- Дата запису: 4 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Раївка, Синельниківського району, Дніпропетровської області;
- Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Хасенко Анатолій Семенович, 1 липня 1925 року, народилася в селі Новомиколаївка, Кам’янського району (тоді – Павлоградський повіт), Дніпропетровської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у місті Синельникове, Синельниківського району, Дніпропетровської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка. Як вас звати?
Анатолій Семенович Хасенко.
Коли ви народилися?
1925 год, первого липня.
А де народилися?
Село Новоніколаївка, Павлоградського уєзда.
І якої області?
Дніпро… Дніп… Єкатєрінославской.
Угу. А під час Голодомору ви проживали (в 32-33-му) – там же проживали?
В Сінєльніковом.
В Сінєльніковом проживали…
Да.
А ваші батьки переїхали сюди в Сінєльнікове?
Із Ніколаївки переїхали в Сінєльніково.
Це районний центр, да?
Районний центр, да.
І тоді він вже був районним центром?
Да.
А ви може розказати про свою родину, про своїх батьків. Яке в них було господарство до Голодомору?
Ну.. Я можу наверно з дєда начать. Мій дед – це мого батька батько. Хасенко Іван Семенович. Народився 1855 году. При кріпосном праві. В селі… десь жив помєщик Ніколаєнко… І том селі поселилися мого дєда дєд. І були вони дворовими в помєщика. Ну, кріпосними. Вони самі бєженци відкіля-то з восточной Украни, відтіля. З Донеччини ілі з Луганщини откудо-то оттуда. Ну і дід народився… А виписали документи йому в 1861 году. Як одмінили кріпосне право – йому виписали документи, шо він рождєнія 61-го года. Ну і як дєдові було 6 років – одмінили кріпосне право. Так а до цього там помєщица Ніколаєнко була, а потом уже село Новоніколаєвка. Це виходці з того села – помєщики, кріпосні пємєщика. І у них було так завєдєно… Отак пані помєщица виходила кажде утро і оці діти, які були при дворі, в дворових – прибігали на ганок, на крильцо додому… ну а там такий ганок був, шо… не знаю… не дуже завидний. Вона виходила, у неї в фартухі булочки і в кармані по.. грудочки сахара. І вона каждій дитині давала по булочці і по дві грудочки сахара. Ну і в один прекрасний день, це дєд розказував мені, – прибігли вони туди до пані ж на крильцо, а пані не виходить. Нема й нема. Коли відкриваюця двері, виходить пані, фартух у неї опущений, то в фартухі були ж ті булочки, а в кармані в фартухі – сахар. Каже: “Гетьте, ви не наші”. І каже дід: “Погано стало”. Кріпосне право одмінили і вони… То вона щитала їх своїми. Як дворові. Ну а пройшло время, там скікми – шгодо чи два, а може й того менше. Уже ж кріпосне право одмінили. По.. помєщика жили вони при дворі і старший брат у нього… Де він дівся – я не знаю, як його звали – тоже. Шото дєд мені не розказав. Каже: “Іван, чо ти будеш байдики бить, іди на роботу”. Куди? Каже – воли виганя… приганять в череду і з череди приганять до току, тут де робочі були. Ну о то… А платили, каже, зимі 15 копійок.
А хто це платив?
Помєщик. Це той помєщик, який був ще Ніколаєнко. Ну встрічає він.. І баба цього діда, мого діда – жива ще була. Втрічає він свою бабку і каже: “Бабо, ви знаєте, шо я ж уже роблю!” Вона на йоого глянула, каже: “Ваня, Ваня… А шо ж буде… Це ж літ… поки тепло”. А він… А йому там штанці якісь були, не знаю… І сорочечка. І босий. І на голові нічого. “Ти знаєш шо, іди до мене та будеш мені, то води принесеш…” А вона, ця бабка та, – травами лічила там в селі. “Підеш, я тобі скажу, якої травички нарвати той се”. Ну, дід так і согласився. Пішов до бабки жить. А бабка сама жила. Якби дідові було 15 год, 15 років – бабка померла. І каже дід: “Тоді я взнав, шо таке горе”. Прийшов до батька, а батько ж уже при помєщицькій усадьбі там… при дворі робив. Каже – давайте мені документи та я десь піду на роботу. Е, нє, каже, давай іди додому робить. А тоді уже, як кріпосне право відмінили, а там же община була і в общині – по півтори десятини землі на кажде мужске насілєніє. Мужчин. На всіх мужчин. Ну там малі, великі, всіх, – давали півтори десятини землі на дєло. Каже – йди додому роби. Е, нє, – він каже, – не буду. Не дав документи він йому. Так він там, два тавариша з ним… Один старший, один менший його ше… Годів 14 було… Пішли на Таврію. Так дід казав, шо оце Сінє… Желєзна дорпога, шо є через Сінєльнікове – ще не було цієї жілєзної дороги. Од села до села – стояли сплошні пірії, трава росла. І оце вони сюди на Запорожья, на Алєксанровс тоді, пішли вони туди і попали аж на Таврію. А Таврія – це Херсонська область. І там… А там нємци-колоністи жили. І вони у нємцов-колоністи у найми… рабочими нанімались. А був такий договор – од Паски до Покрови. Коли Паска, до 14 октября – 40 рублів плата. Ну вони там поселилися, ото, каждий в разних німців-колоністів. Ну і работали. І в один прекрасний момєнт, уже по осені, оставалось не багато до сроку, приходить самий менший і плаче. Шо таке? Та ось хазяїн побив і вигнав, і не заплатив нічого. Це ж мій дід розказував. Каже с товаришом – ану пішли, взнаєм, в чом діло. Приходять. А в його там така конурка була така, столик, стуло і він на стулі сидіть. Приходять. Ти за шо малого побив? Там шось начав він оправдуваця. Ти чого не заплатив? Він то тоже шось опра… шо не так шось зробив. А там стояло лозове… З лози стуло таке. Воно ж… Ну з лози зроболено значить… Спеціальні такі були стулья. Я навіть помню у нас було дома таке стуло. Бере те стуло і через стіл того німця зверху стулом. Плати. Так той заплатив йому 40 рублів. Він ше з місяць тинявся той хлопець, поки срок пройшов. І вони пішли додому пішком. Із Херсонщини пішком. Це не то шо щас сів на елєктрічку чи на… на маршрутку та й приїхав.
А дідусь розказував, як при НЕПі жилося?
Розказував, як при НЕПі жилося. Значить, як Лєнін вмер, а то видно ше до цього…. Ну… кооперація ж тоді. Це ж може хто щитали Лєніна там.. Єслі його про коперація. І повірив же дід. А дід грамоти не… ніякої його сі не знав. Він читать по слога… по слогам… Я чув, шо шось читає, а шо там.. не помню. І дід рішив хазяйнувать. Кооперація. Значить, там які жи… по сусідству жили в селі мужики… Дід продає пару коней за 200 рублів. Одвозить в Сінєльніку… тут на второй Сінєнєльніку бв лабац, де прінімали зерно, пшеницю. Руб – пуд. Двісті пудов пшениці привіз сюди – продав. В його було на руках 400 рублів. Купив молотарку. Дерев’яна молотарка з Гєрманії привезені, відтіля. Вона з угольників зроблена, там барабан, і досточками обшита. І там ото здєлані, куди зерно полступає. Вигружає. Привод конний. Пара коней той привод крутять. І ото дєд начав хазяйнувать. А хазяйнував же не сам. Потому шо він сам зробить. Значить ті, шо були сусіди його рядом – в діда було ще троє хлопців, а четвертий був на отділі, рядом жив. Це їх четверо, четверо… батька і три брата. Робили цево. Це було в 26-м году. Уже молотили. А мені год було. Ну я може сам помню, а може те, шо мені розказували. А я ж був малий. А в хаті такий диван стояв біля… протів вікна. Дерев’яна каляска така на дерев’яних коліщатках. Поставили мене тут у каляску, я в каляскі сидю. Протів вікна. І так мені шось запомнилось, шо по кругу ті коні ходять, а молотарка там пиляка, курить то всьо. Це було в 26-м году. Ну а десь на слєдующий год прийшли комбедовці – комітєт бєдноти (всміхається, – ред), – рємєнь, кожаний рємєнь од привода до молотарки – перерізали, змотали і ушлі. А молотарку цю, молотком чи чим там, коліщата чугунні були – взяли побили. Так та молотарка у діда в дворі стояла… В 41-м году, як война началася – вона ще за сараєм стояла. До… до… кончала ржавіть уже та… ота молотарка. Ну а потом вже началась колєктівізація.
Це ви сказали, шо він продав двох коней. Тобто в нього до….
Було четверо коней.
До НЕПу він уже заробив якийсь капітал, шо міг купити коней. Яке ще в нього було господарство?
Значить я ще так вам розкажу. Як дід вернувся з Таврії, потом після того поїхав на слєдующий год в Мєлітополь. Знаєте, за Запорожьєм. І він на ринкі устроїлись там магазін був… десь магазін… Вообщєм, той хазяїн магазіном – єврей він сам, – нанімав грущиків, шоб там розгрузить, погрузить значить той сьо. І вони. А плата яка – руб у день. А їх два товарища. Отой старший і цей дід мій. Руб у день. Ну кае, кроме тоо як у нас время свободне є, хтось не може ж руб у день платить, найнять там шось по… погрузить, розгрузить. Ну, кае, ми ше полтинник заробатуєм. Отого полтиника нам хватало на харчі, ще й на випивку. Так сміявся, нам казав. На Дончині був після того дід. У казак. Казак молодий, козачка. У них там щось 25 десятин землі було. І розказував дід, шо картошку… Тоїсть дід там хазяйнував. Ото в нього коней були… казака того. І ця козачка каже: “Іван, нада поїхать картошки накопать”. Ну, запрягає дід коней. Поїхали на те поле, де там воно в разних містах. Приїхали туди, там шось своє робив. Собираюся їхать назад, запряга коней, а вона а кае, а ми… А нє, приїхали додому аж. Кае: “А ми картошки не накопали!” А чо ж ти не накопала? А я не знаю, де вона! Вона не знала, яка вона – картошка. Бо вона.. . Вона ж не садила. А хтось найня… Найняті були. Хтось садив. Запрягають обратно тих коней, поїхали, показав, шо це картошка, накопали картошки. А потом дєд сюди приїхав дід. Там був… Возлє совхоз “Будьоного”, а потом “Дружба”, а щас – “Агросоюз” – була “Магрова”, німецька колона. І там жив нємєц Рейма. Колоніст. І ддд… дєд устроївся до нього робочим. Два года у нього робив робочим. Після того… А в його кроме того багато було робочих у цього німця. І після того дід перевів його старшим робочим. Ну як управляющий. Всі робочі йому підчинялися. І дід проробив у того Рейми 15 років. І як началась Столипінська реформа, – цей німець Рейма кае – слухай, Іван, скіки ти будеш в мене робить? А він каже – а шо в мене? Те, шо ви платите, занчить, то проїдає, то… Ні с одинацять… Нічого він не накопив. Кае, ну ладно. Так Рейма цей заплатив за 10 десятин землі. Общіна Ніколаєвка оця. Новоніколаєвка. В цій… При цій общині. Було… Заплатив 10 десятин земл купив німець той. 500 рублів золотом отдав. пару коней пощитав – 65 рублів. Бричка, плуг і букар (борони) – це безплатно. Їжай хазяйнувать. Ну шо. Дід женився. Дідові годів 40 було, як він женився. Приїхали сюди, купили оцей же. Село Новоніколаєвка. Там якийсь жи… Була крайня хата в селі. Хто там жив точно – я вже так і не знаю. купили ту хату… Ну і шо ж. Жінка, пара коней і все. А хату купили вони – жінкі як на свадьбу подарили теличку. Ну шо видно корова должна буть. І продали.. Був ящур, карантін. Нізя було переводить її. Так вони ту теличку продали, і оту хату… Заброшену хату купили в Ніколаєвкі. Ну шо ж. Дід поїде, возьме харчі для коней. Для ті пара коней. І хазяйнують. А земля там ше десь під снігом. При… Підходить весна, дід каже – я наверно поїду, поки погода ще є, що дорогу не розпустило – возьму корму, бо як у степ виїдем, так тоді ж не будеш їхать. Ну запрягає і їде. Доїжа, там магазін… Ну і я ше помню, вже перед войною той магазін був… Ці ся структуру… По крильцю так… Шо так по ступєнькам піднімалися. Їде дід… А коні були хароші в діда. Шось за мужики біля магазіна там стоять. Підніма руку один – стой Іван. А знали, шо вже Іван звати. Продай коні. Купи. Стіки? 150. Той не…не торгуючись, винімає 150 рублів і плотить йому за то, за коні 150 рублів. Розворачуєця, вертаєця до двору, там хат через 8 було проїхать, бричку бросає, коні дає тому, хто купив і пішком пішов до діда… До Рейми цього. Це було ше до революції, ше до дев’ятсотого года. Прийшов до його, оддає йому 65 рублів за коней. А він пита його – Іван, де ти гроші взяв? Та яке ваше діло. Продайте мені коней. Ну, каже, вибирай, яких хочеш там єсть. А дід оце 15 год як він робив – так кіньми занімаця – його обязаность були. Коні там ото , случалі їх, вони жеребилися і лошата викармлювались всі. Оце ж знає, там є по 4 года лошиці. Дід вибрав, яка… які йому понравились. Він їх знав вже харашо. Забирає ті коні і повів. Оддає німцеві сємдісят… Скіки за коней? 75 рублів. У діда…
Двоє взяв?
А?
Двоє взяв?
