1. Дата запису: 29 вересня 2021 року;
  2. Місце запису: село Половинкине, Старобільського району, Луганської області;
  3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
  4. Респондент: Часник Раїса Іванівна, 7 травня 1924 р.н.;
  5. Розшифровка аудіозапису:  Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала в селі Лозна-Олександрівка, Білокуракинського району, Ворошиловградської (нині Луганської) області. 

 (при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтеся, будь ласка, як вас звати? Прізвище, ім’я, по батькові.

Тодішнє – Паньченко було.

Тепер. 

Часник тепер уже як я заміж вийшла. А там Панченко Раїса Іванівна.

А тепер?

Тепер Часник.

Раїса Іванівна.

Раїса Іванівна, да.

А коли Ви народилися?

7-го травня 1924 році. У селі Лозно-Александровка. Лозно-Алєксандровського району тоді було, Ворошиловградської області. В сім’ї колгоспника. Батько працював у колгоспі, мати працювала у колгоспі. А нас було троє дітей. Значить, я і два братики: Олександр і Володя. І третє дитя, яке народилося було, шей годіка не було. Значіт, 1933 рік дуже запам’ятався моїй сім’ї. Чому? По-перше, батю послали в цей час за посівним десь далеко він воликами поїхав за посівним привезти в колгосп, шоб посіяти хліб, хліб посіяти і все останнє. І ось, їдучи по дорозі, ніч була. Чують проїхала біля них тачанка одна. Їхав чоловік і жінка, і чують крик дитина. А степ. Коли опустився, а там лежить дитина. Струмочок тече і оставлена дитина маленька. Він узяв цю дитну в кожушок обгорнув. Приїхали в сусіднє село і цю дитину оставили. Пройшло багато часу, а це в Романках, Вороніжзька, там завжди був базар велики. І ось батя на базарі. Підходять і взнають батю – придсідатіль  сєльського совета.  І кажуть” дєдушка глядіть же Ваш той хлопчік, шо Ви принесли нам – оженився, вже має сім’ю і водали це все останнє”. Приїжає батя додому, а в нас похорон. Значит, яке питання було? Ви ходили, я в школу ходила і з собою брали не книжки, а миску й ложку, і якийсь листочок і олівець. А хлопчики ходили в дитячий садочок. І тепер там, чого й ми остались живі, у школі варили сніданок. Сніданок і щас якась чечевиця була, і по кусочку хліба. І ото виведуть отак от за столом стануть всі кругом їсти, да. Поїсть один хоче йде туди ди не “йди, ти вже з’їла, ти вже остання”. От, і тепер у нас провіряли, шоб додому не несли,а шоб тут поїли. Раз спасають дітей школярів, то тіки шоб тут поїли. Додому кармани провіряють, да. А хлопчики були в дитячому садочку, там годували їх. А мамка, баті шеж не було він у поєздкі був, ця утром брала вила і йшла в колгосп, шось там робили на хфермах вилами. А там варили тоже їсти і разом усі з однієї миски їли, шо не можна брать і принести оцій дитині. А в нас дитина, знаєте раніше були не люльки, а просто ящик і внизу тканиною, і посередині отак вірьовками підчеплений цей ящик, і там дитина ця лежить, і кругом, шоб ото мухи не кусали обкутують його. Значіть, не могла мама принести, не могла і я, не мали можливості, і діти принести хто із братиків. І от, ця дитина помирає. Дитина, якій годик не було. І ось хлопчик, братик, побіг Саша туди, каже: “ Рая, дивися”, а він уже очі закрив. Ми до нього, а він мертвий, дитя. От голоду померла ця дитина у цій люльці. 

Як його звали?

У цей час..Га?

Як його звали?

Коля його звать було, Коля. Да, пам’ятаю. Приїжає батя. В нас помер ця дитина. І він її обкутує, і знаю надівають поло.. тоді полотяні сорочки надівали, шили, і шось таке, якийсь залізяку завязує мамка, і каже, шоб він на той світ пішов із грішми. Обкутують і в дитячому садочку, в нас садок, у садочку, не на кладбищі, закопують. Батько покидає цей колгосп їде у сусіднє село 20 кілометрів, бо в совхосп Приволлє було. А село – Красна Чаплійовка. Забирає нас усих дітей цих, все шо в хаті було – було промінято у Ровеньки одвозили все. Шо привозили? Одяг, одяг красивий, який там був. На Ровеньки поїдуть садками 20 кілометрів через гору, Вороніжзька область. Був там базар. А звідти макухи привозять та буряки. Такшо в хаті нічого, пуска хата була, все було проміняно на ті, на буряки, на буряки або макуха. І ось, оцю було макуху возьмемо було у школу. Макушка і гриземо. І треба було ховатися, шоб діти не отняли. У школі, да, макуху. Шоб діти другі не отняли. Бо побачать – отнімють. Ну голод є голод, да. Отнімають макуху цю. Приїхали, забрали пішки, нічого не брали, а пішки прийшли в Приболя. Пуста хата. Помістили нас у пусту хату і помістили не кроваті, а то дошками понаскладяно було. Одна сім’я сидимо ми. Друга сім’я. Читирі сім’ї. І ото діти сидять на цих кроватях, воно не кровать, а з дощок, і заслано рядниною. І ми сидимо. Батя й мамка роблять, а звідти утром приносять якусь затірку і хліб це. У обід, це нас троє було, ну трохлітрова такий був той, як би його назвать? Такий посуда трохлітрова. Приносять – ми поїли, ждемо обід. Теж саме і ввечером . Кожного ото три рази приносили їсти нам, все останнє. І почали ходить у школу, там же, в Красній Чаплійовці. Ну шо я хочу сказать, шо весна яке було положення в селі? Тоді якась вода так була, шо багато, а наша крайня була і ярок, і їхала коняка. Коняка утонула і не стала жива. І тоді всі люди, які знали прибігли до цієї коняки – зарізали і по куску поділили всі. І наварили коняче м’ясо їли. Це зараз я помню. Батя взяв пригласив свого батька нагодував тоже цією конятиною. І видно дуже багато це зараз, шо батько помер от того. Ну, шо дуже багато наївся. Батько померає, батька того ховають. Стояли великі бур’яни. Бур’яни  у чоловіка. Там лежить мертвий, там мертвий лежить. Виїлили людину, а в люда ноги пухлі були. Їздять підводою – збирають і кидають. Збирають на ту воз і кидають ті всі, і везуть оциво тим на кладбище. Вирита велика яма і кидають туда їх всіх так швиряють у ту яму. Ніхто їх не ховав, ніхто їх нічого, так скидали. Тепер було таке, шо дуже людей різали. Молдаванці, збоку нас молдованка. Ми боялись ї ходить, казали, вона ловила і різала дітей і їла дітей даже їли. Зарізали своїх дітей і їли. І так ми в том совхозі були десят років. І хата наша стояла та, не осяг ніхто, нічого, ніяк. Вийшов приказ, шо хто десят років не буде жити в цій хаті, хата вийде державі. Ми повернулись додому. Ну це тоді роки тоже тяжкі були. Треба було йти по хліб становиться в очірідь цілу. Цілу ніч простоять, шоб утром узять хоч хлібину хліба.  Хлібину хліба. Ну і всерівно як не як, а таки доставали цей хліб, і давали. Стали по трошку, по трошку стали оживать. Далі краще, краще, краще і так пішло. Стали краще жить, життя стало краще. Тепер у голод осінь прийшла, да, косили тими.. мужики косили хліб. Сіяли руками. Косили. Жінки в’язали снопами, а ми складали у копи, шо таке копай? Полокіпок – це снопик, Ви уявляєте який цей сніп товщиною? Отак, значіт, тут два снопики, по цей бік два снопики, по цей бік два снопики і по цей, і так два снопи і зверху один сніп. Значіть, складали їх у копи ці і так три копи. І то нам скіки було як ми вже почали працювати, робить разом із дорослими. Ну це вже прийшло як у войну.

А от Ви кажите, що батьки працювали в колгоспі, а до колгоспу?

Да. Тепер кажу, йдем ми з школи, із школи йдем, дивимось хата стоїть і от хати откриті вікна. Зайшла я в цю хату і братиків з собою в садік забрала, а вона лежить, хазяйка ця, на тому, на лежанці. Сама вона здорова, здорова така була. Тепер мертва. Тут де у воглі, де завжди ікони, у воглі завжди були іконки і стояв триугольнічок такий, да, і біля цієї іконки отакі квіти обнесені, і лежала трудова книжка. Робили в колгоспі, але нічого в колгоспі не давали. Писали вихід трудодні і шоб вихід, значіт був, в кожного ходи, ходи скіки там днів, шоб виходила за рік. Ходили писали трудодні. Тепер, носили здавали молоко, гроші, здавали яйця, давала. Тепер, здавали державі шерсть. А в нас шерсті не було – батя собаку обстригав. Обстригав собаку і шерсть здавав. Тепер наклали налог на яблуні, на сади. Батя вирубав оставив лише молоденькі, молодень вишенькі оставив. А ті всі великі… великі-великі налоги були. І ось прийшло для того, шоб кінець року іти получать він узяв мішок, і з пустим мішком і прийшов. Вопшім тоді робили ні за шо. І перша пенсія була – восім гривень, хто в колгоспі робив. Мамка виробила, мамка та получила восім рублів, а батя – нє. То шо він у совхозі ще робив. Батя так нічого і не получав от держави. А тіки їздив крив криші людям і получав гроші за це. І тоді ми кажеш, шо ж вона, оця жінка робила, робила, тепер попіл вибирала вона, тут розкидано все останнє. І так в кожній хаті було, дєтка. В кожній хаті було так. Ну, а далі краще життя пішло. Краще і краще, і дойшли до того, шо особливо життя ми побачили як сюди в село переїхали.

А скажіть, будь-ласка, Ваші батьки до колгоспу в них було господарство яке? До колгоспу?

… корова була. І от як на корову прийшов час шоб обробляти поле треба вести корову, шоб коровами, сіли коровами. А вона вже повинна телетися коровка, да. Мамка, баті дома не було він поїхав на заробітки в Архангельськ тоді, покинув, в Архангельськ на заробітки поїхав. А мамка корову не повела. Мамку забрали і посадили її в коморі. Посадили і замкнули. За те, шо вона не повела коровку, все останнє. Тепер, ну так теле ото вигодують заріжуть. Шо з їжі? От шо ми памятаємо? Ми тіки пам’ятаємо, шо ми всякі супи їли. Тепер для того, шоб шось пекти і зварить треба потовкни ступи. Ступи були такі, да. І в цих ступах залізний такий як оце рука товкач. Значить з зерна треба натовкти муки.  Ото встаємо ми, мамка буде, товчемо пшеницю ту. Посіємо – коржики спекли і кашу  зварили. І ще, і ще треба – ще товчеться останнє. Тепер якусь квашу варили, квашу якусь варили туди терен клали, все останнє. Ну борщі, супи. А так шоб..ше хліба купляли, хліба купляли, теж саме. Но це вже пізніше було. А так сахарку так це по кусочку дадуть сахарку. По кусочку. 

А в колгосп батьки хотіли йти?

Ну пішли. Ішли всі нормально.

Не заставляли?

Не заставляли. Нє нормально все колективно обробляли. І все осатннє. 

А чи приходили до Вас якісь люди з обшуками? Зерно забирали?

Ходили, дєтка так. Напротів нас жив куркуль. Чому він був куркуль? Знаю хлопців його були, шо в нього була машина, шо молоте зерно. А тоді в кожного вже ділянка стала, ділянка я вже знаю. Сіяли і вбирали. Це вже зерно своє було, дєтки. І от за це шо він, шо його машина була – його куркуль називали. І його розкулачили. Ось приходе він і каже: “Іван Трохимович, давайте ми Вас поховаємо в того в одяг чи все останнє?” Нє, нє,нє. Ходили, в кого було.. в кожанках, красиво одягнені. Зерно находили –  забирали. Люди, якшо тепер, даже оце, якшо стріг, там ширяли чи не заховане зерно. Даже і на горище залізуть, є зерно – забирали теж саме зерно. Отбирали зерно, забирали. Того й, можливо, й голод став, того шо обкрадали. 

А як звали Вашого батька і як звали матір?

Панченко Іван Трохимович – батька звали, а Панченко Парасковія Фьодоровна. 

А якого року народження вони були?

Дєтка, ну мені казали, шо.. ну я не помню, дєточка. Я помню, шо казали мамка трохи не до ста років дожила, а батько трохи раніше помер, того шо він у Громадянській війні був на війні. І в окопах пустили газ, і їх в легені був. Він вєчно кашляв. Він раніше помер. 

А брати, сестри як їх звали і якого року народження були?  

Брати, значіт, на два роки од мене і на два роки од того.

Менші?

Ага, менші вони були. Я старша була.

Один 26-го року народження, а другий 28-го року народження?

Чи 29-го. Ну шось там є. 

А як звали?

Так, значіт першого братика –  Олександр. Менший брат – Володя. 

А коли колгоспи організовували Ви казали, шо приїжали забирали зерно, а обшуки вони ходили по всіх хатах і до Вас приходили?

Приходили до нас даже по городах ширяли. Даже по городах, тому шо по городах заривали зерноу бочках ховали. Приходили, приходили, і в нас забирали те, шо було. 

А шось батьки заховали? Змогли шось заховать?

А нам нічо ховать було, дєтка. Нічого ховать було.

А як Ви вижили? Як вдалося вижити? Шо їли? 

Як прийшлось вижити? Дякуючи совзозу “Приволля”, там хліб видавали, там уже годували, носили. Ті, ото, і довго ми цілих десять років в совхозі “Приволля”. 

А до того совхозу, шо їли?

Га?

До того як поїхали в той совхоз, шо Ви їли?

Шо їли? Те шо приносили із того.. кухня була, варили їсти і приносили нам додому батьки . 

Ні, до “Приволля”, поки не поїхали в “Приволля”? Коли жили в другому селі, шо тоді Ви їли?

Шо їли тоді? Саме перше коли появилася, та бур’ян усякий, да. Лобода. Значіт, з лободи, молоко в нас коровка була, з лободи це було як лапша. Закипятят молоко і ту бурян той кладуть туди.  Тепер листя коли появились – обчухрали листя. Листя з дерев сушили, оце дєтка, це листя і робили ліпьошички пекли, їли. І все остннє. 

Ну у Вас усі вижили?

Ну от….

Крім братика маленького?

Ото малесенького. Но якби батя не приїхав нас не забрав і ми б… бо в мамки вже ноги пухлі були, лопались і вода текла. 

А Ви розказували, шо за те, шо вона корову не здала – її закрили, да?

Да. Її садовили в сарай. 

То вона….

Вона тужила там. Все останнє. Тужила криком. Не тіки її других, хто не привів коровку, шоб оброблять землю.

А потім відпустили?

Га?

Тоді відпустили?

Тоді відпустили, да. 

А корову забрали чи ні?

Нє, не брали корову, не брали, нє.

А чи можна було колоски в полі збирать тоді?

А бачиш, це харашо, шо ти нагадала, дєтка. Напротів нас наша крайня хата була. Тепер великі чотири тополі, сад хароший був, колядязь був теж саме, да. І отако сюди через дорогу поле зразу, і там появились перші колосочки. І ось ми, з сим кипошилом, мамка сумку полотняну, ножниці. Харашо шо ти нагадала дєточка. Ідем, ідем туди колоски збирать і то так нахиляємося, нахиляє і обрізаєм колосочок. Ось, побаче біжить на конях і той, обїжчик, великий батіг, і якшо такий батіг – це палка велика, а діла з ремня і на кінці завязано. І то так по нас, по “ а чиї ви? а хто ви?”. Біжиш, кричих і сумку покидає, і ножниці покидаєш, і все останнє, і тікаєш. А тоді лове, а ми обманюєм чиї ми, не кажим своїх батьків, а других, те саме, кажем. Це тоже пам’ятаєм добре. 

А когось судили за колоски? 

За кожен кілограм зерна судили. Даже,  де у карман хто возьме, да, судили і садовиди в тюрму. Даже кілогрма, може, там не було. І ось коли ми приїхали сюди, 49-тий рік був ми приїхали, і нас вчитель..я і чоловік вчитель, двоє дітей, і нас до кравцова Гаврила поселили ночувать. І ось ночували, і його дружина була засуджена за те, шо у кармані був зерно. Одбувала тюру. Садовили. 

Це в 30-тих роках було, да?

Да. 

А людей розкуркулювали тоді? Ви розказали про одну історію чи були ще якісь історії?

Я тільки одного цього знаю сусіда. І вони його розкулачили, і їх посадили, і десь вивезли в ярки, у ярки. І ото висадили їх і живи як хочеш. Бо він куркуль, бо в його машина була. І причому машина в якій кожна людина кожна молотила свій хліб за його машино. І тоді, бачите люди якісь дружно було. У сусіда сьогодні молотят -сусід помагає. І так один одному помагали. І будинок робити помагали друг другу. Так і хліб вирощувати друг другу. Люди тоді були дуже, як сказать, добрі. І послушні, не грубили, особливо гарно відносилися до стариків. І ото, якшо хто із старих на печі уже, старик той, але керує сім’єю. Тоді ж не розїжали нікде жили сім’ями. І зажаміж оддавали, і женилися, і останнє. Всі слухали і шо скаже, скіки невісток, що скаже батько отой, шо сидить на печі уже. Отій невістці оте купи, отій оте. Керували і всі слухали старосту, який був у сім батько. Всі слухали.

А в Голодомор люди допомагали один одному?

Допомагали, допомагали один одному, да допомагали. Навєрно були вижили.. ну треба сказать, шо не плакали, дєточка, ми ховали не плакали ніхто. Шо ховають і ніхто не плакав. І причому ото кидають все останнє подорозі ярок тече, вода тече. Дивишся, лежить там, там лежить мертвець. По вулицях.

Багато помирало людей?

Багато, багато, багато померло. 

А чи були місця де оцих людей ховали? Загальні могили були?

Обща яма і туди скидали всих, дєтка. В одну яму всих скидали. 

А де ця яма була?

На кладовищі, на кладовищі. 

І в одному селі, і в другому селі де Ви жили?

В кожному своє, да, в кожному своє. 

А як Ви думаєте чого був Голодомор?

Як Вам сказать? Сказать шо не врожай був – ні. Просто штучно все створии його. Раз забирали в людей зерно, на горі ще лізли, даже в дитини отам в колисці де заховано і там забирали. Мені кажеться штучно було зроблено. Ну, можливо, й недорід був.

Ну колоски ж ходили зрізать, значить шось вродило?

Да, колоски ходили збирать. Ну основне, шо гляділи, шо товкли. І це зараз ж я думаю, наскіки глупо було. Значить, я двацять раз ударів товкач, і менша дитина тоже двацять раз удар товкачем. Це шо це? Хіба це ж нормально? Це ж петер розсуждаєш як. Тепер, значить, шо? Особлив кукурузу трудно було товкти. Аж кукуруза велика, да, і товчем товклм, товкли, а потім пересіяли. Потом знову сипимо у той, у цю ту.. знов товчемо і так поки стануть крупи. Це каша, ато ліпьошки.

А де це Ви вдома товкли?

Вдома, вдома. В кажного ступа своя була.

А жорна були? 

Хто?

Жорна.

І те було, і те було у сусідів ото. Но вже коли пшениця і коли очірідь тебе.. І в одного тіки таке було, і то коли очірідь тебе прийде, а то більш товкли.

А коли мололи давали шось, оставляли за те, шо помолов?

Да, обов’язково брали. Ти ідеш молоть – ти даєш черпак. Так само і в млинах же, дєтка було, коли млин. Тут у селі був млин. Ми коли приїхали, Свєта, школа красна і там на вуглі, де це військова частина, трохи вище туда, млин був. Як зараз я помню. А знищили. Хай би стояв. Шо ж кому він мішав той історичний пам’ятник? 

А не розказували батьки, може, Ви пам’ятаєте, як колгоспи утворювалися? Їх же не було, цих колгоспів. 

Я не знаю, дєтка. Такого не було, шоб кого вбили..

Ні, ні колгоспи як створювалися?

Як називалися, да? 

Ні, як створювалися? Як вони створювалися?
Створювали?

Як створювали колгоспи?

Я це не уявляю даже. 

Не знаєте, нє? А худобу не забрали у колгосп, у батьків? 

Коняку, отаке забрали. Коняк забирали, зводили ті всі останні. Волів забирали тепер, до їх приладдя. Коровку забрали. До їх приладдя, яке все оставили. Зводили у колгосп. Забирали, оддавали. 

А землю?

Га?

А землю не забирали у колгосп? 

Землю? Помню городи були. І городи були невеликі. А тоді вже я помню, шо ділянки були в степу. Уже ділянка у нас була в степу, да. І братя і сестра старші од мене, мамка виходила з двома дітьми за батька, як косили, як убирали уже хліб. Тоді клаптики землі виділили кожному.

Так у Вас ще старші брат і сестра були? 

То мамка з двома дітьми виходила заміж. Це ми сукупні, а то мамка з двома дітьми і вони старші були.

А якого року народження? Як їх звали?

Я не помню.

А як звали?

Звали Клава і Іван. Клава і Іван померли. 

А коли був Голодомор де вони були?

Голодомор як, де були? Тоже з нами були. В совхозі були, але вони вже старші були. Вони вже робили. Коли в совхоз пішли робили і мама, і батько, і вони обоє робили вже. Сестра та на кухні робила. В совхозі не було голоду. Не попоняття… ну спасали, а як.. у селі колгосп здихають, а там  нє. А в совхозі, бачу, даже доглядали і..  

А Ви розказували, шо ходили забирали в людей, до Вас тоже приходили?

Шоб шо? Забрать?

Да.

Нє. Я не помню, шоб шукали в нас. Не помню. Та в нас нічого брать було, дєтка, то в тих, хто багачі більше. А в нас нічого брать було. 

А Ваші дідусь, бабуся жили окремо?

Шо дідусь?

Дідусь і бабуся вони жили окремо? В них було своє господарство? 

То окремо були, окремо були, да. 

В них нічого не забрали?

Я нічого сказать не можу. Знаю, шо сім’я в них велика була. Мати рано померла. Їх семеро осталося. Оце як зараз помню семеро дітей. І в….

А коли оце забирали зерно, худобу забирали, розкуркулювали чи люди чинили якийсь против, чи опиралися оцьому, шо в них відбирають?

Такого не було. Це по кіно показує, шо і рубали, і все останнє, тейго.

У Вас такого не було?

Я такого.. не було, не було.

А як Ви думаєте, дітям треба розповідати про те, що був Голодомор? 

У шостому класі, я вже в шостому класі була, в Вовчарово, це ми як Голодомор був. Дивіться, ми спочатку в Чаплійовці жили, потом у тому, у Консорово, послєднє це було і ходили  в школу у Вівчарево. Це вже у шостий клас я вже ходила. Стали вчителю казать, шо Голодомор: “Який Голодомор? Шо ото видумуєте?” Він став на нас крить, шо ми сказали, шо голодували, шо казали, шо Голодомор був. Учитель, як зараз я помню. Як? Ше голод, а померли. Та в мене брат рідний помер. “Не було Голодомору, не кажіть. Не було Голодомору”.

Тость не можна було говорити?

Не можна було. Не можна було говорить, шо він, Голодомор був. 

А коли стало можна говорить?

Я не знаю коли, може, перестали… коли наїдені вже були.

А дітям своїм Ви розказували, шо пережили Голодомор?

Нє, нє. 

Не розказували? 

Все прекрасне. Нє, я нікому не розповідала. Нікому не розповідала. 

А онукам?

Я даже, я даже сину своєму, який в інституті преподаватілем, нє. Сину і дочці не розповідала. 

І даже зараз не розказували? 

Нє.

Розкажіть.

Хай вони не знають, дєточка. 

Це треба знати. Треба розказати, шоб такого більше не було..

Треба, треба. 

Шоб такого більше не повторювалося.

Дєточка, це зараз тут нема нікого.. нельзя розказувать як ми жили до цього. Бачте до чого дойшло? А як ми жили вже, отут в селі, відь мільйонер колгосп був, дєточки. Відь скіки построїли, а це великі дома. Це ж держава построїла, це де ми живемо. Клуб построїли, да, амбулаторію построїли, двохетажні дома. Все це ми поплатили, все останнє. Тепер, які свята були ми вже дєтка, кажуть, ми вже жили при ньому. Ми вже жили при ньому. Всього достатньо було. То було коврів нема, тай оце ковйор коли получили цю квартиру синуля в Москву їздив доставав. Зараз всього повно було, наїдині і все остальннє. Дякуючи нашим керівникам. Вони з життя пішли вже, шо вони розвалили? А тепер, шо? Шож ми тепер? А тепер та мало того, ладно ми вже почему другі республіки живуть нормально? Почему ж ми воюємо? Чому спрашується? За що? Шо хочуть хіба, шоб приходили похоронки? Ви шо це все записуєте, да дєтки? Не нада, бо мене ше посадять. Ви це викресліть. Ви чуєте, дєтки, на нада цього?

Нє, нє.

Все добре, все нормально.

Це я розказую так як воно було, правда. Тепер за себе дєтки, шо ми є? Я селянська, колгоспні батьки.

І одне останнє питання. Про Голодомор, як Ви думаєте, треба розповідати дятам, онуками?

Я б його закрила зовсім.

А чому? Чому не треба розказувати?

Хай діти не каляються. Зараз вони їдять, та най ми їмо. Ми їмо не знаємо, шо їмо, дєточка. 

Так, а про Голодомор чого не можна розказувать? Чого не треба розказувать? Чого Ви так думаєте? Ну Ваша думка.

Я не можу на цю відповідь, дєтка. Може, б другі сказати. Я не можу відповідь таку дать. По-перше, мене ніхто не приглашав за його розповідать, дєточка. 

Ні, я маю на увазі не десь там розказувать, а от там, наприклад, своїм дітям, своїм онукам, ну якшо ми прийшли до Вас запитуємо?

Свідок сміється.

Як Ви думаєте, суспільство повинно знати про Голодомор?

Це покоління воно забудеться, дєточка. Вони скажуть, шо його й не було.

Якшо не будете розказувати.

Якшо не будемо розповідать, да.

А якшо будете розказувати, то знатиме, історія буде мати…

То так воно, так. Мене приглашали на встрєчу, да, шоб я розповіла, нуколи мене… ви не записуєте, діточки, ні?

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду