- Місце запису: село Андріївка Роменського району Сумської області;
- Дата запису: 20. 07. 2020 року;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
- Респондент: Гончаренко Василь Миколайович, 8 серпня 1929 р. н., народився в селі Андріївка Роменського району Сумської області;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Андріївка Роменського району Сумської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка. Як вас звати?
Василь Миколайович.
А прізвище?
Гончаренко.
Коли ви народилися?
Я народився, я казав вам, у серпні місяці восьмого числа коло корови.
Восьмого серпня, а якого року?
Я сказав, 1929-го.
1929 року.
Да.
Ви народилися в Андріївці, все життя провели в Андріївці, так?
А, конєшно!
Нікуди не переїжджали?
Нікуди!
А Голодомор пережили так само в Андріївці? І ваші батьки теж жили в Андріївці чи вони…?
В Андріївці, в Андріївці! Батько у мене умер, я й не знаю от. Йому було 27 год. Він машиністом був, уже колгоспна часть. 1931-го году начав колгосп і він машиністом був вобшем. Звозили хліб, де щас оце молотарка, тракторна бригада. Ото він там жив або робив. Собственно говоря, 15 липня прикратилися люди умірать.
А як звали вашого батька?
Микола Йосипович.
Гончаренко Микола Йосипович.
Да.
А якого він року народження?
1905 году він народження.
Він був 1905 року народження?
Да.
А в колгосп він пішов чи… Добровільно вступив у колгосп чи їх заставляли?
Ні-ні, значить він… Сам у нього батько тоже вмер. Йому було девять год, як батько вмер. Вони торгували, у них магазін був, торгували, а в 1930-м году — все, закрили і начали уже школу… В 1931-м году або у 1930-м примерно, в 1930-м году начали колгоспи собирать, а хто не хоче… Отам, ну оце похоронили, на кладбіщі в нас єсть там і могили… Спеціально був тут один парєнь, він зайнявся був цим ділом. Він помер. Так ото хоронили там значить 409 чоловік.
Під час Голодомору померло 409 чоловік?
Да-да.
І вони всі поховані в одному місці, на одному кладовищі?
Пока шо… Там ще так розказують, воно отдєльно було, бо оце вже мої батьки поховані уже в другому місці. Те саме кладбіще, тільки ж нове начали. Бо мій батько попав.. Ряд був же тих людей, які умерли з голоду, а він на третій могилі попав.
А ваш батько не з голоду помер?
Нє-нє-нє.
А що сталося? Він працював в колгоспі, правильно?
Він працював в колгоспі. Вообшєм, було у грудні місяці, було значить, як він робив тут, на цій вулиці трохи дальше було 25 градусів.
Морозу?
Варки. Ви знаєте що таке?
Варвари.
Так, Варвари. Воно 18 грудня. А вісімнадцятого було до 30 градусів. Він поки машину заведе, а люди, уже люди в колгоспі були там, грілись так-сяк. А він двигуни поки заведе. Це вже мені розказують його друз’я. І він на Варки застудився, і на Миколая на другий день він помер. Хоронили його. Мене виносили туди. Ну я не знаю…
Це в якому році було?
Тридцять третій год.
Тридцять третій.
Грудень місяць. На Миколая.
Зрозуміло. А ви розповідали, що коли почав організовуватись колгосп, магазин забрали у вас чи як?
Забрали.
Забрали і з магазину все забрали, да?
Забрали.
І батько тоді пішов сам у колгосп чи його заставили іти в колгосп?
Так.
А мати? Як звати вашу матір?
Ксенія Григорівна була.
Гончаренко Ксенія Григорівна. Якого року народження вона була?
Восьмого году.
Тисяча дев’ятсот восьмого року. А вона в колгосп пішла працювати?
Так. Будете в хаті — я Вам покажу. І Сталіна єсть у неї, і Лєніна документи є.
Ну вона відразу з початком колективізації, утворення колгоспу пішла працювати в колгосп?
Працювати і дуже працювати. Сильно працювала. Вона й одного году не було, щоб не давали якусь там льготу чи там на юбку, чи там матеріал давали. Це вже після німців, після німців…
От коли почався організовуватись колгосп, господарство у ваших батьків якесь було, крім магазину? Вони займались якимсь господарством? І чи це господарство в них лишилось чи його забрали в колгосп?
Ні, я ж вам казав. Значить з двадцятого году ж прекратився… Помєщіків вигнали. Землю давати начали і у батька була земля.
Скільки було землі?
Ну я не скажу скільки. Десь гектарів два, до трьох гектарів. Ну і це вони їздили, як мене положили. Гречку було з… Ну сказать де воно, ви не поймете. Десь кілометрів два-три. Отак як у полі глянуть. Ото туди вони їздили.
А що потім з цією землею сталось? Вона лишилась? Вони пішли в колгосп, а земля лишилась?
Колгосп забрали зразу.
Забрали. А худобу, реманент, те чим працювали на землі — це все лишилось чи забрали?
Як у людей забирали частично. Ну рядом, тут осьо в мене за огородом було по бригаду скот був тоді. І коні. По бригадам. У нас допустім була четверта бригада. Ми були імені Сталіна. Колгосп Сталіна в нас був все время.
І вся худоба туди в той колгосп, да?
Да. А часть, от. Другий оцей колгосп Шевченка він був. І ще й Щорса на Холоднеці був. Там осталося… Я ще як головою сільради був, то дорогу ж зробив. Саму настоящу дорогу.
То це у вас було три колгоспи, правильно? В селі організувалися…
Три, три, три.
А гроші платили людям за роботу в колгоспах, тоді в тридцятих роках?
Не платили грошей. А гроші начали платить в тридцять п’ятому году. Оце вже от. А то хліб давали. Скільки давали, я вам не скажу.
А як було в 1932-1933? Хліб тоді давали?
В тридцять третьому начали. До тридцять другого не давали ж. Люди вимирали та й усе. Вони ж у колгосп не хотять, землі в їх забрали. Ну і… Це те, що розказувала мати мені. Батько вже не розказував.
А багато померло людей в Андріївці?
Ну оце той шо парєнь він і умер. Чотириста до п’ятнадцяти він так каже.
Чотириста п’ятнадцять?
Да. І там оце на кладбищі оцьому бульдозерами гору натягнули і там так як пам’ятник поставили зверху.
Це у вас тут в Андріївці, так?
В Андріївці. За школою зразу.
Угу. І там оце усіх чотириста п’ятнадцять, всі вони там поховані?
В основному там. Ну, ще трошки не в основному… В двадцятому году, в двадцятому году оце село або вулиця, що ви їхали, вона згоріла вся. І люди. Часть згоріли. Все. Згоріло все.
А що сталось? Чому згоріла?
Одна бабушка гонила горілку і хата піднялася. Да… Це точно! Я вам точно розказую. От. І люди, які були старі, люди там значить вони поховані, там же у кажному дворі поховані.
Угу.
Скільки їх поховано я Вам не скажу. Ну вообщєм, згоріло все. Згоріло… Там мені ж уже розказують люди…
А якщо будемо повертатись до Голодомору, то у вашій родині, крім вас, ще діти були?
Значить. Ну в матері… У мене… У нас було значить оцей дві дівчат. Оце вже от. У матері були три дочки або дві дочки. Я третій був. Значить, я ж сказав, мати восьмого числа родилась або той…родилась, да. Старша сестра родилася шістнадцятого году. Уж скоро там, вообщєм. Чи шістнадцять було, чи сімнадцять матері отак… Щось отак. Чи восемнадцять. Я вам не скажу точно. А слєдующа — Марія. Вони й недавно померли. Оце восєм… Не восєм. Наверно. Вона в Херсоні…
Вони всі вижили, да? Під час Голодомору всі вижили? Ваші сестри?
Да, да, да…
А дідусь, бабуся всі вижили в роки Голодомору з вашої родини?
Значить… Материн батько вижив. Він умер в тридцять шостому году. Точно тридцять шостому. Грицько було звати. Вони всі … і забувся город сказати. У мене ж книжка є. Їх з Росії сюди привезли. Тут же помєщік був. От. Було п’ять тисяч гектарів землі в його. Села не було. От це щоб ви знали, як уже будете… Там, де ставок оце щас, Андріївка називається було. І так Андріївка і осталась. А оце, де ми були, як згори з’їжджати, Червоний кут був. Так називався. Ми там значить, я ж вам казав…
Так це ще було до Голодомору, да? Помєщік був ще до Голодомору?
Да, канєшно. Десь в дев’ятнадцятому-двадцятому году помєщіки ж…
Давайте будемо трошки повертатись до Голодомору. А от ви пам’ятаєте про розкуркулювання? Як розкуркулювали, обшуки робили, як забирали це все із?
З тридцятого чи тридцять першого году начали.
А як це відбувалось?
Розганять. А як же. Оце ж у мене була баба, батькова мати. Вона в магазині торгувала. Їх землі забрали ж і вона, я її поховав уже в сімнадцятому. Ну вообщєм, сімдесятий год був, по-мойму їй було. То вже до дев’яносто год.
Забрали магазин, забрали землю, да?
Забрали все.
А якось додому приходили? Щось з дому забирали там: продукти харчування, зерно? Чи нічого такого не забирали?
Та не було ж у них нічого. Не було нічого. Огород був. От. Оце у них в огород приходять із колгоспу і значить баба наша роздівалась і за ними ганялась. Така бідова баба. Смійтеся, а воно й таке було…
Це за тими, хто розкуркулював?
Її розкуркулили.
А як це відбувалось? Пам’ятаєте чи ні?
Ну як… Коні були. Землі ж було. Тоді ж земля була трохи… Я ж вам уже казав. У батька, я ж не могу сказать скільки, але десь три гектари, може три, два…
Коні були. Значить коней забрали, землю забрали, магазин забрали.
Забрали, да.
А щось із речей там, із реманенту, чим обробляли землю? Це забирали чи ні?
Забрали все.
Зерно? Який же запас…
Кіньми ж тоді обробляли. Кіньми.
Корова була чи не було корови?
Як?
Корова. Корова була?
Я не скажу. По-мойму було дві корови. Ну в нас була корова у двадцять дев’ятому году, бо у хліві ми жили. І ото мене мати родила в хліві в цьому коло корови. Батько робив хату нову, ну ще тіки робив. Вообщєм жили в тому. Він і піч зробив. Вообщєм разом. Корови отдєльно, піч отдєльно, свині там. Невелике. Вона довго й була. Я годів п’ятнадцять, як я розваляв там усе, а нове там зробив.
А скажіть, будь ласка, хто ці люди, які розкуркулили? Хто це були? Хто приходив розкуркулювати? Ви пам’ятаєте? Ви їх знали?
Я вам не скажу. Були. Такі були ці комуністи, не комуністи, а може й комуністи. Так ото спеціальні люди, які занімались оце розкуркулюванням.
Це були місцеві чи це були немісцеві?
Місцеві.
Це були місцеві. А що вони робили з тими речами, які вони забирали?
Ну колгосп організував.
Все в колгосп. Худобу в колгосп. А не забирали, наприклад, сорочки, рушники? Такого нічого не забирали?
Та не забирали по-мойму такого. Ну в послєдсвії ж… Я даже оце ж… Валєнтіна ж оце університет окончила, занімалась учнями. Так я ж возив у Харків. Все. І там робив. Вона дівчатами занімалась. Так ото туди я… Собствєнно говоря, якщо ви в селі, так значить… те, що…ну.
Вибачте, я вас переб’ю. Давайте трошки будемо ще повертатись назад до Голодомору. Ви пам’ятаєте, як люди виживали? Чи можливо вам розповідали, як виживали під час Голодомору? Як вдавалось виживати?
Та було всяке. Я, напрімєр, начав уже скот пасти у людей. Мати найняла, бо батько ж уже вмер. Я ж вам казав. А мати найняла мене до двох бабушок, шоб я корови пас, шоб вони мене кормили. Одна до обіду кормила, а одна після обіду. І я це робив аж до сорокового году, до того поки німці не прийшли.
Ну це вже було пізніше, після Голодомору. А як от, можливо батьки розповідали чи ви там пам’ятаєте, як удавалось щось приховати з продуктів, щоб врятуватись під час Голодомору?
Не скажу я вам цього. Не скажу. Я знаю, що вже всі розказували. Ну мій батько не мог, щоб ми голодували. Він же машиністом був, де молотили.
Ну то ж це… Ви ж казали, що він помер в тридцять першому році, то це ж було до Голодомору.
Він помер, я вам казав, в тридцять третьому, в грудньому місяці, у Варки…
То він щось із колгоспу приносив, да? Із колгоспу щось приносив? Щось знаходив…
Да-да-да…
А пам’ятаєте такий «Закон про п’ять колосків»?
Ну мати казала, що приносив він таке, як з конопель. Понімаєте, щоб зварити якусь, як це називається, кашу таку, не кашу.
Це з колгоспу він приносив?
Да-да.
Десь щось можна було роздобудь.
Він машиністом був, в кармани набере допустім. Я ж вам казав, шо голодомор кончівся 15 липня. Вже люди не стали мерти. Пішли дужче в колгосп. А то ж вони були в колгоспі…
П’ятнадцятого липня якого року? Тридцять третього?
Да.
І в колгоспі почали давати якісь продукти, так? Щось там почали людям варити й годувати їх, бо ж до цього вони не йшли ви казали?
Да, уже в полі варили. Варили у полі. І вже й я там був, допустім робив шо-нібудь у полі, то кашу…
То це ви вже старшими були?
Робили, варили, давали кашу зварить чи суп зварить.
А про «Закон про п’ять колосків» ви не чули, ні? Дозволяли там збирати в полі після збору урожаю якісь колоски? Це в 1932-33.
Значить гонили, як…. Не можна нікому. Спеціально вони ж, ці люди, які були допустім даже по бригадам, люди, які гонили людей…От щоб хто взяв. Не дай Боже колосків наберуть. До цього я вам кажу це вам скаже такий чоловік любий, який може до сорока… Та ні, до восемдесяти, поки дожив, бо оці вже нічого не знають.
Чи ділились люди один з одним під час Голодомору? Зустрічали такі випадки, що допомагали один одному?
Ну, коли було це діло, це було вже считайте…считайте…це уже пройшло почті 50 год, а коли це уже, як оце сталось, як німців прогнали. Так шо врємя велике пройшло.
Та й не про німців запитую. Я запитую під час Голодомору… Чи ділились люди під час Голодомору?
Так я і кажу, кажу. Я за людей кажу, як же робили. Значить колгосп робив шо. От, те що кашу. Допустім, котьол вивозили в поле, варили кашу там. Чи кашу, чи суп варили. Я даже їздив. Або не їздив, а вже мати посилала. От, щоб солому … брать. Це було воврємя войни. Война йшла. От. Оце й посилала.
А під час Голодомору, можливо, ви пам’ятаєте якісь історії? Сусіди ваші всі вижили? Всі пережили Голодомор? Всім вдалось вижити?
Ви знаєте, я не скажу вам. Мати… Вона б багато розказала чого.
Ви не пам’ятаєте.
Я ж Вам сказав, шо я уже в тридцять шостому году пас чужий скот і мене кормили. Видно ж було пагано у людей. Видно ж погано було. Видно ж погано і вдома кормити нас трьох. Шо ж чого вона мене послала корови пасти.
А скільки це вже вам років було, як вам послали корови пасти?
Шість років.
Шість років.
Да, шість років. В школу я не ходив. Було шість років. Через год мене аж мати пустила, бо не було як.
А чи чули ви щось про чорні дошки? Про занесення сіл на чорні дошки під час Голодомору?
Цього я не могу сказать, того шо я не знаю, те шо…
А чи зустрічались такі історії, коли, наприклад, розповідали там що хтось з людей…про канібалізм, про випадки того, що там могли, наприклад, дітей з’їсти чи ще щось таке? Чи дозволяли там виходити на вулицю гуляти дітям?
Вообщєм цього не було нічого, потому шо мати заставляла мене, шоб я біля тих корів був. І майже до сорок першого году, поки німці сюди не зайшли, я скот чужий пас. І кормили. Значить ще договорились так. Одна бабушка штани шила полотняні, а друга сорочечку. Ну і коль коли значить бувало шо дають рубель грошей. От, як у нас в Андріївці були ярмарки великі. От, які значить отам коло школи, де щас вигінь. І було ми ходили даже з матір’ю коровку купити, шо не було видно в нас.
А скажіть, будь ласка, ще хотіла запитати про Голодомор. Чи можна було говорити от після Голодомору, чи говорили ви з батьками, чи розповідали ви своїм дітям, онукам?
Ви знаєте таких розговорів було мало. Може й були б. Ну навряд чи дали б кому балакать. Совєтська власть началась. Шо ви не понімаєте, шо це таке було? Тоді не дай Бог. Уже ж ми балакали шо і колоскі…Допустім, єсть спеціальні люди були, які собирали, які вони по должності я не могу сказать. Ну…
А як ви вважаєте, хто винен в тому, що відбувся Голодомор? Кого ми можемо винити в тому, що стався Голодомор?
Совєтська власть. Ну яка вона могла стать? Коли були, допустім, Сталін там був і другіє там були, керували державою. От. І якшо ви вже може знаєте в тридцять п’ятом году це тільки дали гроші людям . Шо оце пройшло в тридцять… Тож одні були. І хліб нараховували, допустім. Давали і помідори, і огірки на ці гроші давали. Хто їх рахував там гроші… Скажу вам, ну я знаю, шо до п’ятдесятого году грошей або трудодні нам не писали, а на батька або на матір оце писали.
Дітям, коли ви працювали…
Не писало нікому нічого.
А ви теж пішли в колгосп працювати? Дитиною пішли в колгосп працювати?
Ну а де ж я? Я при німцях даже. Німцям орали. Ви думаєте воно смішне? А давали вони от, дадуть на місяць чи на два там якоїсь муки, таке там знаєте, от. Шіс…то восємь кілограмів дадуть. Це давали із-за того, шоб ми робили там.
Угу. А Голодомор ви вважаєте, він був штучним чи природнім явищем?
По-мойму більше штучним, потому шо той, хто керував державою, хто керував оцим всим, шо були в колгоспі, то вони відкілясь брались, шоб їм казать, шо робить.
А як ви думаєте от молодому поколінню потрібно розповідати про Голодомор, вони мають знати про це?
Ну конєшно шо ж ви розкажете оце, шо ж може хтось понять це з оцих людей, коли я от маю вже сорок годів, як я в сільраду став робить. А в мене було всього 7 класів. І нада було, а ви думаєте чого в мене…я на комбайні був…на комбайні молотив. І приїхав голова райвиконкому, і голова колгоспу туди от, а я молотив овес і той…
Це вже було пізніше. Це вже було після Голодомору…в сімдесятих роках?
Я за це зараз скажу. А воно дальше йшло отак. Діло в том шо, вони кажуть, шо нам нужно…Я ж кажу, шо ж це робить. В мене ж не має освіти. Кажу в мене п’ять… «А нам нужно того, шо ми знаєм які ви і батьки у вас були, та шоб ви робили. Село піднять на той…» Я лікарню поміг робить, клуб зробили он хороший. От. В сільську раду он до вас у Київ їздив, двічі їздив, спеціально по документи, шоб мені той.. в сільську раду…двохетажну, шо ви от їхали, бачили яку. Мельницю, де я тільки не їздив. От. Їм нужно було такого голову сільради. І чого вони мене держали до того, держали і от. Зарплата була невелика, було сто двадцять восєм рублів в мене. Це платили налог там, там…
А скажіть, будь ласка, якщо повертатись назад до Голодомору. Чи чинили люди опір колективізації, коли в них почали все забирати. Люди покірно віддавали чи можливо все-таки чинили опір?
Ви знаєте, трудно балакать і мені, а тим, що остались вже по 50-60 годів, вони не помнять нічого. Я вам прямо скажу.