- Місце запису: селі Гаївка, Добровеличківського району Кіровоградської області;
- Дата запису: 2008 р.;
- Хто записав: режисер Сергій Буковський;
- Респондент: Гаєвська Ольга Федорівна, 1921 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Варвара Копуль;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Гаївка, Добровеличківського району Кіровоградської області.
Ольга Федорівно, Ви ж не старша дочка були?
Ні, ще була старша мене.
Ще старша була? І разом жили?
Да. Радом. І Голодомор все врем’я гляділи. Голодомор же ж був. Вона старша, покинули на неї восьмеро дітей і матір каліку. Батька забрали на Сибір. Коней забрали, корову, все позабирали, а послі прийшли ще подушки потягнули, а послі прийшли давай трясти пашню. Все повитрасали. Зосталися ці дітки, що вони стали липухи їсти. Настала, як зараз, весна. З вишень липушки їли. Так, розказувати це?
Звісно.
Стали липухи їсти. Їмо ці липухи я то не впухаю, а вони почали пухнути та чотири померло. А нас чотири зосталось, а одна поїхала на Ленинград. А я з тею старшою зосталася і матір каліку доглядаємо. Ідемо копаємо і заробляємо цеї трошки пашні чи якої муки дадуть. Прийдемо зваримо якийсь такий, шоб хоч водичка. То так жили. А послі пішли та давай бур’ян носити в Війтівці, то дасті 5 картопель за той мішок бур’яну чи молока бутилку тай пішли. Так жили ми.
А голод забрав багато, що тягнули, то тягнули добре з нас.
А до голоду Ви пам’ятаєте яке життя було?
А до голоду було гарне життя. Батько і мати мали восьмеро дітей. Тре ж все їм покупити, це ж діти. Батько старався, щоб все їм було. І мати старалася, щоб усе було. А вони що? Прийшли та все забрали, та нас покинули голих і босих. Шо ця мати бідна померла, то не було у шо перебрати. Отак зосталися ми. Тай мучилися. А вони, що в голод повмирали, всі помирали, а ці осталися. Нас чотири осталось. Одна в Ленінград поїхала. Старша була Манька, друга Просиня, а я третя була. І так ми жили.
Дуже голод страшний був. Копали, довбали скрізь. Прийде передовбуть скрізь, бо це шукали хліба. Зачиняють людей у хлів, у нас. Хлів був здоровий такий. Батько поставив його, щоб хату зробити і черепицею обкласти і все. І другий хлів був, то вони давай тих людей ловити, що не дають хліб та зачиняють там у той хлів. І там молоко приймали вони, сметана там була, то я це вийду до цього кажу: ”Дай, трошки хоч налий чашку сметани я щось зварю та поїм”. То він мені давав цеї сметани я зварю що-небудь. То ще в льох подавала цим, що сиділи, що їх зачинили.
А що за льох, розкажіть?
Льох – погреб такий здоровий.
А кого заченяли?
А таких чоловіків, щоб вони йшли та давали хліб. За хліб тягнули їх.
Так, шо вони не давали хліб?
А де він візьме того хліба? Ну де візьме, як у нього тоже нема того хліба. А він каже ти закопав того хліба – дай. А він де візьме? А в мене прийшов, то діжка була насипана в покуті за стола постелила і думаю застелю лядою, шоб там не бачили вони. А він же ж її найшов те жито і вибрав до грамини. Мене покинув без нічого. Це вже в мене були дітки. В мене було двоє дітей, а старого зловили німці і на Донбас забрали. Чи нє, в Фінляндії була війна я брешу. В Фінляндії була війна, то він пішов воювати, а цей прийшов грабити. То забрав в мене те жито.
Ольга Федірівно, розкажіть мені ще за людей. Просили хліба – не давали і їх значеняли в льох. Багато їх там сиділо?
10 -12 душ сиділо там. Мій, оцей старий, сам сидів в льосі, тоже там зачиняли його. В нього був жеребець дуже гарний і він тут тримав його. В нього цього жеребця забирати хотіли, а він їм не хоче віддати. Він завіз його в Білопілля, тай продав. А сам поїхав на Ростов. А матір стару покинув, то мати сама сиділа в селі.
І надовго зачинили?
Ну зачинили на 10 суток. А декого, то раніше пусть, як хто скажеш, що я дам хліба. А де він його візьме, як в того є, а в того нема.
А як Ви носили їм їжу? Як передавали?
Як? А льох відчиняється, цей погреб, то й вони звідтіля глину повидобували і в льоху діра. То каже винеси нам хоч води, винеси мені того хоч кусочок якого деруна. То я візьму, та накладу в мисочку, тай тудою подаю їм. Та нате їжте, цілу купу віддаю. Це ж ніхто не знає як, бо я добре знаю, де я була і де я жила, і як вони стягнули всіх людей. Так як зараз, ми тягнулися на колгосп, щоб був колгосп. І дали коняку, і корову, і все забрали, овечки і все потягнули на колгосп.
А зараз воно де? Де воно? А ти каже куркулька. За шо я куркулька? За то, що мій батько восьмеро дітей мав, то він був куркуль? Хата була гарна. А на хлівах ця хата була, щоб це зробити, то вони забрали в колгосп. І клуню, і хату, це все пішло на колгосп. Зараз вони все позабирали – хазяї ці позабирали це хазяйство, що колгосп був там. Воно ж нічого одне з другим не дав в колгосп, а потягнула все на світі. Так, що так і зараз таке робиться: зробили – розіграли і тай нема. А тягнули з чого? Зробили таку політику і не було ніде нічого. А людей вмирало, ой бог ти. В нашому селі найбільш помирло людей.
А чого?
Бо зробили голод. Такий дав приказ з району, що таких вислати, таких вислати вони куркулі, вони такі багатії, таких треба повисилати. А в нас заграбли до граминки так піднімали колгосп. А зараз заграбли та й нема нічого.
Гарне село було, здорове багато хатів було. Осьо хата була єдна, а там вже були вряд хати в нас. Це щитай Чорненький куточок, а зараз не знаю як вони кажуть. Вона не знає, вона ж маленькою була. Як цей голод був, то воно ж таке запухле було, тай тоже ні їсти, нічого нема. Тай не знаю як вона вижила і як я вижила. А ті повмирали при мені від голоду. А їсти не було що. Оце кукурудзиння, що в мене є там ціла купа зараз, то з нього видобували ці зерниночки, на жорнах крутили і мололи. І такі пекли млинчики. А що там їсти? Там нема, що їсти. Одна солома, але їли цю солому. А зараз і запори є і все на світі, вибачайте. Тай здоров’я немає. Таке було життя.
Пішла на Черешецький ставок назбирала цих шкаралупів, що жаби заводяться, назбирала принесла ці шкаралупи. Начистила, напекла їх. А я не можу їсти. Повикидала. Півтора відра привезла їх викинула їх і не їла. Пішла картоплі накопала Наружичні, там далеко коло табору, накопала цеї картоплі. І так ті дзвони дзвонять на цвинтар ідуть люди. А в нас збили хрести в церкві, цю церкву розібрали, поршню вже сиплять. А я цеї картоплі накопала, тай давай пекти ці млинці. Напекла цих млинців та їсть, та їсть, а я не можу їсти. Я їх напекла, а їсти не їла їх. Покушала одного, що ж гнила картопля і почистила і все, але не їла. Отаке було життя. Багато-багато розказувати.
А в колгоспі давали їсти?
Шо? Нічого не давали. Оце будеш копати там, 10 сотих копаєш горба, там де горби були, наміряє 10 сотих. То це цеї сої трошки зважить, дасть і все – закрито. Послі знову давали. Вона не ходила копати, сестра моя ні. Ми її покинем з цею матір’ю калікою. Вона сидить коло матері. Було п’ять курок у нас, а сусідка там жила, Варка, то ця сусідка взяла ті кури половила, та забрала, та їм голови поскручувла, запхнула отако в лежанку туди дві, а три занесла туди, де аж її тітка жила. Туди, де церква, там її тітка жила, то вона покидала туди ті курки. Лежать. А як визвала голову сільської ради Жовтун був, визвали його, а він прийшов її притиснув, де вони? Я дві витягнула звіти, а три там вони були в льосі, то вона пішла. Стала туди бігти, і цей Жовтун туди, голова сільської ради, і я туди. То вона в смітті знайшла ті кури, каже на, кидай. То я їх взяла. Знаким ми з роботи прийшли, то вони позахолодали, ми їх попарили. Тай ми їх поїли. Але її нема вже. Зарізали десь там ту дівчину. Така група їх була, що вони ходили різати дітей, то вони зарізали дівчина, то їх засудили, то вона померла там. І той чоловік, не знаю чи він є чи нема, мабуть тоже помер. От то це такі були діла в голод. Сьогодні мати каліка, а ти крадеш ці кури в оцеї матері. Ми зостались без курей, а посля підсипала знов собі курей. Та й були вже. Таке я можу вам сказати, що я можу вам сказати.
А що були такі, що різали людей і їли?
А як же. Свої, свої. Ще одна жінка була беременна, то вона теж була в цьому відділі. Тай вона беременна, тай її треба було не втручатись до цієї дитини, то вона тоже щось її там рубала. То шо, як вони її зарубали, а вона була беремена, то родилася в ней дівчина без пальців на руках, отак пальців не було, ніби відкусані. То вона ще десь є там у Ружині п’янюга. Вона п’є, що ж вона зосталась без матері.
Хто є? Та дівчина, що родилася?
Ну да, да. А мати вже померла давно, її нема матері.
То що бог є, що так зробив?
А бог є на світі. Та й каже нащо ти так робила? А вона робила таке. Привели її, то вона тоже помагала їм різати, а послі привели голову сільської ради та й все. Та й нема дівчини. Було вже їй 10 років чи стільки їй там було і зарізали. Та такий голод був. Зараз скажи, тож ніхто не вірить. Вони не вірять, кажуть це таке не було. Було, було горе велике. Люди падали на ходу з голоду, вмирали.
А хто той голод наробив?
А хто ж наробив? Я знаю власть така була, що вона не дала хліба людям. Та казала, шо того греби, того греби, той куркуль, а то такий, а то сякий. Тай позабирали їх, тих вислали. Шей нас хотіли вислати. Мати каліка, тай нас не вислали, нас оставили, бо кажуть куди ми будемо їх брати, як мати каліка. А куди? Це так в море покидати, то одна приїхала, то своїх в море повкидала, а сама з висилки прийшла. Каже, що їхали цим морем та де подінеш? Повкидали в море. От такий страшний голод був.
От тако під’їде підвода, вила в нього в возі. Приїхав кіньми та позабирав, чи він їх на вила брав, бо ж в мене сестри, ці дівчата, шо вмерли були вже здорові: тій 12, тій 10. То він їх забрав,то там викопали яму в траншеї. То я заким могла, то ходила туди на могилки. А зараз я вже 2 годи не йду туди, бо я не можу зайти. Оце такі діла були.
А не хоронили, бо не мали сил?
Нема, нема чим. Сама меншинька була, то померла, ця сестра старша взяла її на кладбище занесла. Там якась була яма викопана, то вона занесла, то там у рядні поклала її і всьо. Та прикопала сама. От такі були ше діла.
Вмирали, тай добре вмирали з голоду. Були не вмирали люди, вже багато було зажили, але що ж такий приказ був, що тих граб, тих заченяй, а тих забирай і всьо. Багато повесилали в нас, вони ж не поприходили. Багато їх побили там. А за що бити? За що їх бити було? Нізащо.
Як мій батько уже 10 год там на Сибірі був. Ну і ще він бідненький прийшов, і ще був, і тому виклипає косу, тому граблі зробить, і щось таке заробить і собі їсти. То зять убив його, прибив його, придушив. Чогось стали битись, то він його прибив. Оцеї самої баби Маньки чоловік. Таке. 10 год вбув і ше поклипали добре його.
А як його забирали Ви пам’ятаєте?
Кого?
Батька.
А я ж знаю, чого ж не знаю. Я ж кажу як. Прийшли, приїхали підводою 3 чи 4 чоловіка і собирайсь давай. Цей батько до когось пішов, і пішов. Ось тут, де церква. І тільки но видно, що забрали коні, забрали корову, забрали овечки. Це погнали попереду на колгосп. А батько ззаду пішов, а там вже його десь посадили та й отправили.
А Ви бігли за ним?
Боже мій, всі кричали та бігли діти. А що помогло? А матір параліч розбило через то. Послі мати думає, як я буду жити? Восьмеро дітей. Нема нікде, нічого все заграбали. Тай таке було горе.
А хто приходив за ним?
А 2 чи 3 чоловіки такі. Ходили такі, вибрали їх.
А як вони виглядали?
Хто?
Оці люди, хто приходив забирав?
Ну собираєшся і йди, і всьо.
Які вони були? В шо одягнені?
Ні в чому, вони в такому простому були убрані. Там один був такий повномочений, шо він підбирав їх, та й забрали, тай нема.
Ви їх боялися?
Ой боже, ми всі плакали. І що нам помогло? Нічого не поможе.
А не можна було втекти?
Куда? Ні, нікуди не підеш, ніде не втічеш.
А як на висилку брали. Прийшов до нас. В нас ше було качок багато. Ми нарізали цих качок, бо це вже на висилку виправляють нас. Вже 4 кидає вдома, а 4 виправляє на висилку. Напекли тих качок, всього напекли, бо це на виселку випроводять нас. Ой боже мій. Якщо ця тітка, вже моя, почала просить цього уповномоченого. А він ходить каже такий преказ, що треба вислати. Вони вже показують йому цю справку, що ось це ж так і так, що возили матір в Бердичів і дали цю справку, що ніяк не забирати дітей, бо так і так. Ну правда він увільнив. І ті качки ми йому отдали, і ті коржі оддали йому, де він їх подів не знаємо. Бо пекли це нас випровадити. Нас не випроводили, ми остались, то 4 осталося тут, а 4 вмерло. Такий був голод.
А до голоду добре жилось?
До голоду конечно жилося добре. Не всім добре жилось, бо ті жили, в цих нічого не було, то ці помагали. А хто лучше жив, то він жив, так як мій батько. Він робив, то він і жив. Так як тепер: робить, то їсть, а не будеш робити, то що будеш їсти? От так і це було. А батько старавсь, шоб все було і вбратись дітям, бо восьмеро дітей. Щоб було вдягнутись і взутись і бурочки, і все тре щоб було. То ми добре жили. То вони і з скрині вибрали де що не є, і матері було на смерть все на світі під головами, що мати лежала, то прийшли шей це витягнули. Витягнули такий вузол, там сорочки на смерть, хустки і все. Ходила така активістка. Це вона була тею, шо ходили брали. Витягнути з-під голови, забрали це все. Тай зосталась мати, то вже брали шукали по чужих людях цеї юбки. А зараз прийди, то в мене цих юбок є багато.
А Ви в школу ходили?
Я не ходила ту школу. Як я ходила в школу? 5 класів ходила я, 5 класів закончила. А ну, на роботу треба йти, зачим будеш сидіти. Я йду на роботу. Йду – займаю буряки. Я зайняла ці буряки, а він не хоче дати, брегадір, ці буряки. А старша сестра моя каже, щоб дав мені хоч пів норми аби заробила хоч хліба, якої муки чи шо. Сестра не має мені чого дати їсти. То він мені пів норми наділив, то я так коло неї притулилась, в школу вже не ходила та притулилась до неї. То її гектар помагала сапати і свою пів норму робила. Її гектар, а мені пів гектара дали. То це я так малою стала ходити на буряки, а потім вже скільки ходила. Я скрізь була. І на буряках, і скрізь мене носило. Буряків давали по п’ять чи по десять гектарів, то ми їх там довбали. А зараз ось довбе в спині, то я вже не можу ходити.
А свята були тоді?
Хто? Свята? Були, а як же ж. Але всі не давали бути. Вдома не дасть бути. Празник, чи шо – йди на роботу. Шей поперевертає горшки у печі бригадір, як не прийдеш на роботу. Взяв рогачі тай все поперевертає. Їж шо хоч, тай бери йди на роботу. Таке було.
І в неділю ходили?
Ходили. На Великдень ходили, в неділю ходили. І канавки копали, все лазили. Колись таке було добре, а зараз люди яке добро, щас на роботу не ходять – сидять.
А як же ж на Великдень? Вони всі ходили на роботу?
Та трохи позбраються в хаті, сидять на перший день, шо поховаються вже. Вже він не побачить. А одна гонить на роботу. Але всі ми ходили на цю роботу.
А збиралися пісні співали?
Ну, а як же. Хоть було горе, а співати – співали. Ходили збиралися і все. А січас і добре жити і не добре, сказати на правду. Молодьожі саме горе: де візьме гроші? В мене осьо є дві внучки вони роблять. Вони роблять десь там в хазяїв. І та робить, і та. А та тоже ше десь на роботі, вона не кончила роботи своєї. Оце такі діла в мене.
А розкажіть як ховали? У Вас же ж тут є кладовище, що досі люди ходять туди.
Ее, то зараз гарно ховають.
А тоді?
А тоді викопали яму та загорнули, то так виносили закидали в кагат. В кагат повиносили, то там лежат вони. Шо там хтось щось робить? Ше був Мітя, то він трохи закомандував, то чистоту понаводили, а зараз там знову таке. Ніхто не дивиться на це кладбіще. А зараз гарно прибирають на кладбищі і скрізь роблять роботу. А тоді нема.
А там, на тому кладбищі, ваші сестри лежать?
Ну та лежать. Хіба там тільки мої? Там багато в кагатах лежать. Моїх там три. А дядько там і тітка – така рідня. А тут багато моїх схованих. То я туди йду. Я цей год не ходила і вторік не ходила, а вторік Надя дочка ходила на кладбище.