- Дата запису: 6 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Біленьке, Запорізького району, Запорізької області;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Хижняк Ганна Степанівна, 27 березня 1927 р.н., народилася в селі Новопавлівка Томаківського району Дніпропетровської області;
- Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Новопавлівка Томаківського району Дніпропетровської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка. Як Вас звати?
Хижняк Ганна Степановна.
А коли Ви народилися?
Двадцать сьомого марта сьомого числа … тисяча дев`ятсот двадцать сьомого.
Ага, тисяча дев’ятсот двадцять сьомого року. А де Ви народилися?
Я народилася не тут. Я народилася там посьолок.
Як він називається?
Він називається Новопавловка
Новопавлівка. А якого району ця Новопавлівка?
Томаківського району Дніпропетровської області.
І під час Голодомору, у тисяча дев’ятсот тридцять другому — тридцять третього роках Ви проживали там у цьому селі?
Да, я там і родилася.
І там проживали?
Да, і там проживали.
А розкажіть про господарство своїх батьків. Чим вони займалися?
Чим вони займалися? Ну, то уже були колхози.
А до колхозів?
А до колхозів як усі. Дві коняки чи коняка та запрягалися із сусідами там. Обробляли свою землю. А уже як колхози стали, коней пооддавали в колхоз і робили в колхозі.
А ще до колхозу? Кінь був, ще може якась живність була в господарстві?
Ну, яка? Кури там, свині, корова. Оце таке.
А землі скільки було?
Землі я не знаю скільки було.
Була земля?
Була. Ну, небагато було землі.
А Вашого батька як звали?
Степан.
А по батькові?
Хведорович.
І його прізвище?
Коваль.
Коваль Степан Федорович.
Да.
А якого року народження він був?
Я даже не знаю вже , забулася, дєтка.
А маму як звали?
Поля.
Коваль Поля, а по батькові?
Захаровна.
Захарівна. Якого року народження пам’ятаєте?
Я тоже не знаю, вже позабувала.
Не пам’ятаєте. А Ви кажете, шо потім організувалися колгоспи. Батьки добровольно вступили в колгосп?
Ну, а де діваться було? Діватися ніде. Нада було йти в колхоз, пішли в колхоз так, як всі люди.
А не можна було собі там працювати далі, так як працювали? Ну от вони спрягалися з сусідами і далі собі сусіди…
Я ж Вам говорю в них же землю забрали …
Ага.
…як вони пішли в колхоз. Коней забрали, землю забрали. У їх осталося нічого, тіки ми, діти.
І всю худобу забрали?
Ну, нє. Корову ні.
Корову не забрали?
Нє, коні тіки забрали і землю. Оце таке. А таке нічого вони не брали.
А оце вони забирали, то вони приходили додому забирать?
Та я вже цього, дєтка, не знаю. Я …. Чи вони відводили самим? Тоді як усі люди робили, так і вони робили.
А чи не забирали зерно? Чи не приходили зерно шукать?
Нє, не забирали зерно, не забирали нічого вони. Ото так: коні, шо там був який бричка, плуг чи борона чи шо. Вже ж воно не нужне було людям, бо оброблять нічого і нічим. Оце так було.
А в колгоспі батьків годували? Чи, може, якась платня була за роботу в колгоспі?
Ну, в колхозпах платили. Конєшно, платили вони зерном. За трудодні робили, а получали зерно. Скіки? Як лучче урожай — більше дають. Як поганий урожай — нема чого давать.
А коли був Голодомор у тридцять другому — тридцять третьому, чи там люди у вас голодували?
Конєшно, голодували. Як нічого не вродило, то шо ж вони будуть давать нам? Голодували, я помню цей год. Ужас. Хліба не було. Ну, повиживали, ніхто не вмер. Ні в нас, ні на тім посьолку з голоду ніхто не вмер. Якось повиживали.
А у Вашій сім’ї, крім батька й матері, були ще якісь брати, сестри? Хто ще з Вами жив?
Нас було семеро. Ну, старші уже ті заміж повиходили. А … оце … брат двадцять третього году, брат двадцять шостого, я двадцять восьмого і брат тридцятого. Ці ще в школу ходили. Я то ще не ходила в школу, бо ще п’ять год було. А у нас у школу брали тіко з восьми год, раньше не брали. Ото так ми жили.
А як звали Ваших братів, сестер? Ви сказали там з різних років вони були, можете сказати як їх звали?
А чого ж я не скажу? Надя сама старша, тоді Маруся.
Надя якого року народження?
Уже не знаю.
Харашо.
Чи дванадцятого чи тринадцятого, шось такого.
Ага.
А тоді уже через два года одне за одним, так тоді. Так тоді було. Тоді так у всіх було, не тіки в нас. Тоді Ліда, тоді Ваня — брат двадцять третього году, тоді Люба двадцять шостого, тоді тоді брат тридцятого, Толя.
А оці старші діти, шо там дванадцятого, тринадцятого року? Вони вже були одружені в цей час, коли Голодомор був?
Одна сестра була одружена, а друга — іще не була одружена, і третя. Це вже вони поодружувалися пізніше. Ото так.
Всі жили разом з Вами?
Ні, оці старші … жили … Одна була замужом, жила вона у Запорожжі з чоловіком. А одна, іще вона, я не знаю, кончила сім класів. То вона це була дуже грамотна. Вони жили уже тоді тоже десь … забулася. А це брат двадцять третього году, цей учився. Учився там на Новопавловці. А оце … восьмий клас, сьомий вони ходили уже у Бєлянську школу. Це тут їм батьки наймали кватиру, давали харчі. І вони ходили тут у школу. Брат оцей мій, він дуже хотів був льотчиком. І він оце тут восім класів кончив і поїхав Воршиловград. Там жила сестра. Уже друга сестра замужом там жила вже. І він там оце кончав дев’ятий, десятий і льотну школу. Кончив льотну школу перед самою войною. Батько поїхав до його на випускний, приїжджає, привозе нам фотографії. Він уже в льотській формі, льотчик уже. Оце він такий молодий, уже був льотчик.
А в Голодомор він де знаходився? Навчався чи …?
Нє, у нас.
У Вас.
Да, він ще тут ходив у школу.
А як врятувалися від Голодомору? Шо вживали? Шо їли?
Шо їли? Шо було. Харошого не їли. І ходили на поле. Трактор орає, а ми орішки збирали. Ви, може, їх не знаєте, не знаєте. Такі.
Що це за горішки?
Орішки у землі ростуть вони. І то ми їх збираємо, чистимо і їмо.
Арахіс?
Ні! Та то арахіс, тоді балачок не було. Просто такі земляні орішки.
Земляні орішки.
Да.
А шо ще? Калачики, може, якісь їли?
Шеколадчики? Ми їх не знали, і назви. Ми на … тоді були “Горошок” канхвети і подушечки. Оце таке ми їли. А того ми не знали, шо то таке. Їли … батько робив у плавні, пас колхозний скот. Він там ловив багато риби і щавлю наривав по мішку. Оце їх утрьох робили: два там робе, один їде додому, везе оце усе на трьох. Поділили. А тоді ото батько помагав людям: оце щавель роздавав, рибу, була лишня ж. Оце він міг дать там. Кому там: сестра його жила, у нас іще там дєд і баба жили. Во бшєм, ділися, хто чим міг. Корова була. Хоч вона там і давала того молока каплю, бодувать нічим було добре. Ну, всьо равно якось мати ухитрялася: назбирає тіє сметанки. Сєпараторів тоді не було, а то збирали з глечиків. І продає, несе усюди йде на параход у Біленьку, їде в город. Там ото поліпила такі ліпеники, там продала їх. Там купа десь хліба. І параходом приїхала і йде ж додому. А ми вже знаємо, коли вона приїде, і коли вона буде йти. Ми йдемо сюди до півдороги доходимо. Ось мати йде, вона нам по такім кусочкам хліба дасть, бо його ж нада ділить не на один день. Який він був пахучий! Я й досі його помню запах. І добрий кирпичик. Оце так ми жили. Ну, дома ото, шо! Шо в кого було,те й готовили. Ото так. Ну, з голоду ніхто не вмер, всі вижили. Як було трудно, ну всі вижили. Ото так.
А мама тоді в колгоспі робила? Чи не робила в колгоспі?
Я … Вони уже були такі пожеленькі, то, може, й робили я даже не помню. Та робили, а бо тоді ж всі робили. То так.
А чи розкуркулювали людей у Вашому селі?
