1. Місце запису: місто Вінниця;
  2. Дата запису: 27.03.2019 р.;
  3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданіна;
  4. Респондент: Денесик Антоніна Павлівна, 1925 р.н., народилася в селі Горбанівка Вінницького району Вінницької області;
  5. Розшифрувала: Кравчук Тетяна Володимирівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Горбанівка Вінницького району Вінницької області.

(під час розшифровки відео матеріалу, збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, скільки вас було у сім’ї, у мами, чи були брати, сестри?

Було четверо двоє померло, і нас осталося з братом тільки двоє, а померли вони в 29-му році, малі. Тільки нас двоє, було четверо в сім’ї.

А чим батьки займалися саме в 32-33-ій роки? Ходили до колгоспу чи ні?

Батько був в колгоспі, мама тоже. А я з 14 років, то це скільки це мені було, в 39-му році вже робила учьотчіком в бригаді.

Скажіть, будь ласка, виходить, що на початок Голодомору, саме на 32-ий рік, вам було 7 років?

7 років.

Чи ходили тоді до школи, чи не ходили?

Ходили до школи, ходили до школи.

І навіть під час Голодомору, так?

Я в 6 років пішла в школі, в 6. Мене спитали «Як твоя фамілія?», я кажу, я не знала, шо таке фамілія, а спитали «Чия ти?», то я тоді сказала, шо Шевчука. В 6 років пішла в школу. Ходили тоді, ходили. Кормили нас один раз після третього уроку, давали нам суп пшоняний, такий шо там три штучки в мисочках там попадало. Так пережили Голодовку. Ходили діти.

А була в вас, як власне рятувалася ваша сім’я від голоду? Чи була корова, було господарство?

Була, в нас корова була, в нас лічно корова була. А так, так як всі, голодували тай всьо.

А що їли? З чого готувала мама їсти?

Ну десь в маю місяці як вже начала розморозитися земля, то ми бігали по городах і там десь лишилася якась бараболька, то вона вже в маю місяці вона вже стала водичкою. То ми тоді тако брали цю водичку, тож не соображали шо взяти з дому якусь тарілку або, а брали тако водичку брали і несли, кидали на плиту і воно так зажарювалось. Це були такі бліни, так ми їли.

А можливо готували цвіт акації чи з цвіту липи?

О. Цвіт акації, цвіт липи це була саме вкусніше. Вона во-пєрвих мягкая і солодка. А вже пізніще берізка була трошки, трошки жорстка. А так ми цим, особєно липою, дуже, дуже цей, їли її, липу.

Велике село у вас було?

Село велике, але ми як в’їжджати в Вінницю, то нас Буг Південний ділить село пополам, то ми якраз живем в цій половині, де до Вінниці їхати. А вже за річкою, вже велике село, наше село велике.

А чи багато людей у селі померло і чи, власне, коли люди помирали вони ж були обезсилені, де їх застала смерть там вони і падали. Чи ховали тоді, чи не ховали людей?

Їздила підвода з одною конячкою і в нас тако вот, значить, хата, дорога і другі хати. І чоловік упав, а це цей, шо їзде конячкою збирає лежачих, тей бере його, а люди кричать «Куди ж ти його береш, він живий!», а він каже, шо він до вечора все одно помре, а я вже більше не маю сили вертатися за ним одним, шоб забрати його, це таке було протів нас, це я помню.

То цих людей, їх десь звозили в якусь спільну яму?

Да, в спільну яму. Кидали в яму тай всьо. Не було кому ні ховати, нічого.

А чи намагалися люди виїздити з села, десь у міста?

Ну я тут не помню такого, не можу сказати.

А можливо висилали десь на заслання, до Сибіру?

Ну до Сибіру це вже були 30-ті рр.

А під час Голодомору не пам’ятаєте?

Не помню такого.

А от зараз часто згадуєте 32-33-ті рр.?

Да. 30-ті роки я згадую лічно такі як я вже взрослою тоді. Згадують як люди помирали. Страшно, но наше село, ше трошки було більш чи Бухоники допустім там, чи Горбанівка, чи Медведвеже Вушко, тому шо 3 км було до Гнівані і там був сахарний завод, і всі працювали на сахарному заводі. Ми напрімєр, я лічно, крали, як возили з Бухоників, з Медвежого Вушка, Горбанівки возили буряки на сахарний завод, то ми кожний день крали буряки, з тої підводи колгоспної, шо возила. Так от крали буряки, викидали, а потом підбирали. Це було наше пітаніє.

А чи були у селі випадки людоїдства?

Я такого не можу сказати.

Із розповідей батьків?

Нє-нє-нє, я такого з нашого села не помню, не було. Може було, но я не знаю.

А чи ходили на поле збирати колоски?

О, ходили. Це було наше єдине спасєніє. Збирали колоски, голі, босі, ноги поколоті цим стерньою, да. А ми кожний колосочок собирали, да.

Але ж тоді за це ловили, могли покарати?

Я ж кажу, да.

А як почало відновлюватись село, який був 34-35-ий рр., уже після Голодомору?

Ну як тоді вже создавали колгоспи, создавали колгоспи, то вже шось трошки заробляли, трошки крали, трошки крали, в полном смислі цего слова. Це ж мій батько мав коні, то він всігда під прикладом, шо він там для коней шось там тримає в цій, в цій торбі, шоб вони кормлять, то він крав зерно те котороє возив. Крали люди, так спасали себе.

А чи приходили до вас якійсь люди, які забирали їжу, чи можливо забирали шось з господарства?

Оце тільки стемніє, тей вже стукають в вікно «дай стільки-то бараболі, дай стільки-то яєць, стільки-то молока, бо», щодня носили молоко, носили здавали молоко, то ше задолженость по молоці, по яйцям, по бараболі, щодня ходили, тільки стемніє, вже стукають «давайте». Всьо врємя брали, да.

А якщо, до прикладу, хтось з людей не міг дати, шо з ними робили?

Даже не знаю, забирали останнє, забирали подушки. Я помню, у жінки було четверо дітей, вона правда, по ту сторону, цего річки, Бурковська, в неї було шось шестеро дітей і одна подушка на печі. І цю одну подушку забрали. Бо в неї не було нічо, ні взяти, нічого, а вона не може заплатити нічим. Отаке було.

А чи ховали десь, от ви кажете, шо у вас була корова, так?

Да.

Якшо ж приходили ці люди, то вони могли її забрати, ви її десь переховували?

Нє, вони не забирали. Нє-нє. Тако я не можу сказати.

А їжу десь вдома ви, чи до прикладу, сусіди, де переховували їжу, її ж постійно забирали і шукали, де зазвичай ховали?

Ну то ховали, закопували буквально під порогом, а в нас був великий камінь такий якийсь, то тако сховаєш туди і тим камньом прикладали, шоб не, прямо під порогом, переступати треба було.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду