- Місце запису: село Гнідин Бориспільського району Київської області;
- Дата запису: 15.07.2020 року;
- Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна;
- Респондент: Галатенко Галина Андріївна, 21 січня 1925 р.н., народилася в селі Гнідин Бориспільського району Київської області;
- Розшифровка аудіозапису: Базько Софія;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Гнідин Бориспільського району Київської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка. Як Вас звати?
Галатенко Галина Андріївна.
Галино Андріївно, а коли Ви народилися?
1925 году.
А число, місяць?
21 січня.
А де Ви народилися?
Отуто, у Гнідині. Ну не в цій же хаті, а рядом оно.
А Ви тут жили протягом усього життя, нікуди не їздили?
Ні.
Галино Андріївно, а як Вашого батька звали?
Андрій.
А він у колгоспі працював?
Канєшно працював, а хто ж не працював у колгоспі?
А прізвище батька як?
Андрій.
Ні, а прізвище, фамілія?
Батькового батька?
Ні, батька фалімія, прізвище?
Попенко.
Попенко. А мама Ваша, як її звали?
Параска.
А вона у колгоспі працювала?
Да.
А були у Вас брати, сестри?
Брати, були два брати. Старший мене і менший.
Галино Андріївно, а Ви не пам’ятаєте, батьки добровільно пішли в колгосп працювати?
(сміється) Ну таке ви питаєте. Добровільно пішли в колгосп працювати. Як позабірали: і корови, і все, і добровільно? Ну правильно, вони кажуть добровільно, а що ж так, за добровільне.
То у Вас виходить позабирали все, і навіть корову?
Ну а як? І корову. То здохла там у колгоспі тому. Мама це ж розказувала. Я ж бо не знаю, я ж мала була.
А ще що мама розказувала про той час?
Ну розказувала, шо поки не Сталін, Лєнін ше там, то ще так було коє-как. Ну а тоді, як вже, як ото стало таки, то вже горе було та й годі, і голодовка ж.
Кажіть.
А голодовка, то померли ж. Голодовку я чуть-чуть знаю, що ходили ж люди такі товсті і падали, і чогось же лежали. Навєрно ж, вони мертві лежали. Отак. Я ж не знаю. Ну мертві, а чого б вони лежали такі о.
Галино Андріївно, а було у Вас тоді в селі розкуркулення? Куркулі були?
(сміється) Куркулі. Я ж куркулів і не знаю. Те, що мені мама розказувала, ви понімаєте. Я не…
А мама що Вам розповідала?
Мама розказувала, що ото зайдуть в хату, постріляють-постріляють круговом, шоб уже ж нігде не осталося їжі якої-нібуть. І дітей викидали, і куди їх забирали, то вони ж не знають куди. Десь на Соловки казали.
Це перед Голодомором, так?
Перед, ну перед голодовкою перед тою ж.
Галино Андріївно, а Ви не пам’ятаєте до вас додому хтось приходив, робили обшук?
Цього я не пам’ятаю.
А мама і батько вони працювали в колгоспі…
Працювали.
… їм щось платили за роботу?
(сміється) Ну кажуть же, шо нічо не платили, шо оставались вони должними туди у колгосп, переїли. А там же варили якісь галушки. Ну варили на обід чи якось же людям, то ото переїли за те. Так ото ж іще позабирали, забирали картошку і тоді все.
Картоплю забирали за рахунок того, що батьки багато там…?
Переїли, ага.
Галино Андріївно, а батьки з колгоспу щось додому приносили? Може там не гроші, а може щось їм давали для Вас?
Та нічого не давали. Мама казала, що нічого не давали і все. Переїв ото, то тобі плати.
А як Ви виживали? Як виживали в ті роки, коли не було…?
Ну як виживали. Була земля ж, були ж як і сійчас у нас же є земля, так і тоді ж була ж земля у людей потрошку. Всеї ж землі не забрали, а потрошку пооставляли, то отак же і виживали. А мама ж розказувала, що як прийшлося, приходиться по весні садить картошку. Так не садили, як сійчас картошкою садять, а оцим лушпинням. Там же поодходили ції, то лушпайками садили, шоб хоч як-нібудь посадить.
А мама як Вам розповідала, ховали взагалі якісь продукти харчування? Щось ховали, закопували кудись у себе, у дворі там?
Не знаю цього, чи закопували. Та врядлі закопували. Вони не були куркулі ж.
Галино Андріївно, а жорна у Вас були?
Оце шо..
Да.
Не було. У нас не було. Це вже після того так були у сусіда. Так там отож драли на жорна на тії ж жито якесь, кукурудзу. А тоді були.. (сміється) Це я вас лиш задержу, хлопці.
Все дуже цікаво, розказуйте.
А тоді були такі, називались вони ступи. Ото товчуть на такому тому. Ото, шоб ободрать що-небудь трохі там ото кукурудзу, пшеницю, гречку і ото ж тоді теє варили, а на жорна, жорна уже були пізніше. Це вже я знаю. Дак на їх же мололи муку всяку-таку, щоб хліб спекти.
То у Вас була ножна ступа така, да?
Була ступа. У кожного була ступа.
А Ви її ховали чи не ховали? Можна було нею вільно користуватися у Голодомор?
Ні, не забирали ступи. Ступи оставляли, оставалися.
А зараз вона збереглася у Вас?
Та ні, де вона там збереглася (сміється).
Галино Андріївно, а Ви пам’ятаєте, було таке, що люди в роки Голодомору свої дорогоцінні речі, сережки там, прикраси якісь носили і міняли на їжу?
Так моя мама усе ж поміняла. Все. І десь же там були золоті сережки і золоті ж кольца. Ну було золото. Ну ото поміняли, голод же. Так воно те золото нужне?
А Ви не пам’ятаєте, що мама принесла за те, що виміняла оце золото? Що приносила?
Не знаю, не знаю. Я знаю тільки, що ото їсти весь час хотілося, а мама ж щоб не померли так ото давала ж там скільки принадлежить отак, ото так і виживали. А брат у мене менший, 1931-го году родився. Ну ще такий маленький був, так ото коза була ж у нас. Ото коза іще спасла.
Корову забрали, а була коза.
Коза, ага. Кози появилися і якось вже коза була, тільки й спасла. Так отож у мене брат з 1931-го году. Так він іще був маленький, то було ж мама мама розказує. Я ж не… Так як подоїть мама козу і молока поналиває, щоб по чашечці випили. Так він отож доп’є з свого стаканчика і тоді в стакан гуде “ууу”, плаче, щоб ще дали, а вже ж ніхто не дасть йому.
А братик Ваш вижив після Голодомору?
Вижив, вижив, повиживали ж ми всі. Ну в нас був кінь, кобила і вона ото родила лошадку. Так отож зарізали те лоша.
А можна було?
Ну та можна було. Так можна було, як при німцях чи при кому там. Та при німцях, наверно ж, можна було знімати из свиней кожи. Ото свинячі кирзові чоботи, а там свиняче було. Десь у сінцях його обсмалився, аби шерсть облізла.
Тобто, ховалися, да?
Ховали, усе ховали. Та я, я ще… Коли та голодовка була, а воно ж, наверно, от дитини, воно ж ну якось же чувствує. Та воно ж тоді не таке, не жили в розкошах, а так — навздогін. Так і сухарі сушила ще після того, щоб хоч дітям уже, цім своїм дітям та внукам дать.. Думаю: “Не дай Бог, дак, щоб хоча б по кусочку хліба дати дитині”.
Тобто, після Голодомору Ви ще довго сухарі сушили?
Ну да, сухарі ше сушила довго.
Галина Андріївна, а мама вас колись брала у Київ, коли голод був і коли вона обінювала? Чи взагалі може кудись десь мама не брала?
Ні, не брала нікуди.
А Ви пам’ятаєте хтось із ваших сусідів чи рідних помер з голоду?
Ну що ж я могла пам’ятати. Я не знаю.
А такі історії мама не розповідала, що хтось на когось нападав або людоїдства, або що-небудь?
То ж цього… Може мама і знала та дитині розказувати…
А на полі колгоспному колоски можна було збирати?
Ну колоски це вже і я знаю, що не можна!
Ну тоді в Голодомор можна було збирати?
Це не знаю, а це я знаю, що не давали колосків собирать вже при советскій власті, то не давали. Кажуть: “Колоски збираєте, а топчите що там під низом є!”. Там може який клєвєр був або щось таке.
В Голодомор це вже була советская власть, уже була, то в Голодомор…
То Голодомор пройшов, а советская власть була…
Ну да, вона залишилась. Я маю на увазі, під час Голодомору не можна було так само…
Не знаю, не знаю.
Не знаєте, зрозуміло. Галина Андріївна, а може Вам мама розповідала так само от… Як на Вашу думку, природні були причини от Голодомору чи штучні?
Мама казала, що врожай був такий, як всегда гарний і ото таке.
Тобто, це штучний Голодомор?
Ну канєшно.
Так, а що сталося з врожаєм? Де він подівся? Чому так сталось, що люди голодували?
Забрали ж.
Забирали, да?
Забирала ж його врожай той.
А хто забирав?
Ну комсомольці якісь були, забирали. Ну, наверно ж, в Росію, кацапов тих кормит тих треба було ж.
Галино Андріївно, а Ви не чули такі розповіді, що, наприклад, зібрали зерно, а воно псується, пріє там або ну щось таке?
А чого воно должно псуваться, пріть зерно, якщо брали…
Не чули ви таке. А слово “червона мітла” чули таке щось?
Такого слова не чула.
Зрозуміла. Кажіть.
Отож воно “мітла” й була, що усе забірали: де яка картоплина, де шо. Мама казала, і малих дітей викидали, що у колисках були.
Коли шукали, обшуки оці робили?
Угу.
А от.. Кажіть-кажіть..
Це ж я не знаю. Це ж мама, що розказувала та я вам кажу. А так шо ж я, я мала була ж. Я знаю, що черв’яків їли. Шо де лазило — те й їли. То страшне люди добрі. Це ж так ото умерти. Ну шо, умерла людина. Це ж тільки подумайте. Це ж голод! Всю дорогу їсти хочеться, і хочеться, і хочеться.
А скажіть, будь ласка, тих комсомольців били, якщо їжу забирали?
Кого?
Хтось чинив опір проти тих людей, які от комсомольці, коли вони забирали?
Я не знаю і мама нічого не казала. Та хто там чинив той опір? Ой..
Ну голодних людей Ви бачили? Да, ходили по вулиці, да?
Я їх не знаю, які вони: голодні вони чи не голодні. Ну я знаю, що товсті ходили. Наверно ж, пухлі.
Ну Ви бачили, да?
Ну, наверно, бачила.
А от, щоб хтось так упав, помер, бачили на дорозі?
Ні.
Галино Андріївно, а у Вас не залишилось якихось старих фотографій?
Ні…
…проти комсомольців…
Повстання?
Не було?
Не казала мама за те повстання. Яке б воно те повстання було?
Зі зброєю ходили. Після розкуркулення люди боялися, да?
Ну навєрно ж.
Після того, як повисилали…
Висилали ж, казали тоді Соловки. А де ті Соловки я не…
Галино Андріївно, а взагалі можна було говорити про голод? Між собою люди про це говорили? Можна було про це обговорювати?
Коли?
От коли там же той Голодомор. Може після голодомору. Можна було про це вільно…?
Я не знаю.
А в школі ви про це не говорили з однокласниками?
Та ні, чом же ми в школі. В школі ми нічого ж такого. Нам же не казали. Ми ж хвалили совецьку власть.
Ага, а між собою, друзі, ви не обговорювали?
Ні-ні-ні, ніколи не… Даже й не вспоминали.
Щось може чули в той час, щоб дорослі між собою на цю тему? Що вони обговорювали?
Тоже я не чула.
Не знаєте. Ви не знаєте…?
І вчителі…
Не знаєте, як Ваші батьки, мама, де вони добували їжу? Де вони її брали? Як це робили?
Тоже ж не знаю, де вони її добували. Ну, навєрно ж, десь заховали та може осталося, невитрусили.
А Ви щось шукали маленкою десь-якусь зелень чи шось таке?
Та всякий бур’ян їли. Така лобода була. Січас вона така чорна, а тоді така салатова була, так ото знаю, що їли такий бур’ян.
Зрозуміла. Дякуємо Вам, Галино Андріївно. Дуже дякуємо!
Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб
Фотограф: Валентин Кузан