- Місце запису: с. Покровське (до 1936 р. – с. Баба, в 1936-2016 рр. – с. Жовтневе), Менський район, Чернігівська область;
- Дата запису: 2 вересня 2009 р.;
- Хто записав: Люткевич Світлана Іванівна;
- Респондент: Довженко Ганна Денисівна, 1927 р.н., народилася в селі Баба Менський район Чернігівська область;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Баба Менський район Чернігівська область.
Мені було тоді всього п’ять рочків. Добре пам’ятаю, як люди, багато голодних, заходили до двору: «Подайте, бо помираю з голоду…» Але що ми могли дати, коли самі були голодні?.. Пізніше очевидці розказували, що не від недороду був страшенний голод — просто в селян у ті роки викачали весь хліб. Доходило до того, що збирали не тільки зерно, а й останній вузлик квасолі, заготовлені на зиму овочі та фрукти, квашені в діжках капусту, яблука, навіть замішане тісто. Зголоднілі люди йшли на все, щоб угамувати голод. Аби хоч якось протриматись, а головне — вижити, їли, що тільки можливо: мишей, пацюків, горобців, кору дерев. І все одно пухли з голоду, помирали десятками. Але наша родина пережила ті страшні часи майже без втрат. У матері була одна сестра, її сім’я теж вижила. З батькового боку, а їх було аж одинадцятеро в сім’ї, помер брат. Рятувала, пам’ятається, затірка з муки або висівок, виміняних на якісь речі. Бобівник або квасолянка були мало не святом, макуха — найкращими ласощами. Варили і їли мерзлу картоплю, буряки, а не було цього — то й лободу. Навесні діти збирали медунки, первоцвіт, щавель, ласували цвітом акації, влітку накидались на ягоди та фрукти, трубили все зелене, аж до маківок водяних лілій, серцевини лепехи.