1. Місце запису: смт Любашівка Любашівського району Одеської області;
  2. Дата запису:  01.09.2020 року;
  3. Хто записав:  Гоцуляк Любов Богданівна;
  4. Респондент: Білоконь Ірина Йосипівна, 22 травня 1928 р.н., народилася в селі Ясенове Любашівського району Одеської області;
  5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Ясенове Любашівського району Одеської області.

(при‌ ‌розшифровці‌ ‌матеріалу‌ ‌з‌ ‌диктофону,‌ ‌збережено‌ ‌мову‌ ‌респондента)‌ ‌

Представтесь, будь ласка, як вас звати. Прізвище, ім’я по батькові.

Білоконь Іріна Йосіфовна.

Якого року народження ви?

Двадцять восьмого.

А число і місяць?

Двадцять второго мая.

А де народилися?

В Ясенові.

Ясенів? А який це район?

Любашовський.

Одеської області?

Да, да.

А під час Голодомору 32-33, де проживали?

Там же ж, у Ясенові. А ми ходили на гору, там на горі проросша фасоля, а ми тако болота трохи відтрем — та й так їли. А насобирали хвостиків таких буряків, а мама наквасила у подвалі цих огірків, та й ото з огірком, ото печений, отой хвост, який там назбирали, цей кусок, чи як… Я колхозниця, я вєчна колхозниця, я труженіца, така, дурна трохи.

А скажіть будь ласка, як звали вашого тата?

Йосип.

А прізвище?

Васильович. Батько, як би сказати, дєд був мій Василь, а бабка полячка —  Домна.

А якого року народження тато був?

Мама… тато з п’ятого.

А скажіть будь ласка, як звали маму вашу?

Сєня.

А фамілія? 

Довганюк.

А скажіть будь ласка про, розкажіть про ваших братів і сестер, як звали їх, і якого року народження вони були?

Всі на два годи менше від мене, значить одна сестра тільки померла, а всі живі. Але та в Ніколаєві ходити так як я не може, тут у Любашовке живе сліпа. Таке життя було, шо пережили всьо на світі. Як брат на два годи від мене менший, а потом сестра, ця Маня, шо вмерла, а брат Вася звати.

А Маня сестра коли померла?

Вона померла у 33-тім годі…картошечка отака манюнька, мама зварила, а я вроді доглядаю її, да? Та їй одну пожую, а сама дві з’їм, ну такі манюнькі з’їм, ну короче говоря. На панське ходили 12 кілометрів на поле, носили снопи на носілках і там стіжкували, носили на носілках, знаєте, шо то «на носілках»? Носили снопи, я за жаткою в’язала, восємь снопів, я п’ять зв’язала, а восємь уже там снопів на цей. Я не вспівала, та дуже багато, дуже багато приходилося мені після того ше робити.

Це в 33-му ви в’язали снопи?

Нє, мені вже…во врємя войни.

А скажіть будь ласка в селі померло?

Ви знаєте, як умирали? Умирали так, шо просто отако в рядно — троє-четверо, і кидали в одну яму. Без ніякого нічого, оце було таке. Ну, як сказати, тяжко зараз вспоминати. Тяжко вспоминати своє життя, яке я прожила. Потом забрали мене, як би сказати, завербували. Ну таке, там в Ясенові був чоловік…ну там 40 градусів морозу в Москві і два метри снігу, відкидали ми сніг. Яка я була…

Це вже було після війни, да?

Да. А во врємя війни тут на станції отакі як оце кравать, отакі здорові снаряди і міни послі войни, я отут собирала по всій Любашовке, собірали ми міни. Шнур проведем —  і як гахне! А ми тікаємо аж ну-ну.

А скажіть будь ласка, а чи було у батьків господарство в 1932-33, а вас було корова, кінь?

Через время, уже ми мали корову, мали вівці, ну так, так, але дуже…і вовк був коло корови та ревала дуже, та я розбила шибку, кричала. Гвалт! Бачила як вовк звідти вибіг, вівцю розірвав — не міг витаскати, бо корова.

І це господарство було вже після Голодомору?

Да, та.

А в 1932-33 щось було?

У нас нічого не було. У нас нічого не було. От тільки діти, оце, а норму обробляли ми, троє нас: Маня, Вася і я. Це ми обробляли норму мамину, а мама дома по хазяйству, шо уже було, то наварила нам, то постірала, знаєте, як діти. А ми малі були, ой…

А батьки пішли до колгоспу?

Усі були в колгоспі, всі були, всі в колхозі були. А я ше й но нормовицька така, я ше й ланкуваласі адінадцять років — де ти хочеш мене носило!

А батьки добровільно пішли до колгоспу чи їх змушували?

