- Місце запису: село Острів Овруцький район Житомирська область
- Дата запису:26.08.2003 р.
- Хто записав: Чорна Фаїна Олексіївна
- Респондент: Чорна Раїса Миколаївна, 04.01.1930 р.н., народилась в селі Прибужжя Доманівського району Миколаївської області
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Острів Овруцького району Житомирської області.
Мій батько Григорій Микола Іванович, 1901 р.н., учився в Полтаві і його направили працювати зоотехніком в совхоз Акмененські ставки. В сім’ї було троє дітей, я і сестра (Люся) з братом (Віля 1928 р.н.). Мати моя (Пелагея Григорівна Пригаріна/Бурянківська) була безграмотна, тоді був такий час, що майже всі були безграмотні. Не було ні що сказати, ні в кого спитати. В часи Голодомору люди всі як могли так і виживали, що мали те і їли. Пам’ятаю, що їли різні бур’яни: лободу, щир, коріння, ягоди гльоду, шипшини, терену. Якщо на селі вмирав якийсь кінь з голоду, то люди наче ті вовки роздирали того коня на шматочки і там же і з’їдали.
В місті було що кушати, але де ж ті гроші взять, хіба що виміняти на щось. Та й у містах теж був страшний голод. Померлих від голоду людей ховали у великій спільній ямі. Ми на проводки (перша неділя після Пасхи, завжди поминаємо всіх загиблих людей у ці страшні роки).
У ці страшні роки люди ніби дичавіли, але знаходилися й такі добродушні, які віддали останній шмат хліба ділили наполовину з людьми, які знаходилися поблизу (сусідами) й потребували допомоги.
Одного разу моя мати Пелагея Григорівна Пригаріна 1898 р.н. поверталася із совхозу на каталі (двухколісна бричка) і побачила, що на обочині лежав чоловік, він вже був майже мертвий. Мама дала йому молока і шматом хліба. Він почав пити молоко і прямо ним давився, а мати йому каже: “Їж не багато, бо кишки вздуються, а остальне потім”. Цей чоловік так і зробив. Пройшли роки і він знайшов нашу сім’ю, дуже благодорив мою матір, що врятувала йому життя.