Двоє взяв. За сємся… Ті за 65 були, пара коней. А ці… Німець бульше накинув десятку. У діда ще 10 рублів осталося баришу. Привів коні і начав хазяйнувать. Так діда в селі, як він ото там жив… Це ж розказували, шо… А його звали дід Хас. Мужики там біля магазіна весною, вже сонечко гріє, скоро в степ виїжать. Хто випиває, хто так гуляє значить. Оо! Дивлюсь, о, крайня хата і видно ж. Дід, кажуть, хас пішов у степ. З цепочком пішов у степ. Через время дивляться ж вертаєця дід. Додому. Глядь, уже дід виїжає з букарьом, з кіньми на степ. Е, кае, кончай, гуляння це все. Уже пора в степ. І ото сіки дід там жив, то оці всі, всі мужики, які були, кажуть – як дід Хас вийшов у степ, значить вже в степ їхать.
А яке було в нього господарство при НЕПові?
Осталося в його пара коней. Кобила і жеребець, воронний, білокопитий із звьоздочкой. І цей жеребець пішов в колхоз… в колгозп з дідом. І більш нічого. Ну там плуг, букарь, це таке було. Бричка…
А це ви казали молотарку він купив…
А ото молотарку як побили її. Так ми її і одтягли за сарай, так вона й стояла. В 41-м году ще стояла. А де вона потом ділась – не знаю. А ті, шо побили молотарку… Пішла коліктівізація… А воно ж так получилось… Шо совхоз Будьонного організовували… Приїхали якісь мужики… Хто вони такі? І міжду ними був Сергей Кирилович Іскра, молодий парєнь. І він познакомився з тьоткою. Сестрою мого батька. Вона 12-го года була. І тут вони жили. А потом відціля вони уїхали. І як стали… перед тим, шо коліктівізацію робить… Хотіли діда розкулачувать. Так всі жж.. житєлі села цього підписалися, шо дід – він із батраків, шо він служив у німця. І тоді прийшов сюди, ото хотів хазяйнувать, кооператів создавать, а його побили той корператів. Нічого не осталося. І все й кончилось на тому.
А оце ви казали, при НЕПові він хотів організувать кооператив. Так він його організував, цей кооператив?
Ну ото ж зорганізував. Купив молотарку. Ну а ті ж хазіїві, рядом, шо сусіди були – вони ж… не було грошей, значить, складалися вмєсті. Молотили одному сначала, потом другому, потом третього, отак по очіріді. Там чоловік восємь їх було… Ото вони…
Вони працювали. Тобто вони землю об’єднали…
Да, вони об’єднали землю ту. Каждий на своїй зе… участку робив. І молотили тип по очірі. Там, кому. Цьому первому, цьому другому, третьому, всіх… всмі обмолачували. А як колхоз прийшов… В діда ж молотарка була побита. Ну дід коні… два… двоє коней було… жеребець і кобила була. Зд… Здав в колхоз. Плуг там, букар – все це в колхоз оддав. Хотіли розкулачить діда – ну пготом підписалися люди і оцей Сіргей Кирилович Іскра, шо він потом женився на цій тьоткі Марії, на бра… на батьковій, ну на… дочка їхня. Вобшєм, не дали вони розкулачувать діда. І там оці ті, шо побили молотарку цю – їх потом розкусили, хто вони такі. Ну баньдюки були вообшем.
А оці бандюки, шо побили молотарку, то вони входили в якусь організацію?
А потом… Нє, нікуди вони не… Куди? Ремінь забрали на шабашку, а молотарку побили. Куди вона? Вони ж…
Так а вони… Ви казали, шо вони такі… комнизами чи хто вони були?
Комбедовці. Комбедовці.
Комбедовці, да?
І тоді вони відтіля… Їх значить, шось там… Чи заре… арештували, чи шо. Не знаю. Їх не стало. А уже в 33-м году, як ми в Сінєльніково жили, батько так… Сидимо перед вечором в хаті, каже – шо за хлопець іде. Такий годі 14. Каже, вроді Гусаків. А їх фамілія була – Гусаки. Оті, шо…
Комбєдовці?
Да, комбєдовци. Батько вийшов. Да, дійствітільно, узнав батько. Він, той хлопець, Гусаків. Бать… Батьків забрали, батька чи де вони ділися, чи живі вони чи не живі – хто його знає. А він ходе попрошайнічає. Значить батько його накормив, розпитав його… Де… Ну батьків уже не було. І він як пішов – більше я його не бачив. Не знаю, де він дівся. Але ж як батько ше в селі жив, там жив один дядько, мужик. І в його були хлопці… ну на несколько годів старші може, може менші батька мого. Батькові моєму було в 25-году – 25 год. А то… А вони училися десь у Лєнінграді, тіпітурболі, ті хлопці, двоє. А фамілія їх – Плєнніки. Приїжають. А цей дядько… Дядько, у його ж землі не багато там, чотири з половиною десятини на дєли було. Даже уже при совєцкій власті. Так і було – півтори дєсятини на душу… Приїжають, кажуть – батьку, нічого робить тобі тут. А бо… Це мій батько розказував. Кае, дядько… Так, хазяйнував по… так по харошому. В його земля була оброблена, і урожаї були непогані. Кае – батько нічого робить, продавай все, що можна продать і тікай. Вони знали, шо буде колєктівізация. Так вони…
Це комбєди оці знали?
Га?
Комбєди знали?
Нє!
А хто?
Це, це ті… Шо жив тут дядько, Плєннік фамілія його. І його сини училися в Лєнінграді, в Пітєрбургі. І вони приїхали і сказали – батьку, тікай. А вони товариші мого батька були. І вони ж розказали моєму батькові, шо тікай. Бо в селі тут… розкулачать… Шо хоч зроблять. Ну і батько в Сінєльнікова в 27-м году вже хату построїли. Привезли соломи, вкрили соломою. І ета, і все. І ми переїхали в Сінєльніково жить. І ото з 27-го года я в Сінєльнікові жив. В 41-м году – война.
Підождіть, будь ласка, можна ще питання. Там ви розказували…. Оце при НЕПові, коли побили цю молотарку… Ви зразу казали, шо вони там об’єдналися, обробляли землю, урожаї в них були хороші… Чи було вигідно кооперативом працювати?
Ну я дєда питав. Кау, дєдушка, сіки ви раньше пшениці сіяли? Ну, каже, десятину, півтори. Ну як дві – так це вже багато. Це… це ще до колєктивізації. До… до… до періода. Ну, вопшето, урожай, каже, був в нас непоганий. Десь п’ятсот… триста пудов з гектара.. з десятини. Ну там більше гектара в нас трошки. Ну шо ж… Шо ж землі… Воно ж зем… була тоді яка система? Переложна сістєма зємлідєнія. Це потом стала травопвольна Вільєса. А потом Прянєчніков. Хто такий? Знаєте хто він?
Нє.
Докучаєв хто такий? Не знаєте.
Знаємо.
Знаєте?
Да.
Значить ви агроном по образованію.
Ні. (сміється, – ред)
Значить, Вільяс, Прянєчніков, Докучаєв. Докучаєв – ето тет був за лєсорозвідєніє. Вони отам на Дольчині… Там же спеціально ліса… Вони погоріли на.. на той.. на … вол… в луганській області. Згоріли усі оті ліса, шо Докучаєв насадив. Травопольну сістєму. А до чого була переложна сістєма? Чітірі года… Сплошні пірі… Це мій дід розказував, шо як вони на Таврію йдуть – сплошні пірії стояли, а де земля заброшена – там полинь росте, по тому. А потом його викашують на топливо, а потом перепахують землю. Вона… під толоку бросають. Чітірі года під толокою побула, а потом опять занімають. Так називаєма – переложна сістєма.
І оце ви каза… Так були урожаї хороші. Так цих урожаїв вистачало, щоб прохарчуватися…
Ну да.
І якийсь же залишок мабуть був.
Ну канєшно. Раз двісті пудов, а дві дід продав – був якийсь надлишок.
Угу.
Це ж… Коров… Питаю дєдушку, а коров чим ви кормили, сіном? А, ні. Яшна солома. Вони то зімой не дояться, корови. Запусків. А весною на траву підуть – хай тоді дають молоко. Ну все. Держали вони дві корови. Бо одна позже, а друга раньше телиця. Або… Так воно.
А як він казав, при НЕПові жилося краще ніж при колективізації, за колгоспу…
Вони.. вони не вспіли жить при НЕПові. Ото тільки начались хазяйнувать трохи, чуть-чуть, а їх зразу в колхоз. На том кончилось.
А він пішов добровольно в колгосп?
Ну ти хоч не хоч! Це ж знаєте такий єсть… труди Сталіна… Кооп… Тот… Як він… Падаждітє… Головокруженіє к успеху.
Угу. Єсть.
Єсть. Такой труд Сталіна. Приходять до його… Він же дав команду – сплошная колєктівізация. Приходять – Йосип Віссаріонович, стопроцентная колективізхація. Він на їх подивився – туди ж вашу розтуди, ви шо наробили? А кого я на лісоповал пошлю? І написав – вас же насільно туди! Ну і когось тут з мужиків, хто біл… кого жалкіше було – давай свою конячки сюди, коровки сюди, брички сюди, плуги сюди… Ага. Оце ті, шо кандідати на лєсоповал. Поїхали на лєсоповал.
А хто поїхав на лісоповал? Кого саме… Ті, хто здали, чи ті, хто не здали?
Нє, иті шо не здали. Ті, шо пішли… Забрали з колхоза. Ну “Поднятую целену” всі ж наверно читали?
…
Шолохова?..
Угу.
Там же Нагульнов казав: “Я не уйду з поля, пока десятину не вспашу!”
То він прийшов у колгосп і ким він там працював у колгоспі?
Та чим… чим… Шо заставили. Даже я помню… В сорок… Сороковом году, я ж було, як канікули в школу… Я в сорок… В 33-м году в первий клас пішов. І щас торгуюця – чи в руский клас, чи в український, чи українська школа, чи руска школа, чи читать анікдоти по руски, чи по українски… розказувать… В 40-м году поїхав в село. А ще перед тим я приїжджав, як вже колєктівізацію провели. Ну два брата двоюрідних. Одни на год менший, а другий на три года менший мене. Приходим на конюшню. А конюшня була – такі корита на кольосах передвижні і там коні ж ото. Підходимо. І старший… цей… той… брат мій, на год менший мене, каже – ти знаєш, Толю, оце наша кобила. Це вони, кромі того, шо дєда… Це ж дідів син, мій дядько, – здали в колхоз тоже, в них двоє коней було. Оце наша кобила, а оце її лошадко. Ооо, лошадко погладили. Вони і я погладив. Це ж наше лошадко. ПІшли взяли сіна. Принесли, їм положили в ясла. Нашій кобилі. То наша кобила! А після того, вже все воно не наше стало. Я помню, як в 47-м году….
А зразу, як тільки зорганізувався колгосп, забрали тільки худобу, чи ще щось забирали?
Ну…. як… Кого розкулачували, то приходили все забирали. Де який хліб даже. Всо.. Шось там посолено, в якійсь кадушці, чи в огурці, чи помідори – те перекидали… Де робили коліктівізацію сплошну.
А тут не було сплошної коліктівізації? Там, в Новомиколаївці чи де тоді жили…
Там була сплошна. Всі пішли в колхоз. А де ти дінеся?
Ага.
Ілі на Соловки іди. Ілі в колхоз. На лісоповал підеш.
Зрозуміло. І от ви кажете розкулачували. А чи знаєте ви якісь випадки якихось родин, яких розкуркулили?
В нашім селі, в том селі, в Ніколаєвкі – там таких, шоб забрали на лісоповали туди – не було. Там такий случай був…. Був… Як його фамілія настояща була – не знаю. А він прєдсідатєль комбєда був, ще в період революції. І його… тим… Кєсарєм звали. А він папку, свої діла під мишку. А тут… за тім… махновці в село в’їхали, отряд Махна. А ці ж мужики, там хто, кауть – слухай, Кесарю, викинь каже оту папку, бо як махновці узн… піймають тебе і подивляться, шо там за діла в тебе, кажуть, – розстріляють сразу. Вопшем, люди не видавали. Дуже, не… дружні якась можна сказать, були люди. Не видавали. Даже, в 43-м году, як февральский фронт був – і наші ж зайшли. А 18 февраля я і мати пішли в село, шоб роздобуть що небудь на харчі. Приходим туди вечерком, вже темніть начало. Я виходю з-за хати і дідусь мій, мій дід цей… Він глуховатий був, тіфом переболів, значить, плохо вже бачив. Слухай, каже, ти знаєш Толю, десь не далеко, на Павлоград гримить. Утром устали. Дід пішов корову управляця. А вийшов так і стою в ха… в конюшні. Хата і конюшня під одній кришой були. Коли з-за угла хоп – три чоловіка, в шинелях. Я сначала подумав, шо то поліцаїї. І так я раз і одхилився в сторону. З… за двері. А вони – парєнь, ти чєво іспугалса? По руски. Я глядь – а в них на шапках звьоздочки, тільки не красні, а зільоні, польові. Я глядь у двері, коли во двор заїжає по… бричьонка, обикновєна бричьоонка, пара коней і максім пулімьот стоїть на бричьонкє. Ото вони постояли. Шось не помню, шо вони попитали нас. Розв… розвертаюця, виїхали і десь в центр села, остановилися там. Ну і стояли тут. На слєдующу ночь. Це вони утром. На вєчєр ночью приїжджають якихось сємь. Солдати. Капітан, у нас остановилися в крайній хаті. Там в них якийсь лійтінант іще був. І карту розкинули і дивляться ж куди шо. І один той лійтінант, шо біля цього капітана був, говорить – А Шатохіно?.. Щас того села нема і хатинки нема. І даже цієї Ніколаївки осталося десяток хаток і все. Дідової хати нема совсім. Втора хата – це де… дядька, Яшка жив. Так син його, построїв колись в 47-м чи в 48-м году, після голодовки вже, строєв кірпічну хату на мєсто завалившіхся ті…
Давайте вернемося до Голодомору, бо ми трошки відійшли в сторону. Ви там казали, як дід пішов у колгосп, то там якась платня була в колгоспі? Платили їм зарплату
Трудодні.
А на трудодні шось давали?
Шо давали, я не знаю, шо давали. (сміється, -ред) Но знаю, шо в 46-м году на трудодні шось по 15 чи по 20 грам давали.
Угу. А бабуся, чи пішла вона в колгосп працювати?
Тоже, пішли в колгосп. Но ше бабуся, вона була ще тут в колгоспі там, працювала. Потому шо… Ну скіки їй було… Ну годів 40. Вона ще працювала. А вже перед самой вайною – дід уже не працював. Йому в 41-м году був 85 год.
А оце ви казали, як організовувася колгосп, чи приходили вас там, шукали, обшукували… Чи зерно забірали?
Там, понімаєте, вони не забирали. Тоді може в них не було чого, чи як там вони. Вопшем, я не знаю. Шоб забирали… Шоб розкидали, як ото говорять, шо забирали все – не було такого. Ну люди вмерли. Потому шо десь в 32-33-м году, дядько, самий менший батьків брат – приїжджав, то розказував, всі ж брички, всі коні, все тягло забрали в колхоз. І голодовка була. Коє у кого може і вопше не було. А коє у кого може чи забрали, чи з ким поділився. То розказували, шо той помер. Я ж не знаю їх. Чув тільки, шо помер такий, такий, такий. Десь там якось гуртом викопали ямку, тачка була… Ну возик такий, зроблений, чого він, хто його зробив, як його зробив – положили на той возик, ноги тянуця по землі. Одвезли на кладбище… у мого діда за городом, на горі було кладбище, – отуди одвезли, вкинули і все. На том кончилось. Люди мерли. Багато мерло од голоду.
А оце ви казали, шо хліб ходили, шукали… Хто це робив?
А ці ж комбедовци. І актівісти.
А це були місцеві чи не місцеві?
Були і місцеві, трохи були… Оно ті місцеві, оці Жура… Гусаки… Так цих їх сразу забрали.
То вже коли сразу? Після 33-го чи коли?
Нє. Після того, як вони побили молотарку і все це побили – їх не дождалися, поки коліктівізація началась. Їх забрали.
А хто забрав?
Ну, сс… прєдставітєлі власті.
Угу.
І ото їхній син, ну хлопець, 14 годів, отак казав, шо немає у них батька нема, ше шо з ними були – немає їх нікого. Оце вже було в 33-м году. А той злоп…
А коли вже була оця колективізація, то хто там був? Активісти це були якісь місцеві чи не місцеві?
Там був один так називали його – дід Пухта. Рядом в село Шатохіно жив. Так я вже потом узнав, шо той дід Пухта… У його хатинка була непогана, усадьба, там садочок був… Так ми як мимо проха… проходили – так нам зависно було, шо там яблука ростуть. А так не віздє росли яблука. А їх потом я взнав, шо фамілія Іванов. І оцей сам Іванов, син того діда Пухти – був прідсідатільом сєльсовєта. А тоді ж було оце Шатохіно і Ніколаєво – один сільсовєт. А було ж так – у нас у Сінєльніковском районі до 56-го года було 92 колхоза. І 4 совхоза. А потом укрупникли. Стало 24 колхоза і 4 совхоза. Совхоз Дружба, совхоз Вперед, сінєльніковський совхоз (бивший нтс), і Авангард. Потом він одійшов в Васільковський район.
Угу. Так а ви оце сказали, шо там оце один оцей ви знаєте прідсідатілєм він був, а хто іще там був у цьому активі, шо ходив, у людей забирали вони…
Я їх та кой кого знав… Там Конопляний був… Він завферми потом був. Значить. Хто він такий – я його не знаю.
Як ви думаєте, куди вони це зерно… От коли забирали – куди вони його дівали?
Та там його навєрно і забирать дуже не було чого. От і… зерно… Ну ото вони… ну раз вмерли люди з голоду то кой у кого нічого не було.
А як ви думаєте… Ну раз нічого не було, то значить шо? Забрали?
Ну батько розказував, шо у них… Ото то ж вони надєли по півтори десятини на мужскоє насілєніє. Так були такі мужики, шо не обробляли тієї землі. Пустувала. Або комусь оддавали. А по осіні запряга канячку, в його адна канячка. Пріщьонка паганенька. І їде по селах – пожертвуйтє на погорєльцев. Вроді вони… згоріли шось там у них… На погорєльців. Ну люди ж… У нього клуночки там всякі. Ага. Шо там ти приніс? А, біла мука. А он у цей мішечок сип. А оце? А оце дерть. Оце сюди, у цей мішечок сип. Ото так об’їхав. Той картошки винесе, той ше шо небудь. Ото назбирали, десь не місяць, а то й два сидять їдять. А потом опять запрягають конячку і їдуть.
Ну таких багато було?
Нє, не багато. А там один-два на село. А то з других сел там тоже ж приїжджають. По всіх селах вони то їздять і побираються, шо на погорєльця.
А якшо ж… Якшо була голодовка, то значить таких людей багато було?
Тоді більше. Так уже не їздила, ходили. Коні як забрали у колхози, тягло забрали. Все. Кончино.
Так а як ви думаєте, на вашу думку, чого був голодомор тоді?
Ну… воно й неврожай був частічно. А частічно – не всі ж і хотіли… Сіяли не все. Та як у нас в області десь отут занімались колєктівізацією. Знаєте то?
Хто?
Каганович. Був такий?
Був.
102 годи прожив. Ровно стіки як і мій дід. Хатяєвич в області у нас був. Якшо не вірите мені – поїдьте в село Нікольське, понад Дніпром… По Дніпру… Протів Васілівка, на Дніпрє Сінєльніківського района – стоїть пристань Крупскоє. І дача Хатаєвича. Двохетажне зданія. Це в войну як ми освобождали вже правий берег, то там я в госпіталі ще лежав… В том… В селі в Нікольськом. Дача Хатаєвича. Борщевський був такий. Хто він такий – не знаю. Автобіографії він мені не представляв. А був. Ото вони робили. Потом Постишев. За цего Постишева я шо можу сказати – у нас там жив по сосєдству товариш, він кончив 10 класов раньше як я. Я ше восємь в 41-м году. А він кончив перед цим в 40-м ілі в 39-м – кончив 10 класов. Шоб шось одіцця не було ж. Він пішов помошніком машиніста на паравоз. Проработав два года. Потом поступив в інстітут перед войною, в 40-м году. В сільсьхосп інстітут, Дніпропетровський… Був на практікє в Жеребково. Єсть така Жеребковська опитна станція, це Одеской області. Аж на сєвєврі, туда під Хмєльніцку. Він там на практікє був. Началась война. Нємци пройшли фрон, і він прийшов додому. Так розказував, шо в період колєктівізації – Постишев… Я не знаю, чи Павло Петрович його правильно, чи Петро Петрович… Приїхав… якась комісія чи хто вони такі… Нєсколько чоловік їх. Приїхали в Лареоново. А там уже якісь колхози були чи шо. Десь повозку взяли і бричонку. І приїхали в Сенельнікове. А тут же і передали, подзвонили, шо десь буде. Приїдуть. Ну а де Сєнєльнікове. Там є щас больніца желєзнодоржна, а раньше був клуб, возлє железной дороги. Тут уже ріпітірують артістов. Виступать. Концерт якийсь там, шось робили. Він приїхав сюди. Каже – знаєте шо, нас, кае, не до концертів. Діла плохі. І потом видать же Постишев то поїхав і в київ і доложив – как діла ідут с колєктівізациєй і шо такоє. А вже ж голодомори начиналися. І ото йому за те, шо він не поддєржав політіку партії – його признали врагом народа і шо з ним зробили, ніхто не знає.
З ким це?
З Постишевим. Потом нам об’явили, шо враг народа. Всьо.
А через шо його визнали врагом народа?
А то шо він правду розказав. Шо він поїхав, подивися, шо там робиться на селі.
А шо на селі було тоді?
Коліктівізація начиналась. Де добровольно ішли. Де раскулачивали. Де як хоч. Де які були. Як були бідні сьола – то може там нікого було розкулачувать. А де чим побагаче були – то було шо розкулачувать.
Розкулачували… Колективізація йшла… Ну то йшла… А шо там такого трагічного було? Може голодомор вже був? Вже помирали з голоду тоді, коли він приїжджав?
Там може ще не помирали, но вже неурожай був. Це ж були десь…
А неврожай був через природні умови, чи через те, що не могли… не вміли хазяйнувати? Не засіяли ці колгоспні поля?
Значить отетат Хотаєвич, шо так говорять. Єсть такий… таке вираженіє – сій овес в грязь, будеш князь. Чули таке?
Да.
Отак. Так оцей Хатаєвич зібрав мужичків якихто на правобережі. Весною. А у них були чобітки одні на всю жизнь куплені за три рублі. О це… З витя… з то… з пришитими головкамив. І ці по грязі с мішком з овсом по полю ходили сіяли. Дощики пішли, сніг розтав, поплило те зерно вмєсті з водою. А дехто хоч птички поїли. І кончилось. І оця поговорка пішла од Хатаєвича, шо сій овес в грязь – будеш князь. От князі і стали ми.
А скажіть, будь ласка, оце ви казали, шо там усе конфісковували у людей… Так забирали тільки зерно, реманент… Чи може забирали ще одежу, кожухи там таке… Чи не забирали…
Та може й хто де забирав, мародьорнічали. А так шоб спеціально забирать, то…
А коли розкуркулювали?
Ну тих, шо розкуркулювали – там теж забирали. Із хати виганяли. І все. А йди куди хочеш.
А хати куди дівали?
Ну хати стояли. Вони чи в колхоз переходили. Чи куди.
А оці люди, яких з хати виганяли – вони якось чинили опір, якось опиралися цій політиці?
Канєшно опиралися. Це моєї жінки батько. Тут єсть сєло Бурякова. Село Весе… Воно… Вільне називається щас. Робив стрелочніком у Сенельнікові. На жалізній дорогі. В селі конячка у нього була. Ну і сім’я. Восєм душ дітей. Так його розкулачувать. А там був у цем же комітєті ж бідноти – кум його. Каже, Клим, ти знаєш, шо сьогодні вечором прийдуть до тебе розкулачувать. Так оце мою жінку, там ше сетра її на год менша, чи старша, іще одну на цю бричонку, закутали в раднюшку і в Сінєльнікову привезли. А там жила материна тьотка. Її матері тьотка. Баба Харетина. Привезли їх туди і ото хто. А ті шо старші самі – пішком порозбігалися. А хата… Я потом уже, як на охоту ходив туди-сюди – то уже мені розказали, я нашов… Куча глини тіки з цієї хати, де вони жили. Все. Вона сама розвалилася, бо ніхто за нею не дивився. А криша соломою була крита… Протикло уже. Все.
Так а вони… от… чинили опір тим, шо втекли… А якісь були… тоїсть вони втекли, хату їх все рівно забрали. Правильно?
Ну да.
А чи були якісь такі там… заворушення, чи збройні повстання… Чи може проти влади там… собралися люди і пішли там, не знаю, розігнали колгосп, забрали свої корови. Таке було чи ні?
Та ні, воно ж понімаєте в колхоз всьо забрали і там уже все. Потом ото як Сталін написав, шо «головокруженіє от успєхов» – коє хто питалися забрать обратно. Ну забрали на свою голову… Таких то і отправили на лісоповало. Їжжай лєс рубіть. І всьо.
Тоїсть ті… ті, які захотіли забрать назад, а як вони… Прийшли, сказали, хочу забрать – то їм оддали.
Та забрали та і все. Розтягли. Та як і в нас… Як… той…
Ааа! Так розтягли – всмислі насильно позабирали?
Да. Не насильно. Ніхто його не охраняв. Як звели туди, так і розвели віддтіля.
І шо потім їм було? Тим, хто позабирав корови…
Пішли на лісоповал.
Усі?
А сім’ї порозкулачували. Позабирали і.. і те, шо їсти в них позабирали. Вигнали з хати і хати позабирали.
У всіх, да?
Да. Шо їм робить. Та, як у нас Кучма!
А чи можна було тоді… колоски от під час Голодомору чи можна було колоски на полях збирати?
Говорят, шо не збирали. Не розрішали. Ходили спеціально патрулі. Ну вже в 48-м году отут у нас возьлє Сінєльнікова я робив… Там бивший порорховий завод…
Нє, а я про 33-й питаю…
Да там тоді… Умодрялися канєшно люди голодні той… якось воровать… Єслі можна сказать так. Набрать. Ну не розрішали.
А поля охороняли?
А як же! Охраняли.
А хто їх охороняв?
Ну ж ті шо… хто зганяв їх у кучу, той охороняв.
А люди під час Голодомору допомагали один одному?
Да всяко було…
А ваша родина проживала той часу Сінєльніковому, так?
Да, батько і наш…
Це місто. Це виходить, коли це його друзі сказали, шо буде колективізація, збирайся і тікай…
Да!
…то він продав своє господарство, так?
Та в нього не було! Він з батьком жив.
А він при батькові жив?
При батькові жив і все. Забрав жінку, забрав нас троє було. Двоє і ще сестра в 30-м году родилася вже в Сінєльнікові.
У вашого батька було троє дітей. Правильно?
Да, я брат і сестра.
Ви 25-го року народження…
Я 25-го, брат 27-го, сестра 30-го. Ні брата, ні сестри нема вже.
Брата як вашого звали?
Володя.
А сестру?
Людміла.
І всі це ви проживали в Сінєльніковому. Так?
Да.
І під час Голодомору теж проживали в Сінєльніковому?
Да, в Сінєльніково. Ми голоду не знали.
Угу.
Батькова отак корова… Дєд… дєд наділив корову нам одділив, коня дав, дав бричку, ще й коток десь у батька був. Довго ми по йому лазили, біля двору стояв. Отой кам’яний каток, шо молотить хліб. І його батьків, двоюрідний брат приходить. Каже – Семен… Це вже в 30-м году… В тебе зерно є. А батько орендував землю тут, біля Сінєльніково. Було на чердак вилізем, там окошко і ми бачим – батько работає канячкою там на полі. Косою косив, викосив, в двор… в двір привіз, або потом котком перемолотив. Ячмінь в основном. Сіяв, шоб корм коню був. Приходе – в тебе є зерно? Та, каже, є. Нада одвезти. Ну не знаю скіки вже батько його погрузив на бричку і одвіз.
Куди?
В комітєт бідноти, який тут в Сінєльніках був. Де… Куди звозили пожертвованіє це. Проходе время…
А це в якому році?
Це в 30-му. Ще… колєктівізація началася, а голодомору ще не було. Проходить там місяць чи два. Приходе опять. Каже – слухай, Семен, у тебе є зерно. Кае, знаєш шо, он зерно, он кінь, а он бричка – запрягай і вези. Все! Він погрузив і одвіз. Це двоюрідний брат. Коня ж привів… А чим його кормить?… Ну кінь хороший у батька був. Один. Була я.. кінь там у коридорі стояв у нас, в конюшні. Так… А я ж пацан, годів мені 5 було може, наверх мене посадить на коня. А він спокойний такий… На… харашо, шо ж на коні сидю. Батько одвів коня на базар. Цигани купили коня. А цигани ще їздили, їх не трогали. Продав коня, продав бричку. Плуг у дворі валявся і полівка. Так уже в 35-36-м году приїхав менший брат батьків. А вона… Ми полівку по дворі тагяаємо…
А полівка – це шо?
Ну, три сашничка і коліщата впереді. Шо… ну… конячку запрягають і міждуряддя роблять. Курузу, подсолнушник пропалують…
Просаповують, да?
Да, проса… По… Полять. Лошадкою. Каже, так у тебе ше полілка є? Та, каже, он валяєця полілка, заберіть. Так вони забрали, ще в колхоз одвезли. Там… Бо не хватало… Поламалися ше…
А це в Сінєльніковому ця полілка була?
Да, в Сінєльніково.
І це коли вони ту полілку забрали? В якому році?
Та це… не… не забрали, а одддали. Це ж після 30-го вже. Вона годів 5-6 у нас по двору валялася. А плуг валявся… Так поржавів уже… Шо ті…там такі цепки є, шо настраювать плуг…
Так а він шо, перестав уже землю оброблять чи як? Коня продав, все продав…
Продав коня, корова осталася. Купи вже десь в 30-м году, чи в 31-м купив корову. Краснорябу корову. У неї… Була вона жирность у неї – 5,2. А на пєрвой Сінєльнікова там був ресторан. А хазяїн той… до ресторана був… по нашій вулиці жив, хати через чітирі. І бутильок молока, три ліьтра – стояв 15 рублів. Мати однесе, продасть.На… В ресторан носила два бутилька. Получить 30 рублів. Батон хліба 800-грамовий білий стояв 15 рублів. Батько робив на транспорті, получав карточки на нас (по 250 грам), на жінку, йому ж шось там більше…
А на якому транспорті він робив?
На жилєзной дорогє. Сначала тим.. смажчиком їздив. Це їх було шо… двадцать вагонів двадцаток. І їде 5 чілавєк смажчиков, і старший кондуктор їде. В сторону Заопрожья поїхали. Доїхали до Славгорода – закурила бука. У них флажки красні. Ото сігналізація. А ні так… якшо і тяне паравоз – так вони тормоза. На тормозних же площадках стояли. Тормоза. Притормозили. Встають, начинають тушить пожар. Букси горять. Потушили. Залили туди мазути. Поставили фітілі. Спеціально у батька готові… Там шо куди смайка на шейку… на цю… на ось. Поїхали. Проїхали кілометрів 15-20 – не доїжа до Запорожья – опять закурили, опять остановилися. Отак їздили. Це потом уже стали на широкоподшипниках. Од Дніпра са…
А мати теж працювала на залізній дорозі?
Нє, мати не працювала нігде. Ото з нами занімалась.
І це йому давали талони на харчування, правильно?
Ну, по карточкам хліб давали. Давали на хліб і потом риба була сальона і сушена вона. Вона в таких рогозових мішках було. Ото нас її на чєрдаку… Ми її не вспівали поїдать… приїжджали як з села… Наші родичі приїжджають, то ми їм оддавали ще, вони забирали… Що вони з нею робили – не знаю.
А дідусь не відчував голоду? Не голодували тут в селі в 32-33-му?
Та тоже не дуже жирно було. Помаленьку.
Але не пухли?
Нє.
А в місті ви як жили, чи бачили ви там людей голодних, які приходили в пошуках їжі? Може їсти просили?
Тут є… Ми в Сінєльнікові… Тут ходили. А в селі – я не знаю, чи там ходили, чи як там… Не був.
А в Сінєльніковому приходили?
Приходили, да. Ходили люди.
А чи бачили ви померлих людей від голоду можливо десь там на вулицях?
Так я не… Я… Ніде нас не пускали далеко ходить од хати. І… я… Це ж в 33-м году я вже в школу пішов…
А як ви пішли в школу, скільки дітей в вас в класі було?
Ну чоловік, наверно, 30. Класи були полні.
Діти… Не було такого… Ну всі діти з 30 цих чоловік 33-й рік пережили? Ніхто ну… не…
Я не… Ніхто нічого не казав. Ми і не розпитували. Нам не до цього було. Правда в нас з Красного хутора там жили хлопці, були такі, тоже в нашом класі. Ну воно ж бідні-бідні, і одіця нема в шо, і їсти видно нема чого. Учітільніца пита одного… Хлопець… сільченки їх фамілія була… Ти коли мився? Каже – перед октябрськой, в ставку купався. Це в октябрєи місяці він в ставку купався. А тепер коли… А тепер, каже, на 1 мая обізатільно… Там ставок був – один і другий, та.. водокачка воду подавала на жілєзну дорогу. А це, шоб фільтровалась вода, то це, шоб мудяку не несло в ставок… Ну щас, цей остався первий ставок… Ще є вода… А в..
Так що з тим хлопцем?
А шо він грязний ходив і не митий. Ото помиєця в ноябрі, та помиєця первого мая в ставку. Ото так… Без мила. Яким там милом. Ото так ходили в школу.
Ну то він і далі ходив… Ну тобто всі діти ходили в школу? Ніхто не помер?
Не було случаїв…
Не було пухлих дітей?
Один случай був, шо зімою замерз один. Із Красного хутора пішли… Отам уже.. Це вже… Вже після… Перед войною… Отам…
А в 33-му?
В 33-му не було.
Не було… Не було… Діти не були пухлі, слабі..?
Та були. Були такі діти. І слабенькі були, і пу…. А вже після 33-го года вже так боліє-мєніє. Вже так, приспособилися жити.
А в 33-му годували в школі? Якесь було гаряче харчування?
Та не було ніякого. Яке там харчування. Якшо в кого з дома єсть… Мати дасть якийсь пиріжок… Там в бумагу заверне, а та бумага пропітаєця тим смальцем чи… чи посним маслом і книжки всі повимазує. Ото і… ото і вся їда була.
А чи чули ви про випадки людоїдства можливо в Сінєльніково?
Да, у нас один случай був. Тому шо після войни…Уже після войни розказували… Шо вони ходили… Я ті… Глаза бачив тих людей… Вони оці… Вони їли людей. Кого вони там вже зіли я точно не можу… Ну шо вони канібалізмом занімали. Кось сі зіли вони. І вижили. Вони… Можна сказать, шо люди.. Спор… Нарушеной псіхікой були… Ті, шо людей їли.
А через шо це сталося?..
То шо голодовка була. Нічого було їсти. Не з жиру, канєшно.
І останнє питання, як ви думаєте, чи треба розказувати про Голодомор дітям, молодшому поколінню?
Да… Хто буде розказувать… Вже тих, шо бачили настоящий голодомор – немає щитай. І ми то чули із розказов. Даже я… Шо я можу помнить, як мені було 5 років… 7-8 років…
7-8 років… Ви ж пам’ятаєте, як казали, як молотили зерно у дворі… То це ж вам ще менше було років. То ви це пам’ятаєте.
Да, це я за… Ну я ше якось, шо мені розказували дід це частень, то… Я помню до діда ще… Поки ми сюди не переїхали в Сінєльніково, оце в колхоз поступили. І корова була. Так у нас… Шо коров… У нас коров не забрали. А коней забрали, тягло, робочу силу…
Це в Сінєльніковому?
Нє, в Ніколаєвкі, там, в селі.
В діда?
У діда. Корова осталася. Бо батько казав, шо у них була корова… Воно ж нємци-колоністи як приїхали. Вони привезли красний стєпной. І… А тут був сєрий українский скот. І той скот сєрий українский мєтізіровали красним тим скотом. І потом стала так називаєма красна стєпная порода на Україні. Ну щас вже в них немає. Ні красних стіпних, ні…
А оце ви казали про нємців-колоністів. Як з ними було в 33-му році? Вони голодували?
Нє, понімаєте. Вони якраз народ дружніший був. Вони не … дуже то… шоб так голодували. Бо наші.. Це моя жінка розказувала, шо із тим… Їхній брат 23-года, сестра 26-го, і вона 27-го года – пішли сюди в калону і десь залізли на городи…
В Голодомор це ше?
Да. І цибулі нарвали. І їх піймали. Розпитали, хто ви, шо. Не знаю, чи їм шо дали, чи не дали і одпустили. Це вона розказувала. Ну скільки їй було тоді.. 4-5 год. Вони до німців сюди. Но я знаю, шо уже перед войною…Десь в 39-40-м году – єслі б я оце так пацаном з дулам по колоні пройти – то мене б перестріли, не один раз. Спитали, кули ідеш? Хто ти такий. Нємці ці, мєсниє. Вони хоть поганенько і балакали, ну балакали по рус… по українски, чи по руски. А як ми було до дєда йдемо в село.. Як йдемо з взрослим хто небудь – з батьком ми часто ходили – то встрічать. Поздоровкалися. А куди ви йдете? Та оце веду хлопців туди в село до діда в гості. То пожалуста проходь. Там сад був… Це я його вже викорчу…
Так вони не голодували в 32-33-му?
Вони… по моєму вони дуже не гол.. Канєшно, не жирно жили, ну не так…
А чи були в них… Їх же в колгосп не заганяли… в цей.. в загальні ці колгоспи?
Тожек загнали! Ну вони добровольно вроді пішли. Не то шо добровольно… Вони народ…
То в одному колгоспі і німці і українці робили?
Ні, там була колона німєцька… Тіки нємци були. А потом уже…
Но вона була німецька. Тоїсть вони там самі собі господарювали дальше…
А потом до них пристроїлися новий посьо… Там колона… Вулиця… Щас вона називається… Широка вулиця. Олєга Кошового. Там построїлися. А потом ше достроїлися… Там були трошки не до Сінєльнікова… Тут де пам’ятнік там стоїть. Ви канєшно не були там. Там пам’ятнік. В 43-м году, як нємци одступили вже, наші підійшли до Сінєльнікова… Це школа тут 35 шкрола.. вона була…
Ну це пам’ятник воїнам, які загинули?
Да, да, які загинули. А вони в фівральський фрон підійшли… отут колона ця була… допалина… там нєсколько хат осталося…
Так а хто ту колону спалив?
І наші одступали, і німці палили, як одступали. Нємци я не знаю… Там вже нічого було палить. В 41-м году ще… там часть ніша розібрали самі…
Понятно.
І ото біля самого пам’ятніка… там стояли вже … ніші рускі подстроїли хатки… Стояла хатка. І впереді хати до траси – колодязь був. І як ми вертались с Ніколаєвки 24 фівраля – дойшли… там єсть сіло Букреївка… садок оно пройшли… Їде німецька машина. Одкрита машина. Два офіцера сидять. Один справа, другий слєва. Шофьор впереді. І той шо сидів справа… слєва.. А ми ж саночка тянемо. Там з відро пшениці було, зерно та сала кусочок… Партізан виніма пісталєт і на нас наводить. Так він ше не вспів вистрелить. Той, шо сидів справа нємец – отак за руку його з пістолєтом, придержав руку і шось джтиркнув йому. І на шофьора. Чи газ, той включив скорость. Тоже сотановився. Воно там тічія, водичка протікала, розтавало вже. Ну думаю щас заді вистрелять. Коли нє. Так через плічьо глянув – поїхали в Шатохіно. Отам… до Шатохіно оставалося пів кілометра. Поїхали. Тіки ми зайшли так… де Букреївка… а там хати стєни стояли і садочки. Чагарники там… позаростало. Іде ціла колона нємцов… Повозки їхні вєщі везуть, вінтовки в них з собою…