- Дата запису: 12 серпня 2021 року:
- Місце запису: село Козіївка, Богодухівського району, Харківської області;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Бондаренко Віра Василівна, 14 листопада 1926 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Полкова Микитівка, Богодухівського району, Харківської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, будь ласка, як Вас звати?
Віра Василівна Бондаренко.
А коли Ви народилися?
Чотирнадцятого листопада і двадцять шос… тисяча дев’ятсот двадцять шостого року.
А де народилися?
Полкова Микитівка, село Полкова Микитівка.
Це тут поряд? В цьому ж Богодухівському районі, так?
Богодухівського району.
А як батьків звали?
Ех … Василь Сергійович і Уляна Миркулівна.
І прізвище їхнє?
Лагута. Мама була спочатку Федоренко, оді — Лагута.
Брати і сестри у Вас були?
Ніна — сестра, єдина сестра в мене була.
Вона старша була?
Менша на три роки. І коли ми пережили голод, коли вродили перші … колоски, мама пішла нарвала цих колосків, зварила нам супу. І ми дуже гарно поїли. Мені нічого не було, а сестра опухла вся. Оце так і запам’яталося, шо вона довго лежала, опухша лежала. Ну, Слава Богу, вижила.
Мама в колгоспі все життя робила, в колгоспі. А батько торгував в магазині. А коли оце був уже голод пізніше (в сорок шостому році) то батько працював в сорок шостому році на Гутах. Станція “Гути”, і там був відкритий магазин. Ну, не сказати, щоб магазин, а було як кухня. І там люди харчувалися, і тому числі батько там торгував же ж в магазині в цьому. І в кухні він той … і нам інколи приносив по кусочку хліба.
А до колгоспів чим батьки займалися?
Ну як, дома працювали.
Мали своє господарство?
Мали невеличке господарство, ну мали. Ну, там вони майже зразу були у колгоспі, майже зразу. Паралізувалися і «Нове життя», і «Радсело» (називалося). І було п’ять колгоспів в нашому селі. П’ять колгоспів, невеличкі, а п’ять колгоспів були. І мама працювала весь час в колгоспі. А тато працював то … у магазині працював продавцем, то значить десь ще влаштовувався на роботу, то хлібозаготівлею займався о так.
А хлібозаготівлею займався, що він саме робив?
Ну, він … звозили йому це вже пізніше, звозили той … а він завідував цим як той … завідував цим. А звозили із колгоспів. З колгоспів звозили не тільки з Полкової Микитівки, а й з сусідніх сіл (і Губарівка, і інші села), звозились у Гути. У Гутах був склад (хлібосклад) і отуди він працював там.
Там була залізниця поряд, да?
Залізниця із тієї … із Пархомівки йшла через Полкову Микитівку в тридцять третьому році і була аж туди на станцію “Гути”(там була той залізниця).
А в 32-му — в 33-х роках до вас додому приходили ці «буксирники»? Чи вас не обшукували? Чи забирали якесь зерно, чи … ?
Ні, не приходили, бо в нас не було чого забирати — вони знали. Сільська рада направляла до кого йдуть, там вони значить … як сказати … ну, збирали все-все-все-все, і там вони брали. Так як брати нічого було, вони й не ходили.
Але до інших ходили?
До інших ходили.
Була, як сказали, “Буксирна бригада”, чи як на їх говорили?
Не знаю я, була ще мала. Не буду казать, бо не знаю яка бригада. І таке з штиками були, гарно туди (це ж не можна, можна показати, шо штиками, шоб не тоє …) штиками били, туди-сюди поки найшли оце той. Оце забирали вони, а так … Ну, багато вони не находили, бо його не було. А те, шо находили, то забирали. Оставалась сім’я голодна-голодна -голодна.
А мама працювала в колгоспі, а їй(це коли був голод) щось давали?
Давали їй на трудодень (називався трудодень), і вони давали. Давали небагато, ну давали. Це вже як пізніше-пізніше-пізніше.
А в 32-му за роботу щось платили?
Не знаю. Не буду казать, бо не знаю.
А чим мама вас годувала в голодовку?
В голодовку? Рвали бур’яни (он Валя розказувала), пекли оладі. Ну, так все ото той. І трошки ж батько приносив хліба, хоч по скибочці, по п’ятдесят грам, таки душу втулювали. А тоді ото ж врожай став, то вже їли … ну те, шо вродило, і жито. В нас було жито посіяно, і колоски збирали, по зернині їли і я, й сестра, і мама — всі.
Жито посіяно було біля хати?
Постійно. В нас город був великий (50 сотих), а кругом поле було. Ми на полі … однак там тим не користувалися, своїм користувалися.
Скажіть, чи було так, шо на вулиці мерли, ходили пухлі люди?
Ходили пухлі люди, ходили люди пухлі. І кажуть: “Там упав — помер, там упав — помер, там помер”, – ото таке. Так шо там тоє … було таке. Було, і багато було. Було багато. А тоді підвозили той … з колгоспу давали (чи дак не колгоспа, а вже таке як колгосп), давали підводу, людей шукали таких трошки кріпкенькі і повулиці хто … І забирали, в хату заходе, де вже ж повні … той вже померлий там і там, і там. Забирали і всіх звозили на кладбіще.
А Ви ходили туди на кладовище?
Я через кладовище кажен день ходила. Так дорога була построїна, шо я ходила з сестрою. Бо в мене і батькове батьки, і мамині батьки жили в центрі. І ото ми ходили туди, до них ходили. І до одних батьків, до других батьків: до дідуся і до бабусі, до дідуся і до бабусі. То таке.
То Ви бачили, як туди привозили?
Бачила, на власні очі бачила п’ять чоловік (сім’ю). І так там стоїть підвода. Вже й яма викопана, там яма, стоїть по той підвода. І отой значить скидають, накриють якоюсь рядниною одного і накриють землею. Все
А шо то за сім’я була?
Ну, називались Которіз, а я не знаю як їх … ну, це вуличне було прізвище таке. А я не знаю як їх.
І ніхто не залишився?
Ні. ні-ні-ні, ні.
А ще, може, знаєте, хто помер?
Ну, я ж тоді була мала, прізвищ не знаю я.
Але по сусідству так помирали люди?
Ні, по сусідству в нас виживали всі. Пока ніхто … я всіх знала, і жили всі. Живі й здорові як то кажуть.
А за рахунок чого оце сусіди повиживали?
Їли бур’яни. Збирали, їли бур’яни. Ото тобі і всьо, ото таке … так шо …
А було таке, що могли, наприклад, трохи зерно десь закопать, заховать і потім їсти ?
Якшо закопать, заховать, то його шукали. Шукали такими (ну, я не знаю, штиками чи шо то той) штиками іде той і вибирали, забирали-забирали. Це дуже-дуже-дуже мало, шо хтось чогось залишивсь із зерном своїм чи своїм хлібом. Дуже мало таких було людей! А то у всіх забирали.
А корови були в людей?
Були, а тоді ж з … де ж вони корови ті були? Були спочатку, а тоді поки як стало оце голод, то корови … ну як, ті зарізали, ті продали, ті ще десь вони тоє. А тоді, дуже тоді … ну як сказати, банда (свої ж односельці). Голод не тітка. І свої односельці, і вони ходили по хатах: забирали корову, де той … де поросятко осталось, де хто … Все забирали — і собі, собі-собі-собі. Ото так.
А могли забирати одяг, якісь речі з будинку?
Та тоді речей за одяг, тут за харчі була річ. А так не було шо брать.
А Ви бігали на поле збирати колоски з іншими дітьми?
Коли?
Ну, в 32-му — 33-му. Чи картоплю, може, мерзлу збирали?
Такого не було. Я не можу сказати, бо не було такого. (Нас) ми ще були малими, і мама нас нікуди не пускала. Нікуди не пускала. А бур’яни рвали. Бур’яни рвали, особенно молочай. Кропиву рвали, руки жалили кропивою. Ну, однак мама тоді шось варила (якусь юшку, шось пекла якісь оладі). Ото таке, а так
А оладі це що?
Із бур’янів, з бур’янів. Може, де мерзлий буряк мама принесе із поля та ото потре так той … та ще десь той, а так нічого не було.
А патронат був в селі?
Ну, ясла були, дитячі ясла були. І ото в тридцять третім році ходили в ясла, то там давали трошки їсти. Оце таке.
І Ви теж ходили?
Я теж ходила, і сестра ходила. Цей тридцять третій рік я дуже пам’ятаю його харашо. “Нове життя” колгосп і далеченько було од нас, однак мама нас водила туди. Одведе, а сама в поле іде пішки. І туди дев’ять кілометрів чи десять (поле так далеко розміщене було). І тоді той, і ото … а приходили коли як: пізно прийде — значить не йде за нами. А ми ночуєм, бабуся нас забирала. Бабуся жила близько біля цих ясел. Забирала нас бабуся, і ми там ночували. А тоді ж телехвонів, нічого ж не було. Мама знала, шо це вже вони в мами (в бабусі нашої). Ото таке.
А до бабусі й дідуся теж ті активісти не приходили?
Ні, ні. Та вони активісти приходили … ну, вони знали, куди йти. Вони знали добре тих людей, які трошки заможніше жили. Там забирали.
А це зерно, шо з ним робили (те, шо у людей забирали)? Ну, зерно, продукти?
Я зрозуміла. Я зрозуміла, тіки я думаю. Ну, не знаю, чи з ким вони ділились. Мабуть, оддавали державі. Таке думаю, а я не знаю, я ж не бачила. А значить забрати, забрали . Підводи під той підвозили, під’їжджали до хати. Забирали все те, шо було. І все. А куди вони дівали.
А коли вже завершувався голод, коли стало ну… щось їсти, людям легше стало?
Ну, як о тож урожай вродилося, вже дома вродився. В нас тоже було велика ділянка землі. Багато було. Ну, соток двадцять точно було — посіяне жито. То збирали, обмолочували і руками, і ціпами. Всього було, всьо було.
А де взяли зерно, щоб посіять?
Ну, залишалося … трошки залишалося із того, економили. Не все поїдали, а економили. А потім весной вже починали сіяти. А в колгоспі, мабуть, давала держава — я так думаю.
А церква була в селі?
Була, була церква. Люди ходили в церкву, молилися. І недалеко, трошки вниз, в центрі Полкової Микитівки (тільки трошку вниз, ну з пів кілометра так ходили) церква була.
І вона була діюча?
Діюча.
Її не закрили, да?
Ні, діюча церква була.
А, може, в селі хтось мав більше і допомагав, ділився їжею, таке чули?
Ні, такого … тоді не мали поняття, щоб ділилися. Не мали поняття. Це зараз уже ось то тоє, а тоді ділиться, хоч би самому прожити. Де ж ти ділитимешся? Чим ти ділитимешся?
А не ходили до міста в голодовку, щоб там щось дістати?
У Богодухів?
Ну, в Богодухів.
Та, в нас найближче місто — це Богодухів. Ні, ніхто не ходив.
Не було таке: щось з дому взять і помінять на їжу у місті?
Ні, це вже пізніше було. Це вже пізніше було. Вже міняли … як ото вже війна почалася (Велика Вітчизняна війна), то тоді було таке. Приїжджали з Харкова міняли ето той, а так тоді не було. Не мали поняття, бо не було чим міняти і що міняти не було.
А золото, якісь прикраси, якщо в когось були?
Та, де там було золото, дєточка? Де там те золото?
Може, в когось і було, якісь обручки, персні?
Нічого цього не знаю, бо тоді не мали поняття про золото. Ми жили так бідно, так бідно. Куди там те золото?
А голова колгоспу там, де мама ходила на роботу, Ви знаєте його? Як його звали?
Не пам’ятаю. Раз село було це, знаю: був Сабадаш Яків. Раз в селі головою цього колгоспом, а у цій “Нове життя” … Знаю назву колгоспу, а хто там там працював? Тоді до мене не доходило. Цього не можна казати, ну те то таке.
А після війни в 46-му — 47-му теж був голод?
Теж був голод. Ну, тоді я вже працювала на … В Новій Одесі кінчила технікум, і працювала ось Одеса, Козіївка. В мене було направлення ще. (Це не писати, не пишіть його) Я кінчила курси спочатку, а тоді кінчала ж технікум (так називався) у Харкові. Мене направили у той, у Краснокутський районо. Ну, і направили мене вчителем історії, бо я історичний факультет кінчила. І в тій, у … Качанівку. У Качанівку направили, я прихожу мамі кажу: «Мамо, мене направили на той, направляє…». Мама: «Вєра, та шо ти думаєш? Да, куди ж я поїду? Да, я ж до тебе не дійду в ту Качанівку? Шо ж ти хочеш? Іди знов». Пішла я знов на другий день. Це ж великий той … п’ятнадцять кілометрів пішки і назад, і туди. Туди й назад — оце тридцять кілометрів. І взяли мені Нова Одеса учителем молодших класів. Я почала працювати учителем молодших класів. Ото таке. Так шо я працювала в Новій Одесі, а тоді уже мене тут з Нової Одеси перевели … директор школи значить взяв українську мову і літературу — викладала в Козіївській школі тут. А жила ж на Новій Одесі пока, а тоді жила тут в Козіївці … квартіри. А тоді вийшла замуж, вийшла заміж і за одесянського вийшла заміж. Дуже-дуже хороший чоловік в мене був. Це, дай Боже, всім такого чоловіка. І ото ходила з Одеси три кілометри і туди, і назад (в Козіївку) ото. Ну, а тоді в мене троє діток родилося ( не тройнята, троє діток). Валя старша ось біля нас, а тоді у нас Лариса, а тоді Віктор. І Віктору оце було ж уже шістдесят років. Вже на пенсії самий менший. А Валя вже давненько на пенсії і Лариса на пенсії — всі на пенсії. Ото таке. В мене двадцять чоловік внуків, правнуків. Праправнуків одне, одне праправнучатко. А то двадцять чоловік внуків і правнуків. Ось то так. Так, шо я ще щаслива бабуся, більш нічого не скажу. Більш нічого не скажу — щаслива бабуся.