А як, нє, добровільно, ну як сказали — так і пішли, шо ж такого? Ніхто не опирався. В мене дєд, мамин батько, мій дєд, значить, читав книгу божественну цю і ше сусід там, та забрали, та знаєте як іздєвались над ними? Шкуру здирали з них усю! От теперка в пісанії пише, шо опять буде таке саме, шо будут християнів катувати за ці, як ви скажете, молітви.

А скажіть будь ласка, чи ходили в 1933?

Дойшла, як тарахнула та тарілка, розбила, та мама мене догнала, черепків набрала та в спину мені, отут в мене є значки.

А скажіть будь ласка, а у вас у батьків, знову ж таки повертаючись до 1932-33-тього, золото-срібло було? 

Яке там! Там ніхто не знав, й фотографій ніхто не знав, і кіна ніхто не знав. Отакво приїдуть вроді, на стєнкє в когось там почеплять ту, шпалєру чи шо, і ото крутять. Та й вже я сюди в сорок дев’ятому годі вийшла заміж сюди, то туточки тоже отак нема-нема, а воно урвалося, кричать: «Полундра, полундра», ну бо урвалося, нема вже нічого тільки свєт. Ну, короче говоря, тяжко було дуже.

А скажіть будь ласка, в селі людей розкуркулювали?

Ше й як! Мама з батьком моїм десь вінчали когось з людей, і там рушники тако-сьо, а з Любашовки тут жид один, забула вже, як його звати, — прийшов та всьо позабирав! Ше й рушники, нашо вам рушники?! Це ж не хліб і не одежа якась, та яка там одежа була. Мама виміняла в жидів…жидів гнали, жидів. Та сказали, шо дуже вони б’ют,  так кидайте попереді, об’єщик приїхав, та й каже кидайте по дорозі кукурудзу, шо там є, та й там вони будут збирати, да. А мама шось кинула, і маму чуть прикладом не вбив, ну оці, які проважали їх, але я хочу сказати, шо наші, як наші, но були найняті оті всякі вузькоглазі, вони убивали людей. Во время войни кидали дітей в криницю живими і по двадцять два дні дихали ті діти пока повмирали!

А скажіть, будь ласка, чи приходили до вас додому, обшуки дома у вас проводили?

Приходили й забрали всьо, шо було на горіщі! Пшениці там трохи було, вже ми трошки розжилися, ну ми трудились дуже, дуже трудились! Ми так робили, шо ну! Я й умію в’язати, і ткачиха, і на верстаті, я всьо…і ше й була.

Це в 1932-33-му приходили? 

Ну да, до нас на жорна там та й ми їх, ну з ними общалися, давали нам по жмені, та й ота жменя, як би сказати — вижила та курка. 

Я маю на увазі, чи приходили якісь активісти, які робили у вас обшуки і забирали, не саме…

Воєнні якісь приходили! Воєнні прийшли. Тато зо мною копали на городі, отам пісок, та там легше, не так як в нас тут земля і всьо забрали, всьо забрали.

Це було в 32-му чи 46-му?

В 46-му.

А їжу ховали?

А їжу ховали знаєте як? Уже як розжились,  мали шось трохи, уже сало якесь там, ковбаску у кувшин клали і на колики, та вони не розбирали, а як румини прийшли, наче нємци прийшли, а ми ганяли кругом хати як діти. Сніг, а ми по снігу босі, не було ж нічого, ніякого взуття, ні вдіття. А вони яїчка забрали, посміялися, шо ми ж малі вони подивились.

А скажіть будь ласка, в 32-33-му їжу тоді забирали? В Голодовку?

Забирали всьо! Всьо…

А хто забирав, ці люди…

А забирали даже сусіди були такі актівісти, шо приходили і сняли із краваті… солома там, очерет, а там і найшли, зробили дирку у комині печі, а ми на печі троє, і ми вже задихалися, мама прийшла вроді на базарчик удень, ну провертала діло кругом, а каже до сусідки: «Ой, шо робити, вже піну попустили, вже вмирают». Там нагріли кипятку, та нам голови гріли водою тою, та вижила, бачиш, вижили і то. Ну, значить так треба було.

А вас в 32-му з хати не виганяли?

Ше й як! Нєсколько раз, ой!

А розкажіть, коли виганяли, куди ви ішли?

А ми йшли, бо в бабки, в бабки Явдохи, маминої мами, була хата, та ми туди пішли та й там трохи жили, а потом уже, уже батькова…дід Василь купив цю хату, вже документи зробили, вже ми жили в своїй хаті, там де, ну счас нема вже нічого, розваляне всьо.

Так виходить, шо вас вигнали з хати, ви пішли до бабушки, а потім вже після Голодомору ваш дідусь купив, в сільської ради викупив вашу же хату?

Нє, не нашу хату.

А іншу?

Іншу купив хату дід Василь, і ми там уже жили. А оце знаєте какіш? Знаєте, шо це? Не знаєте? Він такий, курям його рвуть, він всередині таке палка, обчистим, качаєм, качаєм, а він вже сладкий стає,  їли. Потом, калачики, знаєте? Оце ми їли, потом їли ше пасльони такі. От ми їли всьо таке, яке тепер треба їсти, а ми його не їмо, то полєзне всьо було. Ну канєшно атмосфєра була чиста, а тепер, понімаєте, самольот летит, трах-бах уже оце. Ой, уже почорніли помидори, уже нема нічого — листя чорне й помидори чорні, а я помидори так люблю!

А скажіть, будь ласка, мама з татом, коли ходили до колгоспу під час Голодомору…

І ми ходили, з котєлком я ходила, суп варили із гороху, ну…

Це під час Голодомору варили суп в колгоспі?

Та, ну всі вже ми пішли в колхоз, шо було в нас забрали у колгосп, а ми вже на пайок прийшли, ну було таке.

А приносили вони вам звідти ше шось їсти додому?

Ніколи, ніколи не було такого! Ми прийшли оте раз удень, раз у день отой суп із гороху, не зажарений, нічого-нічого! То я, знаєте, так любила сильно от вівці, вони ж отут кода, хвіст здоровий, на бантинах висить то сало, ну м’ясо. Піду вріжу кусок тої коди, посолю і ото я сильно любила, сало я люблю.

Так справжня ж українка!

Ну, настояща! 

А скажіть будь ласка, в селі церква була?

Була.

А як під час Голодомору, що було з нею? Не розвалили її?

Нє, не розвалили, а було там ще коло церкви, ну закрили були…нас, короче говоря, у нас даже були родичі якісь, у церкві робили, ну короче говоря. Тепер ремонтіровали, всьо нормально.

А зерносховища там не було в роки Голодомору? Зерно не ховали?

Ховали зерно у землю, кого закопували. Закопували, робили таку яму в хаті, та й там, і так закривали, бо стелили соломою, бо босі ходили, зіма, підмела мама віником, та й боса пішла, бо не було шо взувати, ну отак ми жили. А тепер цего дрантя, мама моя! Я віддаю всім, бо мені наносять і бояться, шоб я не замерзла, а у мене всяких світерів і всьо на світі! 

Це ви кажете, це ваші батьки ховали в землю, закопували зерно?

Да, да,да.

Це вони так його ховали від цих активістів, шо шукали?

Да, да. А було так, шо шпичками приходили такі, і шпигали кругом — хоть де найдут. Ну було, всяке було. Було таке, шо не поймеш нічого. А 25 носили по 16 кілограм на плечах, а я в галошах і строчені ці як, строчанки, ну валянки. Галоші випали — через річку перелазили, сніг кругом, прийшла додому, а ноги побабчилися від тої води, бо усьо мокре. Ну як вони не будуть боліти?! Вони ше й так у мене крепкі! Бо тепер молодьож, во-пєрвих, робити не хоче, а мені кажете так, шо я не плачу, не турбуюсь, шо Бог дав — спасіба. Молюся, Бога просю, йду на город — от як зараз, дивіться: прийду на город, перехрещу во імя Отца і Сина і Святого Духа. Амінь. Отче Наш сказала, а то ше й могла стати на коліна, і зроблю, а потом дивлюся — я стільки зробила.

А скажіть, будь ласка, чи були в селі сироти під час Голодомору?

Були! Ой у мене, у нас були під час оце от 30-го году наверно, були, шо мама своїх дітей поїла. Було таке. І так боялися туди йти, потому шо там були такі, шо ждали і кого зловлят —  цокали і з’їдали. Було таке.

А шо потім було з цими людьми, які їли дітей?

А хто їх знає, хто їх знає! Ше й послі того жила вона, ми знаємо, шо ми казали на нію людоєдка. Було шо й жили. Вєдьми були і шо ти тільки хочеш! Ой.

І цю жінку всі боялися, да?

Да, да. Ото таке було. Чародєї були всякі, вєдьми. Ідеш корову женеш — паличку не покидай, бо вєдьма найде ту паличку, на паличкє зробе — уже в неї сметана й молоко, а в тебе тіки сороватка. Було всяке.

А скажіть, будь ласка, чи були торги в селі? Були торги, проводили торги?

Торги які були? Торги? Базар був.

Ні, ні, дивіться, от під час Голодомору, ви не знаєте, були такі магазини? «Торгсин» був? Знаєте такі магазини?

Нє, такого не знаю. Такого шо я не знаю, то не знаю.

А чи не було такого, шо люди оці активісти, які забирали в інших людей, в своїх односельчан…

Брали, ой ше й як! Прийшли, я ж вам кажу, прийшли, зробили в комині цей і оце, а самі шо було в хаті — забирали.

А чому вони так робили?

Бо вони невірні були. Люди були не хароші.

Так їм може хтось владу таку дав, шоб вони так робили?

Ех владу? Яка там влада? Слухайте, яка там влада була? Влади ніякої не було — шо хто хтів, то й робив!

А хто такий Сталін?

Сталін? Я вам скажу, хто він — самий паскудний чіловєк. Опєрвих, хочу сказати, якшо він такий герой, шо він поставив, кажут: «А,  Сталін поставив нам место, та то»,— да-да. 300 літрів молока віддай, 400 цих, 4 сотні яєць віддай, м’ясо 50 кілограм — де в мене то м’ясо?! Де в нас було? Голод такий був. Поставив, каже нам место, який розумний! Понятно такі, не надо нам такі. Ленін такий, хоть з Крупською поділялися, своє жаловання одного віддавали дітям, а цей.

А як ви думаєте, для чого зробили цей Голодомор? Для чого забирали цю їжу? Шо вони хотіли цим показати?

Представте собі, шо не знаю. Це я не знаю, понімаєте? Бо потому шо я зараз трохи така люблю оцю, як би сказати, оце шоб там в капютєрі, то всьо, шо там — це я люблю, це допитуюся, о, а тоді я не сильна.

А ваш чоловік розповідав, його сім’я голодувала?

У нас хоть ступи робили та очеретом такво прикладали, та й прив’язували там мотузками та замастювали — ота хата така була, так, очеретом укрита. А він отут в Любашовкє пас скотину, не було шо взутись, в землянкє жили. Зима, не зима скотину пас і ноги обмотував тряпками якимись там, не знаю шо, та такво врубают кусок оцеї землі і так хату построїли.

Це він пас скотину в 32-33-му?

Ну оце вже послі канєно войни було, нє, до войни ше, та.

А скажіть будь ласка…

Дітей багато, я сама старша…ми на поле ходили, а не в школу, яка там школа, ради бога.

А скажіть будь ласка, Голодомор це природнє чи штучне явище?

Це штучне явище.

А чому?

А тому, шо троцькісти були і оце зробили. Я не помню тільки… канєшно я вже вчилась, потом я вже взнала.

А «це» робили, це шо робили? Ви кажете «це» робили, шо «це» робили?

Робили вони для себе, шоб їм було харашо, а нам…так як і зараз роблят тоже так. 

А ви розповідали взагалі своїм дітям, внукам про Голодомор?

Аякже ж. Діти всьо знают, я всьо їм розказую.

Розповідали, як ви не мали шо їсти, так?

Аякже, вони знают, всьо знают. І такі самі всі діти, такі труженіки — роблят гарно, дуже роблят, так як я, так і вони.

А можна було взагалі десь в 70-80-тих роках говорити про Голодомор, дозволялося? Шо був Голод?

Нєа, не дозволялося.

А чого?

Ну, не розпространяли оце всьо, бо це ж на їхню голову, як би сказати, доказаніє було, а вони, а тепер шо мало їх є? Порошенко лучший? Шоб він провалився. Зелінський тепер хоче шось робити, та йому ж не дают, бо вони ж вори, а цей не краде, і Порошенко обіщав, шо буде, шо буде нам, як би сказати, ну з каждого, чотиріста пятьдесят чіловєк було там у партії, да? Та якби нада було…він їм сказав, шо каждий, який тут є, чотиріста пятьдесят чіловєк, всі должні половину віддати народу, а ніхто не відказався.

А скажіть, будь ласка, чи були люди, які не голодували?

Ой, ви знаєте, голодували ше більше чим ми, знаєте чого? Ми там в лісі йдем — сливка, висока, ну дерево воно пнеться, шоб до сонця. А там цих, а я обізьяна — вилізу, натяну, а ті діти, які мої брат і сестра, пригнули, нарвали, а там терен. Пішли терен рвати — відти вовк як вибіг, нарвали терену, мама водою заляла у діжку і до мамалиги, а мамалига вже була, шо ми вже могли їсти  мамалигу. Та й купила, купляла мама таку білу, блискуча біла, малесенька така — ото ми так їли. Півлітра олії на тиждень восємь чєловєк. 

А скажіть, будь ласка, вашу бабусю, дідуся не розкуркулювали?

Розкуркулювали всіх! Ой, куркулили, бо в нас була всі, віялка була, комбайн був. Забрали всьо в колхоз, як пішли в колхоз, забрали всьо.

Це у вашого дідуся?

Да, і в одного, і в другого.

А земля була у них?

Земля, як сказати, була, но я не помню скільки там було в них гектарів, но знаю, шо…чи я читала, чи це так на яву було, не знаю я. 16 хлопців, 16 хлопців та скільки жінок…16, та й батько поділив всім по трошки, шось було, якась земля була. Давали якусь землю, не знаю, як сказати дальше. 

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду