- Місце запису: смт. Миколаївка Миколаївський район Одеська область;
- Дата запису: 03.07.2008 р.;
- Хто записав: Димура Олександр Миколайович;
- Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 57-59;
- Респондент: Білоус Андрій Іванович, 1927 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в смт. Миколаївка Миколаївського району Одеської області.
Врожай був такий о-го, аж повна сіва була забита: пшеницею, папушею, ну в сим аж другий етаж завалився. Було пшениці до чорта. У нас було ЗО гектар, а жили ми не бідно, ото з одного гектару батько зібрав по 7- 8 центнерів хліба. Ходили, забирали, забрали все в нас при батькові: пару коней, сівалку, кукурудзу, пшеницю, землю все забрали в колгосп, батько каже „От давайте хай беруть, хай їдять, і ходили і вдень і вночі і оце до кого йдуть розкулачити, чи зерно забрати, з музикою йдуть. Казали: «Ми великі комуністи, а ви прості люди» (Іванаш, Якименко) і ходили з щупами провіряли, де не ходять по хаті провіряють, хто де міг там і ховав: хто в землю закопав, хто в піч, а ми закопали в землю, зверху гноєм прикидали, вони не подумають, що там же ж може бути заховане, а тоді вночі розкопаєш, ото так і жили.
Люди, не сперечалися, стояли дивилися, як вони ходять по хатам, все забирали: і те, що й в каструлі звариш, а що їм зробиш – в них пістолети були. Забирали ото більше таке: пшеницю, папушою, зерно, коні, а свиней, корів не чіпали, в кого багато було корів то тоді забирали, а так не чіпали. А ото де міліція стояла, там були єврейські кладові, стояли охороняли, потому що в євреїв не забирали і там було хліба повно. Ми пацанами камінь видовбали і туди паличкою сунем, а з відти пшениця силиться, повну сумку насипим, а потім ідемо отвлікаємо охоронців, та друга група набере пшениці коли ми там, і так і жили. Нас вчили зразу: не вкрадеш – не проживеш. Украв, прийшов додому, мати надере, варить туда і бурятиння і кокиша, козеликів (трава), Голубів, горобців, їжаків також їли. Потім, приїхала якась тройка із Одеси, і жити стало краще, вже люди перестали пухнути. Трійка були двоє не наших, а один куркуль Щербиньський наш, зразу голову колгоспу комсомольці забрали і сказали, що вони вороги народу і їх ніхто більше не бачив пішли слухи: десь в Одесу судить забрали. Після цієї трійки стали людям видавати раз на день кормєшку: варили кашу з ячменю, кукурудзи, кожному давали по кілограму хліба, і нам в школі стали давати, Ще в колгоспі були корови та варили молоко, ну там більше води було чим молока – це всім дітям давали і кусочок хліба грам 50. Сусіди одне на одного не докладували, навпаки, були сусіди люди дружні, бувало, наприклад, якщо мужик украде мішок пшениці і знає, що приїдуть шукатимуть, то через забор до сусіда кинули. Перейшли – нічого не знайшли, тільки раз з сусідом поділились, дружно жили, даже ми пацани бігали: все понімали, дружно жили. У нас люди людей не їли, прихожі з інших сіл, міст говорили, що в них там їли, а в нас не їли. Помирало людей багато, більшість приєжих помирало, десь одна третя села вимерло, а можей більш, кожен день по 5-7 чоловік хоронили, трупи хоронили і на кладовищі де бивший райком партії був і складали в березі і так аж до слободки. їздили, собирали на повозці померлих, їх поставила влада, отримували там раз у день їжу. Колгоспу дозволялось собирати колоски, пшеницю, яка впала як іде комбайн, жатка, ходиш збирали і віддавали в колгоспи, а як зумієш, то принесеш додому, а як в кого замітять під пазухою – то могли і посадить. Було, що в полі снопи собирали, а мій брат робив на конях та поставив сніп коням і його засудили, вивезли десь, і так і не вернувся. Частина хотіла в колгоспи, а частина ні. Хотіли ті, які нічого не мали – безземельні, як їх називали, дворові, так вони виступали, щоб розкуркулити багатих, а багаті не хотіли то уже як забрали землю – люди вимушені були йти у колгоспи, тоді й мати з батьком пішли в колгосп, а які не захотіли, то тих відразу в тюрму садили. Багаті не голодували, бо умні були, вони позакопували пшеницю в землю і потроху брали, євреї також не голодували. Родичі, особливо ніякої допомоги не давали, тоді кожен старався собі, ховали від родичів, бо що у нього сьогодні є, а взавтра прийшли забрали. Виживали багаті і ті, хто міг щось украсти, помирали найбільше старі і немічні, а молоді виживали, ото шукали, молоде находило. Сильне було воровство, коли і в багатих і в колгоспі крали коней, корів і хліба, а ми що украдемо так і проживемо. В нас була коровка і потроху жили. У містах сильний був голод в Одесі, Березовкі дуже сильний був голод. Бува з Одеси приходили, щоб хоч якось вижити, було у нас таке бачу якась лежить женщина, не наша, і ребьонок коло неї, і вона вже пухла, кончілась і дитина сце грудь, я прибіг додому і кажу: «Мамо, там он якась женщина і коло неї дитина». І так мати пішла, а вона вже мертва і ми взяли цю дочку собі і назвали Поліна. Сиротам, чи допомагали чи ні, не знаю, знаю, що давали допомогу тим, хто брав доглядати сиріт, ну ще в Березовці був приют, то забирали цих дітей в Одесу, Миколаєв. В нас завжди поминали людей, ото і батюшка бува відправе і люди собі поминали і загиблих від голоду, і умерших, і воєнних всих поминали, зараз також поминають. Я вважаю, що в голодоморі винне правительство. Ну в селі, були хороші комуністи були й („хукові”) комуністи. От хороші комуністи істинні розуміли все, то виходили в поле і розстрілювалися і самі себе убивали.