Ні, там нікого було розкуркулювать. Там посьолок оцей, туди переселилися люди із Бєлєнькі . І … оце там нарізали у сайби по п’ятдесят соток городи. І люди туди переїжджали, там строїли хати і там жили. Бідно жили. Шо тоді було? Хату построїть надо було. Діти училися. І сім’я така, їм же усім нада дать. В общєм, було дуже трудно жить, но жили, повиживали.
А чи ходили якісь люди, шоб хліб забирати, зерно забирати?
Ні, нє.
Не приходили?
Не було таких.
А про активістів Ви шось чули?
Про що?
Активісти.
А! Ну, я тоді ще мала була. Шо мені п’ять год було. Я цього даже не знаю. Ну, я Вам скажу, шо уже при колхозі оце доживали оцей голодний год … там предсідатєль … якийсь запас був льону. Ви знаєте, шо таке льон?
Знаємо.
І він там оце поділив по скіки попало на … чоловіка. Помололи його. Мати нам напекла отаких ліпеників на воді, на плиті і на кружках. Ви знаєте, як це кружки? Не було чим сковороду мазать, шоб там на сковороді. Посідали ми снідать. Стіл такий був здоровий. Усі за столом сіли, мати порозкладала по тім ліпенику. Поки там якусь баланду поставила нам на стіл, ми ті ліпеники поїли вже. Батько дививсь на нас, взяв і свій, по отакім кусочку поділив всім. Я так його запомнила! А мати на його кричить: “Ти — мужик! Тобі нада робить! А діти є діти”. Ну, во обшєм, оце так ми жили. Ну, а тоді вже пішло весна. Уже началось там то фрукта, то … в общєм, вижили.
А як звали цього голову колгоспу, шо це льон поділив на людей?
Рукас Микола Григорович.
А як відгукувались про нього? Шо він був гарним господарем?
Гарним він був.
А таке, шоб уце в других людей забирали зерно чи шукали продукти? Такого не чули Ви?
Не було в нас такого. Та нічого було брать! Нічого було брать!
А батьки Ваші не ховали продукти? Чи там зерно, може?
Ну, не було чого ховать! Я ж Вам кажу, шо не було чого ховать!
А чого не було?
А того шо неврожай. У колхози не вродили — нам нічого не дали. То шо вони будуть забирать, як вони не дали. А ми ж на городах не сіяли ж зерно. Картошку садили., а вона отака вродила.
То це в тридцять третьому було таке?
Да.
В тридцять другому — в тридцять третьому?
Ну …
Два годи підряд, да?
Як оце тридцять другий, я не помню. А тридцять третій оце запомнила я. Як оце ходили матір стрічать, як ходили орішки збирать. Оце таке.
А чи були якісь люди в селі, які не голодували?
Не було, не було.
Голодували усі, да?
Усі голодували!
А чи були такі, які померли від голоду?
Не було. Ніхто в нас не вмер. Одна бабушка старенька вмерла, то вона не з голоду вмерла, просто по старості.
А люди помагали один одному?
Помагали. Ото так.
Чи можна було в полі там якісь колосочки збирать в тридцять третьому?
У тридцять третьому — ні. А після тридцять третього можна було збирать, як уже урожай був.
Не охороняли поля?
Нє.
Ходили збирать колоски?
Ходили. Там вигрібали до колосочка. Косили ж косарками, в’язали снопи, тоді їх звозили, скирдували, а тоді молотили. То там нічого було збирать. Це шо ми збирали пізніше, як уже комбайнами косили.
А от дітьми можна було піти в поле там в тридцять третьому, нарізать колосків?
Не знаю, ніхто не ходив.
В тридцять третьому ніхто не ходив?
Нє.
А об’їжчики були тоді, які поля охороняли?
Ну, я не помню цього. Ну,там нічого було охранять було. Ну нічого не вродило! Абсолютно нічого.
А ходили шось люди обмінювать у міста … рушники на продукти?
Нє.
Чи сорочки на продукти?
А куди було йти, як кругом самі такі?
А в місто, на базар продати?
Ну, не знаю. Я цього не помню.
Мама не ходила продавать ні рушників, ні сорочок?
Куди мамі було ходить, як семеро дітей було? Хоч би їх як-небудь удіть, а не продать там шо. Ми по очереді обувалися, виходили надвір. Ото так ми жили.