- Місце запису: м. Чигирин Черкаської обл.
- Дата запису: 08.2018 р.
- Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна, Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Фрельченко Ольга Федорівна, 23.05.1928 р.н.
народилася в с. Шабельники Чигиринського р-ну Черкаської обл. (сьогодні проживає в м. Чигирин);
- Розшифровка аудіозапису: Захарчук Анна Олексіївна.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Медведівка Чигиринського району Черкаської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Оповідач, представтеся, будь ласка. Як Вас звати?
Ольга Хведоровна .
А прізвище?
Фрельченко.
Коли народилися?
1928-го року.
А число, місяць?
23-го мая.
А де народилися?
В селі Шабельниках Чигиринського району.
А як звали Ваших батька, матір?
Батька мого звали Хведір, матір звали Марія.
А прізвище їх?
Батька – Жадан Хведір Петрович, а матір, а мати ж тоже Жадан Марія Михайловна.
А були у Вас брати, сестри?
Були брати. Брат один був – Василь Жадан, робить, робив фельдшером в селі Шабельниках
А батьки Ваші працювали в колгоспі?
Працювали увесь вік у колгоспі. Батько був плотником до самої смерті, плотником був. А мати робила у колгоспі.
А батько плотником у колгоспі, так?
Да, плотником же ж…
А коли вступали у колгосп вони добровільно йшли чи..?
Добровільно. Вони вступали у колгосп добровільно, їх не втягували.
А після того як вони вступили до колгоспу перед Голодомором, от, щось приходили до Вас, забирали?
Приходили, позабирали все, що було в нас. Тільки де там пшениця, де жито, де просо, де все зерно – все в них, хлєбне все забрали до крихти.
А речі якісь забирали? Може одяг?
Ні, речів ніяких не забирать, тільки те, шо їсти. Позабирали все.
А хто приходив, скільки приблизно чоловік?
А приходили… наші Шабельнички… Як же ж її фамілія? Забула. Мелашка, знаю, шо звать жінку, он, вона Шабельничка… І ше два мужики приходили. Тоже вже я, це воно давно забула, як їх звать. Два мужики ше приходили… Геть перерили все, а ми сиділи з братом на печі. Там така піч, запічурка, була і ми позаховувались туди. І там у нас стояло така мірочка була, да, і стояло жита трошки і ми затулили його і сиділи. Вона вилізла на піч і забрала і те од нас. Остались без нічого. А батько стояв коло печі, піч у нас у хаті була, коло печі стояв так як глина білий, нічого і слова нікому не казав.
Боявся щось казати?
Не знаю. І ше ж приходив батьків, мого батька рідного брат рідний, тоже оце розбирав нас.
Оббирав Вас.
Да…оце за отой день приходив і він. Прийшов, а батько ж мов дивиться на нього, мовчить, каже: «Забирайте де шо є, в мене нічого, – каже, – немає.» Позабирали геть усе, у них не осталось нічого і вони пішли.
А більше не приходив ніхто?
Більш не приходив ніхто…от, забрали усе.
І як же ж тоді виживали, щось батькам давали?
А як же, батько, не знаю, де ж він тей грошей брав, шо він купляв телята. Телятко купить маленьке, заріже. Ножки і голова – собі оставляє, а оте все м’ясце завезе десь і виміняє два відра муки за те телятко. О, а ми с матер’ю ходили, берестки так були посажені, рвали з берестків листя… І нарвем, було, листя, насушемо, а тоді з мукою перемішуємо, перетераєм з мукою. Перемішує мати і пече оладочки. А з ноги з тії вже, там і м’яса нема, ну, вже суп як, в обшем вода кипіла і тріска там кипіла. І то таке ми їли. І тих оладочок напечем, а там ше жінка коло нас була без ноги і в неї було семеро дітей. Тоже всі лежали покотом пухлі. Одна дитинка тільки маленька, півтора году було, сиділо й кричало: «Дай!». А мати оладочки напече і всім по оладочку понесе й тім, шо лежать долі на соломі, пухлі. Тим дасть по оладочку, і тому хлопчикові. А мати кричить: « Нашо ти даєш тому?.. Як його, забула, звуть цього хлопчика… Нашо ти даєш йому? Хай здихає! Однако він здохне.» І так він і вмер.
Умер, виходить, від голоду?
Од голоду, да. Здох од голоду.
А Ви прізвище не пам’ятаєте приблизно?
Чийо? Як його, як їх хфамилія?.. Я ж і пам’ятала, це ж вони й живуть у Шабельниках. Вони й зараз дві, по-моєму, ше дві дівчат таких годів трохи менших як я. То… той хлопчик Стьопа, я знаю його звуть, вмер. А її Мелашка було звуть. Оно забула хвамілію… Давно воно вже було… І ми ото ж носим з матер’ю кажен день по оладочку, шоб вони як-небудь держалися, от. А ми ото ж таке їли, таке: водичка з цим, кістка там і з цими кладочками, от. А це дивимося аж в вікно з матер’ю: аж іде чоловік. І ішов, ішов, і впав. Упав і лежить. Їде з.., це воно ше зіма ше була. Їде другий чоловік саночками, підбирає його, витяг на саночки і потяг до ями. А там була яма викопана, шоб скидать туди цих мертвих, бо не було кому закопувать. Всі ж люди ну не годились нікуди! Вони не могли викопать ями, шоб закопать свого хазяїна там, чи шо. Вони в яму в цю вкидали тих людей. І там вони в тій ямі всі були, всі, й мертві вже. Взяв на саночки й повіз. Йде впять другий , чоловік або жінка, впала. Тоже потягли туди. Бо як будуть же ж валяться по дорозі – вони ж позасміржуються, шо не можна буде ходить. Оце таке я бачила. То це, це ж це те, шо я оце знаю.
А Шабельники зараз же затоплено, так?
Затоплено, ми ж переселилися це ж у Чигирин.
Тобто там було місце масового поховання, але його затопили, виходить?
Та позатопляло все! Нема місця того. Оно десь була там позако… викопана та яма це. Всі люди погибли там. Всі погиблі у ямі були. Оце таке.
А може Ви пам’ятаєте, скільки приблизно людей, багато померло з Шабельників?
Ооойойой… Більша половина.
Більша половина села.
Більша половина села.
А може пам’ятаєте, хоч кілька прізвищ, сімей, можливо, хто помер від голоду тоді?
Ооой, я ж же ж не знаю. Як я ж мала була, то я ж не знаю їхніх хфамилій. Це ж коли воно було… І я ж… я ж це тіки шо бачила – то це я помню. А це шо я ж не хвамилії їх я ж не знала, бо я ше була ж, п’ять год було мені.
А з Ваших найближчих родичів ніхто не помер з голоду?
Ні, з наших ніхто не помер. Всі так і виживали потрошку. Якось розбивалися, шо доставали все потроху поки таки до весни. А тоді вже а то пішло і щавель там уже, шовковиці, шо вже ми почали жить. Оце таке було.
А батько ходив у Чигирин вимінювати чи в Черкаси?
Батько?
Так.
Шо?
Ну ви казали він десь, гроші в нього були там? І він ото купував десь.
Не знаю, де він, тей, оце за гроші не знаю, де він їх брав. Ну ходив десь купляв теля… по… те телятко.
Телят купляв теж не знаєте, де?
Тоже не знаю, де.
А, зрозуміло, зрозуміло.
Як не знаю, де він, бо це ж воно дитині на шо воно. О, не знаю.
Ну не було такого, не знаєте, що може він золоті якісь речі вимінював, хрестики всі позабирав?
Та не було в нас ні хрестики, ні золота, не було нічого, такого в нас не було.
І одяг не міняли, не виносили з хати?
Ні, ні, ні. І одяг, і одяг в нас тако шо на нас, то те й наше. Не було й одягу, не було.
А батьків в колгоспі годували в 32-33 роках?
Оце тоже, тоже ж не помню, як воно було.
А щось приносили тоді батьки, ну як, за трудодні, от, за роботу? Щось їм давали додому принести?
Нічого цього не помню. Не знаю, чи вони шо приносили. Знаю, шо, шо робив батько мій ото ж майстірував все й до смерті.
А чули, можливо, пам’ятаєте, може хтось розповідав випадки, що людей могли їсти, або нападали на людей?
Такого не знаю, за це не буду й казать, бо цього не знаю я. Ну мала була, шо ж воно, шо ж я дитина…
А якщо, там, помирали батьки, то були якісь яслі чи притулок дитячий – дітей сиріт, не знаєте?
Цього тоже не знаю, не знаю. Та де там той притулок тоді був! Не було ніякого притулка, не могло ні, ні дєтясел. Так ото умирали, лежали пухлі і так воно і проходило, поки аж почала весна. Та почали вже тоді зелень всяку їсти.
А голова колгоспу хто був, не знаєте, в той час?
А головою колгоспу тоже ж не знаю, хто воно тоді був.
Це була хороша людина, чи місцева, чи це хтось був чужий?
Ну шабельничцький він був голова колгоспу. А хто він вже був, то це вже… ну… хіба ж воно мені тоді в голову таке було.
А щось чули про закон про 5 колосків взагалі?
Ні, цього не чула.
А от що колгоспи на «чорну дошку» там заносились, або в «чорні списки» такі, не чули такого?
Цього не знаю. Мала була ше. Це – шо я бачила, помню. А шо не помню – то не знаю.
А батьки Вам нічого не розповідали пізніше?
Нічого. Нічого не розповідали. Це – шо я бачила, знаю, ото. А шо вони будуть розповідать?… Вже як почали, вже все почало рости – почали вже ми жить. То вже після того голодовки в нас не було. Оце ж казали, і в двадцять сьомім була.
В 21-му, до того, наче…
То не було в нас цього. Вже в нас була і корова, і порося різали.
А після війни відчувався голод 46-й – 47-й роки?
Ні, в нас не було. В нас у дворі не було голоду. Я ж кажу, було в нас усе: і корова, і порося різали. Й батько робив, мати тоже в колгоспі робила.
А податки були, там, на фруктове дерево, там?
Ооо, податки такі були, шо хай Господь він! І на крашанки, ну, шо, в кого було: і молоко, і крашанки, усе, все давай! І гроші давали і ше й ті й, і попіл даже забирали на той, на городи, у колгосп. І ше заказували попіл, шоб зберігали. Були податки великі.
Ну ви, виходить, ваша сім’я здавала, але все одно не відчували такого сильного голоду?
Ні, ні, ні. Ми, ми голоду не відчували вже більш. Ото одна у нас голодовка була. Після того вже ми голоду не відчували, голодовки. То таке…
А може пам’ятаєте, от, під час, перед Голодомором, під час Голодомору про куркулів, от? То як їхня доля складалась? Куркульські сім’ї, розкуркулення… Як, от?
Куркулі… Це ж Жадан цей, батьків брат рідний, це ж він був, служив у тих, як воно називається… шо…в начальстві в якомусь… шо, він, бач, протів ішов.
Проти радянської влади?
Да. То, як німці прийшли, то він же ж, страшне! Тікав, шоб, но, німці його не вбили, прибігав до нас. Батько каже:
- А чо ти прийшов?
- Заховай мене від німців, бо мене німці, – каже, – вб’ють.
- А ти, – каже, – знаєш , як уце, як це послєднє, послідню мірочку жита витяг із-під дітей і забрав у мене, шо у мене не осталось нічого. Ти це помниш? Ти – рідний брат. Іди, – каже, – з двору, шоб я тебе не бачив.
То він був активістом, да?
Актівістом був.
Ага, і він під час Голодомору, як його сім’я, не голодувала?
Він?
Да.
Так хто ж там, чо б же він голодував!
Якшо він забирав, да?
Як він забирав усе на світі.
Він собі лишав?
Він не голодував.
А от були такі випадки, що людей заможних виселяли з хат, виганяли?
Було, були, були. Були такі випадки, шо виселяли людей, хтозна куди. О, і батька на, цього мого свекра. Це вже він мені, вже як заміж взялися, то, то вже вислали хтозна куди. Шо він, ми не знали й ніхто не знав, де й він. Ну а тоді , як уже воно це все покончалося, то тоді і вернувся додому, а то тоже десь вислали були.
А було таке, що забирали, коли продукти харчування, може, у сусідів, а вони опиралися, там, чи не віддавали?
Нєє, такого не було! Ніхто. Мовчали всі, забирали до грама все, но всі мовчали. Боялися, шоб ше й не повбивали.
А зброю мали ті, хто приходили до Вас, оті активісти?
Нііі, зброї не бачила я ні в кого. Без зброї. Зброї не було. У нас її не було.
А церква була в Шабельниках?
Церква була. Ну, одного ж послали… Актівіст. Та, та він… хрест був же на церкві аж зверху. Він узяв, поліз, витяг і кинув додолу, і розбив, от. То церкву закрили. Церкви вже не було в нас, запретили. І ж геть усім, шоб… І в школу як ходили ми, то запретили ж , шоб не, в церкву шоб не ходили, не молилися, бо то все – брехня.
А паски не пекли на Великдень?
Паски ми пекли, тіки ж не, не святили їх, бо не було ж…
А під час Голодомору Ви теж старались шось краще на свято?
Пекли паски після Голодомору вже ж, як уже в нас і хліб був, вже вродив то ж. А тіки ж воно церкви не було… А церкву закрили.
Ну, а під час Голодомору то, мабуть, же не пекли, не було з чого?
Та під час Голодомору з чого вже ми її пекли? Як ми з листя їли оладки.
А інша люди шо ще їли? От, це, ви кажете, листя збирали. Може якихось тварин ловили, чи?..
Листя ж оце ж, із того, з берестків сухого натрем, з мукою перемішаєм і напечем оладків з мукою. І це ж таке їли.
А, отам, ховрахів чи може собак, люди не їли?
Та нє…
Не їли, нє?
Такого ми не їли.
А жорна у Вас були?
Були. Оце ж ми до цієї жінки ходили на жорна молоть, шо це семеро дітей і було, шо пухлі всі були. Потом носили їм і оладочки. О, і всі вони вижили.
Крім хлопчика того?
Крім хлопчика того, Стьопи, ка, шо він маленький, його, він пропав з голоду. А ті всі вижили. І один такий за мене старший на два годи, а один на сім год старший хлопець. То їх, як война була, їх забрали на войну й повбивали. Вони не вернулися. А дівчата, то одна тіки вмерла на год за, на два годи за мене старша. То, вона вже вмерла, а ті ше дві дівчат живі в Шабельниках, шо менші за мене, о. Ну не знаю, на скіки вони менші. Одна, по-моєму, з тридцять первого, то та мать нічого не помнить, бо шо ж вона помнить! Як мені п’ять год було, то це вже. А якшо два, три годи, то… шо вона…
А, от, Ви кажете, жорна були. А, всі знали, що там в них жорна є, чи може вони якось приховували ці жорна?
Нєє. Жорна були, нічого не запрєщали, не забирали.
Не забирали? Не розбивали?
Не забирали. Ми це до жінки, до ціїї ходили молоть, ото, де батько розжилися шось, та підем змелим і їй трошки оставимо з пригоршків муки тії, то, не, нечого не робили.
А в місті, Ви не знаєте, був голод? Як Вам потім розказували?
Хто?
У місті, в Чигирині, наприклад, був голод?
Оце вже я й не знаю. Не буду й брехать, бо не знаю. По-моєму, був і в Чигирині він той голод. Хіба це тільки в Шабельниках він був? Тоді люди голодували – багато людей вимерло, більша половина видохли з голоду.
А в школу коли Ви пішли?
А в школу я пішла як мені було девять років.
А чо так пізно?
Я не знаю, тоді в девять років приймали тікі в школу. Не в сім, не в вісім, а в дев’ять. Я до войни кончила чотири класи, або п’ять. Ну п’ятий не кончила – война началася. А тоді, після войни, я пішла у п’ять, у п’ят, у п’ятий клас і ходила до сімі, поки сім кончила. А тоді ходила у восьмий, ну воно далеко було ходить, у Боровицю – сім кілометрів, то я покинула. Так і осталась. Думала поступать учиться, а воно не получилося у нас, та так і осталася з сіми класами.
А Ви кажете, коли був новий врожай, то вже почали шось збирать, вже голод припинився, да? Це в 33-му вже оце, на кінець літа десь, да?
Да, да, да, да, да.
Так, а шо Ви сіяли? От весною треба було шось посіять, шоб був врожай.
Оце батько десь доставав. Доставав трошки пшениці, трошки жита, трошки проса. А де він вже доставав, я не знаю. Це хіба я його питала? Не знаю. Ну потрошку сіяли всього: і картопелька де дрібнесенька була у кого такісінька, то тож сажали ту картопельку, о, у кого лушпиннячко де пооставалося і лушпиння сажали.
А в колгоспі багато було засіяно в 33-му?
А в колгоспі, кпі, були сіяли, бо вирощ, ж вони позабирали, то в них же було що сіять. В колгоспі сіяли.
А з колгоспу врожай вивозився?
Аякж, вивозили.
А комори були у Вас в селі?
Хто?
Комори, комори!
Комори! Та де вони ті комори? Не було!
Зразу вивозили все?
Да, вивозили.
А з інших сіл до Вас приходили голодуючі, такі самі селяни? От, Ви бачили, шо по вулицях чужі ходили?
Нє, такого не бачила.
Ну попід вікнами, Ви казали, що йшов, там, чоловік якийсь, упав.
Ааа! Не попід вікнами, вони дорогою йшли.
Дорогою ходили?
Ходили: дорогою йде – упав і вмер, і готовий. А другий підходить та витяг на санки і повіз у яму.
А от в 32-му, не пам’ятаєте, урожай був хороший?
Не пам’ятаю цього, бо я ж мала була. Но знаю, шо вже їсти було в нас у 32-му.
Нє, в 33-му. В 32-му- 33-му урожай?
В 33-ім, да. То вже ми тоді трохи охмолостались, вже було шо їсти. І вже більш ми голодовки не бачили. Люди ше і в сорок сьомім, казали, голодували,ну ми не голодували.
А до Вас не приходили з інших сіл, не просили їсти?
Нє, ніхто. Ніхто не приходив. Мати в мене така була, шо вона роздавала. І пиріжків напече, було, хто там, іде вона, дасть по пиріжку. І в нас жорно було вже. І приходили до нас молоть, всім по пиріжечку, було, виносить. Ма, думала, шо зарані умре. Вона в піісят років вмерла.
А біля Вас річка була, біля села, чи нє?
Біля нас річка була, да.
А під час Голодомору не ходили якусь рибу ловить чи шось таке?
Нє!
Нє?
Та хто там тоді ходив, та й вже воно люди лежали всі! Більшість лежала, то єлі-єлі ходили та й…