- Дата запису: 4 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Веселе, Синельниківського району, Дніпропетровської області;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, заступник генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Данько Федора Іванівна, 13 лютого 1925 р.н., народилася в селі Кислянка Синельниківського району Дніпропетровської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Кислянка Синельниківського району Дніпропетровської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як вас звати?
Федора Івановна Данько.
А Ви народилися?
13 лютого 25-го року.
А де народилися?
Село Кислянка, Кислянський сельський совєт.
А який це район?
Синельниквський район Дніпропетровська область.
І в 32-му-33—му там же проживали?
І так проживали, да.
Розкажіть, будь ласка, про своїх батьків, чим вони займалися, яке в них господарство було?
Папа й мама поженилися і дєдушка построїв нову хату і ми в новій хаті жили. Це був 29 чи 30 год. Ну дєдушка наш я б сказала був патріот родіни, інвалід руско-японської войни.
У школу діти не ходили. Мій папа був совершено неграмотний. Як я пішла в перший клас в 32-ом году, тоді папа з мого буквара разом зо мной вивчив букви. А мама ходила в первий клас церковно-приходськой школи. У первий клас почала ходить, а тоді заболіла, тоді ходили такі кашлюк, дихтерія там якісь дєтські болєзні багато їх було. Боліла і більше вона в школу не ходила. Мої батьки неграмотні обоє були. І як ми жили я не помню чого ми опинилися у тій хаті, чужа і я називаю її драна. Не було криши, не було ні вікон, ні двирей. Одна комната тільки було і то вікно було розбите і заткнуте тряпками якимось. І це було зіма. Це вже був 30-ий год, тому шо Лідушка родилася у маї місяці у 30-ом году. І ми з Надьою були на печі і мама положила нам малу цю, шість місяці їй було, півгодіка. Положила нам, а сама пішла до дєдушки, туди де ми жили… набрать соломи там розібрали клуню. Був сильний вітер і сильний мороз, а через балку йти, і мама туда пройшла з цією в’язкою соломи на плечі вітер її подув і вона проскользнулася і провалилася по пояс. Я помню як вона прийшла додому і оця в неї була обмерзла одьожа отак по пояс і рукава обмерзли. Скинула рукавиці побігла вода, бо рукавиці були кожані із овечини. Взяла качалку і почала бити щоб розробить льод, щоб витягти руку із рукава. Ну, а Лідушка із печі кричала вона ж малінька, голодна. Почула шо мама прийшла, голодна, ручалася… мені п’ять, а Наді три годіка, оце ми її держади за ручки за ножки не дали впасти з печі… ну, а тоді як мама лягла, то три роки була паралізована і не ходила, а нас оце троє малих дітей було. Оце ми так жили. А папаша покойний в те время робив у кар’єрі, рвали граніт і возили на Дніпро ГЕС. Чоботи порваті із чобіт виглядали устілки солом’яні. Ноги поприморажував… вопшем папаша уходе на роботу, а бабушка до нас приходе (мамина мама). Приносе нам по картошині в мундірах ілі по кусочку хлєба.
А оце ваші батьки ви кажете до колективізації побудували хату нову і вони жили в цій хаті новій…
Да. І дєдушка, і бабушка була з нами, і ще була тьотя папина сестричка, но вона вмерла в шістнадцять год. Бігла додому кілометрів п’ятнадцять з роботи напав дощ їй і вона промерзла, дві недільки отправили на кладбище.
А у вас ще було дві сестри?
Дітей було троє.
Якого року народження вони були і як їх звали?
Оце Надя 26-го, тільки год казать?
Да.
Анастасія Іванівна її звать.
А Надя ви кажете?
Ну оце Надя, ми її звали Надя, а вона Анастасія по суті. Правильне повне її ім’я Анастасія, а по домашньому її звали Надя.
Так, Надя це Надія, а Анастасія це Анастасія.
Ну це ж по нашому було в селі між собою.
Анастасія? Не Настя ви її називали?
Вона не любила шоб на неї казали Настя. По документах вона писалася Анастасія, а звали її просто Надя. А друга родилася в тридцятому його в маї місяці, отож перед новим годом якраз їй було полгодіка. Лідія. Лідія Іванівна.
Ви кажете, що жили в старій хаті, а потім переїхали.
От як там опинилися і чого переїхали я не знаю.
А дід з бабусею осталися в новій хаті?
Осталися вони в новій хаті. Дєдушку паралізувало ще в 27-ом году. Він тоже лежав паралізований, був інвалід.
А яке в них було господарство?
Господарство в них… дєдушка був хазяїн, заставляв дітей робить ні одно з дітей в школу не ходило. Було дві сестри і два брата, ні одно буков не знало.
А шо в господарстві було?
Були коні, була корова у бабушки своя і у мами своя, придане їй дали із дому. І коні, і оце сіялки, букарі ( по теперішньому культиватор це), ну все хазяйство було. І були свині, вівці, гуси помню. Все було.
Господарство було велике. А коли почали проводити колективізацію, то у колгосп йшли дідусь, бабуся?
Дідуся не прийняло того шо вроді би багатий… та не такий він і багатий був, як просто то… може і багатий то називається
Но він же працював сам на свій землі
Да, но він сам робить не мог дітей заставляв.
Ну сім’я ж працювала
Да. Я ж кажу, шо ніхто не грамотний.
А як його не взяли в колгосп, чи не визнали куркулем?
Ну я такого не знаю мені бабушка такого не казала. А чого ми опинилися в чужій хаті я тоже не знаю. Но ми в чужій хаті жили отдєльно.
А господарство в колгосп не забрали?
Все забрали. Забирали все. І бабушка розказувала шо прийшла з церкви… була комісія, трусили, зерно шукали, груби розвалювали… у нас же тоже розвалили у цій новій хаті, бабушка і дєдушка осталися. Розвалили там шукали зерно, а бабушка заховала на комін в кушину муки на паску шоб була, а як же вони так уже жили, то я не знаю. Ну, а вони зайшли сарай був, а чердака не було в сараї. В сараї спеціально хранили корм для скота. Так вони в цей сарай зайшли і по сараю пройшли, а він був впритул із хатою цей сарай. Продерли дірку, тоді ж криша була солом’яна, то вони продерли там дірку і тудою спустилися в хату, а тоді зайшли в нашу половину і зайшли на комін знайшли ту муку і забрали полотно. Бабушка моя сама тоді ткала.
Забрали це полотно, а що ще забрали?
Забрали це полотно, забрали ту мукичку, а більше вже не було нічого брать. Там уже раньше все забирали. Но те шо раніше забирали я не можу вам сказать я не знаю.
А у мами шось забрали?
А у мами забрали… а мама ж лежала у цій драній хаті больна, ну паралізована вона ногами не ходила три года. І прийшли з обиском тоже, шо вони шукали… це вже був 31-год уже нічого було брать. А вони прийшли за налог… шоб платили, понімаєш? А чим же платить? Вони перетрусили мамину скриню все шо в скрині було, но шо брали я не знаю. Ми малі тоді… а мене послали під диван, такий дерев’яний диван був мама на ньому лежала із дитиною. Все перетрусили, а в скриню все закидали і замкнули скриню, і опечатали, і пішли. А ми не знаєм шо там далі було.
Вони так і не забрали її, шо було далі з тією скринею?
Шо було потім з тією скринею я не повню вже. Но повню ш було вже літо був сильний-сильний дощ і та хата текла, бо ж криші на ній то не було. Сусід через дорогу забрав нас із Надьою на руки обох, а його жінка взяла Лідушку маліньку, а папаша ніс маму на руках… і такий сильний дощ.
А коли організувався колгосп, то батько не пішов працювати до колгоспу?
Його непринімали чи шо. Дєдушка ж був багатим. Робив він у кар’єрі возив каміння, зимою приморозив ноги.
А коли він працював у кар’єрі у нього був якийсь пайок, зарплату платили?
За зарплату за пайок не знаю іногда він приносив кусочок хліба і ділив його на нас чотирьох. Лідушка, то маленька така, то мамі і нам з Надьою подавав на піч. А так не знаю.
А чи розкуркулювали людей у вашому селі?
Розкуркулювали, нош о ж мені п’ять год було. Помню раз на вулиці ми бігали і крик у хаті, хто там жив я не можу сказати, фамілії не помню. Крик, крик, а потом вивели мужичка руки зв’язані вірьовкою, представляєте? Руки назад зв’язані вірьовкою він зігнутий без шапки… і вже було холодно ми вдіті бігали… патлів у його так висять, понімаєте. І він зігнутий отак, один стояв впереді з гвинтовкою, а другий заду нього йшов чи з палкою, чи … я вже теж не помню. Так мені жалко його було, вибігла жінка накрила його кухвайкою, а руки, то зв’язані в його були назад. Кати, люди людям кати. Зачем? І чого? І за шо?
А хто ці люди, шо пришли з гвінтовкою, місцеві чи не місцеві?
Я не знаю. Помоєму місцеві, но я їх не знаю. Скільки мені тоді було 5-6 год.
А як називали цих, що по хатах ходили трусити?
Сіра шапка.
Сіра шапка?
Так, руководітіл їх був у такі попахі… якщо сіра шапка йде, то всі діти ховаються, а жінки плачуть.
А хто в ходив у цю сіру шапку? Місце чи якісь прислані?
Оце сіра шапка був присланий, а місцеві ходили.
А сіра шапка ними там керував?
Да.
А крім зерна забирали інші продукти харчування?
Я не можу сказати не знаю.
А яки ви думаєте для чого це все робилося?
Така епідемія як оце сійчас. Оце вам бачте, тут карантин там война, Боже милостивий як я боюся войни…
От ви оце кажете епідемія, то Голодомор це хіба епідемія була?
Так це я по своєму називаю, а ви толкуйте як хочете.
Ну це ж не хвороба була. Чого був Голодомор? Врожай був тоді
Який врожай? Звезли все, забрали у людей, люди то голодні були
Ви кажете звели, то зерно у людей було, уродило?
Зерно то забрали, шо у людей раньше було. Звезли у комору туди десь. Виганяли людей із хат. В одной хаті був красний уголок, в другой хаті кантора, в третій хаті вигнані люди були була комора… та стільки мені там було, шо я можу вам розказати.
А коли ходила сіра шапка забирати зерно, то люди намагалися якось опиратися?
А хто знаю, я не знаю.
А чи не було такого, що люди повстали і забрали свою худобу назад?
Не було такого. Забрали худобу і гнали корови в Сінельниково, то 12 кілометрів від нас. Корови недояні ревуть, може й голодні чи кормили їх, чи ні. Жінки плакали, тужили, тужили як над покойниками.
Це коли колективізація проходила?
Ну, да. Це коли коров забрали зігнали усіх в кучу. А потом гнали їх у Сінельниково, а куда їх діли я не знаю… я ото часом лежу і думаю стільки хат. У нас ну вулиці ото сімнадцять хат пустих осталось, а тридцять чотири заселені. Пошти в каждій хаті були похорони… лучше це не вспоминати, я цього не хочу.
А от ви кажете сімнадцять хат, то це вимирали сім`ями?
Ну, повиїжали… чи вмирали я не можу сказать, хто вмирав… я не бачила. Протів нас була хата пуста, вигнані люди і так була конюшня стояли коні, то кажде утро конюхи чи якісь там люди приходили, то запрягали бричку і їхали по дворам собирали покойніков. І всьо.
Чи можна було на полі колоски збирати?
Не питайте. Собирали люди, ходили ганяли людей.
А чи бачили ви пухлих людей, які просили їсти?
Я не знаю.
А чи можна було піти до міста і обміняти одяг на продукти?
Мама уже як встала це десь в тридцять четвертому, то вона взяла у скрині… як її відкрили я не знаю, комплект був – покривало, скатерть і рушник, одного кольору фабрична такань. І поїхали вони з сусідкою торгувати у Дніпро. До їх одна пристала «я би взяла у вас, но у меня денег не хватає, поєдімте со мной», ну вони й поїхали. Вона ввила їх у ворота. На воротях собака великий прив’язаний, вона притусила собаку. До калідора довела, «пойдьомтє я вас чайком угащу». А сусідка вона в городі родилася більше знала всякі такі химери. Пристановилася за порогом дивиться у коридорі на скамейке простень лежить… вона підняла, а там человеча голова лежить. І вони дьоргнули, а собака ж привик, що відтіль не вертаються і їх пропустив. І так вони оставили свій товар там, а самі хоч живі осталися. Но тоді чутка була, шо людьми кормили свиней.
А діти сироти були? Хтось ними опікувався?
Були такі. Одна жіночка забрала… чоловіка забрали в тюрму ні за що, він у тюрмі вмер. А вона спасала дітей от голода і поїхали з ними в город. Двоє дітей. Бросила їх там десь міліція забрала… а потім вже десь після голода вона їх шукала-шукала всю жизнь плакало. Вона поки живу була, то всю жизнь, але так і не знайшла. Я незнаю де вони ділись.
А тут в селі не було ніякого патроната, ясел, садка?
Ні.
А Ви казали, що пішли в школу в 32-му. Як тоді в школі діти вчилися? Чи були там голодні, опухлі діти?
Пухлих не було. Та я тоже птіца була. Пішла з подругою подивитися як там біля школи. Був мітінг коло школи учитільніца заводила значить, як там організували перший клас я не знаю. Но я бросаю цю свою подружку Соню, а учитільніца підбігла до мене приставила мене за руку до Соні «іди і ти клас», представляєте? Ну я й пішла. Там вона зробила перекличку посадила дітей хлопчик-дівчинка. А мені сказала сідати на останню парту та й сіла і сижу. От кончилось усе домой іти. Вона каже «ви завтра усі приходьте». Так що ще й мені пальцем посварила, то чо й мені не йти. Всіх по фамілія називали, а я просто на задній парті сиділа. От на другий день роздала вона букварі, карандаші, тетрадки і мені положила… оооо, я вже іду до школи. Мені так інтірєсно було в школі. Дітей багато тоді душ сорок було в одном класі. Представляєте? А мені так інтірєсно. Приходимо в школу перекличка всіх визивають, а мене не читають. Я собі сидю коло вікна считаю горобчиків скіко їх літає. Крутюся, вертюся, всіх питають, а мене ніхто не питає. І так я проходила всю перву четверть. А потом учитільніца підходить до мене і питає «як твоя фамілія» я сказала. «ти давно в школу ходиш?» «з первого дня». Отак я була приблуда.
Так Ви і далі вчилися з цим класом?
Та я ходила, але шо ж я гола і боса у мене ж не було нічого обуться мама ж тоді ще лижала. Але вона (вчителька) потім пішла в канцелярію і каже «ну ходи вже в школу». А мені шо було інтірєсно водили ж у столову.
Їсти давали?
Ага. І чого ж мені не йти вдома то ж ніхто нічого не дасть, бо ж мама лежала. І ніхто нічого не дає. І я ходю.
Це ж був 32-33-ій рік чи всі діти далі ходили в школу? Ніхто з дітей не помер?
Я не знаю. Я зіму не ходила. До мая місяця з осені ходила, поки можна було босяком ходить. Запатлана, вуха казали мить я тоже мила, а шия то грязна була, то так ходила. А тоді зиму я не ходила в школу… до маю місяця. А тоді прийшли учителя, а мама каже та шо вона буде ходить, як вона не ходила… Нехай іде. Ну я пішла. май місяць походила стільки ж там у маю несколько… А тоді осіню перевели мене во второй клас. Пройшов той завпед провіряли, отсадили в первий клас назад. Но учительніца заставляла читать. Поки ті читали я слухала, а потім мене первий абзац заставила читать, а я його вже на ізусть знала. І я його протарабанила, і тепер опять всіх отсадили, а мене опять оставили во втором класе.
А до кінця року так і залишилося сорок дітей? ніхто не помер з дітей?
Багато виїхали. В Ташкент один виїхав.
Це в 32-му?
Да. Ну з 32-го та 33-ій.
Ага.
Не можу я сказать не знаю. я сама в школу не ходила. В первий клас не ходила. З осені трохи походила поки холодно, а весною поки тепло було і всьо.
Дуже дякую Вам за розповідь.