- Місце запису: село Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області;
- Дата запису: 05. 11. 2005 р.;
- Хто записав: Вахонєєв Віктор;
- Респондент: Білим Параска Романівна 1929 р.н. народилася в селі Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала у селі Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?
Пам’ятаю, добре пам’ятаю.
Чи знаєте, які були причини голоду? Чи то неврожай, засуха, податки чи збирала врожай влада?
Врожай то був, хоч не такий вже добрий врожай, але врожай був, но його весь забирали. Комуністи ходили,
Тобто влада?
Да, влада. Ходили і забирали, вимітали під мітлу. Все, де що можно, то й забирали.
А якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Комуністи. Оце – правителі, ті, що тоді правили. Ну тоді комуністи ходили, комуністи ходили. І вони було приходять, і де по під полом, і по клунях, і по каморах, все вибирали. Все вибирали, нічого не оставляли. Не дивилися, що діти малі, нічого не оставляли.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Було таке, шо люди одно на одного вказували. Понімаєтє, є же бідні, а є ж багаті. А багатого ж як тягнуть, дак він же каже: «он бери й того». Понімаєтє? Бери он того. Було таке, шо один на одного клювали, було.
А як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?
Да хто тоді які документи мав?! Вони тоді ходили і ніхто нікому тоді не подчинявся. Ходили, брали і забирали і все.
А чи мали зброю ті, хто ходив збирати?
Не знаю.
А як люди боронилися від цього?
Як боронились? Закопували: і на городі, і в хаті. Допустім, моя мама заховала зерно. Повибирали де що не було. Оце прийдуть – товчуться, трохи походять – знову йдуть, трохи походять – знову йдуть. І без конця і краю. Де вже понаходили, і на чердаках, і все повибирали. Дак вона придумала: ось ця плитка (розмова відбувалася в одній з кімнат сільського будинку і оповідачка підвела мене до кімнатної печі, показуючи вниз), дак вона ось це тепер пол, а тоді земля була. Дак вона отут викопала яму, у землі, положила туди отакий довгий ворочок, отакий, наклала туди повно зерна, засипала, закрила землею і змазала всю долівку. Всю долівку змазала, так вроді там воно було. І що ж ти думаєш, моє дитя? Він прийшов з такою палкою железною довгою, і так по всій хаті (оповідачка почала кулаком правої руки розсікати повітря вверх-вниз, ніби проштирхуючи пол наскрізь). Ходить, ходить по всій хаті, стукає
Навченні вже були
Да. І дійшов до того місця і обнаружив. І давай витягать. А мама отак упала, руки положила, упала і кричить: «Не трогай, я хоть дитині оставлю». Я маленька була, мені п’ять років. Шо ж ви думаєте, шо він що-небудь оставив? НІ. Мамі руки побив, кров’ю пообтікали, і голову провалив. І вона ж як тамочки не лежала, оттяв і руки не забрала. Оце я так добре запам’ятала, шо мама так плакала страшно і не оставив не грамину.
А як в народі називали цих людей?
Ну вони тоді ж, як вони тоді, комуністи казали і все.
Скільки їх приходило? Хто це був?
Ну я цих усіх не знала. А один у нас тут у Басані, Вершкин була його фамілія, Петро Іванович, так цього добре знаю, бо я ще з його сином після того в школу ходила, дак знаю. Так цей був страшний, такий, протівний, протівний дядько був.
А чи давали продукти харчування тим, хто йшов до колгоспу?
Оце вже я не знаю, вибач…
Збирали лише продукти харчування, чи і інші речі – одяг, рушники, худобу?
Худобу забирали. А хто нічого не давав, було ж таке і корова там те ж, так того, да не схотів йти в колгосп, дак того усіх.
А чи чули Ви про такий закон «5 колосків»?
Оце вже я не знаю…
А чи дозволяли збирати у полі колоски?
Ха-ха. Не дозволяють собірать, ми ходили мишком собірать. Ходили мишком, бо і я ходила. Так, шо ж, об’єжчик їздив з такою пугою страшною на коні, да як нажене до якого, вклей да вклей, дак і падали там люди.
А чи охороняли ці поля, колгоспні комори?
Охороняли, охороняли.
Зі зброєю?
Да. Да. Зі зброєю обороняли.
І наказували людей, якщо попадалися?
Били, били, і судили.
Так ось це і є цей закон про «5 колосків».
Судили, судили, судили за оці колоски, за якийсь десяток колосків і судили.
Тобто влада судила?
Да, да
А чи люди хотіли добровольно іти в колгосп?
Ну, хто хотів, кого примушували йти. Разно було. Коториє бачать, шо нема виходного положенія, дак думає пойду, шо Бог дасть, пошол в колгосп. А хто опирався, дак того виселили у Сибір.
А чи змушували йти?
В колгосп?
Так. І як це відбувалося, не знаєте?
Ой не знаю як це було. Ну я знаю, що примушували йти
Ось Ви мені розповіли як приховували їжу. А як худобу переховували від колгоспу, щоб їх не забрали?
Ну худоба – це ж таке, шо не приховаєш у день.
Тобто все забирали? . .
Уночі можеш вивести куди-небудь, а в себе ж додому приводять. Забирали: і свині, й корови,
і все забирали.
А в який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
І ноч’ю ходили, і дньом ходили. І вночі ходили, сторожували шо де ховає людина, цим моментом і шукають.
А скільки разів приходили?
Ну, хто їх знає? Я ж кажу, шо до нас не раз приходили. Не раз.
Коли почали люди помирати з голоду?
Багато було такого, з голоду помирали. В 32-му як началося, а в 33-му вже вигребли і вже нічого не було
А що було з малими сиротами, чи опікувалася ними держава?
Да хто там ними опікувався?! Ніхто ними не опікувався. Вони тоді: то дядько забере, то тьотка забере, як батьків немає.
А дітей, цих сиріт, годували в селі?
Хто як мог. Хто як мог, понімаєш? Єсть багатші були, може у кого корівка осталась, дак хоч чашечку молока дасть і кусочок хліба. А государство нічого не дало.
Ось таке питання, може не зовсім зрозуміле, але ж, хто зумів вижити?
Ну я тобі так скажу, вони то й вижили, у кого була сила. Понімаєш? У кого було більше дорослих. Тим було простіше, тому шо, то там якось пристроїться, то там, а в кого дітей куча і немає сили, ті люди страдали.
А чи допомагали люди один одному, чи ділилися продуктами?
Бувало шо й ділилися, а бувало шо й ні. По разному бувало.
Які засоби вживали до виживання?
Ну, допустим, ми, дак, липу, липу, понімаєш – липа, лист, лист оцей рвали, сушили, терли отако руками (оповідачка показує відповідний жест тертя) і чим хочеш. А тоді в колгоспі ж ото у кагатах картошку закопували, а тоді як повибирають, а там десь остається гниле це ж крохмаль, дак нишком лазили в ці кагати, вибирали ту картошку, перемивали дома.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше страждали від голоду?
Бува, бува що допомогали, а буває шо й самі нічого не мали.
Ось Ви сказали, що вживали в їжу: листя, а ось кору, щось таке?
І кору, і з липи, тоже товкли. І липу, і деревій оце сушили, да терли та їли, і лободу разну. В общем, усякі бур’яни, які можна було собрать.
А якихось диких тварин, птахів, плазунів?
Ні, таких не було. Це ж треба вбить їх було.
Чи можна було щось купувати у місті чи виміняти?
Ну, бувало шо ж не всі люди поздавали все, понімаєш… Є же багатші, дак у того єсть, а значить хто…приходить і кидає у кланятися, або зробить йому шо-небудь, або отдать что-нєбудь. Допустім, сорочку якусь, чи спідничу, чи чого-небудь, і крам може у кого остався. Дак міняли ото.
А в міста ходили?
Б. – Я, допустім, знаю, шо наші ходили даже аж за 25 кілометрів.
І влада їх повертала, чи?
Вони пішки ходили, пішки ходили, нишком.
Чи знаєте Ви, чи був голод в містах?
Не знаю, в селі був, а в містах.
Хоч Ви були тоді маленькі, а не знаєте, скільки у селі померло людей?
Ой, не знаю скільки померло. Но знаю, шо людей дуже багато.
А Ви жили в цьому селі?
В цьому
А воно було взагалі велике?
Дуже велике, дуже велике в нас село. Це ж район бувший у нас, Новобасанівський район. Людей було багато, більше 5 тисяч людей було, багато людей було
Ось таке питання, знов таки не етичне, але, звиняйте: чи були відомі випадки людоїдства? Чи чули Ви про щось?
Чула, чула, що казали, шо зарізали свою дитину і з’їли. Чула, що таке казали, но де?
Так, де і хто хоронив померлих від голоду?
Хоронили на могилках то хоронили, а хоронили як прийшлося, як прийшлося. В шо-небудь завернули…
А свої родичі чи?
Родичі хоронили, родичі.
А якщо не було вже родичів?
Ну як не було родичів, дак по сусідах, а власть…
Чи платили тим, хто займався похованням?
Нічого ніхто нікому не платив. Так відбувалося.
Чи зараз відомі у Вашому селі місця захоронения людей?
Ні, не знаю, вибач.
Чи поминають тих людей на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Поминають, усі поминають. Оцей, хто, хто остався з родини, дак всі поминають.
А ось в церкві поминають?
І в церкві поминають
Чи є хрести, пам’ятники в селі померлим?
Голодомору?
Так
Ну вони считайте всі на могилках, на могилках вони. У нас в селі братська могила, дак це як німці побили багато чоловік молодих. Так це по-під селом єсть, а цього, шо тоді…
Чи знає сучасна молодь села про голодомор? Тобто, Ви розповідаєте?
Знають люди, знають, знають. Уже такі, конешно, це теперешні молодьож, дак ці не знають, а оті старіші, шо були тоді молодими, так знають, знають.
А Ви там синам, внукам, дочці розповідали?
Я часто розповідаю своїм, як я жила, як голодували. Все розказую. А як же?! Шоб знал.
Знову, трошки не етичне питання, але все ж: кого Ви вважаєте винним у цьому голоді?
У цьому голоді винний, мені кажеться, шо влада, винна, влада винна. Хоч вони й хотіли колгоспи, ну харашо, у людей були і коні, й корови, все. Можна ж було по-чєловєчєскі це зробить. Так же ж сказати: «Давайте об’єднаймося, буде колгосп, будете ви у колгоспі робить, будете ви, скотину здасте, ми вам будемо помагать». Так же можна було. А то згребли, стягли, забрали, оставили людей…
Можливо я щось не запитав? Що Вам ще запам’яталося з тих подій?
Ну доброго нічого не запам’яталося.
Ну розумієте, наша задача зібрати всі можливі матеріали з цього приводу, щоб світова спільнота визнала, що це був дійсно геноцид українського народу.
Страшно тоді було, страшно. Таке було, шо діточки йдуть манюсенькі і пухлі. Ідуть, і падають. Ідуть, і падають, їсточки ж просиш; «Мама, дай що-небудь». їсточки ж хочеться, а мале дитя, що ж воно знає. Воно дай, да й усьо. А матері плачуть, як думає, мою маму він побив, шо руки отут порозбивав жєлєзною палкою. І вона отут лежить, плаче, голосить на всю хату. А він хоть би тобі що..
Так це людина бала з Вашого села?
3 нашого села…
А як він всупив в партію?
Не знаю, його нема вже. Він вже давно вмер. Не знаю, як він туди попав. Ну він був дуже поганий чоловік.
Тобто як людина? ,
Як людина, він дуже поганий. Дуже поганий, бо попокляли тоді, усі попокляли. Тоді було так, тепер так, тепер другий такий, а тоді…
Якщо він був там один чи їх декілька, Вас взагалі же набагато більше було?
Багато, Багато, дуже їх багато. Ну ті шо я знаю, шо до нас ходили, дак я знаю.
А Ви не знаєте, чи виступали проти цього, сам народ?
Ой, да. Між собою балакають, а сказать то бояться. А між собою то говорять, дак шо ж то…Оце я тобі нічого більше не можу сказати. Бо це я добре запомнила, оці руки мамині да мої сльози, як я їх просила, а…
Дякую за розмову.
Пожалуста, синку.