1. Місце запису: село Жовте Софіївський район Дніпропетровська область;
  2. Дата запису: невідомо;
  3. Ким записано: Забігайло Дар’я , Ілюшик Тетяна-учениці, Поденежна Любов Юріївна;
  4. Респондент: Філіп’єва Катерина Мефодіївна, 7 червня 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років респлндент проживала в селі Василівка Софіївський (нині Солонянський) район Дніпропетровської області.

Я, Філіп’єва Катерина Мефодіївна, народилася 7 червня 1925 року в селі Василівка Софіївського району Дніпропетровської області. Голодомор 1932-33 років я пам’ятаю добре. Причиною цього Голодомору був неврожай, та й те, що вродило забирала влада. Їздили активісти на бричках, без документів із піками і шукали скрізь: в соломі, в сіні, в стріхах, в землі. Люди не хотіли віддавати останні продукти кричали, плакали, але на це ніхто не зважав. Небагатьом вдавалося приховати зерна трішки чи якихось продуктів. Були випадки, що доносили один на одного. В колгоспі давали раз в день галушки по мисочці.

В нашому селі був дуже хороший голова колгоспу Прокіп Минка. Це був красивий чоловік, чорнявий, невеликого зросту, худощавий. Прокіп був чутливою, доброю людиною, допомагав людям виживати. Сім’я голови складалась з шести чоловік: жінка Мархва, читирі дочки – Мархва, Устя, Уляна, Мелашка, також у нього був син Василь. Голова як міг допомагав людям, він нікому нічого не давав по блату, всі були рівні між собою. Яке було зерно варили з нього баланду у виликому казані на все село. Брали цю їжу два рази в день, можна було взять собі додому в казанок. Восени 1933 року, коли зібрали перший хоч якийсь урожай, він , без дозволу зверху, вночі змолов трохи зерна, спекли хліба і роздавали людям, за це його чуть не посадили, бо на нього хтось доніс в район. Взагалі, голодували всі однаково, навіть голова колгоспу їв те саме, що їли інші, бо я дружила з його дочкою і бачила, що вони їдять, коли приходила до неї в гості. Люди старалися допомагати один одному в цьому страшному лиху.

Мій батько взяв до себе племінників померлих родичів. Щоб вижити їли все; ховрахів, горобців, ловили в ставку ракушки і їли з них серединку. Мої брати кожен день приносили додому по 36 ховрашків, кожному по 4 ховрашки, сім’я складалась з 9 чоловік і завдяки цим ховрашкам ми і вижили. Я, спочатку, не хотіла їх їсти, але потім настільки ослабла, що прийшлось їсти і вони мені сподобались – це був делікатес. Масового помирання від голоду у нас в селі не було.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду