1. Місце запису: cело Мала Мочулка Теплицького району Вінницької області;
  2. Дата запису: 2008 рік;
  3. Хто передав: Сергій Буковський, режисер;
  4. Респондент: Чиперюк Галина Тимофіївна, 27 березня 1925 р.н., народився в cелі Мала Мочулка Теплицького району Вінницької області;
  5. Розшифровка аудіозапису: Паращєнко Тетяна Сергіївна;

Під час Голодомору 1932-1933 респондент років проживала в селі Мала Мочулка Теплицького району Вінницької області.

Чим Ваші батьки займались? Велика у Вас родина була?

Батьки займалися сільським господарством. Мали поле, мали коні, корова була, свині тоді держали оце таке шо батьки мали.

Сестри, брати були у Вас?

У мене були два браті, старший брат з двадцять третього року, Борис – за нього дальше казати? Він був на фронту і дуже важко був поранений у позвоночник, і він помер – це вже двадцять шість років, як його нема, він молодим пішов десь п’ятдесят вісім років, п’ятдесят дев’ятий рік було.

А де Ви жили? Тут у Теплику?

Він жив у Вінниці.

А Ви?

А ми жили тут у Теплику.

У Теплику. І родились тут?

Родилась в Мочутці Малий. В Малій Мачутці я народилася тисяча дев’ятсот двадцять п’ятого року двадцять сьомого березня.

Яка у Вас хата була? Яке подвір’я було, пам’ятаєте?

Казати шо я Чиперюк Галина Тимофіївна народилася … цього не треба?

От слухайте, я Вас питаю яка у Вас хата була, красива в Мочутці?

Батьки построїли нову хату і перейшли … велике було подвір’я у батьків, батьки жили мої … у батька було чьотири брати і сестра п’ята, то сім’я була у них велика, але тоді сестра та вийшла десь в Карабеловку заміж, старший син був … брат батьків, він був людина грамотна, ну як на той час, він був і офіцером в царській армії, він був … вчителював, він однім словом … агрономом працював, видно біологічний факультет закінчував, я не знаю, так уже не знаю, але його, як врага народа забрали в тридцять сьомому році без слідства розстріляли в Одесі і всьо. А тепер стали шукати діти його, в нього було двоє дітей, то дочка лишилася, тепер живе в Хрестиновки, а син пішов на фронт і зразу загинув молодий.

А які Ваші перші враження дитячі? Шо запам’ятали? Може шось до голоду, коли Вам було років п’ять скажімо, шось пам’ятаєте? Як мама виглядала пам’ятаєте?

Зараз скажу таке шо заповнилось мені, дуже в такому возрасті бо це вона десь іменно так, або в тридцятому бабушка померла або в двадцять дев’ятому шо … мамина мама боліла, вона і лягти не могла шось в неї, незнаю шо там з ногами було дуже страшне таке, болєзнь така шо вона не ходила, лежала, і коли вона померла, то я хочу сказати, це Ви кажете в такому возрасті … ми ше тоді були коні у нас … приїхали бо там треба було завести, шось на похорони готовились в одному селі, але їздили тако бо, як є транспорт, то й поїхали до тої бабушки вже на похорони … я вхожу, там сидять жіночки, а бабушка вже лежить, там її положили на цьому, там … на лавки раньше ложили, і я захожу, кажу “Здрастє бабушка”, а ці всі жінки заплакали, чьом вони плачуть, а потом до мене … я не понімала шо таке вмерла, оце Вам перше таке враження … а потом уже, вже …

А Ви пам’ятаєте в дитинстві якісь свята були, Пасха, Великдень, Різдво, дома святкували це?

Аякже. Ми жили у нас через дорогу церква була, через дорогу, от … і такі добрі знайомі і родичі – їдуть, тоді ше їздили кіньми, це ше я мала була, це ше до вісьми … це до тридцять третього, бо в тридцять третьому, я не помню коли ту церкву вже знесли, от, але приїжали люди туди всі родичі, до нас – коні, а самі несли, були такі кориточка і там, і поросятко було як на Пасху, на Пасху мається ввиду, несли святити, то це я помню шо це так було, то вже від нас приїжали люди і так по-доброму ми жили ми …

І дзвони чули, дзвони чули?

Добрі були дзвони, бо це ж тут … це як десь не дай Бог пожар чи шото тут, то ці дзвони зараз же дзвонять, так страшно і всі біжать люди, я наче зараз бачу якесь було пожар то люди біжать – той з відром, той з вилами, той з лопатою, кожний … це село це один за одним – треба помагати, бо це горе, то це бачила я так на свої очі шо це так було – це так люди якось дружно, от.

А Ви пам’ятаєте, як Ваша хата виглядала, наприклад, де Ваша кровать стояла? Не пам’ятаєте?

Зараз я розкажу. Так як це батьки построїли цю … подвір’я велике, бабушкина хата ось так стояла, так, от … там жили зразу мої батьки, того я не помню, бо навєрно я вже родилась у цій новій хаті, скоріше всього … батько построївся на цьому ж самому подвір’ї построїв хату, тоді вона була дуже велика порівнюючи з другими наприклад у дєдушкі і бабушки через сіни було: одна кімнатка і друга кімнатка через сіни, якшо знаєте сільські хати, Ви знаєте як це … то там жив один із братів батька, менший брат жив нижче, а дєдушка і бабушка в вищій хаті, а ми вже жили тут у новій хаті. Ця хата – вона стоїть зараз, тільки зараз то вона порівнюючи з цими, які там зараз вже построїні – виду ніякого немає.

Шо велика чи маленька стала? Маленька стала?

Ну вона така довга наче, але я не знаю вже не така як тоді була нам от, ну … батьки теж построїли хату – то зробили велику кімнату, першу і кухню, це в селі було рідко, бо це тільки дві половини, шо зразу заходиш – піч, всьо таке, а це вже вродє так якби, ну краще такого не було в селі.

А дід та баба жили поруч з Вами, рядом жили?

Це батьків батько, батькова мама. Це ми на одному подвір’ї.

А Ви збирались всі за однім столом коли обідали чи вечеряли?

Було, було, да.

А шо готували? Яку їжу?

Зараз чекайте скажу. То шо борщ то це борщ обов’язково, баб ушка любили пекти коржи і ти коржі або з маком, або з часником давали до їжі. То це як посходяться внучата, внуки, то нас посадять так за невеличкий столик, от …

Окремо?

За столик. І це ми там собі розкошуєм отаке … бо шо ж тоді не було таких ласощів і всього, бідно жили тоді люди … а це бабушка вже нас посадить всіх – то це нам праздник, шо ми всі разом і всі …

Бабушка строга була чи добра? Бабушка яка була? Чи дід був строгий?

