- Місце запису: село Жигайлівка Тростянецького району Сумська область;
- Дата запису: 04.07.2020 року;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
- Респондент: Гуменник Іван Сергійович, 22 березня 1928 р.н., народилася в селі Жигайлівка Тростянецького району Сумської облпсті;
- Розшифровка аудіозапису: Базько Софія;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Жигайлівка Тростянецького району Сумської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка, як вас звати? Ваше прізвище, ім’я й по-батькові?
Я — Гуменник Іван Сергійович.
Коли ви народилися?
1928 году, 22 марта, березень.
А де ви народилися?
Тут же.
В Жигайлівці народилися?
Да.
Голодомор ви пережили теж в Жигайлівці? Нікуди не виїжджала родина?
Ні, тут жив.
А ви можете розказати про господарство своїх батьків? До колективізації, яке у них було господарство?
Значить, шо у батьків. Батько десь вчився в те времє на механіка, а я з матір’ю жив, удвох жили ми, удвох. Жили так бєдно. До тєх пор мати ще ходила в совхоз зароблять. Сапала день там цілий — давали стакан сахару, за стакан. Приходе ноччю, це аж в Мозгову ходила в совхоз, приходе ноччю, а з вечора хоч вона утром напхнула в чавун кропиви, і ото кропива там тушиться. А тоді приносе той стакан сахару, і витягуєм, отдавлюєм, і оцим ми жили. Ото жили до тєх пор, поки мати не заболіла. Тоді свєрєпствувала малярія дуже, і мати заболіла. І вже нема сахару, і нема чим жить. Лежимо вже на полу, тоді ж поли, тепер кровать, тоді не було. А той, що їзде і збіра кричить: «Ганна, ти там жива?» — «Та ще жива» — «Дивись, а то завтра ще мені їхать по тебе. А Йван?» — «Та й Йван живий». А тоді… Лежимо, мати хвора, я, а мені 5 год було, а що ж там. А на городі отакі лопухи були, отакі лопухи. І я піду той лопух зпірну, зріжу і ото з тим жили. Жили, ага. А обратно їде питать чи жива ще — «Та жива ще». А тоді доходився до того, що уже того лопуха не пірну, не зрізав і ножика загубив десь. Прийшов, лежимо, вміраємо вже. І вдруг батько приїхав, а батько вчився. Приїхав батько і привіз мукички трошки, і заварив нам колотюшки, і ми начали. А тоді там десь наділ був батьків, земля наділена була, і насіяне жито було. І ще, а воно ж зелене, а він поїхав, його нажав, натерли і начали. І оце ми живем поки. Там його як розказувать. Його не хвате ваше тєлєвідінія. Багато пережито, а тепер тоже вроді ж так нормально, що ж, усе дороге, а пенсії то у нас які, що ж у нас пенсії. Це хоч стало 3 тищі, а то було тищу восємсот, а це вже добавлено трохи.
А скажіть, як звали вашого батька?
Як звали? Сергій Іванович.
А прізвище таке як у вас? Фамілія така як у вас?
Така, Гуменник.
А коли він народився, якого року?
У 1905 году.
А матір як звали?
Анна Йвановна, Ганна — Анна звали, Івановна.
А вона якого року?
Із шостого году, 1906.
А крім вас, у сім’ї діти ще були?
Як?
Кроми вас у сім’ї діти були іще?
Є й брат ще є, єсть 1939 году, він в Олешні, він голоду не застав, він в Олешні Охтирського району, там він живе.
Він пізніше народився. А ви пам’ятаєте як відбувалася колективізація в селі?
Ви знаєте, по розказу, а лічно я не знаю.
А розкажіть по розказу, що батьки розказували? Як це відбувалось?
Ну в нас нічого було розкуркулювать, я ну не могу розказать про колєктівізацію.
А як вони казали, в колгосп люди йшли охоче, добровільно вступали в колгосп?
В колгосп? А бог його знає як вступали, я знаю, що я в ньому проробив 42 годи. А що ж, даже в армії був, то давали 40 рублів і те на зайом підписували. І після армії приїхав сюди, нічого не дають, а на зайом ходе давай підписуйся. І то яке яйце курка знесла, однесла на базар мати і на зайом отдавали.
А от ваш батько пішов у колгосп сам?
А батько ні, батько робив в Тростянці в машинно-тракторній станції механіком був. А тоді война, забрали в войну, він простудився і приїхав, і вмер, туберкульоз льогкіх.
А коли він на цю машинно-тракторну станцію пішов працювати? Коли він пішов працювати?
Де?
В МТС коли пішов працювати?
В МТС? Ну бог його знає.
Це він учився, ви кажете, в 1933-му році він вчився?
Да, він учивсь. Ну не знаю, чи в Лєнінграді, чи десь не тут учився. Ну ото так.
Не тут, ви маєте на увазі, не в Тростянці він учився? Ні?
Ні-ні, десь-десь-десь. Ні-ні-ні.
А довго він учився? Скільки це було: рік, два він навчався?
Та він мабуть год учився, сільськохозяйственні машини ізучав.
І це якраз було в 1932-33, коли був Голодомор?
Да-да-да-да, якраз, бо він приїхав, нас ще застав живих.
Тоді ж батько пішов у колгосп робити, да? Ви сказали в МТС пішов робити.
Ага.
А там, в МТС-і, платили якусь зарплату?
Ну я не знаю. Мабуть платили йому шось. Шось, ну бог його знає. Це не в курсі дєла.
Ну з того часу, як він уже приїхав, ви вже не голодували?
Та а в 1947-м? Хо-хо, настоящий голод був тоже ж. В 1947 году я биками возив із станції борюмні горюче, а тоді ж дуже за тот… Там тракторістам варила їсти та кухарка і вона значить. Ну я ж голодний, нема нічого ж. Поїхав биками ж, назад приїхав, а ну вона сказала: «Я тобі налюю в мисочку, там у кущу поставлю», бо дуже слідили бригадір тракторної бригади, бо голод же. Нікому, щоб ніде не двинулось. Так вона туди поставила в кущі, я приїхав, його випив. А тоді ж в армію взяли в 1948-м. Там уже дають їсти. Після голодовки не страшно було.
А в 1933-му, як ви кажете, приїхав батько, привіз трохи мукички. Тоді вже в 1933-му, як батько вернувся, ви, ну, було легше вам жити?
Та, ну канєшно легше, трошки легше.
А мати пішла в колгосп працювати?
Ой, мама трудяга була. Перва була і з косою, косила ж. Тоді не було комбайну, косили жито вручну, клали, тоді в’язали. Вона й там ще таких три було бабки, що косили. Вона всьо врем’я, вона ходила постоянно. Та тоді ж єслі не підеш на роботу — ти симулянт, судитимуть. Тоді життя було тоже.
А в колгоспі платили їй зарплату у 30-х, 33-му?
Нічого. Виходе день і нічого, ну нічого. Нічого. Там під кінець года може що там взяла, як пшона чи проса, і то вже пишуть — должна. Вже должна. Нічого не платили. Це вже оце вже перед… Оце платили, бо колхоз був у нас сильний. Тут тоді платили, а тоді ніхто даже…
А других людей в селі розкуркулювали? Чи чули ви про це?
Чув-чув, ну розкуркулювали тоже ж. Тепер, як би сказать, он пишуть у вашу машину ваших там чиновників та не розкуркулюють, а в нього коняка була одна і того розкуркулили. А тепер, як сім машин — це не куркуль. Його страшно дивиться. Ото вони передають, які зарплати іміют та які, які квартіри, по скільки квартір. Боже сохрани, це…
А як оце розкуркулення відбувалося? Ви чули, бачили, як воно відбувалося? Кого може із сусідів розкуркулили?
Ну я не бачив я цього, не бачив. Я цього не бачив. Не буду казать. Знаю, казали, що розкуркулювали, забірали конячку там, в кого плуг там забирали в колхоз усе ж. Усе, в кого коморя вкрита жилізом було, то куркуль тоже. Ну а як, це я чув, а я не…
А до вас приходили з якимись обшуками?
З обшуками… Та в 1933-му шукали ж все, може ж там шо є. Може ше є, а його немає нічого.
А хто це приходив?
Ну хто приходив? Були такі ударники, так називались — ударники. Наші ж і приходили, ну видно їм давали, вони здорові. Вони відать їли, а си ж голодні були. Кажуть, що і з печі витягували. У кого вже там квасоля, так виривали, щоб не їли. Ну в нас не було нічого, нічого-нічого.
Нічого не забрали, нічого не знайшли?
Так шо ж у нас найдеш, як нема нічого, ну нічого. Шо ж у нас?
А в селі людей голодувало багато?
У селі? Ооо, сплошнеє. Сплошне. Я не знаю, скільки їх померло та й їх ніхто не зна. Їх і сьогодні ніхто не зна. Так же ніхто. Померло багато. Посело, та куди там.
А немає можливо якихось даних на вашому кутку, хто помер ви могли би там назвати?
Не поняв.
На вашому кутку хтось помер?
Ой, багато. Ой, дуже багато. У нас, у нашій сім’ї, кроми батька ще три брати померло у голодовку, і його мати. Ні, батька його, а мати там у Грузькому вмерла. Її і батька його помер. Та померло…
А як їх звали, розкажіть, як звали батька, ну, вашого діда? Виходить, ваш дід помер в голодовку, правильно?
Іван.
Іван. Прізвище?
Наумович.
Іван Наумович, а прізвище?
Ага, це мої дєд.
Прізвище яке? Таке, як у вас?
Гуменник.
Це по батькові, правильно?
Ну да.
А якого року народження він був цей дід?
Ой, не знаю. Не знаю.
А брати, ваші батьки виходить теж померли в Голодомор?
А, ті, шо брати батька?
Так, брати батька.
Ну, ті ідесь солодші були. Нє, один старший був од батька, але не знаю за який год, а два молодших од батька. І ті померли.
А як їх було звати?
Одного Андрій, одного Яшко, а Йван — його на війні. Вбило, розірвав снаряд прямо в грудях розірвався.
В Голодомор померло два брати батькових?
Да
Андрій і Яшко?
Андрій і Яшко.
А якого року народження вони були, ви не знаєте?
Ой не знаю. Яшко цей старший батька, а Андрій молодший. Ну не знаю.
А чи на вулиці може хтось із сусідів помер і могли би ви їх назвати?
Ой багато. Там вулиця вся вимерла. Там у нас було двадцять з лишнім дворів, а осталось чотири тоді. Померли, усі померли, багато.
А ті, хто приходили забирати продукти, вони тільки продукти забирали, чи забирали, може, ще якісь інші речі?
Ні, продукти, а що речей не було. Мати ще й ходила мінять, зобрала свої речі там, такі, ну що там рядно, раньше вишиване було на полотні, знаєте? І там полотно і понесла туди мінять, в Росію поїхала мінять. А назад їхала, і там устала, станція Золотницька за Грядном. А там вийшли два молодика, забрали в матері все і прийшла ні з чим, тоді ж ходили, а не їздили, ходили. Ото такіє дєла.
Так вона й помінять не успіла, чи поміняла?
Вона поміняла та назад їхала, забрали.
А люди оце, коли в них забирали продукти харчування, вони якось опирались, чинили опір?
Хоть шо?
Опиралися тому, що в них забирали продукти? Люди, якщо до них приходили забирать, чи вони якось опиралися, хотіли відстояти свої продукти, не отдавали чи якось?
Та ні, вони забірали все, чо.
Так люди нічого не говорили, не опирались цьому?
Ні.
А якихось заворушень чи повстань не було на фоні цього?
Не знаю я, по-моєму не було нічого, там все так було жостко настроєно. Яке, це щас демократія у нас, хто що хоче. А тоді нє.
А чи чули ви про такий «Закон про п’ять колосків»?
Який?
«Закон про п’ять колосків»?
Закон про кого?
Про п’ять колосків.
Не чув.
А чи можна було збирати колоски на полі?
Аааа, ні в коїм случаї, ні в яком случаї. Там об’єжчик ганяв, щоб ніхто не то. І судили кажуть за то. Я ще не ходив збирать, я не ходив.
А чи знаєте приклади, когось може засудили?
Не знаю.
За колоски?
Кажуть, що судили, ну не знаю.
А чи були такі люди в селі, які не голодували?
Ну дуже мало, ото ж такі що ходили трусили, називали «трусили» тоді. А то всі голодували, всі голодували, багато.
А чи помагали люди один одному? Якщо в когось щось було поділитись, то ділилися?
Я не знаю, тоді не помагали ще ніхто нікому. Кажен виживав, багато їли ще ті качани кукурудзяні, та в туалєт не сходять.
Це качани без зерна, ви кажете?
Без зерна, без зерна.
А що з ними робили? Як їх можна було їсти? Їх якось перемелювали?
Ну як, як їсти хочеш, то що-нєбуть, аби вкинуть, що є. А як ото своїх їли люди, один одного.
А були у вас такі випадки?
Я не чув, но… Я чув, але не бачив.
Тут у вашому селі, в Жигайлівці це, казали, що таке?
Казали, що десь діла свого сина, а де — хтозна.
А що було з дітьми-сиротами?
А хто за них балакав, за дітей, то зараз тільки за дітей і є.
Не було ніякого в селі патронату?
Якийсь був патронат, отут де це, де ето Михайловна де живе. Якийсь був, но не знаю чиї там діти були. Но то вже після голодовки, по-моєму. А був патронат якийсь, був.
А чи чули ви таке поняття як Торгсін? Торгсін?
Не поняв.
Чи чули ви таке поняття «магазин Торгсін»? Торгсін?
Магазин торти?
Торгсін. А чи золото можна, якщо в когось там були сережки, хрестик, можна було його десь обміняти?
Та де тут мінять, хто там міняв нам, де. Ні, такого не було у нас тут понятія.
А чи були випадки, що ходили чужі голодні люди і просили, наприклад, там їсти, допомоги якоїсь селом? Не ходили чужі голодні?
Щоб допомогти?
Ні, щоб ходили просили їсти чужі люди чи, можливо, навіть свої.
Куди ж він. Ходили, так що ж воно прийде, як я сам, як ми всі голодні, нічого дать було.
А оце ви розказували, що дуже багато померло, що у вас майже вся вулиця померла, а де їх всіх ховали?
Отой же ж їздив питав: «Чи ти не вмерла?», і туда. Або каже: «Та давай я, щоб завтра мені не їхать, сідай та одвезу тебе».
А куди ж він відвозив?
Тут десь на кладбіще, чи куди, я не знаю куди точно. В нас там же є могила для…, ми ж там щас провідуєм той, де в 1933, мабуть, там яма, багато, то туди скидали.
А це тут на вашому кладовищі ця яма?
Ага.
Нам покажуть…?
Да, да. Хрест здоровий є, там.
І туди оце всіх він звозив, цей чоловік?
Хтозна-куда він возив.
А ви знали цього чоловіка?
Ні, не знав. Де ж, як мені п’ятий год, кого я знав.
А там, ви кажете, пам’ятний знак встановлений, да? На цьому місті встановлений пам’ятний знак якийсь?
Кому?
Жертвам Голодомору пам’ятний знак встановлений там, де ховали цих померлих?
Установлений хрест, хрест поставлений, здоровий хрест.
А знаєте, коли поставили?
Не так давно поставили, це не так давно.
А чи можна було людям виїхати із села кудись на роботу під час Голодомору?
Не знаю, дєткі. А куди? Може, хтось і виїхав, но не в курсі дєла, не знаю.
А чи чули ви таке, щоб село було занесено на «чорну дошку»?
Як?
«Чорну дошку», чули таке?
А що це таке?
Занесення села на «чорну дошку».
А?
Ну я вам пізніше розкажу. Чи зустрічались випадки, наприклад, коли пропавших тварин вживали в їж коней, корів?
Щоб їли? Ооо, то делікатес аби попався. Їли, конєшно їли, так не всім же попаде. Хто сильніший, той возьме.
А де вони брали його?
А я знаю де, в людей же де було. А так, ні.
Це про пропавше ви говорите? Якщо пропала тварина, померла тварина, то тоді брали його?
Да.
А чи були у вас жорна?
Та яке, ми його не бачили і не знаємо.
Жорна не було? Не ходили нікуди молоти в жорна?
Куди?
В жорна, нікуди не ходили?
По зерно?
Жорна.
Яке жорна?
Жорна, знаєте, що таке жорна?
А, жорна, було, як ми ж мололи уже після того на йому. Жорно було.
А під час Голодомору були жорна?
Як?
В 1933 жорна були у вас?
Ні, не було. І молоть нічого було. Жорно.
А можна було тоді говорити про Голодомор, розповідати про Голодомор?
Не знаю, я ще не созрів, чи можна чи ніззя було.
Батьки говорили між собою чи люди між собою?
Ну як, голодовка і всьо, голодовка, а чого голодовка, ніхто…
А як ви думаєте, чого вона була, ця голодовка?
Ну кажуть, я ж уже, по історії знаю, що кажуть же ж, спеціально зроблене, спеціально зроблене для українців. Сталін, за його плакали як помер, а його ж робота кажуть, а бог його знає.
А урожай в той рік був, у 1932-33?
Кажуть, що був тоді врожай хороший, я ж…
Куди ж він дівся цей врожай?
Бог його знає, не знаю де він.
А як ви думаєте, дітям треба про Голодомор розповідати?
Прімєрно мої знають прекрасно, і сочуствують, а не знаю як другим воно, як приймуть це дєло.