оце красне поки все це… оце звалися «куркулі» по фотографії

І вас так називали «куркулями» бо на хуторі жили

Та нас не називали бо ми не багато там вистроїли хату. А строїли як хату палки позабивали і мама місили грязь. Земля там глина, повалькували напнули… і ми там тільки кажуть два годи пережили і в село вигнали із тієї хати

А кого ще розкуркулювали? Багато там людей в селі розкуркулювали?

Та багато, багато було людей. Жили по хуторах багато людей.

А потім всіх в село загнали?

А тоді, хто в город утік кому возможность яка була. Побросали село в город пішли, а хто…

Це в 33-му?

Це 33-тій – 32-гий. Оце воно там почалося. Оце така голодовка сильна 32-ий-33-ій, четвертий. У п’ятім вже стало легше.

А коли вас вигнали в село,  то прийшлося купляти хату чи ви перевезли з хутора?

Та перейшли сюди ж… і опять ми ще тут в яслах побували. А мама на роботу ходила.

А де жили?

Жили… ну була пуста хата в селі і нас туда

Ну а то ж чиясь хата була

Чіясь. Дядько ушов, а може вмер. А нас туди поселили.

А люди не опиралися тому, що у них все забрали, а їх переселяли? Якийсь опір чинили?

Ніхто нічого нікуди не жаловався, бо таке було время шо заставляли, їх заставляли ж ходити забирати. Їх власть заставляла ходити і забирати.

А люди на них не обіжалися?

Та раді Бога, кому пожалуєшся

Ні, не обіжалися?

Ну обіжалися, так сам пообіжався, поплакали так посиділи і продолжали. Хто вижив, а хто здох. Кому жалувалися не було кому жаловатися.

А Ви чули про такий закон про «п’ять колосків»?

Нє, не чула. А шо, судили? Судили я ж вам кажу шо не розрішали шоб це набрала колосків… вона б у сумку собі набрала колосків там би і на кутю і з кілограм зерна було. Так ж не розрішали. Та ти шо не було такого.

А чи допомагали люди один одному? Ділилися в 32-му-33-му?

Хто… а чим помагали… були дружні, були сходилися до хати. Одна корова була на восім хазяїнов… це наша восьмий день. Люди вже забували до кого йде, чим годувати. Одна корова була і восім хазяїнів ото так.

І всі сім’ї користувалися молоком?

Ну сім’ї ж користувалися молоком.

Так це в 32-му-33-му?

Ой, головочка…ну мабуть четвертий, п’ятий у нас батька вже не було. Може вже в п’ятім. Ну голодовка одинаково вона продолжалася. 

А чи можна було щось в місті виміняти? Люди не ходили?

Та ходили. Посліднє своє… у другі села ходили. Може вони там шукали богадших, ось в Новопетрівку, Оленівку. Десь ходили люди у кого було.

А ви не ходили? Ваша мама не ходила?

Не ходила. У нас то позабирали полотно яке, а то шо як… за кусок хліба повіддавали.

Чи не міняли в Торгсинах золото на продукти, хрестик, сережки?

Та…

Не чули такого?

Та й кого ж воно було, то вони познімали їх як обирали… якшо було золото, то він зняв та й пішов.

Хто?

Та отой шо ж комуніст.

Понятно. А як їх цих комуністів називали?

Ну як… чи пролітарісти, чи як воно…

Активісти?

«Пролетарии всех стран, соединяйтесь!» – є такий голос?

Є таке да.

Ну от. І ми добивалися до того шоб не було панів, а сійчас може мені нільзя, мене в тюрму не посадять? А сійчас «Пані, пані, пані», для чого це воно таке нада?

А що було погано з панами?

А пан собі жив, а бідняк як голодував так він і…

А як прийшла радянська влада, колгоспи стали організовувати, то в 33-му краще стало жити?

Не в 33-му, ну… вже ж тоді голова колгоспу був вже ж продути десь видавали, порція була по шість, по восім кілограм на місяць, крупи або шо…

Коли це вже було?

Та ото ж воно чи 35-ий, чи четвертий отак

А в 32-му-33-му?

А ні, тоді ще голод був не давали.

Не давали?

Не давали.

А от ви кажете голова колгоспу був, голова сільської ради вони не голодували?

А дома хто зна шо там… а тут він тоже ж піде в бригаду пообідає та й живий.

А як Ви думаєте чого був Голодомор?

Та чого ж… хто його знає чого.

Урожав був у ті роки, чи був неврожай?

 Та урожаї то були, але вони кажуть шо було таке шо й не було кому його збирати.

А під час Голодомору чи були випадки людоїдства?

Десь балакали шо людину людину їли. Десь балакали, но у нашому селі не чуть було такого. А вмирали ото вони, я ж кажу вам лежали по хатах, ніхто їх не збирав, а потом уже ж позбирають повкидають у яму.

А на місцях поховання якісь пам’ятні знаки?

Та раді Бога ніхто його… не щитали людей ні за шо.

І не поминали тих людей, які померли в Голодомор?

Чим там поминати було це вже поминка стали робити пізніше у тих…

А пізніше уже згадують тих людей?

Ну тоді… а хто з них остався? Вони повиїжджали, ні померли, а ті поїхали в городі, які були сильніші та багатші. Вони поїхали в город і там собі попристроювалися і там жили, а тільки розказували люди. Це ше до войни було. Поїхали одні в город та зайшли до одних ночувати попросилися, то пустили люди, а то було не пускали і поночувати. То сидить коло порога, я то лічно коло Бузівки просилася і сиділа коло порога не пускали, ну це пізніше. А це слухайте яке страхіття було. Значить сидить і слуха шо воно кап і кап, кап. А хазяїни сплять. А вона на чомусь сидить та баба, а тоді і встала шоб і хазяїн не побачив… заглянула туди, а там людина висить зарізана і скапує. А тоді вони готовлять шо там із людини. Шо зможуть зварять, зжарять і несуть тоді продавать. Так ото таке було.

А це в якому селі було?

У селі кажете… це в городі було.

Це в городі було?

У городі, а наші селянини…

В Магдалинівці?

Город Дніпропетровськ. У Дніпропетровську. Магдалинівка це наш район.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду