- Місце запису: с. Новосілки Макірівського району Київської області;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: Остапець Валентина Віталіївна;
- Респондент: Гернец Лілія Дмитрівна, 1921 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Новосілки Макірівського району Київської області.
Мені було на той час 12 років, коли прийшли такі часи, що прийшлося постраждати. Хоча не було тоді ні війни, ні потопу, а була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду лягло у могили старих, молодих і дітей. Була весна 1933 року, а над селом нависала чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, великий живіт, а лиця майже немає – самі зуби зверху. І безкінечна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…
1932 рік. Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, щоб хліб забирати з домівок увесь.
Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи.
Насунувся голод.
Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоч жменьку зерна, це було велике щастя.
На той час була колективізація. Організовувались колгоспи. Погрозами і тортурами домагалися вступати до колгоспу.
Для кожного працюючого (і дорослим, і дітям) давали пайок.
Пайок зерна був дуже мізерний. На той час більшість людей обезсилилось від голоду.
Мої батьки та і я ділились зерном із сусідами. Мій батько із матірю працювали у колгоспі, але мали і свою землю – дуже тяжко працювали.
У нашому селі були турксіни – це магазини, де за золото можна було виміняти крупу та інші продукти. Все туди завозили із Києва.
Найстрашніше почалося через рік, весною 1933 року. За зиму закінчились крихти зерна, у селі зявилися перші померлі від голоду. Люди їли все, що можна було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу, змішували із товченими качанами кукурудзи… і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі тріскалася шкіра.
Люди тихо вмирали, а живим стало байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли теж від голоду. Мої сусіди винесли на цвинтар своїх мертвих дітей у мішках…
На моїй вулиці вимерли цілі родини, особливо, де було багато дітей.
Нас батьки не випускали на двір, ми стали теж погано харчуватися, почалося людоїдство.
Голод переважав у Київській області. У Західних областях голоду не було. Постраждали Херсонська, Харківська, Житомирська області.
Голодомор 1932-1933 років – страшний період в історії нашої держави, в історії окремих міст і сіл.
Третина померлих дітей, які не дали нащадків.
Нині мені 88 років. Але й досі не віриться, що я пережила таке горе, втратила своїх рідних, родичів, тяжко перехворіла. З тих далеких часів линуть до мене голоси односільчан, що померли у страшному 33 році.
Але я ще живу, завдячуючи моєму чоловіку, тому що забрав він мене у Рівненську область.
Україна – це житниця, але їй не дають по-справжньому жити.