1. Місце запису: Умань;
  2. Дата запису: 2008 рік;
  3. Хто передав: Сергій Буковський, режисер;
  4. Респондент: Денисюк Петро Захарович, 5 травня 1923 р.н., народився в селі Соболівка Теплицький район Вінницька область;
  5. Розшифровка аудіозапису: Паращєнко Тетяна Сергіївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Соболівка Теплицький район Вінницька область.

А число, коли Ви народились, якій місяць?

П’ятого мая.

П’ятого мая?

Да.

П’ятого мая двадцять третього року. А назвіть своє повне ім’я і прізвище? Повністю: ім’я, по-батькові, прізвище.

Денисюк Петро Захарович.

А в якому селі? Де Ви народилися?

Село Соболівка. Тут, тут де й є.

А як звали Вашого тата і маму?

Денисюк Захарко Васильович, Денисюк Фросина Карповна.

У Вас були брати я знаю, так?

Брати …єдин я ще в живий, а ті вже померли – два старших і менші померли.

А чим батьки займалися?

Плотніком робив на заводі батько.

Це до колективізації?

До колективізації.

А мати?

А мати домохазяйка, вона мала дітей багато – шестеро чи семеро.

А з якого року Ви жили в тій Вашій старій хаті? Вже в якому році Ви переселилися? І там у Вас був город біля хати, Ви пам’ятаєте?

Як я сюди переселився?

В тій хаті шо Ви зараз живете, з якого року?

Треба припоминати ше. Я не був тут. Я всьо врємя евакуіровався звідси, а потім у сорок втором году я був призваний в армію, ше город, як він Пенза, туди під Москвою аж, а сорок второго в сорок втором году я вже був призваний в армію, то я тут мало змало помню так шоб шось.

Петро Захарович, велике господарство було у Вас? Багаті були батьки чи бідні?

Нє, нє – бідні.

Бідні були? А шо Ви мали? Муку? Шо Ви мали біля хати?

Тільки кури. Нє, раньше була і коровка, ну і як його якби я знав шо брехати ж я не буду, а так не пам’ятаю нічого.

А шо Ви пам’ятаєте таке коли Ви були малі? Шо Ви перше пам’ятаєте?

Перше? Оце голодовка дуже мені запам’яталася.

А що саме запам’яталося?

Шо саме? Шо я збирав, збирав ше малим… мені десять років було, як була голодовка – збирав жолуді, барбулі по полях, весною особено, тіго прошлогодні барбулі – перемерзші. Сам собі млинці пік, в обід ходив за жолудьом.

А шо у Вас забрали всю їду? Як то було? Хто-то забирав?

В нас лічно не забирали, але вибрали всьо кругом – куркулями поробили всіх, і зробили куркулі всі, а ми робочі щитались тай батько робив на заводі робочим.

А шо нєльзя було в магазині нічого купить?

А за шо? Не було за шо.

А можна було кудись поїхати з села, десь в місто? Їздили люди?

Да, я сам їздив. Тільки так – я жуліком, жуліком їздив на Донбас уже після голодовки – шукав собі кусок хліба, їздив на це Донєцк.

А чому жуліком?

Чому? Бо не було за шо тай как

Зайцем?

Зайцем. Жуліком, зайцем.

А паспорти були у Вас?

Тоді ше не було.

Не було?

Нє.

А хто розкуркулював? Хто саме, шо це за люди були?

Такі ж наші – сельські. Помню таку фамілію Куртюг Степан – був такий, шо він заливав вогонь, шоб не палили і шоб ішли, ідеш в колгосп значить ти спасьоний, не ідеш в колгосп – значить тебе считають куркульом. А потім хочеш їсти – пішов в колгосп “Дайте їсти шо-небудь”, “Напиши заявлєніє шо ти член колгоспу – та тоді дамо” тай всьо.

І шо, всі ті шо були в колгоспі то вони вижили в голодовку?

Всі ті шо пішли в колгосп – таки вже вижили. Поки не було колгоспів, то ті всі почті як, не всі почті, а дуже багато було таких пухших. На дорогах валяються люди, прям опухло всеньке, шо воно не може дальше вже бігати, тай воно. А ми пацани поінтєрєсувались в чим діло

От Ви кажете шо Вам було трохи легше, Ви може комусь помагали                  може – ті шо були з колгоспу? Ви комусь помагали?

Нє. Я лічно нічого не помагав. Почєму? Я ж тоді десять років, шо ж я тоді міг зробити, я сам заглядав шоб десь шось мені хто шось.

А церква була в селі?

Була.

І як люди ходили в церкву тоді вже так от, як колективізація?

Як колективізація то ше ходили, але деякі, а то большінство протів церкви пішли, то це що я знаю.

І шо дітей не хрестили?

Просто не скажу. Я не можу сказати. Знаю шо і дітей не хрестили, тільки за всіх я ж не можу сказати.

А казали шо у людей забирали там, і зерно, і худобу.

Забирали.

І Ви бачили це?

Бачив. Тільки шо, я хлопчик такий, заглядаю за всім шоб десь шось – то бачив, як розкуркулювали.

А шо це таке розкуркулювали? Як це відбувалося?

Ну отак, шо в колгосп не йде бо він куркуль, а куркулями називали, тих которих багаті були – мали коровку там,шось таке їх тоді розкуркулювали шоб заставити в колгосп іти о, то всіх багатшіх розкуркулювали, считалося шо куркулі – значить їх розкуркулити треба, шоб вони були такі як люди.

Ну як це? Це ж Ваше власне – як це можна зробити? Я прихожу до хати. От сьогодні піду в хату, дивлюсь, хата непогана – забираю корову, “Жигулі”, чи якусь там машину, курей – це все на побєду комунізму, да? Ну як це можна зробити? Це ж люди. Як це ж можна прийти? І віддавали і просто віддавали?Беріть, нате – отак просто?

Попробуй не віддай.

Ну як це можна забрати у людини, об’ясніть?

Ну отак.

Ну так в тру чіпляються якшо ше й хазяїн, чіпляються там за коровкою, большинство баби плакали – плачуть, кричать, а вони шо відтрутив, єден відтрутив, а другий прийшов поправив ногою, та й та й так робили.

А могли пристрелити, чи в тюрму забрати? Чи в Сибір?

Хто?

Ну міліція?

Це не міліція робила.

А хто?

Ці, хто, котрих, як їх називали – комуністи, ну, шо він вступив в колгосп, чи не в колгосп, а він комуніст прийшов, заставляє все робити – значить мусиш робити. А міліція? Я їх мало помню, шоб міліція була.

Петро Захарович, як люди виживали, рятувались?

Отак. Настав сорок третій год …

Тридцять третій.

Тоїсть тридцять третій настав. Хто чим міг спасався. Бур’яни їли, молоду оцю варили, а кропиву так їли – кропива, щавель, всяка-всячина, шо міг, як скотина – так ми жили, то так тоді дехто вижив, а дехто помер. Як як можна було.

От Ви сказали гарно, шо ми жили, як скотина.

Як скотина.

А чому ніхто за це не поніс відповідальність? Об’ясніть мені?

Може десь і понесли.

Та ніхто не поніс.

Хтось поніс. Я ж не знаю дальше шо там.

Ні не понесли.

Не понесли?

Ні.

Ну то я

А Ви вважаєте треба щоб вони понесли чи не понесли відповідальність?

Конєшно. Я вважаю шо треба було б їх заставити шоб вони отвічали за це, але ж, хто ж заставить.

А Ви між собою потім говорили про голодовку, там з сусідами, чи потім своїй дочці Ви розказували за голодовку?

Аякже, і я розказував, і батьки наші розказували за голодовку. Бо це ж голодовка іскуствєна була – це ж не то шо був чи шось, а просто заставляли шоб в колгосп ішли, а не хоче іти бо кажен не хтів іти в колгосп – каждий не хтів іти. То вони шо? Забрали всьо – то мусиш, бо якогось супу дадуть там.

Ви сказали іскуствєна, Ви вважаєте це був штучний голод?

Штучний, да. Це просто викачали тоді, не то шо недоробок був чи шось, а в вогні він куркуль прийшли розкуркулювати – вогонь залили, в нього упав в хаті – і всьо, забрали всьо.

А чого вогонь заливали?

Шоб не їли нічого, шоб загнати в колгосп, а бувань палить шо-небудь – то варять шось. Тоді тако було.

А шукали зерно, збіжжя по дворах, по городах?

Шукали, шукали. Викочку робили.

Чим? Чим шукали?

Чим? Тоді так ходили як, як… Він дужчий, він прийшов – комісія якая. Йде комісія, то значить ховаються всі, хто куди – бо комісія іде. Вони прийшли – шарять по хаті всьо, всьо – ти куркуль тай всьо, а шо даєш? Вже вони не хозяї, бо комісія прийшли, То це я знаю, шо мені приходилось бачити.

А шо люди може міняли шось, рушники, чи шось таке?

Було й таке шо міняли.

А шо Ваша мама, шо Ваша мама робила шоб Вам помогти?

Моя мама лічно то тільки була домохазяйкою, вона собі пильнувала своїх дітей і більше нічого. Тато був плотніком – робив в заводі в сахарном.

А під час голоду шо він робив?

Тоже він робив в заводі.

А де ховали людей? А не приходилось йому труни робить?

Не знаю. Приходилось, але не знаю скільки, шо. Приходилось труни робити.

А майстерня дома була, в хаті?

Нє, вдома не було. Так в хаті робив собі та й всьо. А майстерні не було.

А шо він робив, можете пригадати?

Як шо робив.

Ну шо? Замовлення які були у нього?

Були шкафчики, тумбочки таке о верхи робив на хати, вобщім робив плотніком. Тільки я не помню хто шо робив навіть колись …

Ну розкажіть.

А тепер, а тепер шо ж я можу Вам розказати.

І зараз нічого не пам’ятаєте вже? Може трошки шось згадаєте, шо народ казав?

То це треба  як би то я посидів то нагадав, а так я не можу більше такого сказати.

А люди боялися говорити про Сталіна, про партію між собою?

Говорили тільки тихенько між собою.

А шо говорили?

Говорили шо Сталін настав про комунізм, про Сталіна тако шо говорили? І пісеньки видумували, тільки що ж я кажу, шо я ше Вам скажу, я після контузії, епілєпсією болів, та я мало помню шо В війну я був контужений.

А де було страшніше під час голоду чи на війні?

Під час боїв то страшніше, а голод страшніший. Під час боїв то страшніше, а так в війну вобще нестрашно було, а під час боїв то страшно.

А Ви пам’ятаєте де людей ховали які померли під час голодовки?

Нєа,

Ніхто не знає, хрестів нема?

Нема нічого. Тоді так шо лежить, лежить ше живий, а його забирали на підводи, а де їх хоронили не могли ми туди…

Як це на підводи?

На підводи, людина на дорозі лежить уже опухша, то це ми заглядали, басили, а куди їх везли – то вже нас туди не допускали. А де їх хоронили, як їх хоронили – знаю шо кидали десь в яму, але де так як другі хлопці розказували.

А хто на підводах тих працював?

Кого заставлять. Заставили – запрягай коні та гайда. Ще ж хтіли люди жити, та й підчинялися, а других не заставляли, та й …

Спасибі.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду