- Дата запису: 1 жовтня 2021 року;
- Місце запису: село Брусівка, Лиманського району, Донецької області;
- Записувала: Коцур Юлія Олексіївна;
- Респондент: Брусь Ганна Михайлівна, 4 лютого 1926 року, народилася в селі Малий Хутор, Чернянського району, Курської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Малий Хутор, Чернянського району, Курської області.
(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка, як вас звати?
Брусь Анна Михайловна.
Коли ви народилися?
4 фівраля, 26 года.
А де ви народилися?
Купська область. Еее. Купськая область, Чернянський район. Поссовєт… Больщанський поссовєт. Село Малий Хутор.
Ага. Ее. А як звали ваших батьків?
Михайло. А Пілагєя – мати.
А якого року народження вони були?
Ну, батько вмер… Мати вмерла у… У 90… У 85 году. 88 було.
Ага.
А батько вмер… на 92 году.
А можете розказать про свою родину. Чим вони займалися, ваші батьки.
Ну чим. Землю обробляли. Землю обробляли і ті, і другі. Мати була там з села, за 15 кілометрів родилася. А батько тута це в цьом хуторі. Ну а тоді ж так, як… як от тепер познакомились там. Начали розкулачувать, і ту… мать… мати сюди переїхала. Чоловіка її первого вбили. Война була. Вона переїхала до сестри. І туточка це з батьком познакомилася, жила. І ото вона вийшла замуж за його. Ну вона… Вона старша на 6 год од батька була. Батько… батько наш на 92 умер. А мати на 88-м. Ну 88-м. Мати… Мати родилась в село Окуні. Курська область була. Окуні. Це ж Окуні. Роєвка. Роєвка тоді, і ще село там. І тоді Окуні. А там тоді вже Старий оскол.
Ага. А ви казали, шо розкурку… розкуркулювали там людей?
А як же! Розкуркулювали. У колхоз шоб уступали. Шоб уступали в колхоз, розкуркулювали. Діда 9 душ дітей було в його і їх двоє. Самі робили. Наймичків не було. Дві коняки було, корова була, вівці були, ну порося. Ну 9 душ дітей. Батькові вже 13 год було, він начав уже з короней. Дід орав, а батько скородив. А вязать уже, вже за батьком сестра була Наташка, ото в’язала. Бабушка храме… Храма була. Вона не той… Дома була. А вони робили. Наймичків не було. А дом тіки хароший був. І ото жалізом укритий. Через це розкулачили. А тепер он по дві машини. В машину того курлака все ж не влізе. Чи влізе. І з усім тургом. Отак розкулачили.
А тільки дідуся розкулачили? Чи ще когось із родичів розкулачували?
Батька. Батько тіки построїлись. Хату тіки обмазали. Ше не поновляли. А нас уже четверо було. І ото там построїли тоже хату, там вимазали. А батькові родичі дали тоже винбару, шоб построїли хату. І ше й не… не помазали. Ну свиня хароша була. Корова… Це брат материн дава харошу корову. Вона давала 35 літрів молока! Оце ми жили нею тіки. Ага. А тоді мати так уступила, ну записалась в колхоз. А батько… Чо він, я не знаю, чо він мєдлів, чи шо… І прийшли й забрали. Коня забрали, свиню, 20 поросят… Я дивилася, стояла на скамейці, і дивилася в вікно, як поросят… 20 штук поросят кидали… Така велика кашолка, а свиня на всю повозку лежала. Тоді віз називався. Віз. Ага. І забрали коня того, і все, і лати. Одна хата була покрита жалізом, а друга соломою. А воно ж холодно вже було. Забрали жалізо там, і лати забрали, все заб… Як курлдацький син. Як курлацький син!
Угу.
І ото його забрали. І ото він 5 місяців… Той… Ну тоді одпустили. Там один, видно із родичів… Діда сестра вже не була, а він коріспон… Чи шо… О. Ну ото як кажуть, шо передає там чи шо там. Так по… Він поміг! Ото його одпустили. А тоді він вже в колхоз уступив. І ото робили в колхозі. Ну, ми то коровою жили. А то люди вмирали! Люди вмирали! У кого коров не було. Ну мама і помагала. За 9 кілометрів мати на коромислі носила молоко. А кушени ж тоді були по 3, 3,5 літрів. На коромислі. 9 кіломєтров. І вона купи ото… Мукички на стакан продавали. Є ж же… Робили ж по заводах… То шо… Може крали, може получали там, чи шо… Ну продавали на ринку. А вона купе то пшона і ето… А спориш той на захват. Коров пасти, а ка… Скариш… Спариш! Їли ліпьошки із паришу. І ото мати насуше. Тоді стакан… по стакани, просіє, а тоді трошки мукички, шоб держалося. Трошки мукички. А то молочне варила. Казали рябчик. Трошке затр… Затірка. Ви ж знаєте. Затірка. А трошки пшонця. Рябчик, каже нам. І ото сиру нам, ото… То ми так жили. А які уступили в колхоз. А бідні ж. Так тим пом… Тих одкр… одбирали, а тим помагали.
Одбирали в багатших і помагали тим, хто вступив у колгосп?
Да.
А як помагали?
Ну давали там стіки харчів там чи шо там. Як помагали. Шоб не вмерли з голоду! Шоб робили в колхозі.
А які були це харчі в колхозі?
Га?
Які це були харчі?
Ну… Я… Ну це я вже помню. Це вже більша була. Там котьол варили на цьому… На …. на полі. Катьол варили там. І ото в миски насипали. І ми там ото тоже туди той і нам там трошки давали. Ото така…. така. Ну єслі одбирали там, напрімєр, хліб одбирали, чи шо там таке… Чи муку чи шо там. Ну потрошки давали там, пом… Шоб не померли. І в кого коров не було. А чо коров не було, я не знаю. А в нас карова хароша була, то мама…
У вас корову не забрали?
Нє. Корову не. Уступили ж у колхоз.
Ну свиней же в колхоз забрали?
У колхоз забрали. І нічого не дали. Коня забрали, і повозку… Забрали все. Нічого не дали, й копійки. І лати, і жилізо забрали. А діда на 10 год одправили на Вацов десь. 10 год сидів.
А за шо йому дали 10 год?
Розкулачили.
Як куркуля його одправили?
Да. Як куркуля. А дітей пов… У нас вони жили. І тоді оце де мати жила. І тут розкулачили материну сестру. І ці в нас. А вони ж ходять, та тої материне барахло забирають… Та це ж каже моє. Нє, каже, це курлацьке. Курлаки і там вже. П’ятеро дітей було робочих… Не держали, нікого не держали. А.. А.. Ну хата хароша. Ну робили ж! Трудилися! Як і тепер. Хто трудиться – той живе. А хто не хоче робить – той вже бідно живе. І пєнсію таку заробив. Я в колхозі жила. Ну я, канєшно, пєнсію малу получаю.
А коли розкуркулили діда, то їх із хати всіх вигнали?
Вигнали. Хату забрали. Вінбар у колхозі поставили. А вони у нас жили… тинялися по.. по тих… Де в нас нікого… Материна сестра – там сім чоловік. Діда погнали. А материної сестри чоловік на Донбас утекли. На Донбас утекли. Тут у шахту поступили, робили. На Донєцку. А тоді і… уже через три годи і їх забрали туда. А дід 10 год одсидів.
І повернувся?
Повернувся. Ну він не довго жив. Вже… Я вже його знаю. Тоді я не знала, я ж мала була. Ну. О. І ото так. І хату забрали. Все розкулачили. А тоді, оце батько, тоді сестра, тоді брат Гришка, і ото як розкулачили, а він йому 17 год, як поступив в конюшню, пока й война началась, в конюшні. І ото він там хатку построїв, поганенбку, з бабою жив. А так усі порозходились. Повис… Повиходили заміж ото. Ну в колхозі ж робили.
А в колхозі ви казали там їсти давали, а гроші платили?
І копійки не давали! Було оте єслі трудодень заробить, шоб стіки там зробила, назначили – тоді трудодень запишуть. А то й трудодня не писали! Отак.
День одробив і не запишуть?
І не запишуть. Єслі не… не виповниш… ну на… на… на цей… на трудодень. На цілий день – трудодень. А на трудодень кур… кукульку давали. Де шо од війки, то од віялки йшло. То чечевицю, то війку. А війка – це свиняча їда. Отак давали. Урожаї які були, страшні урожаї були. Це вже я вже знаю. А де вони дівали? Де вони шо дівали?
В 32-33-му були урожаї?
Були урожаї. Хароші. В нас там урожаї. Не поливалось, нічого. От тіко од Бозі, од дождя. А врожаї були. Ну в нас там більше жито сіяли. Жито. Житній хліб був. Пшениця там мало сіяли. А так усе: й просо, і гречку. Усе сіяли. І ото, коров не було в колхозі. А свині були, вівці і коні. Коней 80 голов було. Коней було в колхозі.
А коли оце ви казали, ходили по хатах і розкуркулювали – до вас тоже приходили?
Приходили. Сіки раз, я знаю. У нас був, це він 4 брат, 31 года. А мати… Батькову підйовку називається… Ну костюм. Він же раньше був шерстяний. Щиталися це празничні. В церкву ходили. І вона під голови поклала Вовки. Уже нема нікого, я одна осталася це з родні. Ага. І… Вона підклала під подушку, колись кацака тож гойдалася, на вірьовках.
Ага.
Отака колиска.
Колиска.
Колиска, да. Колиска. А вони ходять і скрізь шукають. Мати вже позаховувала, де корова, у ясла позакопувала, де шо єсть своє. А це ж у курлаків усе забрали. Оце матину сестру як розкулачували… 5 дітей. А вона платки хароші були, шо вони багатенько жили. Тоже ж робили, землі багато було. А в кого землі менше було, ті бідніше жили. Ага. Так вони і платки познімали з дітей. І платки познімали з дітей. Холодно в дікабрі місяці було. І платки познімали з дітей. І они то прийшли до нас. А шо ж. А мати своє ж ховала, бо заберуть же. А брат прийшов, каже: “Поліна, уступай у колхоз, бо все заберуть. Усе заберуть”. І вона поступила в колхоз, а тоді і батька випустили. Ну він каже, шо… Він каже: “А це врємєнно буде?” То не вступав. Ото ше і його забрали все. А тоді і він уступив. Куди ж діватись? Нікуди діватись. А колхозі шо? Косарка була, та коси. Голі і босі ходили. Не було ні матерії, не було нічого. Ее… Бу… Жінки в’язали. Нада нав’язать двінацять ків… Сімсот два… Сімсот дванадцять снопів нада зв’язать, шоб трудодень записали. 712 снопів нада завязать. А вони ж коли в’язать? А ми ж… Яка я була? Ну вже, як война началась, мені 17… 17-ть год було. Як война началася. Ага…
А у 32-33-му, коли ви казали забирали все, у вас одежу і там рушники – тоже забирали?
