- Місце запису: невідомо;
- Дата запису: 2009 р.;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Хиленко Іван Пилипович, 1928 р.н.;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Червона Кам’янка Олександрійського району Кіровоградської області.
Найтяжче згадувати ту годину, коли ти був ніким і нічим, коли твоє власне майно, нажите непосильною працею, ставало чиєюсь власністю. Родина Хиленко жила на окраїні села і вулиці Гагаріна. Коли настали голодні і страшні дні для українців, вони намагалися триматися купоньки і допомагати одне одному. Але це розумілося як саботаж колгоспному устрою. І коли з господи «червоними бригадирами» було забрано все, що тільки можна, настав час виживання.
Іван Пилипович на той час бігав босоногим хлопчаком і ніяк не міг зрозуміти, чому то бабця все не виходить на подвір’я. А вона вже лежала в хаті і доконувала. Іванко все зазирав до вікна, може бабуся дасть хоч сухарика?.. Поховали її тут же на подвір’ї під грушею. Ось тоді і з’явилися господарі на хату, побудовану ще дідом. Адже за законами того часу все належало колгоспу. Ледь випросилася родина залишити їм батьківщину.
Пам’ятає Іванко добре діда Явтуха, що помер у лютому 1933-го року. Щоб не обтяжувати родину він все лежав на печі. Навіть стогону його не було чути. А бабця все сушила коров’ячі кізяки та викидала йому їх на піч, щоб погриз. Так тихо він і відійшов. Тоді батько, Пилип Явтухович (1900 р.н.), і пішов на Донбас, куди запросили його брати Сашко (1905 р.н.), Федір (1912 р.н.), Петро (1903 р.н.). Жив у них по черзі, а працював де прийдеться. Іван з матір’ю ледь животіли у Червоній Кам’янці. Ще й часто «приймали гостей» з НКВД. Добре, що батько не забував і коли-не-коли присилав посилки: сіра хлібина, що була замотана у полотнину, була найсолодшою у ті голодні роки.