- Дата запису: 11 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Вишняківка, Миргородського району, Полтавської області;
- Записувала: Кравчук Тетяна Володимирівна;
- Респондент: Гамаля Григорій Петрович, 5 лютого 1923 року, народився в селі Коноплянка, Великобагачанського району, Полтавської області.
- Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Михнівка, Решетилівського району, Полтавської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть як вас звати?
Григорій.
По батькові?
Петрович.
А прізвище?
Гамаля.
Коли ви народилися?
1923 рік.
А число, місяць?
Лютий, 5 лютого.
А де народилися?
Родився я в Коноплянці, це Білоцерківська сільська рада.
А в Голодомор де ви жили?
Я Голодомор отам в степу жив, моя мати розійшлася і забрала мене до дідуся у те, у Михиївка, у це село, що щас живемо, Чугуї було тоді звалось. А там моя мати по фамілії Срібна Ганна Іванівна, а той кущ де, там було 3 хаті, то 3 брати були, батьки матері, і вона ото, як розійшлася перейшла жити до батька у те і там ото і все і голод захватив. Голод то штучний був, страшне, він десь ото був так він приблизно з 31-го году він начався, началася колективізація і ото як заганяли у колгосп, заганяли і обкладали податками, страшно було. У нас була сім’я тоді дідусь, бабуся, і моя…той, брат моєї матері, то як началася колективізація, брат Срібниця Імель Іванович виїхав тоді на проїзводство у Дніпропетровськ.Там, він там перебував жить переводили, а ми тут були.
Тоді в основному, в основному пережили кого не ограбили ті, де взяли корови, то то ті легше пережили, а як начався цей голодовка то було по оцій вулиці ми жили тільки тут в степу там та с кілометрів три і по оцій вулиці оцю біду і голод по оцій вулиці вимерли сім’ями, перва була Тимофій вимерли осталася тільки дівчинка, її забрали у патронат у центр, друга хата була Гилинки там вимерли всі, там далі була Карповичі, тоже вся сім’я вимерла, а по другу сторону там окремі діти померли. В основному вимерли більше дітей, а то десь старих багато, ну як, та вобшем сім’ї не було такої сім’ї щоб не вмерло хто, були жертви, оце канєшно активісти були, ті грабили. Приходили, що те, як накладали ж податки, і то раньше це було канєшно добавочний виконати скільки наклали хліба треба було здать, а вага, добавочний і до добавочний, і добавочний забирали із карманів, якщо находили і виживали в основному за буряк, картопля, огірки були позасолювані діжками в нас сім’я велика да на неї оцей во там така діжка. Та…а таке бувало ходять, буксир був, така група, що вони зідрали, то де вони дівали, чи самі розроряжались, чи, та думали, забирали все до тла, а тоді, весною, як сівба начинається тей вони з колгоспу забирали все, тей тоді вертали на посіви. Це особено 32 і 33, з 32 на 33 оце найбільше це було. В нас було тоді в селі в раді був патронат для дітей, о туди остались які дітки, коли вигнали, як їх збирали туди там був дом, а там дітей 17 може 20, я не щитав і то годували із цього. А так, а люди так, що де їли, де шо знайшли. В нас дядько у Дніпропетровську був, то прислав посилку, ячменю там він десь купив, ну він вже в городі жив, у нього вже був пайок, вони тоже були на карточній системі. Мати на заробітках була раніше, заробила десь 10-ку золоту, то ту ж він забрав, я не знаю, шо вона там, скільки вона там взяла того хліба, та вобшє виживали страшне, а скільки було контрабандистів, вбивства. От там на Кучитах діда й бабу вбили ті грабіжники, шо вони там знайшли, одного чоловіка в Веснягах вбили у степу, так ну всьо я не можу, це так з балачок я все чув, а сам я не бачив. А шо їм ше та вобше.
А мати ваша в колгосп зразу пішла?
Було зразу загнали їх силой. Ото як начався оце колгосп то дядько плюнув на колгосп та виїхав у Дніпропетровськ. А дідусь, і бабуся, і мати виписалися з колгоспу та вони були годів з 2 може, земля в них єсть, то посіяли, прийшло время скосили, зібрали, машину молотарку прислали, змолотили і підводи оці, начальство підуть і на Сагайдай, на станції. Та всі, не можу я, багато дуже вимерли, сім’ями, а виживали ну хто, як чим, їли бур’яни і ну подорожник, а дальше, ну вобшем хто шо. А там така була трава часник такий якийсь, то його виривали, цвіт з липи. Вобшем не було, я всього його так і тепер вже і назвати було, гриби ішли, доходило до того було людоїдство, я не бачив, а знаю, що були, були такі случаї, жаби пішли, коти, собаки, та вобшем голодний , шо бачив тей їв, що ж іще.
А колоски ходили збирати?
Да, ходили колоски збирали і по плечі полягали, ганяли ж, колоски збираєм, а об’їзчик одбирає, збирали колоски.
А чим батьки вашої мами займалися до Голодомору? Було в них господарство?
Вони померли у 33 мабуть і дідусь і бабуся і осталися там удвох, а потом вже ото вже лєтіля пройшло та у приказ ліквідіровать оці хутори, ото там у нас було 3 хаті, там в другого 2 хаті, там 3, там 1, там ну вобшем хутори і ото тоже називали. Там ото прадід Михайло, у нього було 3 сини, дід Іван, мій, і сусідній другий це брат дідів Василь і Федір. Федір там жив по цій дорозі шо на Муштир, а Василь і Іван там оце жили називали Магли. А тоді яку ж воно у 30…не скажу точно в якому стали ці хутори ліквідіровать, як ліквідіровали колгоспи, то нашу з матір’ю хату ту вобшем розбили, ну вона, а я вже був, та я вже був 7, 8 класів кончив. І розбили, тей мене тоді дядько забрав у Дніпропетровськ у технікум, а мати перейшла до двоюрідного брата в сусіди, а хату розбили. Так тоді один прожила, це перед войною уже. А тоді в війну були вимерші хати, то вона от того брата двоюрідного перейшла у пустку. Ця пустка, з цієї пустки, дівчина була в патронаті у тому, у Бірках, а потом її забрали і вона у цій, ще вірніше у тій хаті жили раньше, Чугуї жили, а потім він перейшов у Карпова хата вимерла велика, так він перейшов у ту хату велику, а мати перейшла у хату цієї пустки, у цієї пустки. Тоді…як же, а потом вже война началась і начали з’їзджатися і вона жила у цій пустці. А та, шо з патроната була вернулася сюди, у свою хату, ну вони тоді оцю хату жили удвох, а я у Дніпропетровську був.
Тоді, як же її… її …під войну, її забрали у Германії, а мене…як же я…а, а я ж жив у Дніпропетровську був, дядько вмер, а вчиться ні за шо, я пішов робити на завод, а тоді із завода хотів, хотів поїхати у Нікопольський аероклуб. Ну поїхав, а там комісії нема. І стали, а стали вже ….стали робити на заводі…стали те…евакуїровать заводи, і я тоді з завода, а я був вже приписником і я після того поїхав, як не поступив туди, приїхав додому до матері, пішов взявся на учот і у те, у воєнкомат, ми там у багатці неділь, неділь 2 про те, прожили у тому, там було нас чоловік 100 нас, а то із Києва ше у другім там у тім селі. Тільки сьодні, то німці прийшли на гору до Красногорівки вони нас забрали і повезли на схід. Ну далеко не доїхали, я забув, як називалися ті села вже, там нас нагнали вони, а ми ті там розбіглися, німці далі пішли, а ми вернулися додому.
А скажіть, а як звали, фамілія була цих діда і баби, що померли в 33?
Дід – Срібний Іван Федорович, ні, Срібний Іван Михайллович, а баба, Срібна… не знаю її, не інтересувався. Бабуся була, у неї вже була, ше та дочка Марья, була вона у Радіоновці замужем. То вона там ото перед цим зимувала, а у 33 вже приїхала сюди, ну як я тепер забув уже, та як мабуть, мабуть вона уперід умерла, а потом дідусь. А цей другий дідусь, брат Василь того, у його був млин, вітряк, так його куркулили, і тоді як його, шо його на Боршкову там тюрма була, туди забрали, те вобшем, розкуркулили і відіслали, тоді такий порядок був. Там він був, як це я не знаю, шо йому там ногу відрізали, тоді він вернуся назад на дерев’янці ходив. У в його діти були Ганна, Марія. Марія якраз була замужем тут у Чугуях та зголоду вмерла. А Ганна ця жила, вийшла заміж, приймак був, та дуже, як ліквідірували ті хутори то і їх звідти вигнали. А тоді як поїхали у Росію, багато виїзджало, після того у Росію, ну й багато поверталися. А моя та тітка Марья, та виїхала на далекий схід і там вони і жили, вся сім’я, усі їхні діти, там вони жили харашо. А Яків цей Ганин чоловік, той вернуся, та багато вернулися із Росії, багато там, Дем’ян Маркович Срібний їздив.
Переселенці були в селі після голоду?
Були, ото ж після того голоду, оце у нас там ше не знаю скільки, а отут Шилівка рядом село Решетилівський район, тоді повністю заповнили і то … як був у технікумі у Дніпропетровську так зі мною був руський, руський, а балакає по-українському, з Росії переселений, багато, багато переселялися.
Цих людей, які померли від голоду, де їх ховали?
Де жили, у нас тоді кладовища не було общого. Ото там у нас на Михайлах, там було у діда Василя ото скільки там не було, всі вони там поховані, це було, вони ж не всі тут померли, хто осталися, то де, мій дядько в Дніпропетроську похований, а звідсіля ж він.