1. Дата запису: 4 вересня 2020 року;
2. Місце запису: село Синюхин Брід Первомайського району Миколаївської області;
3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, методист інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Борінець Ніна Андріївна, 13 листопада 1925 р.н., народилася в селі Синюхин Брід Первомайського району Миколаївської області;
5. Розшифровка запису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Синюхин Брід Первомайського району Миколаївської області.
(При розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як Вас звати? Прізвище, ім’я, по-батькові.
Борінець Ніна Андреєвна.
Якого року народження Ви?
25-го году 13 ноября.
А де Ви народилися?
Тут у селі.
І під час Голодомору також проживали тут?
Да.
А розкажіть, будь ласка, про свою родину, маму, тата. Як їх було звати?
Тата було звати Андрей, маму Оля.
А якого року народження вони були пам’ятаєте?
Батько девятнос второго, а мама девятнос п’ятого.
А яка в мами була дівоча фамілія?
Мовчан.
А по-батькові?
Васілєвна.
А тата?
Васілєвич.
А прізвище?
Алтухов Андрей Васілєвич.
А були у Вас брати, сестри?
Була сестра. У голодовку був тіф. Я ходила з нею в школу вона 23-го году рождєнія. Мама послала її в школу, а я 25-го і мене з нею послала в школу. Вона на тіф заболіла. В понеділок утром заболіла, температура висока і на другий понеділок до схід сонця умерла. А я осталось одна.
А як звали сестричку?
Зіна.
А скажіть, будь ласка, батьки Ваші до колгоспу пішли?
Я не знаю. Я знаю шо забрали, була коняка в батька одна, віялка була, плуг, борони. В його було два гектари землі і він її обробляв. Ну тоді таке врем’я було всіх були землі, і в дєдушки тоже, і в прадіда були землі. Всі роболи, а забрали геть усе із хати. Прийшли забрали… в мами скриня була, тоді не скрині були, а гардероби. Скриню забрали із всьою одежею, із стін поздирали коври тоді самотканні були. Все забрали, одні стіна осталися і те що на нас. Нічого не було. Були вище в хаті кабаки, приїхав якийсь дядько забрав усі кабаки, геть і гнилі. А мама взяла радно рване і почала мене вище хати “Біжи той це рядно забере”. Та мене так…що на нас було ми на печі спали. Була скирда соломи, палили тою соломою і так і спали. Не було нічого. Так ми прожили. А тоді в школу ходила я. Да тут школа була близько, через дорогу жила жінка в неї була дитина мала. Не помню стільки тій дитині було років, не помню. А школа була через дорогу. Я ходила у ту школу, а на велику перерву ми чого всі дітвора побігли до тої жінки на город, а тоді з городу йшли, а на порозі стояло корито. А хлопчики підійшли до того корити дивилися та й побігли, а ми дівчатка ззаді. Вони прийшли до вчительки, розказують вчительці що вони бачили, шо в тої жінки на порозі у кориті – ручки, ножки, пальчики. Вона зарізала ту дитину повідімо їсти хотіла та поклала щоб хололо на дворі не знаю. То вчителька нам й запритила щоб ми на вулицю виходили. Оце я таке помню добре. А по вулиці в Голодомор їздили підводи, вулицями підводою собірали, які валялися вже умерші, які ще не дойшли, то вони тоже їх на підводу та й на кладбіще кидали в яму. Викопана яма була велика і туди скидали, привозили й скидали каждий день. Оце я добре помню. Дєдушку мого забрали, а бабушку з дітями вигнали з хати. Забрали його в тюрму в Одесу. Він в Одесі з місяць пожив і помер, але там на кладбищі ховали, тоже була велика яма і туди скидали всіх. А моя тітка їздила в Одесу там у неї були знакомі, то ходила на кладбіще. Та й підійшли до тої могили великої, а там така камінна чи яка не знаю. І там усі написані фамілія, ім’я, отчество, якого року…
Якого району та якого села. Та й там тітка прочитала “Мовчан Василь Іванович, Первомайського району село Синюхин брід”. То це ми узнали, що він там похований. Ну тоді голод був кругом не тільки у тюрмі, багато людей було погибло. Ну… я знаю, шо мій тато з мамою зімою ходив на поле буряк сахарний позамерзав на полі, то вони той буряк собирали, носили та й пекли у печі. Це таке було, така їда. Мене закривали в хаті я назусував закривалася з середини, а на замок вони мене закривали ізнаружі. А приходили якісь дядьки да замок зломали, а двері открить не могли, бо я на заснув закрита. А я боялася вилізла на комін, тоді ж печі були, вилізла на комін і сиділа на комені – боялася. Що ще їли… як жили, то свині кололи та телята та шкури солили да на горіще викидали. А тоді тато познімав з горища, пошиалив, порубав на кусочки, кип’яченою водою залили. Вони порозкисали, мама почистили так як слід і варила холодець, то ми їли ту шкуру із тою водою, що заходила. А тоді не знаю, десь хтось видно закопав пшеницю і татові дав трохи, то мама варила… Не помню, шо вона з нею робили мені було шість, сьомий… Отак ми жили. А тоді вже весна – кракиш рвали, калачики, оті кружалочка їли на деревах, де слива, де абрикоса, оте все ми їли. Собирали і їли. Жмут отакий нарвеш коракишу, принесеш до порога, чистиш і їсиш. Тоді жито навчалося на городі. Тоді жито сіяли, жито колоски вже начали їсти, ті колоски. Мама тіко натеребе тих зерняток, а вони ж сирі. Вона їх потовче-потовче, а вони ж як тісто зробиться і пече блинчики такі, то ми їли. Голодні були дуже, але не наїдалися, бо не було чим наїстися. Шо де… вижили. Урожай був, але забрали геть і муку у кадушках, такі великі кадушки були, забрали і ту муку, і пшеничка яка була забрали. Не було нічого. Та мама, як Зіна заболіла, а мама пішла віником обмела ту діжку, і геть із павутиною тою мукою перекинула, висипала і спекла коржики два маленькі, і дала мені один, і її. Я свій з’їла і просю в неї, а вона не дала мені. Ну я більш не помню чи вона з’їла, чи може пізніше мені додала це я не помню. Такі були голодні страшне голодні. Нічого не було, нічого. Лободу їли. Лобода… мама наріжте, киплячою водою зилиє вона м’якенька. Тоді такі ліпьошки ліпила пекла та й їли. І лободу їли, все їли шо приходилося, шо… находили та й те і їли. Такий голод був страшенний шо невозможно. А тоді, хто мав гроші і возможность, то в Америку повиїжали, пооставляли свої квартіри, дома, і повиїжали. Багато людей тоді в Мурманск повиїжали. В Мурмані там сушена картошка була, батько поїхав в голодовку туди та висилав нам сушену картошку і тріску, солону рибу, і гроші став висилать.
Але це вже після голодовки став висилать?
Да, це вже був не 32-ий, а 33-ій год.
А то це він в 33-му вам звідти висилав. А як його звали?
Да. Мій тато поїхав в Мурманск. Поняли?
А да, все я перепрошую.
Поїхали люди і він з ними поїхав. Робив там на желєзній дорозі, путя справляв. Та висилав нам гроші.
І тоді дозволялося, в 32-33-му, хто мав можливість, кошти, ті могли виїхати?
Так, повиїжали тоді дуже багато у нас в селі, половина наших людей виїхала. Там у Мурманску наших людей сім’ями були. Сім’ями виїжали туди. Бо там була суха продукта і там було шо їсти, а тут нічого не було. Тут не було нічого. А тато нам висилав, посилкою маленькою вишле картошку сушену і тріска риби. Тоді ми з мамою жили.
А пам’ятаєте коли він висилав, то куди він вам висилав, де ви забирали цю посилку?
А в нас була почта в селі. В селі була почта з Первомайська привозили. Почтальйон приносила звіщеніє і мама ходила на пошту і забирала посилку.
І можна було піти спокійно забрати її, дозволялося?
Да, нічого.
А коли батько повернувся?
В 38-му году.
І цей весь період він вам висилав…
Приїжав в отпуск, гроші привозив, ну тоді вже приїхав в 38-ть восьмому году купили корову. Вже в нас корова була, він робив в Підгородні на нєфтобазі. Там був директор хороший, сіно коровам косив розвозив. Харош був начальник там. І так прожили.
А в голодовку коли в тата був плуг, кінь, він це добровільно здав до колгоспу, чи в нього це все прийшли забрали?
Тоді ніхто не здавав, у всіх забирали. Приходили комсомольці й забирали. І коняку, і в дєда дві коняки було, і не знаю стільки овець. Ну так і його в тюрму забрали за це, бо він був багатий дві коняки було. А бабу вигнали із хати з двома дітями, то вона була у чоловічої сестри. А прадід він був в дочки, я знаю шо там була… вона на місяць ранше за мене родилася. Тоже її звали Ніна, то я до тої тьоті ходила, а там прадід був, а я заходю, а він сояшничиня… поперед його, а він оті осередки, шо в сояшничині він виштурхував, а тоді у ступі товк оті біленькі осередки. Ну, а тоді пекли блинчики якісь там чи шо, бо я ходила до тої дівчини гулять, бо ми свої.
А дідуся не визнали куркулем? Дідусь не був куркулем?
Дві коняки, нєсколько овець там, і більш нічого в нього не було. Земля. Оце ж батько його, мій прадід Іван. Це ж його вигнали з хати і невістку, його забрали в тюрму , бо в його був один тільки син, а три дочки. Це так…
Бабусь, а коли Ви ходили до школи, коли пішли до першого. В школі, в голодовку 32-33-го їсти давали?
Варили шось, но я тікала додому. Я мала була протів Зіни, ходила з нею, а потім сама осталася, а я тікала з школи додому. Знаю шо варили, але я тікала додому. Як тільки перерва велика я додому тікала. Не знаю чого. Не помню шо за причина була.
А багато тоді діток ходило до школи? Не пам’ятаєте?
Було багатенько, усі парти в школі були зайняті. Ходили діти до школи вчилися.
Ви розповідали, шо діти побігли до жінки, що жила біля школи, про дитинку. Та дитинка була цієї жінки?
Цеї жінки дитина була. Вона зарізали її, варила і їла. А як вже годи прошли я взросла була, ходили бо ж тут близько по вулиці зараз. Переулок там гола хата була. Шо це я хтіла сказать, аааа, та я як зайду до неї, а вона в казана варить чи суп, чи борщ. А воно вже грає піднімиться шапкою, а вона ніколи не виливала, а я кажу «а чого Ви не виливаєте?» «А я перекипятю та й буду їсти», «А в голодовку, шо їли?» Вона даже те шо скисне, то його не викине. А перекип’ятить і їсть. Не знаю як вона могла його їсти?
А не пам’ятаєте як було звати цю жінку?
Онесія.
А в неї не було більше дітей?
Ні, не було. Чоловік помер в неї, ну відомо помер я шось не помню, но вона була сама.
А ці активісти комсомольці, які приходили до вас, то вони приходили не один же ж раз?
Я не помню. Я нікого з комсомольців не бачила. Це розказували люди, шо комсомольці ходили і шпичками стукали в землю, де провалюється чи не заховали де пшеницю. Люди розказували, то я чула.
Але оці люди, які прийшли до вас додому, які забрали плуг в батька, коня.
Я це не знаю, я знаю шо тільки було, але позабирали. Я не заходила я не бачила нікого. А батьки в хаті то ж розказували, і приходили до нас люди, то я ж слухала шо розказували. Я не знаю тоді колективізація була, но я не в курсі дєла, я не знаю. Но всіх людей позабирали, чи люди не хотіли йти, чи може хотіли, чи не знаю шо. Не скажу.
Але ж батько не пішов, батько втік, ну поїхав на роботу до колгоспу не пішов.
Тоді всі тікали, всі не хотіли йти в колгосп. Всі виїжали, розїжались, ті Рибинськ, ті в Мурманск. В Америку багато поїхала людей. Шо в хаті балакали, то я це знаю, я ї не бачила. Коли вони забирали не бачила чи батько сам оддав. А знаю шо забирали.
А були у селі патронати? Були ж діти сироти, шо з ними було?
У колхозі були сироти, і одна дєвочки ходила. Вона сиділа не далеко від мене на парті. Я знаю вона прийшла всьому новенькому, і платок білий новенький, а такі воші по ній лазили, шо всі ми від неї повтікали. А вона на другий день померла. Не знаю чого, и не було шо їсти. Ну тоді ніде не було шо їси, хоть і в колхоз узяли, але ж тоже колхоз де брав… нічого не було. Ну якось кормили їх там не знаю як…
А не ходили в голодовку на поле збирати колоски, дозволялося?
Да. Я помню бабушка жила їй дали хатку невеличку, як вигнали з хати, то була мамина сестра не помню стільки їй було. Вона ходила збирать колоски, всі діти ходили збирать колоски, і мене вона взяла. Ну не знаю я, чи я збирала, чи не збирала, а баб ушка пішла за ті колоски давали муки дітям. Не знаю по стільки кілограм та той комірник дав мені не знаю стільки кілограм, а баб ушка каже «бачиш дядько дав муки за те шо ти ходила збирать колоски», але я не знаю чи я збирала, чи не збирала я не помню.
Це в 33-му?
В 32-му. Осінь. Вже після того як… колхози ж були вони ж в 29-му організовувались.
Виходить Вам дали муку за те о Ви збирали ці колоски?
Ну я не знаю чи я збирала, чи нє, но я ходила за ними у полі по колосках.
А об’їждчиків тоді не було?
Ні.
Ніхто Вас не гнав?
Ні. Це просто для колхозу збирали ті колоски, це не каждий собі. Це в колхоз, а колхоз вже давав за це по кілі, чи стільки там муки. Багато колосків назбирали, багато дітей ходили збирати.
Бабусю, а Ви знаєте, що таке «Торгсін»?
Не знаю.
Це був такий магазин до котрого люди приходили і могли обміняти золото або срібло на хліб. Не чули такого?
Ні. У нас золота не було.
А можливі мамі вдалося приховати десь сорочку, а потім піти десь міняти?
Ні. Забрали все у скрині в мами. І в сєльському совєті продавали.
Те що колгосп забрав, те потім продавали, торги були?
Да.
А скажіть, будь ласка, як особисто Ви гадаєте, Голодомор це було природне чи штучне явище?
Хліб дуже вродив, дуже вродив. Ну, я чула од людей, що Сталін приказав шоб великі налоги були , шоб забрать у людей це все, хліб. А не знаю чи це правда, чи не правда не вкурсі дєла цього.
Можливо Ви чули, що було із будинками людей, котрих десь висилали. Вони стояли пусткою чи там хтось жив?
Не помню такого.
Але багато було в селі пустих хат?
Да. Я думаю коло бабушки жив хороший дядько. Коні в нього були, сім`я було, то він уїхав в Америку. Шо це я хтіла сказать, вже забулася…
Він мабуть виїхав?
Да виїхав, а хата залишилася. Та хата вже розвалялася, але тоді строїлася, брали люди пусті городи та строїли собі хати. Уже в колхоз хліб давали, вже було харашо. Люди строїлися по пути городах.
А ці активісти, люди, які проводили обшуки це були місцеві, свої?
Свої люди. Чужих не було, свої.
А односельчани до котрих вони приходили за продуктами, намагалися якось оператися їм?
Не знаю, бо я ж була мала. Не помню. Помню я нікуди не ходила, не знаю. Шо не знаю, то не знаю.
А може бачили ці бригади, що ходили по селу вони були по одному, чи їх було багато?
Не знаю.
А були можливо в селі такі люди, які не голодували? І чому вони не голодували?
Я не знаю. Я ж не булла взросла. Шо я могла в шість год знати. Те шо я помню, то те і розказую, а те шо не знаю, то не знаю.
А скажіть, будь ласка, при радянській владі можна було говорити, що був Голодомор 32-33-го?
Ні. Не чула такого. Ніхто нічого не говорив про це. Жили так собі та й все.
А Ви розповідали своїм дітям, онукам про час коли Ви не мали що їсти?
Нє, нічого я їм не розказувала.
Бабусю, а Ви знаєте що таке жорна?
Ні, не знаю.
Чи був у Вас можливо такий млинок на якому мололи пшеницю, камінчики такі?
Не знаю у нас такого не було. У людей були, якісь крутілки щоб крупу мололи, муку робили.
А ви не ходили до тих людей?
Нє. Ні батьки, ні я не ходили туди. У хаті одна… вони з наружі мнее запирали і так. Нічого більше не знаю.
Це баки весь час тоді шукали їжу, ходили десь?
Шукали… шо на степу, де мерзле підбирали та й їли.
А рибу не ходили ловити, ніде немає тут поруч якогось ставка?
В нас річка тут недалеко вниз, але ніхто не ходив нікуди. Батьки мої не ходили нікуди.
Добре. Дякуємо Вам.