- Місце запису: с. Фасова Макірівського району Київської області;
- Дата запису: 27.10.2002 рік;
- Хто записав: Якименко Ліна;
- Респондент: Горбаченко Оксана Савковна, 1912 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Фасова Макарівського району Київської області.
Оксана Савковна, де ви проживали під час голодомору 1932-1933 рр.?
Де проживала, там і проживаю (Київська обл. Макарівський р-н с. Фасова).
Коли ви народилися?
27 січня 1912 р.
Як ви думаєте, які причини голоду?
Власть таке ізробила, позабирали все, нічого не було і почали мерти. Колгосп був, забирали хати, клуню, зробили такий голод. Тоді були у людей тільки коні, хазяйнували люде. Хіба люди робили голод? Хліб забирали, все забирали, ни було нічого.
Де найбільше ховали зерно?
В печах, на чердаках, закопували, було скрізь. Виконавці шукали зерно, піками землю штрикали бандіти.
Чим ви харчувалися в той час?
Їжа. Ну що ми їли? Що було, те і їли, все їли – бур’ян, живили живих курчат і так і їли, мерли прямо з цими курчатами в зубах. Щавель гороб’ячий збирали торбами на полі і їли.
Приблизно скільки людей померло за цей час у селі?
Померло багацько. А хіба ж я знаю точно.
Де ховали померлих?
Ховали де попало, де вмре, там і ховали, а мерли і на дорогах. Не було кому з ними тягаться, без трун, без нічого ховали.
Чи є тепер місця вшановування померлим під час голодомору в селі?
Нема пам’ятників неяких.
Крім відповіді на ці питання я попросила Горбаченко Оксану Савковну розповісти про історію своєї сім’ї у цей час.
«У 1930 р. заснували колгосп. Почали розкуркулювати, забирали клуні, хліви. Тесть поділив землю між дітьми – його не стали розкуркулювати.
В 1930 р. я вишла заміж і батько дав мені корову тільки ця корова і врятувала нас. У 1932 в мене вже була мала Галя (донька).
Голодовка почалася весною 1932 р. Виконавці скрізь шукали зерно у сусідки труни на хаті, так вони і там шукали, але не знайшли.
У брата мого батька був брат Степан і стало йому дуже погано – попух з голоду. А в нього було 4 дітей так батько кинувся його рятувати. Сідає на колгоспний віз і їде у Київ, переночували на базарі, за мої золоті сережки він отримав дві хлібини і кіло сахару. Батько дав мені півхлібини і сахар, і казав, щоб я йшла додому і щоб по троху годували дядька Степана я прийшла і ми давали дятьку по кусочку хліба і чаю, але по трошку, щоб кишки не завернулись. За три дні він одпух і став на ноги, ожив і робив у колгоспі ковалем.
Голодовка, мати моя рідная, важко було. Пам’ятаю як сусід зловив на дорозі курча, задушив його, а з’їсти не з’їв – помер. Важко було…