Забирали. Вони ж каже – це кулачка. Материне забирали. А вони ж у нас жили, як їх розкулачили. Забирали. І рушники, і… чуть машинку заб… Швейна машинка у матері була. Так вона закидала тряпками, такими нашими. А той і машинку б забрали. Отак. А ті розкулачували. Які? Сутички, так їх звали їх, сутички. Не робили нічого.
А хто це був?
Такі… Такі, як січас. Комуністи.
Комуністи? А це місцеві були, чи приїжджі?
Місцеві! Місцеві. Із того там, із Труда був. Один, розкулачував. А другий… А другий з Кріпака. Клипак – це Крипацький був. У нас село було. Оце Юрївка називалася. До, до… Тоді малих було. Це Юрївка називалася. А через двір, участок називався. Там два ряда хатів. А в нас один ряд був. Од… Хатів 24… 26…
Це вулиця? Куток?
Ага. Вулиця. А через зєрок – участок. А колхоз один. Ворошилов називався. А в Красной армії – Крас… Красна армія. А то Труд, Веселий труд. Там третє село. Там церква була. То… Все. Це три села. А… Оце так було. А Крипак – він крипацький був, так і Крипак. Куди? В Крипак пішли. Крипацьку… Усе. Бо…
Аа… А одежу люди міняли на продукти харчування?
Ходили, міняли. За… За 80 кілометрів на санчатах їз… мати їздила, платки возила. Собі ж юбки, ото такі великі юбки були… Похо… Ото же поховала. Яму вирила, так вона пів скрині. У неї дві скрині баразла було, як заміж вийшла. А тоді ото розк… Так вона вози… ходили там якось луче було. Во… Волочево називалось там. Воно далеко. А вони по санчатах отак грузли у снігу. І ото оддавали ні за шо. А шо нада? А як нада. Копійки не давали. Нічо не платили, і 20 копійок не платили. Це ше я вже знаю. І…
А шо робили з тією одежею, шо забирали?
У магазін, продавали тоді. У магазін здавали. Магазін такий проділи… Продавали. Оту одежу продавали. Ето платки, які по той… Усе. Одежу…
Оцю одежу розкуркулених продавали?
Продавали. Продавали. Магазін зробили такий там, і продавали цю одежу. Я тоже… Іпдуть у магазін, кажуть – наші платки лежать. мати каже: “Мої там два рушника я бачу”. А то вона заховала то, де корова. Бо корову ше не забрали. Аби би корову забрали, то ми б померли. Ото вмирали. Один крову пас. А вже ж ну ж як… А хатів… Батько вмер уже, а мати така слаба була. А він хароший парінь такий був. І корову пас. Хартівся по… по хатках. Люди ж… Нічого їсти вже давати… Як він умер. І мати була, Кулина звать його була. Колега. вона сиділа на печі, хатка поганенька така була. Та каже: “Дайте мені хоч ліпьошечку. Дайте мені хоч ліпьошечку”. А ми пішли туди, а те приходим, те кажем: “Мам, дайте, Кулина просить ліпйошечки”. Вона каже: “Діти мої, я дам. І три ліпйошки”. Ото вона ліпила нам, а ми їли. Вона дала 4 ліпйошки. Ми понесли її. А вона сидить, отак зігнулася і кае, і ми й не бачили, коли вона їх поковтала. Оце як січас бачу, у мене на глазах. А мама каже: “Діти, вона завтра всіравно вмре! Вона ж тепер голодна, вона ж не поїсть там, чи шо там таке. Мені не жалко”. Ну, каже, молока я оддала, каже, я б молока пів літру налила . Продавала. Вона давала бідним тоже, як єсть лишнє. А то ж нам сир робила, сиру намасте і каже: “Діти, їжте”. Хліба ж нема. Хліба не було. А то оці ліпьошки із той… із чого? Воно ж лікарствіне тоже. (сміється, – ред)
А із чого ліпьошки?
Спориш жали. У пі… У… На верстах у печі топили… Пліток вже не було, а пєчі були. Усушили на листах. А тоді в стакані товкли, сіяли. А тоді оце мати там мукички жменьку, шоб держалося, шоб ліпилося. Шоб же ліпилась ліпьошка. І ото вона так пекла. А корова ж була, масло було. Ше трошки масла зільє, шоб укусніші були. Ото ми оце їли. Це хліб був. А хліба не було. А тоді вже над… це.. це літо. Дали там, я… я не знаю по стіки, дали там зерно. Ну кажуть, хіба це зерно? Це ж одвійки! Віялку знаєте?
Знаємо.
От. Крутять віялко, оце шо йде у одход, оте дали. А те куди? А один, його розкулачили, а він тутечка там був… Ке… керий називався. Ее… Керий фамілія. Сидять біля винбара, а хлопці кажуть: “Сказали, із Синянки приїхали, та каже, собранія, каже. Хто вперед убере, тому… ее… ну дадуть… перве зерно”. Убрали, а косілка… Усі мужики латані рубашки і той, ніде було купить. Не було ні матерії, нічого. Раз у місяць як привезуть там десять метрів – так по головах лізуть. Таке, як марля, як марля таке. Таке було. Ну а матері там ото знакомий був, кум він, так матері три метра через голову кинув, так вона собі пошила. Мені, кажу, плаття. А вона ж нам шила. Полотно в неї було, а вона розшиє отут тим… ну з вівці ото, тим… І кармани пришиє, і там розріже… Це наше бул… той… А матерії не було, ніде купить було. Хоч би і гроші були. І…
А скажіть… А скажіть оце в 32-му, коли зерно забирали, то в вас тоже шукали зерно? Знайшли шось?
Зерна не було в нас. Зерна не було в нас. Я… я не знаю, як свиню забирали… Коня оце, свиней забирали, оце лати забирали, а зерно – я не знаю. Чи було? Навєрно ж було. Ну хліб ми їли, я знаю.
А може батьки заховали десь?
Може й заховали. Я цього вже не скажу, не хочу брехать.
Ну ви не знали, як…
А це… Є же ж були такі хамли. Усе роздивлялися. Оце ж материну сестру розкулачили, а в їх картошки багато було. Хароша картошка. А вони привезли до нас. І за сараєм викопали яму, а.. а ті колі… не робили ні в колхозі, ніде, сусіда. І бачили. І передали. Так вони прийшли, викопали ту картошку. Заявили. Каже, це кулацька картошка. Всю картошку забрали. Ага. А тоді її оце брат в поссовєті був. Голодранці. Нічого не робили, нічо, ні в колхозі, нічо не робили. Крали та ворували тіки. Та й січа судили їх. Отак. Були отакі. Ага. Та каже: “Полько, ти до мене принеси”. А мати, в неї ж полотна було багато, каже, сундук цей, і каже, п’ять шматків. Знаєте шматки? Полотно. Шматки. Як оце в матерія скручена.
Угу.
І ето полотно таке. А хароше ж таке, льоне. І вона 5 шматків їй однесла. А вона не оддала нічого. Кеже: “Це кулацьке”. Понятно? Отак. Отаке було. А то умер. Це Воронка, поховали. І там на участку на тому ховали. У садках ховали. Без гроба, без нічого. І це Воронку цього, і в його… Ну він із кріпака був, а почіняли хати, крили хати соломою, а тоді ж люди уже платить нічим – і вони померли. Так ми бігали, а вони за… Такі здорові були мужики. І Митро називався. У його 6 дітей було. І вони померли. Я знаю, ми йшли рядом, а вони на… на ряднуху їх поклали, викопали яму не глибоку, викинули, ряднюгою прикрили і закопали. А ми оце все бачили. Ну діти остались живі. Бо мати вступила в колхоз і їм помоч давали. Ну корова в їх була. Бачиш, а він умер. А діти 6-ро диві остались, не хочу брехать. Бачиш. А на вчастку там багато померло. Но я фамілії вже забула як їх. Я знала. Ну у садках ховали.
Усіх у садках ховали?
У садках. Сади хароші були. Яблуні, груші чи шо там. Там не садили нічого, так садок. Ето як ото туди підеш, так я боялася було ходить! Хрести же стоїть, і там, і там хрести стоять. Каже, це шо вмирали, каже це ховали їх. На грибки не носили. Нікому ходить, носить було.
А на кладовищі нікого не ховали?
Ховали, чо, ховали. Хто ближче. Ховали на кладовищі.
А не було підводи, яка б збирала померлих?
Нє, такого не було. А я вам розкажу. Це я чула сама лічно своїми очами. Пока й умру не забуду. У Полтаві, одна розказувала, там сестра її жила. А вона тутечка. Ну її чоловік робив на заводі, там у Чернянському районі. Район Чернянки. І там у їх хлів був, усе. А вона прислала та каже: “Сестра, помираємо”. Двоє дітей і він, помираємо. Каже, забрали все, нема ніде нічого, їсти ні, забираємо. Умираємо. А вона начала сухарі су… судить… сушить. Картошку сушить начала. Сиру шо ж ти повезеш. А сиру. Пок насушила, пока оце поїхала. Це вона лічно розказувала. Мама шила на машинку, а вона приїхала розказувала, плакала. Як приїхала туди в Полтаву, в село. І де нема нікого, каже, нікого. З роду не забуду пока й умру. Каже, не видно нікого, пусті хати. Увіходю, каже, нема нікого, нічого. Він лежить на… чоловік. Ну же сестри чоловік лежить на печі, каже, а шо таке? Злазить і каже, такий, каже кожа одна на йому. І каже, а сестра де? Каже, та я її з’їв! Як зів? Каже, мене, каже, мороз по тілу пішов. А діти де? Ми дітей поїли. Каже, сначала вмерла та, а та вмерла. Ми поїли. І жінку, каже, я з’їв. А тут іще, каже, оди увіходе. Да, каже, дивись, каже, свіже… Свіже м’ясо. Свіже м’ясо прийшло. Чужий зайшов. Каже, такий високий, каже, та ше й. А я, каже, злякалась. Ну вона сестрі забірала, корова була, і сальця узяла, все виладає, каже, нате їжте, ось, каже, їжте, я кладу і кладу. А, каже, а в вас дрова єсть? Каже, єсть от там на дрова лежать. А я, каже, їм розкладаю, вони вже за там… за… еее… їсти стали. Хліб… Сухарі ці дала. Не хліб та взяла там дві буханки хліба. І сухарі узяла. Картошка сушана там. Ну всього, сіки… сіки могла донести на собі. Ага. А сама каже, тоді вийшла, каже, як дьорнула. Каже, тікать. А там, каже, сіляжина. І така, лоза така красна, каже, а тут каже з другого села ідуть ще двоє. А я каже, уся вспотіла, бігла, каже, старшне, каже, не знаю, як я добігла і не оглянулась, каже, ні разу. Каже, а як ви не боялися сюди, каже, йти, тут каже, один одного поїли вже давно. А ви, каже, де були? А ми каже, в рожиті були… Не поступили в колхоз, і, каже, їм дали помочь. Хто вступив колхоз, каже, давали помочь. І ми, каже, привезли їм. Та й койка які хати, які поступили в колхоз, каже, так то живе. Це ми, каже, їм одвезли. А ви, каже, не боялись. Тут, каже, самі себе поїли всі. І я, чо каже, нічо не сказала… Я… скіки мені було. 8 год. Чи 9 уже. На другий год це уже. Ага. І ото я зроду не забуду, як вона розказувала. Такий голод був. В нас такого не було. Умирали. Ну такого не було.
А яке це було село на Полтавщині?
Не знаю. Не хочу брехать. Не хочу брехать. Шо я знаю, те я вам кажу. вона то казала. Но я забула. Воно ж усьо в голові отут не вкладаєця. А тут я знаю. По тому… По… От знаю Большой Хутор і Большанський сільсовєт був. І там друге… Там Роєвка, тоді Бородіно… Це все там знаю. Туди, до… до Вороніжа. Туди, на сторону Вороніжа. Оно ж діти рідненькі. Оно ж Україна була. Половина Купської, половину Воронєжської. Оце Україна була. До 37-го года. І жили. Було… Це ж батько розказував. Я ж то не знаю. Но я знаю, як перемінили. До 37-го года Україна була, числилася. А тоді уже стали… перемінили. Перемінили це ж… Стало в Росії все.
Забрали цю територію?
Да, забрали. Забрали цю територію. А тоді, в 52-м году стала Бєлгородська область, по… тоді Чернянський регіон, Больщанський польсовєт. І село Малий Хутор. Не Юрйовка, а Малий Хутор. А Больщанський сєль… польсовєт оце був там. Оце так. А там у Полтаві оце вона тоже розказувала, каже, так я зроду не забуду, каже, поїли, каже, всіх. Там, каже, поїли один одного всі. Отак. А в нас такого не було. Бачиш, батько вмер, а тоді той пастух пас, і мати вмерла. А… а не їли.
А в вашій сім’ї хтось помер?
Нє, з нашої сім’ї ніхто не вмер. І дідови ніхто не вмер. А, нє, дві… Ну то не од голоду. То ше не розкулачували. Двоє вмерло. Двоє дівчаток. А ми то жили. І мати помагала. І цих із родні – померли, тіки вже пожилі… Той… ее… свекор і свекруха вмерли, материної сестри.
А чи змогли десь батьки зерно заховати тоді в 32-33-му?
Ну я.. Ото я знаю, шо у яслах у корові… той… І в нас був грамафон, ото такий грав грамафон і хтось казав, шо в їх грамафон є, чи шо там таке – так вони шукали. І туди заглядали. Мати думала, шо вони на сіно там і накидала там усього. І землею прикидала. Шоб, каже, шоб хоч це не забрали. Отак глибини усе… усе закрила. Де шо своє. І юбки там, і платки. Тоді ото возила… Ну міняла на хліб. А є село там… як… у Волотові… Забула, як село тоді… Новий Мір, тоді Маслівка, тоді Приліпне.
То це вона вже в Росію ходила мінять?
Нє. Ну да, воно російське було, да. Російське. Волотове – це туди, на восток.
Да. І там не було Голодомору.
Там не було. Там оце ж міняли. На санчатам їздили, так по снігу. Не було там голоду. А я ж у не знаю, як там, ну міняли, їздили… Не було голоду. І у тому… Новомірі не було. Міняли. І це ж… Це тоді в Росії. Не на Вкраїні вже.
А шо було з дітьми-сиротами? Батьки помирали, шо було з дітьми?
Аа… А отутачка. Отут я знаю, в нас не здавали. У нас як батьки вмирали, то родичі забирали. Родичі, ще які живі, забирали. А тутечка, уже мені кажуть, це я… я тут не жила, так і здавали. Я там… чи дітдом був, чи там де. В Славянську. Знаєте Славянск?
Да.
В Славянск одвозили. Оце Нюриной… Нюрина мати двох одвезла. Нюру оставила. А чоловік умер. А двох одвезла. І тоді ще тут одна, баба тут. Суботиха була. Вона трьох одвезла. Ну а тоді не оформляли ж там, фамілія там, якого года, батьки і шо таке… Не оформляли цього. Та баба суботиха одну взяла. Чужу. Не своя, каже… Не своя, каже. Ну, було. А двох так і не… Десь одвезли, перевезли десь.
А для чого вони одвозили в дитячі будинки?
Нічим кормить було. Голодовка ж була.
І вони думали, шо так врятують дітей?
Ну взяли, десь одвезли може… Ну не знаю, чи врятували, чи нє. Нюра може знає. Можеть вона знає. Ну каже, ходили вже, й мати ходила. Мати її вмерла, вже я знаю. Я тут була я. Я із 47-го году тут живу.
А Нюра ція жива ще?
Нюра? Ви ж були в неї.
А. Ну це Люба мабуть туди поїхала. Ага.
Ага. Жива вона ще Вона на три года старша од мене. Вона 23 года. Ото мати двох здала, а її оставила. І ото вона ото живе так. Їй уже скоро 100 год буде. Ну їй 96-й, а вона на три года старша од мене.
А оці активісти, які забирали в людей продукти і одяг – вони могли його собі забірать?
Забирали. Забирали. Бачили, шо жінки юбки носили, платки носили. Чи купували, чи так забирали. Не скажу. Но це, шо магазін забирали. Оце. А люди ж бачили. Каже, он платки, каже, наші, юбки наші, каже. Отак.
А дідові вашому хату не повернули коли він вже вернувся?
Хто то повернув! Ото… Винбар построїли з його із хати. Винбар у колхозі построїли. А дядько Гришка вже, конюхом робив, йому там один старший конюх Андрій помог йому, там хоч і такі, із колхоза трошки виписали. Постраїли вони двохкомнатку, хатку. І ото він там жив із бабою удвох. Уже вдвох жили. А то всі вже. І… Нє. брат ще не жинатий був, із 22-го года. Із… Із 22-го года він. А Гришка цей… Ну було 17 год йому… Я забула. Ну їх 9 душ було. Ото таке. І ото вони …. І ото вони… ето… жили. Ну ніхто не вмер. Ніхторт не вмер. Мати… Ше я то вам таке скажу… Матипіде мінять, баба в нас жила, а корова хароша була. Ну вона здоє, а її ж ті… дочки прийдуть, а їм молоко подає. А нам попалам з водою зваре. Баба це така була. Батька вже мати. А ми… Она зваре собі, а ми її поїми. Чавунчики такі ото, рогачі ж були, та кочерга була, та лопатка, хліб сажали. Ага. А ми… Це ж добріше. Ми поїмо. А дядько ж прийде, та й обідеця. Ну шо ти, каже, поїли. Поїли все. А своє стоїть. Наше ж хуже, а це добріше. Ото таке, таке було.
А чи можна було колоски в полі збирать тоді?
Колоски не давали збирать. Сумки одбирали. Пока свій обїжчик був, то ше можна було. І оце тут буряки, і отут анави ж рили… де буряки були. І ми… мати… Із тряпок помиє сум… пошиє сумку через плече, а ми ж уже убрано. Нема ні… ні копнів. Копни знаєте? Це ж копна. Я… мати… Батько косе, а мати в’яже. А шоб вона заробила трудодень, а я копни кладу. А брат з 28-го, а сестра з 27-го году, а вони носять сно… А мати невеличке в’яже, шоб ми підняли. А я копни кладу. А клопна – це чотири христя, по 15 хлопів. 4 христя, копна називається. А тоді оце копни звозять, у… у стіг. У стіг кладуть. А кла… клали такі старіки, ше возможні були. Мужиків вже повбивали, це ж після войни вже. Мужиків повбивали. Так вони… еее… ото, складали ті снопи. А тоді каже, хто вперед помолоте, тому авансом дамо. Всі, і я участвувала там. Віяла, удвох. Сама не покрутю віялку, а вдвох. Та відтіль, а та відтіль, і крутили віялку. А старші носили, то де зерна хароше, носили туди. І оце на тачки, тачки зробили такі, воєнні називалися. Воєнні коні стояли, не їздив на їх. І тачки ці… Ці тачки і накладалися мішки. А дороги не було. Пісок такий… Там оце. У нас тут був же чорнозьом, а туди до Чернянки – там пісок. І оце коні, колеса загрузають до половини. Коні страшне. Як до… Вони каже, то туди, то туди. Не хочуть, вже знають, шо там нізя. Ну все стаують… Усе… Возили. Ото возили.
А після збору урожаю можна було колоски пособірать?
Та їх уже не було. Пустили вівців. Вони зразу пособирали. А то сумки однімали. Ее… Пока свій був, то можна, каже, ховайтеся, каже, бо аж з Чернянки сюда… Були ж такі, шо каже, собирають колоски там і се… А ми тоді, хто куда. Хто в канаву, хто в буряки. Буряки, канєшно, свекла така була, і канави такі. У канаві. Так одний ліг у канаву, заничив, так чуть кінь не задавив його. Гнався за ним. І сумки одбиралися із колосками. Так ми тоді сумки… Мати каже, скіки сумок… Як ми тоді оце пучок наберем, пучок наберем та зав’яжемо так, та прив’яжемо, а в нас платічко було, шо… Ага. Прив’яжемо поворозкою. Ага. Другу… У другу. У сум… У той… Поки можете, ще запхньом туди. Пока. А як об’їжчик – тоді вже тікай. Воно ж не без сумок, він же баче, шоб без сумок. І тікаємо. І ото на городку. На який попало город, аби ближче. Аби втекти, шоб у картошку ту впали, то шо там таке. Отаке. А як тіки оце звезуть, і звезуть копни, оце по… молотілку привезуть і молотять. І… а тоді у другий колхоз. А тоді в третій. Одна молотілка на шесть колхозів була.
А якшо це із цими колосками ловили, то шо було?
Колоски ці мати сушила, а тоді обминала. А тоді були такі… ногами, ці штуки були, знаєте? Ви не знаєте…
Знаємо.
Знаєте?
Да.
Отакі ногами… той… І топтали, і крупу робили.
А чи судили людей за те, шо оце вони крали колоски? Якшо когось спіймали.
Нє, не судили. Ну діти були. Зрослих же не було.
Дорослі не ходили?
Дорослі нє! Ти шо! Дорослі було возьме свекли і буряк у карман. За буряк і судили. В карман насіння возьме, молотять соняшники…. В карман насіння – судили. У Валуйки… Знаєте Валуйки? Отуди. То ново… тоді Валуйки. А тоді придумали судить на місці, на місці. Посудять на місці, шоб робив задурно в колхозі. Судили так. Шоб задурно робив. Скандали такі були. І так ночю, чи ночю, чи в полуночі, яка хужа робота – ето, стукають в вікно, іди там роби. Іти там роби. Отак робили, так судили. Думали. то в Валуйки там. А то оту на мєсті судили. Отак робили.
Чи чули ви про чорну дошку?
Чорна… Нє, за це не чула. Шо це чорна доска.
А чи можна було з села кудись виїхати?
Нізя було. Не давали паспорта. Не давали. Ми вже взрослі були, уже це ж послє войни, не випускали с колхоза.
А в 32-33-му можна було получить паспорт і виїхати?
Я за це не знаю. Ніхто не виїжджав. А ті утекли, ото ж я ж казала, шо материної сестри чоловік утік на Донбас сюда. На шахті робили. А як вони втекли, чим вони поїхали – я ж… до мене це не доходило. Отак. До мене не хо… А чо чорна доска, а я… я це не могу сказать, не могу, не буду брехать.
А чули ви про торгсін?
Про шо?
Торгсін. Золото можна було на продукти харчування в місті обмінять?
А в кого золото? Я не знаю. Тоді я не бачила, не чула, шоб золото було.
Хрестики, наприклад, сережки. Не міняли на продукти?
Не знаю. Оце я не бачила. Ми носили хрестики, пока в школу не ходили. А як у школу – то і запрітили носить хрестики. То мати їх поховала в скриню. То мати поховала їх у скриню.
І в Голодомор їх не поміняли?
Нє, не поміняла.
Вони були золоті чи обичні?
Не знаю. Ну ближчали. Жовтенькі були. А не знаю, чи золото, чи мєдь. Чи шо… шо там було. Воно ше мєдь жовта. І блистить.
А як ви думаєте, чому був Голодомор?
Ну, чого був го… І врожаї були. Вони забирали, шоб в колхоз не йшли. Коліктіві…. Коліктівізац устраїли. І шоб робили задурно. Задурно й робили. За… Я ж тобі кажу, шо… сємдісят… сємдісят двінацать снопів нада звязать, шоб трудодень записали.
712?
712 снопів. Це 12 кіп нада женщін нав’язать. 12 кіп по… по 60 снопів. От щітайте. 10… 10… це по 60… і ще. Ото ж бачиш. Тоді трудодень запишуть. Ото ше я клала копни, а барт і сестра… А босі, нічого. І оце ж мати тряпками по… пообкутує, а воно ж оце під косточки, а косою ж косять низько, косою низько косять. А це косточки аж у кров. В кров. Інчим обуваця було. І купить ніде. Хоть… Хоть би копійка була. Ніде було купить, нічо не було в магазінах. Не було нічо в магазінах.
А як ви думаєте, хто винен в тому, що був Голодомор?
Правітєльство! Хто?!
А хто тоді був у правітєльства?
Ну Сталін був. Сталін був. А там і Бєрія був. Він же тоже шкоду робив людям. І Сталін же так.
А як ви думаєте, можна було уникнути голодомору, шоб люди не помирали від голоду?
А чом нє? Як… Як забрали. Урожай був, люди повбирали все, а вони ж позабирали. Чо ж не можна вникнути. Конєшно можна. А як позабирали! Як… у нас же ж шукали, а як там, де… де люди померли, так розказували, які отак утекли, якось там – у це село, де… де вже осталися живі – там їх сохраняли. Так вони тепер розказують, я чую. Так кажуть, шо закопували в землю, так ходили ширяли і чавункчики, де зварено, де шо. Усе ширяли. І корову, свиней, усе забирали. Нічого шоб не оставалося. Каже, скрізь собиралося. Чо ж нізя уникнуть? Уникнуть можна. Все врожай був. Забирали все. Спіціально це робили! Шоб ішли в колхоз, задурно робили. А люди не хотіли йти. І вот і розкулачували, і це голодомор зробили.
А як ви думаєте, дітям потрібно розповідати про Голодомор?
Аякже! А я своїм кажу. А він каже… А вони кажуть: “То давно було”. То давно було. Як другий раз, ото мняса нема, чи шо там таке, кажу, а ви, кажу, ліпьошок, кажу, не чули? Не бачили. Каже, за то лікарствіннє, каже, то лікарствіне. Но, каже, ну їли, кажу, поїли б лікарство, кажу. А ви кажу, ше жизні… Хліб, кажу,
Вибачте, ви в кадр знову зайшли…
Тепер, кажу, погана жизня. Кажу, хліб, кажу, бери…
Ідіть до нас сюди.
А тоді ми, у колхозі нічо не давали, а ми соберемся у Чернянку там, конем привезуть будку, і такий, хоть коники ліпи. Привезуть у магазін, а ми прийдем… 13… 9 кілометров, три часа йдемо, шоб у нас взять. А по кілу давали тіки. По кілу давали. І прийдемо, нема нікого, двоє-троє. Ми займем в одном магазіна, в другім, а вони – один займа, два займе, а тоді своїх же. Так як у селі. Так і в Чернянке там. Яка Чернянка район там був тоді. Один завод масляний був, більш нічого. Тоді вже і кирпичний построїли, і сахарний построїли. Тоді вже більше людей, і більше продуктів було. Ага. А ми тоді, якби тепер – очі повибивали, а тоді ми забиті були. Ага. І от нас усе становляця, а ми назад, і назад, і назад. Уже й хліба нема. А брат лізе туда, без очереді. А продавець каже, шо вони ж були тут, я ж, каже, прийшов, вони ж були тут. Куди ж каже, пихаєте. Не пихайте хлопця. А він у піску, оце плаче, грязний, оце грязь скрізь. Так він одрізаний кілограм. Каже, одойдіть отсюда, вони каже тут були діти. А вони кажуть: “Там вам у колхозі дають!” Ідіть у колхозі там дають. Якби давали, ми б сюди не прийшли.
А в яком уце році було?
У яком році?
Угу.
Ну, уже брат був… Я ходила у… Я з 9 год пішла. Бо первого два года не було, так я з 9 год. Ну він у первий клас ходив. Із сіми год. От і з 28-го года. У яком году? Щитайте.
У перший клас пішов?
У первий клас пішов.
Це вже 35-й мабуть.
Навєрно. Мені три… А вже у нас 5 був, 5 був. Це вже сорок сє… Із 37-го года.
Угу.
Нє, з 36-го. На 10 год од мене менший. Самий менший був, Оліксєй. Самий менший.
А оце ви казали…
А він… А він тоді возьме ото той кілограм і ні сам не їсть, ні нам не дає. І прийде що я взяв. Шо я ж узяв, прнесе ж додому. Отак було. Отак. Він каже, одойдіть, каже, вони були тут. Я вже прийшов, вони вже, каже, тут були, каже. Безсовісні ви, каже, дітей одганяєте. А вони, каже, там у колохозі, каже, ану аа… Одна казала, каже: “Якби нам давали в колхозі, ми б сюди не прийшли з вами скандалить і тут у очіріді стоять”. Отак. А будкою привезуть, скіки там привезуть…
А скажіть, будь ласка, дітям і онукам треба для чого розказувати про Голодомор?
Шоб жили мирно, шоб жили злагодно. Один одного любили. Один одному помагали. І все. І… Ну, канєшно, тим правітєльству не підкажеш, не підскажеш, шо нада так і так. Вони по своєму роблять. А це шоб вони, шоб вони знали, шоб вони сокровенно жили, скромно жили, не переводили як попало. А шоб скромно жили, умєрєнно. Для чого ж нада. Нада… Кажуть, каже, на… На… На… На все… На все і на довше нада на довше терпіть нада.
А скажіть, будь ласка, чи був якийсь спротив? Ви розказували, шо відбирали худобу, забирали речі, розкуркулювали. Чи люди якось повставали?
Як, шо вони… Шо вмерли, то встали… Чи як? Я не поняла…
Нє, нє. Чи вони сопротівлялися?
А чо ти будеш спротивляця? От приїхали до нас, запрягли, самі запрягли і свиню ви… вивели. Сіки їх, не знаю, сіки їх там по… на всю повозку свиня була, 20 штук поросят було. А хто сопротівлявся? Батька вже не було, забрали. А мати буде сопротівляця? Як сопротівляця?
А всі разом об’єднатися, піти забрать свою худобу. Такого не було?
Не було. Куди там! Куди там… Мати така у нас ше була, а зяїн такий був, не поси… не посиїн заїм, хоч шо, а підписуйся. Скіки сказали на 800, а чим платить. От батька визвали. Ага. На 600 рублів. А тоді гроші були. На 600 рублів. Де взять? Ага. Ти курлацький син, ти протів совєцкой власті, чи шо. А він де трошки сидів, 5 місяців, і підписався. І приходе, а мати каже: “Ти підп… підписавсь, каже, так на коромці будеш носить молоко і, каже, будеш платить. А я підписуваця не буду”. Ага. От визивають її, вона така, не боялася. Визивають її, з поссовєта ж приїхали. Каже, сопротівлялася. Каже: “Я підписуваця не буду! У мене 5-ро дітей”. А вони кажуть – то ваше удовольствіє, шо 5 дітей. Так, каже, шо, ти протів тоді сам совєцкой власті? Я, каже, Сталіну напишу, шо ти протів совєцкой власті. А хто буде защіщать страну, каже, як ми не будем рожать. Сталін плоте, каже, по тисячі в год у кого 10 дітей, по тисячі плате. А ти, каже, протів, каже, Сталіну напишу. І так мати не підписалася і прийшли їй більше нічо не сказали. Отак мати сопротівлялася і не підписалася. Це я вам кажу, це шо знаю. Було сопротівлєніє. А як брали, а шо ти можеш…
А заставляли цю позику підписувать?
А як же! Заставляли.
А облігації були? Підписували облігації?
Були. Були облігації. А… а той… а плати, хоч не плати. Хоч шо… А той. А налоги які були. Держиш, не держиш курей – 100 яєць оддай. Чітири… 44-ри кілограми м’яса оддай. Три… 260 літров молока оддай. А як…
Навіть якшо корови немає?
Ну корови нема, молоко не… А курей нема, а оддай всьо равно 100 штук. А корова, 20… 260 літров. А єслі там роблять таке, знаєте, приймають, то і триста, то і 300 вносять. Отак було. Аа… А… те у садках було… У нас було за городом там 80 соток. 80 соток було города. Там садили. Картошка хароша, говорит. А тут садки були: яблуні, груші були. Ага. А вони на кажде дерево, роде не роде, а три рубля оддай за каждий год. Чи роде, чи не роде. А три рубля оддай за каждий… той. Ну і люди начали рубать. Начали, шо ти… Гроші то нема ні ко… Тому ж не платять. Грошей нема. Ага.