- Місце запису: місто Чигирин Черкаської області;
- Дата запису: 26.08.2018 р.;
- Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна, Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Горова Павліна (Паша) Леонтіївна, 1927 р.н., народилася в селі Мудрівка Чигиринського району Кіровоградської області (село Мудрівка затоплене водами Кременчуцького водосховища, населення переселено в селі Топилівка Чигиринського району Черкаської області)
- Розшифровка аудіозапису: Вигодованець Ольга Василівна.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Мудрівка Чигиринського району Кіровоградської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Як Вас звати?
Паша Леонтіївна Горова.
Коли народилися?
1927 року .
А де народилися?
Село Мудрівка. Народилася і до цих пор я там… де там пошлють на роботу в радгоспі.
А як звали Ваших батьків?
Леонтій Іванович Онопрієнко і Ганна Кирилівна Онопрієнко.
А де працювали?
У колгоспі.
А сестри, брати у Вас були?
У-у, канєшно. Нас п’ятеро було, я сама старша. Варя була, вона вже померла. Маруся була. Коля… П’ятеро дітей було. Ще хтось.
А пам’ятаєте як у вас забирали продукти харчування? Хтось приходив до Вас чи батьки самі поздавали все до колгоспу?
Ні, вони дивилися якщо сім’я така, що дітей багато, то давали більше там. А то давали 300 грам на хату, на двір.
Вас питають як голодовка почалася, то що ви їли?
То це було в 33-му годі…
Про це щось пам’ятаєте?
Земля була роздана людям. Якщо в мене менше землі на стопу, то я буду бідна. А дітей багато, то я буду бідна.
Як голодовка була, то що Ви їли в голодовку?
Нам непогано. Ви знаєте, в нас ото річка, в общем, у берег ідемо… Мати зробила самоткан виткала та ловили риби. Щоб не риба, то подохли б. Ох, виручала нас риба.
А ще шо їли? Зерно, хліб? Не тільки ж ловили рибу. Чим Вас мати ще в голодовку годувала?
То ж насаджали ми кукурудзи та качанів наламали, налузаємо. А батько зробив драчку таку, а тоді надерем, а тоді мати варить кашу нам у печі. А тоді борошно – та оладочки печуть з того борошна. То те, то те, то те… Нам непогано було… бо така мєсность. Нас риба виручала дуже.
У вас нічого не забирали з дому, не приходили?
Ні, не було чого брать.
А чули Ви таке – «закон про п’ять колосків»?
У степу нільзя… колгоспне нічого не бери. Якщо буде кусочок що посадиш – ото твоє, а більш не займай нічого. О, штрафували! Бо я була ланковою, яка я там ше була, але поставили ланкувать, а то всі баби були. То сказали, предупредили… Вибирали, викопували картоплю, ідемо і упала із воза картоплина – возьми ту картоплину і поклади на место, бо тільки ти не покладеш, то зразу засідання правління і зразу штрафували тебе. Так тебе наказують, наказують. Даже цього не було, щоб збирали, що впало з воза.
А батьків годували в колгоспі?
Давали вони по 300 грам борошна.
А на дітей щось давали?
Оце ж дивляться – більше дітей, то більше дадуть борошна. А якщо менша сім’я, то менше дадуть.
А взагалі пам’ятаєте, хтось помер від голоду під час Голодомору?
У нас ніхто.
А в селі хтось, родичі якісь?
Ні-ні, ніхто в голодовку не вмер. Я ж кажу, що нас виручала рибка.
А про післявоєнний голод щось пам’ятаєте? В 46-47 роках.
Оце підождіть… Оце який це год, що після войни. Война кончилася в 45-му…
Як жилося після війни?
Та жили… не вмерли з голоду і не було такого, щоб ходили та плакали. Не було поганого такого нічого. Я правду кажу. В 33-му була голодовка, то вже була голодовка.
А в інших селах як було? Не помирали люди з голоду?
Ні-ні, я ж кажу, що в нас мєстность така, що можна було прожить. Козельки нарвемо, а вони такі добрі.
А Ви де жили, працювали після школи? В колгоспі працювали?
Да. У нас п’ятеро дітей було, то ми з сестрою зараннє пішли на роботу. А ще на степу їсти варили. Баба хароша така була наварить цілий катьол галушок, а тоді на вільху повісить на дрючок та каже: «Дівчата, осьо вільха та йдіть бігом, бо то галушки перекиплять». А ми йшли бігом з макітеркою та з мисочками. Вона нам налила, наїлися ми.
Це скільки Вам тоді років було?
То 12 чи 13… Щоб не риба, а то стій в березі… то було хорошо. Шовковицю їли! А мати… одежу ж не нема купить за що і не продається воно. То мати нарвуть шовковиці, натрусять, надавлять, а тоді пошиють спідницю та у тій водичці. Та така спідниця, що йду та всі парубки на мене дивляться. (сміється)
А може в місто ходили за продуктами, за одягом? В Чигирин може ходили?
Та були такі люди, що в Київ чи кудись їздили, де крам був – матерія. То ото було возьмуть, привезуть, а ми їм трошки за дорогу дамо, те що вони проїздили. Та жить можна було. Я ж кажу, то шовковицю, то груші, що понасаджували діди та баби. Та рибка ще була. Не пухлі були, харашо ще було.
А коли ви відчули покращення?
Я не помню.