Ось тоже історія яку треба розказати. Бабушка була така більш … ну як, і добра … ну як діти, шкоднічали, шось там і скаже, от шоб порядок був, от і всьо.

А як шкоднічали?

Ну граються та й бігають, кричать “То сядьте трохи, не шуміть” то й ми трохи слухали от … а це було нас … скільки це нас було, там було нас троє, ну той ше був малий мій братік, він тридцять другого року то молодший мене, а ми … Борис старший двадцять третього, я двадцять п’ятого, а там у другого батькового брата – Ніна і Міша,четверо вже счітайте самі, сюди приходили у дяді Романа тут шо жив – Женя це п’ятеро … і могли шось десь підказати …

Кого знищували Ви сказали?

Людей які розумні були, які мали … знищували так спеціально.

А навіщо?

А, навіщо? Спитайте скільки уже це в тридцять сьомому році … вчитель, музику знає, математик хороший, дітей вчить … і тут вже, скоро він був, і музику вів, то він нас бере на велику перерву, ми були такі вже десь четвертий-п’ятий клас та й всі там … він організовує на велику перерву, дозвілля … Прийшли рано … Василь Якович, забрали Василя Яковича Щербину – ворог народу … шо це таке ворог народу, він такий добрий для нас був, він математику так гарно нам розказував – нема, вже забрали, забрали цього вчителя, забрали ой … тоді треба було так хтось комусь дорогу перейшов і якшо шось не догодив – раз, де там вони заявляли не знаю і ніхто нікого не питав – приходили арештовували, забирали та й усьо, та й люди ісчезали це ж, це тільки розказати тако. Ну може, ше дешо я так не дуже розуміла, але так було, шо забирали і страшно. Батько мій ветфельдшер, працював ветфельдшером, до нас люди йдуть та й каждий раз (не зрозуміло) і це як стукають вночі, то ти думаєш – а може це вже міліція, може це вже прийшли … дядю ж то забрали – забрали, ворог народу, якій він ворог народу, шо ви за ворог народу, як … шо він міг, однім словом тоді дуже багато було (не зрозуміло) то Ви вже знаєте з літератури … от, то це так, то боялися цього стуку але ж треба було – батько відкривав і шов куди визвали – корова заболіла у когось, свиня заболіла, треба – треба, пішов та й всьо.

Ну про корову ми ще поговоримо. А скажіть будь ласка з дитинства, а Ви пам’ятаєте у селі були замки на дверях?

Раньше було такі … це в бабушки мої це тут де ми жили в дворі то ключ робили із проволоки крепкої такий і тут дирочка у дверях і тоді тільки вже вклав того з гачком цей ключ робився і засунули той засов як пішли на двір от засунули.

А ключ куди ховали?

Це вже я не знаю, його навєрноє і не ховали, бо в нас дивіться, жили наша сім’я на одному подвір’ї ми не … так то відгородили хату, але подвір’я в нас то одне було, от … дядя з тьотьою жив у це через сіни з батьками, і бабушка, но вони, в них мав бути один ключ, бо вони ходили то так, або хтось у них в хаті є, то не замикають цих дверей, то не дуже замикають, а вже батько тоді як построїлися, тоді дуже крали коней, дуже крали коней, от і батько зробив такі штаби до сараю … в сараї, Ви знаєте, металічні вони, туда зайшов, там замок такий, цей замок був і то вже тих коней вивести – то він не виведе, корову тоже не виведе, бо тоже так само зробив батько, шо це туди металічне вставляли ..

Я знаю

Знаєте як це воно робиться, оце иак воно робилося так до нього …

А іграшки були у Вас?

Ну коли привезуть, ми в Мочутці жили, з Теплика привозили, привезуть таку куклу – така ж гарна, така гарна, а вона керамічна чи шо то, нє не керамічна, а зроблена … впала і розбилась. Ну вот це така. Так було обідно.

А хто розбив?

Сама гралася, впала та й хто ж розбив.

Мама ругала, сварилася?

Нє, мама ніколи нас не ругала за таке, якшо Ви сказали в дєтстві мама миє посуду, а я ж дівчинка “Мамочка дайте я”, батькам казали Ви “Дайте я, дайте я, я помию” “Не треба Галочка ти ще візьмеш і розіб’єш” “Нєт”

А пісні співали в хаті українські?

Співали.

А хто співав, мати більше?

Обоє. Батько і мати – у них були хороші голоса. І вони дружили з людьми, і часто збиралися у нас оце вечорами, де там я не знаю шо, і застолья робили. Посходили всі ті і не знаю чи була причина та, чиєсь День народження, чи я не знаю шо це … та й я так і сказала, шо у нас була одна кімната – це перша, шо приходять люди, то тут чистенько всьо, а кухня туди, та й на одвірку вішають лампу, лампа була у нас дванадцятий рік, і була ше більша, то це як заспівають чоловіки, як візьмуть там це ту пісню, українські пісні, гарні, тепер їх не співають там усякі пісні, то лампа раз – і потухла, і потухла, це видно так, чи то бо це казали шо це мол воздуха просто не хватає в цьому, чи не знаю як, то це вона тухли ті лампи, но електрика тепер не тухне, хто як хоче співає, а це вже таке, а тоді … то вони сомі довольні, шо аж лампа потухла, так заспівали … і це вони осьо сидять, а то лампа отам вість, це не то шо вона рядом …

Це керасінка була да?

Керасин, керасин.

А горілки багато пили на застольях?

Шо, шо?

Горілки багато в порівнянні з сьогоднішнім днем пили люди?

Тоді одною рюмочкою пили, то якшо ви сидите десять душ вас, то поки вона дійде, то не дуже пили її, не дуже …

Як це одною рюмочкою? Шо рюмок не було?

Одною рюмочкою, поки обійде вас, то це вона трошки довгенько чекати, то успієте закусити і нічого не буде … це мається це значить, першу випили, другу та й так отако вона йде пізніше вже стали рюмочки – кажному рюмочка так уже, але це вже пізніше а то було …

Не багато пили?

Нє, нє. Та й вони ж хазяї, їм же треба рано встати і шо ж і худоба є треба її запорядити і всьо … це ж треба тако, а то шо повеселитись – тоже треба і гарно і це так, головне шо співали, дуже гарно співали,

А якісь запам’ятались пісні Вам з того часу, щось відклалося у пам’яті?

Оці шо …

Оце люди … коли лампа гасла.

Розпрягайте хлопці коні.

Ага. І ше яку?

Це співали. Дальше чекайте такі шо це дуже такі поширені … чекайте, як це … шоб це Ви мені дали я б була понаписувала багато пісень.

А мама яку любила пісню?

Мама вона співала і російські і українські, я кажу батьки були хороші голоса, то їх і приглашали тако, шо це співати, якби організатор батько міг … не був організатор, но він начне та й …

А мати перед сном не співала Вам?

Не було коли їй співати.

Чому?

Хазяйство ж яке було, треба було шось зробити, треба і назавтра приготовити, но вона нам співала, такі да, бо оце я так сказала. Вона співала нам. Які? Пісеньки, якісь такі заспокойлеві, але я вже не помню зараз, бо оце не знаю … цю чи це вже може я тепер її і тільки шо …

Колискові?

Ой ходить сон коло вікон

А дрімота коло плота

Та й питається сон дрімоти

Де ми будем ночувати

А ми будем ночувати де дитина малесенька

Де хатина теплесенька

 

А мелодію не пам’ятаєте? Ну трошки, трошки згадайте як, може мамин голос, як це було? Просто Ви ж не співачка.

Я то співала, я в хорі … нас вчителі, то ми ж мали хор – виступали, на всякі торжества ходила, як же. Не получеться, шось я навєрно трошки слова не так сказала, якось не получається

А просто мелодію, можна і без слів. Спробуйте.

Співає цю ж пісню.

Галина Тимофіївна, а колгоспи були у Вас в селі?

Були. Вже тоді організували колгосп.

А Ви пам’ятаєте хоч трошки, як їх організовували?

Як їх організовували?

І хто їх організовув?

Хорошо органівовули. Батьки зразу … батько це ж вони молоді були батьки … мій батько дев’ятсотого року, мєжду прочім, він дожив до ста років, в двохтисячному році він помер, в дев’ятсотому родився двадцять першого січня, а помер в двохтисячному в жовтні от … Відповідаю на питання. Колгоспи організовували, значить треба було всьо усуспільнити шо ти маєш – коні зразу туди, я за корови не помню, чи їх теж зразу забрали туди, а тоді роздали людям, бо це уже цей такі по Шолохову, там якшо Ви знаєте “Поднятую целину” то тоді роздавали, люди і корови забирали назад, то я не знаю, я не помню чи їх брали, бо в нас корівчилка довго держалася, так вона була, була, була, от … значить батько здав то шо мав він поле, це мєжду прочім, те поле тільки успіли пріобрєсті, тільки вспіли купити, це так, це ж їх було, сім’я в них велика – чотири сини у батька, це у дєдушки, і одна дочка, то вони купили землю, но потом тоже поділили між синами, вже от, і я не скажу скільки там той землі було, бо не дуже там багато тої землі було, купили землю, причому купили землю у дєдушкової сестри, бо та сестра, якось батько, це родословна – мій дєдушка родився в сім’ї Максима, і зараз, зараз … і в того було тільки дєдушка Маркел і дочка одна – двоє дітей і більше не було, і чось той батько на цього Маркела це вже мого дєдушку – батькового батька, не знаю чось всю землю переписав на дочку, та й не дав батькові, не знаю от, а може шось трохи дав шо шось же вони мали, от, а тоді ця дочка, це вже счітається мого батька тьотя, виїжала до свого сина, не знаю де він був, у них один син був, виїжали туди і продали поле своє родичам своїм …

Я розумію, Галина Тимофіївна, а хто в домі приймав рішення? Хто в домі був хазяїном, батько чи мати?

Батько, батько всьо батько. У мами дуже був добрий характер вона ніколи старалась йому всупереч … батько більш такий вспильчевий, але ніколи в нас, і даже якшо в них шось не получалось, шо там в них якесь трошки непорозуміння, то мама вийде собі з хати і вона там собі заплаче, но вона батькові сперечати не буде от … не знаю може вона пізніше йому каже, но при нас при дітях, у нас ніколи не було такого шоб це там такі виясняли отношенія, не було такого от.

А хто прийняв рішення іти до колгоспу, батько?

Батько. Конєшно батько.

А як це було, не пам’ятаєте? Давно було?

Давно було. Говорили в сім’ї шо все рівно треба піти, тому шо не підеш, а той же зараз почали розкуркулювати, той же дивіться так …

А шо це таке розкуркулювати?

Не хочеш іти … а йдеш в колгосп значить – і землю здав, і коні здав, і упряж, і шо там плуг, шо ти мав всьо туди в колгосп – це усуспільнювали ну то як дивіться так, ти бідніший, ну як це хазяїн шо він мав коні, а в того не було – він бідний, то як він іде орати цими вашими кіньми іде, то він це не дуже їх жаліє, а цього душа болить …

У хазяїна.

А ті дивись шо там того коня вже побив, шо аж шкіра полопала на тому коньові, Ви знаєте жалко було цього … трохи так, але батько ніколи не думав про виход з колгоспу, вже всьо віддав, всьо віддав туди, ну це ж я кажу – плуг, борона, там всьо шось таке сільськогосподарське інвентар.

Тобто можна сказати шо Ви були куркулі?

Якшо куркульом назвати, якшо назвати таких куркулів, як це мої батьки і там ше такі – просто хазяї вони, шо вони трудилися в себе на свому полі, хотіли шоб було і …

То сьогодні кажуть як фермери, да?

Як фермери? Може і так, я не знаю. Но в нас не було наймитів не було таких шоб це було, це вже тоді, я не знаю у нас ніколи наче ніхто не наймався, не наймали бо я нічого такого не помню.

Люди в селі Вашому з радістю шли в колгоспи чи не дуже? Когось в Сибір завозили? Було таке?

Аякже, аякже.

Люди уявляли собі де Сибір?

Це ж … Оце я за свого дєдушку маю розказати, за дєдушку – мамин батько, мамина мама я сказала, вмерла вона десь навєрно до тридцятого року, або двадцять дев’ятого, не знаю коли, а цього вона … то вона не дожила до цього, а дєдушку – він мав пасіку, він мав коні, але це вже тоді до розказую …

Розказуйте, розказуйте.

Мав коні, мав жниварку свою. Шо це за жниварка? Це така зроблена слухайте шо коні запрягають і їде він собі тою, і вона сама жне, жне, тепер комбайни тепер все це вже конєшно не розказати такого, та й дєдушка це все мів, наш дєдушка це мамин батько, мамин бо …

Як його звали?

Гаврило Легойда, по-батькові не помню, то цього Легойду Гаврила вигнали з хати, ну пасіку ту забрали, шо там в нього … я не знаю чого він не йшов в колгосп, чи це ше тоді, я не скажу, не скажу цього тому шо  … дехто шоб не вислали, то самі шо віддавав всьо, а тепер молоді, якшо молоді, так як мій батько – вони дивилися вперед трошки, десь і слухали, десь і чули шось трохи той, шо всьо равно треба йти в колгосп і треба робити так і треба віддати, віддати щоб не їхати імено де та в той Сибір … однім словом … то дєдушку вигнали з хати і не тільки одного його.

А хто вигнав?

Сільська рада прийде, прийде сільська рада – голова там з ними такі є активісти, активістами бували такі шо і робити не хотіли, і як Вам сказати, вони бідні счіталися, але ше такий нахил мали шо, якшо крепко сево, шо це куркуль, от наприклад цей самий дєдушка шо у нього була жниварка, це я хотіла сказати, то він домовляється з людьми … викосити тобі треба, як жнива то це треба в один день зробити, бо посиплеться зерно, то не можна довго розтягувати ці жнива от, а ти мені поможеш там посапати, чи буряки копати, чи там шось, а ти мені поможеш це, то договорювались так з людьми, тай тоді дєдушка їде тому косить, а він йому прийде поможе цьому … грошей, плати такої не було, де ті гроші були …

Натуральний обмін був такий?

Так, так.

А Ви пам’ятаєте колись хоч на жнивах були з дідусем, дєдушкой Вашим Гаврилом були?

Я не їздила. Бачити бачила колись, але я не була так шоб це, я бачила як він жав, як жав, я не знаю чи це підвозили батьки мене … ну не мене підвозили, на полі де нашому було шо бачила як цей дєдушка їде та й він на конях … так зроблено як шести, там є сідєніє йому от, а та жниварка позаді нього і він собі їде – коні вперед а цей …

А коли це бувало в серпні чи у вересні?

Жнива?

У серпні?

Вони ше раньше начинаються, це вже десь вони, це залежить від …

Погоди?

Пшениця раньше, чи там ячмінь раньше, та й це таке, шо це таке… як сказати ці всі сільськогосподарські ми ходили там помагати, але на такі жнива ми туди не ходили, бо це ж комбайни …

Тобто Вашого дідуся, я зрозумів що його вигнали з хати?

Вигнали з хати.

І куди він пішов?

Нічого не бери, нічого йому не дали звідти, нічого він не міг взяти, то всьо вигнали – іди куркуль, куркуль. Ну як ми літератури знаєм, шо куркулі це такі (не зрозуміло), які морять людей голодом, не платять гроші, заставляють робити на них, а він же нікого не мав цих ооо це він з людьми міг договоритись тільки шо, ти мені те зроби я тобі те зроблю та й всьо, та й це така була обмін, обмін от. Ну дєдушка як його вигнали прийшов до нас, в нього був син Єфім, в нього було троє дітей, там шо вмирали тих я не знаю, а це було – тьотя Саша, цей мамина менша сестра, мама моя – Лукія, а ця Олєксандра, і син Єфім, це самий менший він був і йому в тридцять третьому році, якшо тьотя я навіть не знаю точно його дня народження року народження цього дяді Єфіма він, як вигнали значить вигнали батька вигнали ж і його от …

І прийшов він до Вас? А Ви пам’ятаєте як він прийшов?

Коли саме я не помню, но вони так шо це прийшли, але дальше, сказали тут же село. Хто прийме куркуля, або хто йому дасть допомогу – тот буде висланий в Сибір, от …

Як це так?

Отак. Дальше, а це ж мама дочка, а як це дочка не дасть не поділиться що в неї є з цим батьком, скажіть, як вона може. Ну цей дєдушка дядя Фіма, каже до моєї мами, так як бабушка померла, то мама старша сестра вона йому як рідна мама і вона так … всьо з нею совітується шо робити, як робити і на кінець він каже: “Знаєш шо сестричко, поїду я”, а документи хто дає, а ше куркуль, куди тікаєш? Це ж треба так піти сісти на той поїзд, шоб його ніхто не бачив, от, шоб це якшо тікає то хай тікає, а з чим …

І куди?

І куди. Однім словом цей дядя каже мамі, ну мама ше там каже: “Може ти дійсно оженишся” “А ти не чуєш шо кажуть, шо хто прийме куркуля, то це тільки комусь горе принесу”, шо це женитись, він такий красівий був такий, він добрий був, ну так як для нас наш дядя, то для нас він дуже був хороший от, це так я, як дитина воспрінімаю як свого родича от, він наче нікому шкоди не робив ніякої, але він сказав так “Ти чуєш, та й нашо ж це женитись, та й тоді не тільки мене, а її тоже виженуть ту жінку, значить поїду” “Куди” і на кінець я навіть вже не помню, тільки оце шо вони говорили не раз, мама плакала “Шо не їдь, дивись оно куди ж ти поїдеш? Шо ж це таке голодовка, хто ж тобі дасть кришку того чого дасть ложку їсти, де ж ти”, ну однім словом поїхав і так як попрощався тоді – і ні звістки, і нічого ми не знаємо, чи його викинули з поїзда, може в поїзді з голоду вмер, чи може з’їли його, бо тоді ж людей їли – нічого не знаємо де він дівся, після війни, уже після війни почали питати, а як його навіть викинули з поїзда, а хто його тих документів же в нього не було, якогось викинули – викинули, тай нема, ніхто не знає хто, шо, де? Та й так мама всю жізнь вона всьо врємя за ним плакала, якби він був живий він дав би знати він – не міг не дати знати, але нема, та й так. Тепер цей дєдушка …

Гаврило?

Гаврило, як син вже поїхав, він я казала, приходив до нас вечором, а тут наша хата, а тут тоже розкуркулили людей, вигнали з хати – і сільська рада тут, ото, межа в межу, а в сільській раді всьо врємя двіженіє “Чого не йдеш в колгосп” тягнуть цих людей цілий день і цілу ніч, там світиться і як там воно і двіженіє, то цей дєдушка як прийде до нас, то йому так вийти цілий день сидить у хаті, тамо сидить це ж людина труда, то він нам стільчики був поробив малий і такий стільчик у хаті там його робив шоб це не показуватись, ну на кінець як це ж таке вже сказано, шо висилати будуть, як же підведеш дочку і з дітьми, а от батько, а батько в це час вчився в Кам’янець-Подольську на ветеринарного фельдшера – батька нема дома, значить, це мама і нас вже троє, бо це нас було двоє в тридцять другому родився брат менший – це маленький от, це дєдушка, шо ж будеш сидіти коло цих коло цієї дочки які можуть вислати раді нього от, і діточки маленькі, але там була бабка – вона бездітна, нікого в неї не було, хороша така жіночка, от пішов він договорився “Приходь” вона каже і остався він там у неї. Я не знаю не скажу скільки він там у неї був, але визвали цю бабку в сільську раду “Ти кого прийняла? Куркуля? То ти шо хочеш з ним їхати разом в Сибір?” ну однім словом шо там їй ше сказали, ця бабка приходе додому і каже “Знаєш шо, іди, як мене мають вигнати, я тут маю свою хатинку, свій (не зрозуміло), а де, куди мені” вже тоже жінка пожила, і він пішов. До нас нема як іти, я не знаю там, бо мене питали, чи не знали ми де він, де він ночував, де він був- ми вже не знали, на кінець, ну знаю те, шо мама Боріс, Боріс старший це братіку мому дасть, як в нас корівчинка була, то вона дасть йому молока бутилу, десь він його находив, але шо ж це бутила молока – чоловік здоровий можна сказати, а тут, і так – раз пішов найшов, а другий раз не найшов де він там, ми не знали де він …

Десь бідував, десь ходив.

Де він ходив, дивіться, я вже тако собі думаю тепер – от до кого він міг підійти тако, як каждий боїться шо приютив – поїдеш з ним разом всьо однім словом так він на вулиці помер. Оце той шо був хазяїн, він мав свою жниварку, шо він мав свою пасіку, шо він мав хазяйство – він нікому, я кажу ше, якшо йому хтось помагав він старався віддячити, ну однім словом там було так шо поневолі мусиш бо тобі ж треба ше прийдеться колись, мусиш відробити, чи як, ну однім словом помер.

Як Ви дізналися шо він помер?                                                                      

Нам його принесли люди маму уважали як я зараз скажу, мама це ж в нас корівчина, то вона не одному той стаканчик молока дасть, не одному – бабка стара, чи там ше хтось і не можна було не поділитись бо до вас же ж ідуть люди – просять, як же ж не дасиш та й однім словом треба поділитись було. Принесли його до нас – домовину треба зробити.

А Ви були в хаті коли його принесли?

Я не помню вже цього, я цього не помню тільки знаю стали шо домовину робити, ну там десь пару досочок є, а то у сараях відділяли таку могло бути шо корова і свиня може бути як це таку, та й відгорожували, о тоді вже тільки корова осталася то в неї вже тоді не було в нас ні в кого бо це тоді де ту свиню, чим кормити було от і доски повідривали і зробили дєдушкє домовину, домовину зробили і понесли вже …

А Ви похорон пам’ятаєте?

Я помню тільки як ми на кладбіще прийшли, а даже і як с кладбіща прийшли, зараз розкажу дальше.

Далеко йшли? Далеко кладбіще?

Нєт, від нас не дуже далеко було, це в Малий Мочутці були, то кладбіще, як Вам сказати, ну хай це буде пів кілометра, оце тут дорога тоді так повернула і там може пів кілометра, бо від нас дорога, мимо нас іде дорога, а там пройти, була школа – це так низенько, ну якби ось тут показати тако від за цей будинок то шо є, то школа від нас недалеко була, а за тою школою поворот був уверх туди до кладбіща, це була дорога на Велику Мочуку, а ми це ж в Малій жили, та й там пройти ше трошки і кладбіще. Ну мама найшла людей шо вони викопали яму і домовину зробила, а тож возили підводою возили, звозили людей, це я знаю сама це страшна везуть то страшно було дивитись на вулицю, як це на підводі люди, ну приходив же туди на те кладбіще, там чоловіки першими підійшли, чоловіки ше таки, но я не знаю фамілії, бо я малою виїхала звідти, то я не знаю як сказати цих, батьки як говорили то я ту Мочувку знаю тако, фамілії не знаю …

А піп був, приходили?

Піп тоді нє де там піп. Ну приходять туди, ці чоловіки “О вже два лежить”, ну а діти є діти, я бігом туди, дивлюся – да два чоловіки вже в ямі кинути, причому, один помитий чистенький, домоткане таке біле полотно, таке тоді носили – це тоді тридцять третій, тридцять другий це ті роки шо, це село дуже бідне було, шо нема там тих костюмів, таких там шо мав шось трошки…

І Ви побачили там вже лежать?

Так, і це лежить один в чистому більї, в чистій одежі, ноги чисті, босий і обличчям до землі, шоб не пізнати – один і другий причому такі ці великі хлопці, шо він головою упреться в ту стінку, ногами в другу стінку, розпрямило ж їх, а другий як ходив бідненький ножки ті грязні таки, ноги грязні, це на ньому одежа грязна.

І Ви не боялись туди дивитись? Не боялись туди в могилу дивитись? Ось страшно напевно було?

То ж люди тут прийшли, це ж не тільки я дивилась, дивилася – бачила шо це я сама шо це в грязній в той говорять …

Перервалася розмова.

Так ми повертаємось на кладбіще коли Ви поховали свого дєдушку.

Значить скочив чоловік у яму, взяв підняв одного “А” каже, та він той, і назвав, я не помню ім’я, я не помню, якесь мені закарбувалось слово – це Конона, Конон ім’я, але чи це син того Конона, чи хто він йому, не знаю, другого, а це той – знов назвав, я вже цього не розібрала, ну цей чоловік взяв їх відсунув по під краї цього сюди, другого туди, треба ж труну поставити сюди, от і опускають того дєдушку з труной уже, а мені так страшно шо цих. Ви питаєтесь чи не страшно було, а мені так страшно, думаю ж це поломить всі кісточки тим людям, це я так подумала і коли його туди опускали, а на мене такий цей страх напав, шо я закрила вуха і відбігла далеко, но с закритими вухами, на всіх діє, чую як ті кісточки тріщать, де там ті кісточки тріщать, їх розсунули по боках, вони ж не були по суті навєрно на них і не положили бо їх там, не знаю, я не знаю як це ну і тут людей на кладбіще не стало вже – треба засипати, а нема кому засипати, хто ж це має засипати і шо ж лежи тако відкрито, то тих два положили, а тут ше принесуть накидають це таке діло, людей, це ж вмирали тоді дуже, Господі, скільки їх вмирало і скільки їх цей шо тільки вони і слухають шо там ше хтось такий шо живий є шо він може батьки чи там діти та й несуть, а так. Ну кому засипати – мама береться засипати батько свого присипати земльою і там ше якісь жіночки, родички дєдушчині, со сторони дєдушки от і вони довгенько там возилися поки засипали дєдушку, вже засипали там, я не знаю, ми там були на кладбіще, додому не бігли, бо чого було додому бігти, мама ж тут. Тоді приходимо додому, чи довгенько там повозилися шо так вже починає вечоріти, бо нескоро ж можна було засипати, там я не знаю я навіть не помню чи лопотами чи чим вони засипали, я не знаю, скоріше всього …

І прийшли додому.

Прийшли додому. Наша хата стоїть так за тильною стороною до вулиці, ця хата – тут ворота, калітка, хата іде сюди так в двір, а звідци так до сонця на схід тут це вікна, тут двері – всьо в двір виходить от, і тут така невеличка верандочка, зробили батьки приходимо від воріт, отако люди сидять, сидять – хто з чашечкою, хто з стаканчиком, хто просто з черепочком, хто з мисочкою а на порозі сидять жіночки, ноги попухші страшено на них дивитись на ті ноги, і полопала шкіра, і тече з них жидкость така … отак сіли вони, сидять та й кажуть до мами, “Отако, як не дасиш нам хоч по ложці молока – ми звідси не встанемо і не підемо” і всьо …

Це вони як на помінки прийшли? На помінки прийшли, поминати?

Тоді поминки ніхто не робив, бо не було з чого, але це ж вони шо ж всі, шо дай молочка дай, а в нас я ше кажу, була корівчинка, от, то мама зараз же взяла (не зрозуміла) пішла до корови, видоїла, кружечку взяла і це каждому трошки, не скажу, чи хватило їй до кінця того молочка, бо вона там по трошечки лила їм, чи не хватило, цього я не знаю, це не знаю, от це такі считайте поминки були і ті люди вже с такими тими ногами, с такими як вони всі опухші були більшість, це там і діти сиділи тако оце , бо це вони пішли з кладбіща то це хто ближче жив, тай забіг додому взяв чашечку, той стаканчик, не брали відер чи чого то, ні – це тільки шоб хоть закропитися це, а те далеко додому, то найшов черепочок, тоді ті черепки, уся посуда глиняна така була, то десь отакий, шо він там, шо капнула їм туди того молока.

А Ви пам’ятаєте, Галино Тимофіївно, як Вашу корову звали?

Мазійка.

Як?

Мазійка.

Чому така назва?

Вона дуже красива була на від. От, тепер таких нема.

Чому таких нема?

Зараз, зараз. Красіва на від, але молока дуже мало давала, тоді не було корів таких шо таки багато давали, це тепер уже стали цих рекордистів брати вже купляти, а тоді не було такої – яка попала, яку купили, з такою назвою і взяли, то ми так уже і назвали Мазійка.

Мазійка.

Мазійка.

Якого кольору була вона?

Вона була причому тоже, колір був особливий, як тепер я таких не бачу, тепер є різні кольора, а вона суцільна була, чи це тєлєсний цвєт у неї був, чи може якись трошки оранжевий, чи як її трохи, така вона свєтла, свєтла і це ніде ніякого п’ятнишка на ній нічого, то якась така стара корова була цей, вже стара вона була, не знаю скільки вона в нас була, але шо вона не багато молока давала, так здорова корова, а молока не дуже давала, але так вона нас спасла і так вона і дєдушку і бабушку цих папиних батьків і так само ці тьотя і дядя оце нас ці і там ше кому там давала коли там яку шо можна було дати. Страшно нагадати, знаєте страшно нагадати, а ті самі, а як вона недоїлася корова – то ми не ті самі не ту саму, не ті листочки лебоди брали з липи, з вишень – сушили мама, терла в мокитрі і тоді робила якісь ті блінчики і це вона робила, з чого вона їх робила, як вона їх пекла, шо це я маю ввиду оце мукичку цю натерли до то це ми таке їли, а там ше були такі калачики маленькі на подвір’ях були росте отакі у нас вазони були, це як їх називають – герань, листочкі такі на них малесенькі такі кала це вже плоди на тих, то це гуси паслися на цьому, то ці діти отако знаєте як ті, кидай йому на землю і ті калачики так наїмося, но вони не шкодили, я не знаю, чи то ми їх не їли багато, чи шо, но ми так вищупували так ті калачики шо їх тоді ж гусей не було, курей не було, то ми це тако брали.

А Ви не пам’ятаєте був якийсь магазин чи базар, ярмарка? Де можна було купить шось? Чи не було грошей?

Грошей не було, але треба було є юбка – бере мама ту юбку несе на базар, от прийшла хлібинку бачить – а хоч би побачили діти який той хліб, то й віддала ту юбку, та й всьо, а на другий раз з чим іти і от мама за базар це Ви нагадали, та й скажу зараз у нас тут є, це за вісімнадцять кілометрів від Теплика, а від Мочьовки трохи ближче, бо там вони сокращали путь через ліс ішли там, Степаніський ліс той туди, а лісом до Корабелівки там ближче вже туди до тої до цього, до Кіблича, мама пішла туди на базар, причому, до неї прийшла тьотя – її тьотя, яка жила в селі Залужа, ось тут недалеко від Теплика, це бабушена сестра. Вона чього приходила – її теж розкуркулили, знаєте, Ви скажете – куркульська сім’я…

Не скажу.

Колись це дуже наче задівало раньше, куркулі, а тепер тако подумаєш – а хто такий куркуль? Той шо робив, шо сам робив, він не мав часу не зісти – хоч він мав шо, він не мав часу з’їсти, він не мав часу віддихнути, він не мав часу вгору глянути, бо а як це ж дивіться но, а як починається цей сізон – день літній, чи весняний годує рік, тай шо, та й починається від весни і дальше. Ну однім словом, мама пішла прийшла до нас ця тьотя Залуська, тьотя Луша, вона прийшла тоже шоб взяти може мама дасть ложку молока їй десь якій стакан молока, бо в неї тоже діти, її тоже вигнали з дому, з хати, де там вона була не знаю, та й ця тьотя Луша іде з мамою на базар туди в Кіблич, пішли вони, мама мала якусь хустинку і домовилася з жінкою, шо та дасть їй буряків за ту хустинку от, то це ж тоже ті бурячки варили , їли ну це ж було такий делікатес куди там, Господі всьо було делікатес, от бачте руки трясе вже, та й мама договорилася шо та її жінка коробелівська, значить мама буде іти з Киблича, через Карабелівку візьме в неї ті буряки і піде додому, але тут підходить до мами односельчанин, та й питає чи скоро вона додому йде, може разом підем, а мама каже: “Я ше маю зайти в Карабелівку, бо маю взяти буряки”, так і так, шо договорилась з жінкою не знаю, як там він подивився на неї, мама не звернула уваги, а ця тьотя, відійшов той чоловік, в вони тоже пішли там в сторони, а ця тьотя каже: “Нашо ти йому сказала шо ти повинна зайти в Коробелівку взяти буряки”. А йти ж тоді лісом треба, а мама: “Це ж односільчанин” не знаю де там він жив близько чи далеко від нас, я не знаю ну зайшли вони каждий в свою дорогу, іде мама з тьотьою, а та тьотя каже: “Тепер я тебе саму лісом не пущу шоб ти йшла, я піду з тобою”. Ну пішли вони, зайшли взяли в Каребелівці ті буряки, мама виміняла платок, віддала свій от, і взяла тих буряків та й їдуть додому. Ідуть вони лісом, а тьотя там подивилась та й каже: “Дивись, он подивись в сторону” там сказала в яку сторону, вліву, вправу куди там піднявся з кущів, там дерева, кущі, піднявся, подивився – присів, не знаю, чи вони пізнали його, чи то той самий чоловік, чи може другий там був, не знаю, не знаю хто, но однім словом вони пішли, пішли вони додому, ідуть до Мочовки добираються, а в цей час ше одна бабусина сестра, бо це тьо бабушка Луша, моя це вже считається бабушка, а мамина тьотя, бо це по мамі сестра, маминої мами сестра і ше є одна сестра живе в Лозоваті і тоже розкуркулили, і тоже вигнали з хати тай поки вони ходили це на базар туди, а ця Лозовацька прийшла бідна з маленькою дівчинкою Франєю, так вона менше мене, не знаю на рік на два може й шість рочків, може і п’ять рочків така невеличка, вони тільки ввійшли, тьотя Дуня ввійшла в хату ця дитина зразу кругом шоб десь шось найти їсти, воно голодне, вони ж ішли і думали шо це тільки прийшли і мама шось може дасть, оце ж ця корова дуже ну їх всіх приваблювала, ну от і там отако піч і під піччю такі були якби полички, а там мама гладущики, горшки такі ставила там, така ця посуда, тоді було більше глиняне це от, і там в одному з них у невеличкому горнятці трошки патоки, і ця Франя, як вона стала нишпорити вона вклала той пальчик і облизала його і вона побачила це ж патока солодка, вона знов туди руку, а мама сказала мені й Борисові: “Не трогайте” там цеї думала вона шо там, чи шоб нам водичку розвести з ним дати випити солодку чи шо, та й каже: “Не трогайте діти, я прийду” там шо там, от бо шо там вона лишила …

Чим з буряками історія закінчилась?

Ну принесла мама ці буряки вже прийшли …

До хати?

Зараз, зараз. Та й ця тьотя Дуня каже до мене: “Галочка нехай вона ця Франя, в неї ж пальчик маленький вона не багато візьме хай вона оближе ті пальчики”, тут приходять уже ці з буряками в хату і тут ця тьотя Луша та шо з мамою була та й каже до цеї, до свої сестри: “Ти чого сюди прийшла?”, а та подивилася: “Для того сестро чого й ти прийшла сюди, ми з тобою одинакові – і ти не маєш де дітися і я не маю”, бо й ту вигнали й ту розкуркулили, і ту розкуркулили, і ту розкуркулили і по вигонили з хати, і нічого в них абсолютно нема, де вони жили я не скажу, бо я ну ті жили в Лозоватій, а ті жили в Залужій от, це вони раньше на празник зустрічались, коли празники були Пристольні, то вони приїжали, тако гостили, а так то робота всьо та так наче з таким серцем шо ж ми всі біжимо до неї, а шо вона може дати на маму, а та тьотя, та вони, так як та сказала: “Того сестро що і ти” і почали плакати, ну і мама плаче бо, шо ж вона тоже їм дати, ну мама їх як то успокоїла, тоді й мама каже вже вечір – і тій далеко йти і тій далеко йти, переночують вони в нас, а на ранок мама розклала ті бурячки на три кучки …

Це обставини. Ваша думка?

Зараз, зараз, зараз.

Шо Ви думаєте з цього приводу?                    

Якшо отако зараз скажу, я Вам питанням на питання відповім. Як приходити до людини вже скрізь тими шпи такі палиці жилізні, скрізь тако бачить десь наче свіжа земля чи закопано там шо, чи шо – проштрикнув, найшов шось закопане, а якшо вже навіть у хаті і на тому під тою піччю в горнятці трошки квасольки є, шо це жінка розраховує, шо дітям має зварити – забрати ту квасольку в цеї людини, яка руки ломить просить: “Лиши бо нічого ж нема”, тільки квасолі тої там стакан два, три. Як Ви думаєте, як таке вже забрати – це штучний голод чи це природа не дала? Як забрати, вигребти всьо шо у Вас є, чи трошки десь якогось зерна шоб це каждий десь мав не каждий мав у кого є такі поробили такі крупорушки, шо це йден як має там пару стаканів пшениці та й піде та змеле її ну це тако, шо це так зробить – і прийти забрати стакан того, забрати, всьо забрати геть. Ну і як цей людині жити, як ця мама може сказати цій дитині – дитина плаче їсти, а вона скаже шо я немаю тобі дати – то вона то листячко брала, але ж на тій лебоді і на тому лобода, це липа, вишню, потрошки того то сушили, терли в макітрі і це такі робили …

Я зрозумів, я зрозумів. Скажіть будь ласка, а сьогодні так шоб прийшли якісь люди з міліції тали забирати, люди б віддали би їм?

Тепер? Ні тепер би навєрно би спитали, звідки це ви таке взя… нє, ну як це так?

Ну як це так? До Вас приходять в хату – віддай, оце я прийду зараз у Вас заберу хліб, це моє – і я віддаю. А як це так може бути? Да я не пущу Вас в хату – а як тоді пускали? Ну шо це таке?

А, ше ше ше, зараз, зараз. Попробуйте сказати шо Ви не хочте дати.

То шо буде?

А бо Вас зараз поб’ють дуже, або зараз же міліція забере Вас, ну хай Бог милує таке казати, так це страшне – шо протів власті Ви підете, Ви шо? Ви протів (не зрозуміло) сказали це розпорядження. Нашо Вам більше? Розкуркулювати, куркуль, вже нема кого того куркулити, а тут директива з району, це йде з області на ваше село “Три куркулі дайте – розкуркульте” Кого, кого? Дядя, батьків брат був головою сільської ради так розкуркуль, а ми всьо ж віддали в колгосп – у нас нічого нема, думав кого, ну кого ти дасиш – нема кого. “Пишіть брата мого” “Ти шо до нього, та він же всьо віддав – коні, всьо віддав”. Приходе додому і каже моєму батькові “Кого я дам? Може тебе відстоять люди. Кого дати, ну вже нема кого дати?” Ну цей батько кинувся туди, сюди, бо ше як бабушка приходить питає бо це ж ми на одному подвір’ї цей дядя жив, цей дядя, бабушка, через сіни вони жили, а ми хата окремо. Бабушка приходить тай каже до мами: “Шо ти робиш?” вона там чи стірку почала, чи шо, це робота, жінкам є робота “Ой дитинку кидай це” це ше перед цим тридцять третім роком …

Ну, кінець колективізації?

І каже вона, перед цим значить, каже вона: “Ти скоренько печи хліб”, тоді ше трошки було, тоді ше не вимітили так “Печи хліб, бо вас на виселку” Боже мама як це почула ми плаче мама плаче, ми сіли маленькі плачемо тоже, там вона не знаю чи почала пекти, тут батько прийшов, бо це літом було навєрно, шо це він тоді дома був, прийшов, а мама розказує йому – це ж так і так, шо бабушка, мама сказала мені, мама сказали, шо це так і так – батько бі… в ту сільську раду там ці люди, а там вже вони всьо врємя є в селі…

Я Вас зупиню трошки. То шо виходить брат брата здав? Я не можу просто зрозуміти? Рідний брат здав свого старшого брата чи молодшого?

Старшого, старшого. Знаєте шо… чуєте він на шо розраховував, шо люди його відстоять тому шо…

Вашого тата?

Шо мого батька відстоять тому шо в нього нічого нема – коні віддав, всьо, всьо він віддав в колгосп…

Ну шо відстояли?

Да, люди відстояли,

Як це було, відстояли. Пішли до сільради ілі як?

Батько прийшов у сільську раду, там прийшов і цей голова колгоспу вже, прийшов там якесь правління їхнє було і вони до цього нашого дяді, мого, до цього Романа, Роман звався: “Шо шоце ти зробив, кого, свого брата? За шо його розкурку… як він всьо віддав в колгосп, він всьо віддав колгоспу, сам пішов у колгосп, за шо його?” то це вроді так тай той він немав вже кого брати, та нема, вже тих всіх кого можна було хоч шо небудь він там мав, чи навіть одну конячину то розкуркулити ну однім словом оце так було, Ви кажете відносно як розкуркулювали – отак розкуркулювали, бо я ж кажу шо цей дядя він батьку і сказав “Тебе можуть відстоять і я надіюсь, шо тебе відстоять, бо за шо. А кого я дам, кого дам? От зараз три чоловіки дати, кого”.

Тобто у нього був свій план на куркулів?                                                                        

Так, так.

Якась інформація була в селі чи може радіо, газети, коли це все закінчиться? Як люди узнавали новини? Як узнавали, коли кінець буде голоду, знали щось?

Люди знали труд, поле, труд. Радіо не було. Газет тих, хто ту газету на село, не було, ніхто там не дуже виписував ті газети, не тут це не теперішній час, шо з газети і взнаєш багато, а тоді шо і як тільки хтось от наприклад коли там збирались сходи і це кажуть, того вислати треба бо то куркуль А от десь я читала, а це тепер тако взяла подивилася Свердлов казав: “Наша задача поділити людей на класи бідних і багатих і настроїти їх один проти одного” та й всьо, та й бідний протів багатих, а який той багатий був, якшо тако взяти, знову ж таки – шо він трудився, шо він мав той кусок хліба і шо якшо треба ото буває, шо погода погана та й скоро спішиш зібрати врожай той з поля, то мусиш когось таки найняти, бо сам не успіваєш шоб не пропало, то ти ж плотиш за це…

Якшо підсумувати сьогодні думаю що Вам все ж таки допомогло вижити, врятуватися? Що чи хто Вам допоміг врятуватись, вижити тоді, Бог, хто?

Я скажу. Шо в нас то корівчина була, а Ви щитаєте шо ні? І тоже на Бога надєйся, а сам нє плашай, роби трохи. А як у мами було те молочко, то вона могла десь комусь дати і хтось їй дасть пів стаканчика зерна, знаєте, це так ділилися і отак, а батько тоді пішов учитися, шо він не був шо він з тридцять другого по і в тридять третьому ше, то він був на навчанні, от, та його не було  він приїжджав, він міг привезти десь трошки муки кукурудзяної, а як він де він гроші міг узяти – вони дньом училися, а там тоді йшли на станцію шось там грузили, шось там розгружали, я не знаю – трудились однім словом, то це заробів, то як він приїде то він трошки привезе тої муки то мама вже тоже тоді тоже, а ше як є молочко, то це ж з молочком же можна…

То виходить шо Ваша корова героїня? Може корові треба пам’ятник поставити?

Я хочу сказати таке, уже дивітьсяно шо як її не вкрали, от так тоже, як її у нас не вивели? То це раз, шо я ж кажу батько коли строїв хату і строїв сараї, ці шо коней, бо дуже коней крали, а в нас це ж коні були, тоді ше ж ше до колективізації, от, то ті ж штаби, отак закриваєш сарай, двері і вона ця штаба зверху – та корова не перескочить і не переведеш її, і туди не візьмеш, і так не візьмеш, крім того ми в центрі села, шо це я маю ввіду, шо це наша хата і ця сільська рада була рядом …

І все Ви бачили?

Там всьо врємя двіженіє, двіженіє, бо там же брали на собєсєдованіє цих от, шо не хтіли йти в колгосп, шо він бо він мав кусочок землі там і він не хотів, то їх брали на собєсєдованіє таке шо він якшо то уже не було вихода йому і він мусив іти, соглашався іти…

Задушевна бєсєда була там, я понял.

Так, так, так, шо він з задоволенням ішов в колгосп, шо це треба було шоб з ним бесіду провели, то там я ж кажу, там цілу ніч і були там закривали тих людей – по цілому дні держали шоб подумав.

Хто винен? Останнє запитання, хто в цьому винен?

Хто в цьому винен? Влада, влада та винна шо це було, той же був приказ Сталіна – він же знав це, він же знав шо тут вмирають, він знав це шо такого Голодомору, а як забирали, забирали тих корівчин тоже, і забирали тих коней і те все вивозили, причому уже по тому розказували на станції взяли нагрузили товару там погрузили корови, коні там шо, привезли на станцію і цей вагон відчепили, а там поїзд пішов своєю дорогою – і ці ревуть корови і ніхто до них не підійде, бо це ж їде кудись ця корова, хто ж її везе…

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду