- Місце запису: село Кучинівка Сновського району Чернігівської області;
- Дата запису: 2008 р.;
- Хто записав: Павло Повод;
- Респондент: Демиденко Григорій Григорович, народився у селі Кучинівка Щорського району Чернігівської області;
- Розшифровка аудіозапису: Кравчук Тетяна Володимирівна;
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Кучинівка Щорського (нині Сновського) району Чернігівської області.
Я був вдома. Приїжав до мене міліціянт, та й каже: «Шо ти робиш там коло двору?», в мене коні. «Я орав, – кажу, – і коні пасуться». «Заходь, ідьом додому», «чого?», «бо в тебе є жорна. Ти мелеш муку і роздаєш людям, і собі печеш хліб, чого нельзя дєлать». Я кажу «Нема в мене жорна». «Йдьом, йдьом, побачим. У тебе в клуні, за кулями старі жорна». «Ну шо, ідьом», – кажу. Проводить додому, я одкриваю клуню, а вона там стояла на городі. Він говорить: «Отєц, а це ж, – каже, шо стоїть, а ти кажеш жорна нема?». Я кажу: «Ну так шо?». «Зачем ти мелеш, перероблене зерно мелеш і людям роздаєш?». Я кажу: «Для себе здєлал, для себе мелю. А єслі треба шось змолоть, якусь балабушку спекти». «Витягуй жорна». Я кажу: «Та я б потягнув, но я ж не кінь». Ну витяг жорна те із клуні. «Шукай топор». Я кажу: «На ось топор. А шо ти будеш робить із ним?». «Поб’ю». «Бий, дикий, камні на жорні, таке, і то в селі». Я кажу: «Ти не розб’єш його». Він раз, другий раз об плескало пухом. Я кажу: «Ну бомби, но не розб’єш». Умер дєд мой, батька батько, умер батькові два брати, Євсій і Макар, з голоду. Такий голод був, шо йдеш-йдеш, а на, ну жменьку макухи дасть за день на єду, і хоч їж, хоч давись. Ну шо бувало так, шо йде-йде на плугом, брик, полетєв і всьо.