- Місце запису: село Устинівка, Малинський район, Житомирської області;
- Дата запису: 26 липня 2003 року;
- Хто записав: Павленко Ярослава Ігорівна, 3-й курс;
- Респондент: Фещенко Євдокія Панасівна , 1923 року народження. народилася в селі Устинівка, Малинського району, Житомирської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в село Устинівка, Малинського району, Житомирської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
Так, звісно пам’ятаю 1932-33рр. У 1946-47рр. я була в Києві вже.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?
Це нова власть таке добро нам зробила. Голод, щоб люди видохли, як криси в хліві від труйки (засіб проти крис).
Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Це продрозверстка, сталінські підлизні (блазні) забирали в сиріт послідню свиту.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?
Були, але небагато. Всіх, хто доносив чи не доносив, косили під одну мірку. Винагороди були їм, бо доносили просто так… мало б хто хотів. Були в селі в нас такі, кому ніхто нічого не розказував. З них деякі спеціально приходили до когось в хату і просили попоїсти, щоб глянути, що в хазяїв є вдома.
Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?
Мали документи, якісь листи. Приходило до хати коло десятьох. Один заходив в хату: бєла дубльонка, пояс, кубанця, галоши. Раз зайшов, а мати пекли коржи з жолудневої муки, а він викинув їх аж у двір на землю. Інші почали свіятись. Казали, що порубають всіх аж поки ми не віддамо, що маємо.
Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?
Били, вбивали, арештовували. Висилали в Сибір.
Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?
Мали зброю всі, хто приходив. Мали коней з возами.
Як люди боронились?
Ховали все, або зовсім втікали з села з хлібом. Не могли далеко втікти, вєздє знаходили.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Да ховали, хто хотів вижити, а не здохнуть, як собака в їхніх колгоспах, то ховали. Але вміло, бо якщо сховане знаходилось, то вже смерть на місці або в Сибіру.
Хто і як шукав заховані харчі?
Землю пороли дротами із заліза. Заглядали в погреби, обколювали дротами городину. Садок обривали повністю. Сховати в дворі було важко дуже. Люди в ліса, болота вивозили. Ховали в річці навіть.
Скільки їх приходило до хати?
По-різному. Не менше п’ятьох. Це сталінські собаки.
Де можна було заховати продукти харчування?
Де виходило, але марно. Батько виносив вночі буряки, зерно кукурудзу до кладовища і там закопував. Вночі ходили на те місце і потроху брали свідти. Варили і їли, щоб ніхто не бачив в темноті, нишком.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Давали. В нас давали. Батько ходив з братом до колгоспу, їм давали юшку з якоїсь крупи, то чи гречану чи горохову. Батько не їв, вічно нам приносили.
Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?
Забирали все. Коли приходили до нас, заставляли скидати з себе одежу, забирали вишивку (мати гарно вишивали), рушники, полотно на сорочки, ?, глечики, і ті забирали. Багато посуду не нужного їм били. Прямо на плоті висів посуд, а один рушницею взяв і потрощив. Худобу забирали всю.
Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Так, чули. Хто ж не чув про закон «п’ять колосків». Колгоспне поле гарно охоронялось, вдень і вночі, охороняли. Коли сніг розтанув, мерзлу картоплю люди забирали нишком. А поля з викошеними колосками охоронялись, дай Боже. Дітей ніколи не посилали красти колосся. Ходили дорослі. Була тітка Марина – вдова, дітей не було, то її вбили на толі за те, що вона взяла колоски у мертвого, який видно збирав колоски, та й вмер з голоду і лежав біля поля. А вона підняла ці колоски, а солдат і застрелив її.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Колоски, Боже упаси,збирати. Це коштує життя. Городину теж забороняли і охороняли, але слабше.
Хто охороняв поля і комори?
Називали їх ланковими, хто охороняв поля. Комори від нашої хати були десь за 3-4 км, то я і не знаю, мати не дозволяли далеко від хатини відходити.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Йшли примусово ті, хто мав за що жити. А бідняки, хто пух з голоду, то йшли в колгоспи за юшку з смердячим горохом.
Чи змушували йти людей в колгосп?
Середняків змушували, бідні самі йшли. Погрожували висилати, забирали хату, майно. Навіть відбирали дітей. Так гнали матір і батька в колгосп, а нас, малих, казали, що заберуть до садку дитей, якщо мати не підуть в добровільно, то їх самих вишлють. Висилки всі боялись, як пекла.
Де переховували худобу?
Вбивали, а м’ясо закопували. У нас були вівці, багато, ми гарно жили, небагато, але їсти було що. То в нас їх всіх забрали. Наша бабця жила на окринах села (край села), а в неї була коза, батько зарізали її, а м’ясо затопили в колодязі у відрі і його не знайшли.
В який час ходили забирати у людей зерно?
Вдень і вночі. До нас до хати приходили десь 3-4 раза. У нас рідня з міста присилала посилки, а хтось наклепував на нас і «злодюги радянськи» навідувались до нас.
Скільки разів приходили до хати?
Скільки хотіли, по наклепу теж приходили.
Коли почали люди помирати від голоду?
А скільки треба було? Хіба багато. Десь через місяць у сусідів померло п’ятеро дітей, всі малі. Слава Богу Всевишньому, що мати, батько і ми залишились живі. Баба наша померла теж через місяців зо два. Мерли люди, лежало біля мосту біля с.Чопович устеляно, як костриця (яглиця з сосен) в лісі.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
Сироти помирали. Деякі брали чужих дітей до себе, хто міг, та й у чужих не виживали. Вдови брали до себе чуженьких діточок. А державі було начхати на сиріт, як і на всіх нас вмєстє взятих.
Хто не голодував в селі і чому?
Всі голодували. Даже голова колгоспу і в того діти померли: одне від хвороби, а інше – від голоду.
Хто зумів вижити?
Хто крав в людей останнє. Було багато банд, оті і вижили. Виживали ті, кому допомагали з рідні хто.
Чи допомагали люди одне одному виживати?
Да, помагали одне одному. Нам помагала баба, поки не вмерла. Сусіди помагали. Помагали сусіди красти колгоспну гречку, а потім варили і разом їли в їх хаті.
Які засоби вживали до виживання?
Їли все, що могли. Страшно. Їли даже мертвих тварин.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
З родні ми мали лише бабу, сестри померли материні малі. Баба лиш давала муку кукурудзяну, потім далі і жолудяну. Пекла з неї лєпьошки і ми раді були, коли ати посилають нас до бабці.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Багато їли ягід. Малину, смородину, чорні ягоди, всі ягоди їли, але недовго. Нас багато людей в селі було, а ще й чужі. Хто перший «в ліс», так це звалось. Коріння не їли. Рослини їли всілякі, перша їжа – лобода, особливо калачики (рослина), шипшину, глод.
З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?
Кору не вживали, листя теж не їли.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Заборонялось полювати на диких звірів. Їли миші польові. Брат ходив на рибу, ловив зайці. Якось пішли в ліс і знайшли схованки з м’ясом, а біля неї чоловік лежить мертвий. То брат тоді вперше побачив пухлого від голоду чоловіка. Більше в ліс не ходив, так перелякався. А далі мертві, спухлі від голоду, з болячками люди, які валялись прямо по селі не були несподіваними. Всі даже і уваги не звертали на них. Лежить мертвяк ну і що, хай Бог душу його прийме.
Чи можна було купити чи виміняти в місті?
Не знаю. Ми не їздили. Як забрали коня і воза, не було чим.
Чи був голод в місті?
Був голод, страшніший, ніж в селі. Бачили багатьох з міста в селі. Казали нам, що прийшли до села, щоб не вмерти з голоду. Дай і повмирали тут, а кого забрала міліція.
Скільки людей померло в селі?Чи є такі відомості?
Всі померли, після голоду десь вже, мабуть, аж в 1934-1935рр. село наше стало поповнюватись. А тоді пусто було, мертво, нікого і нічого: не людей, не собак, не тварин. Як у могилі.
Чи відомі випадки людоїдства?
Багато їли людей. Матері своїх дітей. Страшно і важко споминать, коли моєї сусідки дочку знайшли без рук, ніг і голови. Боже, невже могло бути таке. Сказали, що це її мати зробила таке з власною дочкою. Забрала міліція, її вели по селу в в’язану в верьовку, а люди плювали на неї, деякі ввибігали до неї, щоб розідрати, але охорона казала, що хто наблизиться до неї, то буде застрелений.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Хто їх хоронив… люди єлє ходили,сили не було з колгоспа прийти додому. Отак гнили і згнивали.
Чи платили тим, хто займався поховання померлих?
Не знаю.
Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?
Знаю, що в інших селах, то були. Свою бабу ми похоронили в дворі, бо до кладовища батько не зміг її дотягти.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Я поминаю і бабу свою, і матір, батька. Так і інші своїх родичів. Батьки батьків, діти батьків, бабів, дідів.
Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?
Так само як і в інших селах в церкві поминають. Радянська влада лише «хоронила», а не поминала. Піти в церкву тоді означало «зрадити родіну».
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Немає, їздио до с. Чопович.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Немає таких вже давно.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?
Я розповідала і своїм дітям, і онукам. Це було життя наше, хай знають, яку владу обирають і як можна жити, їсти власних дітей, дохлу худобу. Все було, а не вигадано.
Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
Винні вони всі, ті, хто сидів в розкоші і сміявся над нами. Влада скинула панів і нам життя – за яке ми поплатились власними батьками, дідами. Інколи вночі присниться мені, що я їм коняче м’ясо, з мертвої кобилиці. Або згадаю, як ми ховалися, крадучі горох в колгоспі, то аж сльози на очах. А зараз ми б могли жити добре, казалось вже страшне пережили, так ось знову наступає те ж саме в селах.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).