1. Місце запису: село Рогізки Сновського району Чернігівської області;
  2. Дата запису: 2008 року;
  3. Хто записав: Павло Повод;
  4. Респондент: Гурин Федір Іванович, 1925 р.н., народився у селі Рогізки Щорського району Чернігівської області;
  5. Розшифровка аудіозапису: Кравчук Тетяна Володимирівна;

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Рогізки Щорського (нині Сновського) району Чернігівської області.

Батька, у 30-ім году, батько пішли в колхоз. А дєд, Мойсей, не захотів іти в колхоз, одказався. Нам давай накладать налог на сім’ю, раз наложили – виплатили, шо було. У другий раз наложили, а нічим платить, батька завтра в сельсовєт, посадили «Будеш платити», значить подумав «Буду, буду платити». Його одпустили. Дурачок, одпустили. Він приходе додому ночью, забирає ратку і хода. Тікає, тікає він заграницю, в Бєлорусію. Дня через три под’єжають подводою і забирають всьо з хати, всьо до тла, де шо тільки можна взять – все забрали. Даже було в запасі 10 хвунтов муки, один з них, значить, їх человек шесть було подводою, забрав ту муку. А бабі собі і по хаті до тих пор тягали, шо я вже за бабу вчепився, бросили, бросили і остались ми без нічего. Голиє стєни, ми картоплиняниє, а вони обійшли весь двор щупами, металіческіє щупи, прощупали, нічого не найшли і уєхали. Був в мене такий дєд Матрос і баба Ганна. Вони жили зажиточно. Дєд раньше, була тут бариня Кокловская і дєд був в барині економом. Тоді бариня зробила його прикажчиком, он построіл дом, которий тепер ще стоїть, завів хозяйство, четверо коней, п’ять коров, о, свиней, вобщем хозяйство держав роботніка і роботніцу. Держав найману силу. Когда началась колективізація, дєда розкуркулили, забрали коней, забрали коров, вигнали з хати і заслали в Сибір з бабою. До нас приходить із сельсовєта, значить, представітєль і каже «Вашу хату конфіскували, виселяйтеся всі з хати», «Куда?», «Куда хочете, туда і виселяйтесь». Ну баба не стала виселяться, баба нічого не було терять. Гола хата, ми голиє, босиє, голодниє. І так творилось до весни, десь до апреля, до мая месяца. Тоді в началі мая подганяють подводи, лезуть на хату, розкривають хату і волають на бабу: «Виводь своїх дітей, бо хату ми забираємо». Куда нам діваться. Пройшла ета репресія, забрали батька і забрали односельчанам, коториє були на подозренії. Баба ходила по селах випрошувала шо там, шелупайки приносила, приносила печену картошку за пазухою. Ну голод такий напав, шо всього в нас було мало. Ми тягались по полю, собирали гнилу картошку, копали бурячки, баба рвала щавель, да лободу, да кропиву, парила їх, в етом ми жили. А дєд тіки дивився на нас, полежав зо день-два і вмер. Дєда десь в середінє года закопали, вивезли.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду