- Місце запису: село Меделівка Радомишльського району Житомирської області;
- Дата запису: 17.08.2020 року;
- Хто записав: Кравчук Тетяна Володимирівна;
- Респондент: Буглак (Юрченко) Ольга Йосипівна, 29 жовтня 1925 р.н., народилася в селі Меделівка Радомишльського району Житомирської області;
- Розшифровка аудіозапису: Базько Софія;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Меделівка Радомишльського району Житомирської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка. Як Вас звати?
Буглак Ольга Йосипівна.
А скажіть, будь ласка, коли Ви народилися?
Скільки мені років, наверно 95, як не більше.
То це ви 1925-го року народження, да?
Да.
А розкажіть, будь ласка, як звали Ваших батьків?
Батька я свого не знаю. Він пішов копать канаву, канал і саме відкрився колгосп. Він покопав, застудив ноги да й умер. А мені було п’ять год.
А матір?
А мати вже вмерла, як їй уже було піїсят п`ять чи шість.
А як звали матір?
Ганна.
А прізвище?
Як хто?
Фамілія?
Фамілія… Ну це вже я вам… Юрченко.
А де мати працювала? Ходила в колгосп?
Ходила, да, поки не вмерла.
А що вона там робила?
Все робила, що загадували.
А коли мати в колгосп пішла, Ви пам’ятаєте?
Я не можу сказать вам. У мене вже нічого не держиться в голові. Не можу.
А скажіть, будь ласка, Ви пам’ятаєте голод 1932-33 рік, Голодомор?
Я то все пам’ятаю, діточки. Тільки ж воно спортилось уже.
Ну можливо у Вас залишилися моменти, які пам’ятаєте.
Ну я вже не можу здумать нічого.
Ваша сім’я голодувала? Ви, мама голодували? Пам’ятаєте, шо…
Понімаю, тільки шо я вже не можу розказать нічого. Не можу, в мене нічого не держиться в голові. Не можу.
А скільки Вас було в сім’ї? У вас були брати, сестри? А скільки осталося?
Осталась я одна уже.
А хто був ще?
А було багато, вам не можу… Дуже багато, але всі померли.
А коли померли?
Хто коли, хто раньше, а хто позьніше.
А під час Голодомору помирали діти?
Я не помню.
А від голоду діти помирали, бо не було шо їсти і дитина померла?
Я не помню, не можу сказать.
А пам’ятаєте, що їли в дитинстві? Коли маленькою були, що ви їли, що вам мати давала їсти?
Все давала, шо було, те й давала. Я помню тільки дві дівчини було і був хлопець чималий уже, уже год тринадцять-чотирнадцять, то він самий первий умер, самий первий. Голодовка тоді якась була чи шо то таке, я не знаю, шось було таке страшне. То я не помню. Ну дівчатка дружно жили, а тоді тії померли, а я осталась одна. Шось помню начебто. Чи 1925-й год… Нічого не помню, бачте, забуваюся.
А на полі Ви колоски збирали? На поле не ходили, не збирали десь їжу?
Ходили, чому не ходили.
Ходили?
Да.
З іншими дітьми, да?
Ходили скрізь, шукали, шоб як прожить.
А об’єжчики були на полях?
А можна було?
Я за це не знаю! Я не знаю.
А знаєте, що таке буксирна бригада?
Або активісти, активісти у селі були? Ходили по дворах, може приходили до хати, шось забирали?
Я уже його позабувалась усе. Воно уже у мене не держиться в голові нічого.
А в школу Ви коли пішли? Пам’ятаєте, як Ви і школу пішли?
Пам’ятаю, шо я пішла в школу, а як вам розказать – ну я не можу.
Багато було в класі дітей з ким Ви там сиділи?
Да, чимало було. Да.
А в школі Вас годували?
По-моєму, наче й годували, якщо я не забулася.
А церква в селі була?
Була.
Ви ходили до церкви?
Ходила-ходила. Дарма, шо були малії, ходили.
А можна було до церкви ходити? Ніхто не забороняв ходити до церкви?
Я не можу вам розказать нічого.
А після війни був голод? Після війни, 46-й, 47-й рік?
Після войни?
Да-да.
Було, чого не було. Я так співала гарно, щоб ви почули. Даже в церкві я співала, просили мене, дві гарні здорових таких довгих є пісні, а зара я вже – ніхто. Я була в почоті, дуже в почоті, а зараз всьо..
То Ви співали?
Конець мені пішов.
Та дивіться як у Вас гарно, доглядають, все у Вас добре. Чого Ви прибідняєтесь?
Ми до Вас приїхали, знімаємо.. А скажіть, оце 1932-33 рік вдома, у батьків була якась худоба?
Господарство.
Було якесь господарство своє, земля?
Та було, чого не було. Даже я помню, у моєї матері аж дві було корови.
У час, коли був голод?
А зараз вже нема й нікого. Нікого нема. Була і нема нікого. І я вже як міртвець. Я уже нічого не тямлю, не держиться нічого… в голові. Ну шо робить?
Тут і молоді не пам’ятають.. Добре, дякуємо Вам.
Дякуємо!
Спасіба вам, шо прийшли. Маладци! Я дуже рада, шо ви прийшли, но розказать я вам не можу.
Ну нічого-нічого. Не переживайте.
Не переживайте.
Не хвилюйтеся. Ви й так розказали багато. Все добре.
Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб
Фотограф: Валентин Кузан