- Дата запису: 2008 рік;
- Місце запису: Житомир;
- Передав: режисер Сергій Буковський;
- Респондент: Богуненко Данило Олексійович, 1923 р.н.;
- Розшифровка свідчення: Берестовська Таїсія;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в місті Житомир.
Он здесь стоїть там вєранда, вот…там била хата і в етій хаті, вот…брат старший 20-го года народілся, потом значить я в 23 году народілся. І тут жил, ходів в школу, здесь я окончіл 7 класов.
Чим займалися ваші батьки до колгоспу? Скільки землі було, яке хазяйство було?
Батько занімался сєльським хазяйством имел землю, гдето 12 гектарів землі. Бил дєд ще Іван, батько його. Обробативалі самі землю, сєялі; було пару лошедей, хороших таких. Була горба, був воз красивий, такий дубовий, вистукує, шпиці такіє добові, прям коли їдеш.
Чим красивий був? Він розмальований був чимось?
Ну покрашаний канєшно і саме дєрєво било подобрано, шо вона аж дзвенить, когда єдіт подвода, розумієте, такий звук создавала.
Який звук? Що він нагадує?
Ну звонкий, звонкий такий звук. Єслі чемто стукнуть отак дерево об дерево, воно ж отдайот свой звук, так і ці колеса передавали звук, коли їдеш. Ну спеціально мастера билі, делалі такіє дєла.
Батьки зазвичай засівали поле та урожай збирали?
Да Ну і імєлі там по 2-3 корови, свиней по десятку імєлі, ну я імєю віду до колективізації. Ну жили, можна сказати зажиточно, запісали в середняки.
А яка хата у вас була? Яка була зовні, зсередини, що в ній було в середині, які речі?
А хата била на две половини. Заходиш – одна половина, і направо допустім – вторая. Половина хати, понімаєте? Ну стояли там столи, стулья, все нормально.
А спали на чому?
Називався піл, тогда. Ну такі значить як доски настелюються, а потом там солома або шо небудь і на цьому спали.
Колективізація ета значить так… в 30-х годах началась, в 28-м даже в нєкоторих мєстах. Билі спецеально уполномочені собиралі собранія, там ето росказивалі…записували насильно. Спіскі. Вступаєш в член, так вот в колхозе…
Ну от шо ви пам`ятаєте, як це було з вашою сім’єю?
Ну, пам’ятаю, шо всьо хорошо…
Ну так як це було?
Ну, як батько сразу записавсь в колхоз. Вот. Значить йому било сложно, тот період бить… він средняк бил. Отдал подводу, отдал весь інвентарь, борни, плуг, от.
Батько вступив колхоз?
Да, значить он встипив добровольно, потому шо йому діваться некуди било. Іли в колхоз, іли гдето на Соловки… тому подобноє. Да. То він здав лошаді, весь інвентарь здав. Вот. І записався в колхоз. В колхозі він проробив всю жизнь. Бил старшим конюхом, жорником. І цим… ветєранаром одновремьонно. Лічив лошадей. Він в цьому дєлі розбирався очень хорошо. Вот. І так проробота гдето до пенісії і послє пенсії…
А шо він любив коней?
Да. Любив коней і спеціаліст он бил. Потому шо до революції він одновременно робив на сахзаводі… то його всігда посилали скуплять воли для сахзавода. А раньше всігда возили буряк токо волами. Гарні такі були спеціальні, понімаєте.
В голодовку очень много умірало людей. Значіть, вот уліца у нас ідьот Пархоменка, ця шо на Александрію, там значить хати побросалі люди. Хто значть з голода ето умер, ато побросалі…. Потом ето сосед тут у меня бил один… виєхалі в город, там гдето… мітлами замітали, то їх гдето пристроїли, то вони в Кіровограді. А слєдущий сосєда Кожумяка, бил крьосний мой, той значить в Ніколаєв виїхал і тем он спасся. Назаря Ляховського сім’я почті вимерла. Ну, умірали і на дорогах валяліся. І… я значить уже… в 33-ім-34-ім году батько бил старшим конюхом. То він меня назначил поводарьом лошаді. І старший бил Хрістіч. Вот. Фамілія била Хрістіч Явтух звать. То ми значить с ним вивозілі пакойніков. Заїжджаєм до хати, єсть кто ілі нет? Єсть. Значить він витягає барок. Знаєте, шо таке барок? Ну лошаді еті… от хамута. Хамут знаєтє? Верьовки йдуть, а заді в поперек цей барок. Потом значить цепок под руки до бакрка зецепив за крючок і тянем по дороге на кладбище. Тут на кладбеще одну яму вирелі, забилі человек 20, потом ворую вирелі, ту забилі. Ну, попервах я боялся, понімаєте цих покойніков, а потом привик. Вот. Как будто так положено било. І ото сюди на кладбище звозілі. Зато мне после роботи давалі полтора літрову, ну то глечики називається. Знаєте глечики. Вот. Бурде с макухи. Сварена макуха вот така жидковата немножко. І ото етім питалісь. Вот. А когда весна началась. То от еті всє буряни… то коріння єлі лопухів. А потом окація когда начала цвесті, бєлі такі… називається кашка. Так то било очень вкусно і пітательно. Вот.
А скажіть, будь ласка, ось ця бурда макуха, що воно було на смак, що нагадувало?
Ну, такоє понімаєте… ну от ви когда нібуть пробувалі цю макуху вкусить, ілі нет? Што такоє з сємічками, понімаєте, жараними сємічками… Ну, между прочим ето пітатєльно било. Вот. Так люді і спасалісь.
А скажіть, будь ласка, от ви возили мертвих людей, чи завжди це були мертві чи на пів мертві люди?
Билі і на пів мертві. Одного, одну женщіну ми притянулі, а она стоне. От. Ну, а шо ж ти дєлать будеш, уже ж ніхто нічого не поможе. Ну це й же взяв мій напарнік старший толкнув, вона ойкнула… і впала в яму, понімаєте. Билі случаї, много таких шо ше вони дихалі, но помоч уже їм ніхто нічого не мог.
І ви усіх їх прив’язували тією баркою та возили усіх, і мертвих, і не дуже?
Та не прив’язували, цеп, попід руки і до крючка, до барка, понімаєте. І трогай, і я значить, но… лошадь пошла… Потом рилі тут ревчак… половина била тут… як вам сказать, ділилася… половина кладбища женщіна занімала, а половину ето… которой єлі покойніков, понімаєте. Одні жили… одна жила с етой сторони (ред. Показує пальцем), а другой с той. Значить, Шкребриха ми називали, от. А то бил дєд Петрусь. От то дєд Петрусь з правой сторони, а вона с лєвой, от. І все боялісь ходить по кладбищам. Ідьо там дєд Петрусь… і діти ото як… біжать, тікають та й старі обходили так стороной.
Так шо це отаких два людоїди було? Ви ото звозили в ями, а вони…
Да, да.
А скажіть як це вони так робили?
Ну как?
Ви бачили як вони це робили?
Ну бачилі шо отрізали там і себє туда… ввідє курєнов… і там ето жили. А там вони… туда… Отріже там, наїсться, понімаєш. На второй день там себє второй кусок… ілі третій… Билі там такі еті…
Тобто, ви просто об’їжджали всі хати підряд чи ви вже знали, що десь лежить?
Коє де знали, а вопшето проїджали по вулицях і спрашивалі єсть лі покойнік?
А в кого і як ви питалися?
Ну, ето старший роководіл етім, понімаєте. Он. Там зоходіл в хату, єсть лі там хто то. Може хтось і ворот стояв, то він питав чи єсть хто мьортвий іли нет. Нет, значить далі поєхалі.
А були такі випадки, що казали, що він готовий уже майже і забирайте так? Говорили колись таке?
Та било. Ми й самі вже решалі той вопрос. Потому шо он уже не желец. Понімаєте. Ну шо каже будім ето… Кажу ваше дєло… я тут не руководітєль какойто.
Ясно. А хто більше вмирав, діти, жінки, чоловіки? Кого більше було серед цих трупів?
Вопше вмирали больше старики. Потому шо вони старалися оддать дітям. Шо можна було сїсноє… понімаєте. Вот. А потом… єсть же дєті, шо оставалися без батьків, то вони тоже уміралі. І… до общої ями. На, а билів такіє што боліє-меніє держаліся, как говоріться на плаву, то тє самостоятєльно хоронілі своїх блізких.
Ну, а я кладбище хорошо знаю ще з малого, тому шо мой дєд бил, как говориться сторожом на кладбище. То там багато землі іщо било свободно. То він значить пользовувався той земльой. І з землі значить он жил.
Пользувався в якому розумінні? Він там щось сіяв, садив?
Да, да. Пошті било пол кладбища землі такой, што подлєжало обработке. Ну, вона не обкладувався ні кем, і мав доходи… Ну, і мой дєд тоже, йому в 92-и году, уже він там…
Так, вибачте, дід в 32-му году…
Да, значить мой дєд в 32-м году, вот умер. В 32-м году умер.
Скажіть, будь ласка, а Вам ніколи оце не сняться сни, що оце приходили, забирали…?
Щас нет.
А раніше?
А раніше – бивало. Но война ужи списала свойо. Ше похлеще било жертв каждий день.
Тобто, Вам снилися ці мертві люди, які приходили до Вас в сни, так, було таке?
Да, да. Було. Вот. Ну і дєд часто снился мне. І другіє там. І там другом ой одногодок умер в 33-м году. Федя Шустер. Вот. То, так бивало…