1. Місце запису: місто Черкаси Черкаська область;
  2. Дата запису: 25.08.2020 року;
  3. Хто записав: Костів Михайло Богданович;
  4. Респондент: Білащенко Іван Корнійович, 20 травня 1926 р.н. в селі Дмитрівка Золотоніського району Черкаської області;
  5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Дмитрівка Золотоніського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

 Представтеся, будь ласка, як вас звати?

Іван Корнійович.

А ваше прізвище?

Білащенко.

Білащенко. Коли ви народилися?

Тища девятсот двадцать шестого года, дев’ятого мая.

Дев’ятого мая… Де ви народилися, в якому селі?

Біля Золотоноши, село Дмитровка.

Це зараз Золотоніський район, так?

А?

Це Золотоніський район?

Ну Дмитровка — це Золотоношинський район.

Ви там проживали у 1932-33 році також?

Ну таак. 

А розкажіть про свою родину, от з якої ви були родини?

Ну там же і родина жила, в том селі, от. Ну були трудності в тридцять третій і за Голодомор. Очень трудно. Ми діти, от скільки мені було… Я двадцать шестого года, а в тридцять третьом…сім год, да? Мені було… Пам’ятаю великі трудності були, переживали , ну у кого шо було такоє, то їздили сюда в Черкаси. Я правда не знаю як називається, тургсіб, чи як, обмінювали, привозили сюда, золото сдавали. В кого кольце, в кого хрестик, давали там стакан манки ілі муки. Ну викачували тоді золото, бо голод — це страшне дєло, отдаси все, як їсти хочеться.

Я зрозумів. А розкажіть ще про ці двадцяті роки, шо ви пам’ятаєте до голоду? Як жила ваша родина?

Ну…до 1933-го году…Ну жили як обикновенні люді усі, того ж не було, шо тепер в усіх банани… Всьо було природнє, шо припахав, шо зробив, от, те твоє.

Як звали Вашого батька?

Корній.

Корній. А він працював у колгоспі? Коли він у колгосп уступив?

Він рано помер… Він зоотехніком був. Ну, ну…рано помер батько… Послє тридцять третього года… В тридцять четвертому якраз акація цвіла, бо я пацаном був, шо батько помер. Ну помер конєчно не от голодовки, бо в тридцять третьому якраз голодовка була, бо він у чотирнадцятому году тоже був на фронті і то був ранетий. Його получилося недостатки, недоїдання, всьо трудності і получився туберкульоз кості ноги. А тоді ніхто не дуже обращав вніманіє. Не то шо не обращав уваги, а не було возможності куда іхать, шоб десь лічиться тоже. І так воно… помер в тридцять четвертий год. Акація якраз цвіла в такє врємя.

А як маму вашу звали?

Ганна Івановна. Я могу показать фотограхфію.

Покажете, але не зараз, пізніше покажете. Вона також у колгоспі працювала, так?

Да, вона у колгоспі робила ламковою, в неї було дванадцять женщин, вона старшою була. Робила раді нас, четверо дітей було, надо було вигодувати і дньом і ночью. Дома треба робить було, і в колгоспі треба робить було. Коровку держала в селі. Жили в Дмитровке за Золотоношею отако.

А в якому році колгосп у цій Дмитровці створили? В якому році був колгосп?

Колгосп?

Так, так у Дмитровці, не пам’ятаєте в якому році? І як взагалі почали ваші батьки в колгоспі працювати? Вони добровільно туди пішли чи їх примусили?

Ну хто там  жив, то ішов, нікуда ж діться, а де ж працювать більше? Проізводства ж нема в селі. Тільки в колгосп надо було іти.

А до того мали ваші батьки свою землю? Так, як одноосібники, працювали на своїй землі, чи нє?

Нє, ну тоді ж давали по шійсят сотих землі. Як називалось, по шнурової книги, давали на двір шійсят сотих. Як нема огороду — десять давали шійсяток. Оце з цього й жили, шійсят сотих города. Пахали, от…

А до колгоспів як жили? Не розказував батько, мама, не розказували ще як не було колгоспів?

Так по розказу, шо при двадцять дев’ятом году це був НЕП, то люди би не прожили хорошо. По розказу. Мені було три года, то я…

Угу, а ви пам’ятаєте ось цей будинок, який у вас був, ну хата у Дмитровці? Яка вона була ось ця хата?

Хата?

Так.

Пам’ятаю, а як же, пам’ятаю і хату. Хата в нас була батьківська, стара. А батько ж помер, а мама осталася, а була у колгоспі стахановкою. Тоді робили і колгосп поміг, то построїли  нову хату. Там вже, на том дворищі. То просто прєдсєдатель тоді прєдложив і говорить: «Ганна Іванова, — мати, — як стохановка в колгоспі, четверо дітей, колгосп поможе!». Построїм вам, поможем, хату, бо ця вже у вас стара, а діти… Ну і построїли там хату.

А як от ішла колективізація, то забрали?

 Та нічього такого мені собствєнно говоря. То комусь якісь паї доставалися, но я ж рано виїхав оттуда, то мені ж там нема ніякого для мене…

Добре, а в 1932-33 році була голодовка, так? А в колгоспі шось давали їсти, годували якось у колгоспі? Харчі?

(киває головою ні) Та який же у колгоспі. У колгоспі хто шо мог урожиться. Я в 1933-му году пішли виміняли ми з матір’ю, нумо тряпків набрали, у сусіднє село, а там він, мужчина, і його як обірали колгосп… Як називався, я забув… Експерементальний там. І це він був як предсєдателєм і знав, шо в нього було шо поїсти. Так крупа там разна, висівки і всьо то було.

У предсєдатєля було шо їсти, а у простих людей не було, да?

Да, но він же як старший всьо такі, до нього йшли люди і помогав усім кому мог. Бо ми от з мамою ходили, він дав стакан чи два висівок. І мама прийшла, і давай у чагун та в піч варить.

То ви якісь тряпки поміняли ті, шо були дома, з дома взяли?

Ну да, шо є в когось то давали. Як їсти хочеш, то последнє отдаси. Воно не нужне в то врємя, коли людина голодна.

А як люди працювали в колгоспі, то най не знаю, на полі якусь баланду варили, ще шось таке?

Ні?

Навіть взагалі нічого?

У колгоспі не варили. Тільки давали тоді, писали трудодні і в конці года на трудодень розчитувалися, там по 200 грам зерна ілі по пів кілограма, смотря яка прібиль у колгоспі за год, от. То давали, ну як сказать, хто получив там мішок зерна, хто півмішка, а хто два…

Це за цілий рік роботи получали так півмішка зерна десь приблизно так?

(киває головою)

Я зрозумів. Ви казали, що у вас було четверо братів і сестер, так? Всього у родині було четверо дітей?

Да, у нас було четверо. Дві дівчат і брат старший, і я.

То дівчата молодші були?

Ні, сестра була сама старша, брат, я середній. За мною була ще сестра менша. Вєрка, померла тоже. От Гриша був, Марія сестра була сама старша двадцять второго года…двадцятого. А брат був двадцять второго года. Помер був, Мітя, той двадцять четвертого. А я двадцять шестого. І ще сестра була двадцять восьмого года. У нас всі були через два года.

І голод усі пережили чи? Усі з вашої родини пережили голод чи нє?

Да.

Всі вижили, ніхто не помер?

Ну мама моя була зажиточна у сім’ї, дак то коси, то хрестик, то сюда привозила і обмінювала. Давали там то манки стакан, то отдаси, дадуть стакан там манки. Тому таким.

І це ви жили в хаті, було ще дві сестри і брат, а дідуся, бабуся також з вами жили чи окремо вони жили?

Ні, баба жила отдєльно. Дід помер у тридцять четвертом году, а баба жила отдєльно. Ну там же в селі, тільки отдєльно живе. У нас була с матерью, з мамою нашею, отдєльна хата була. Ми жили самі.

А таке слово: куркулі, розкуркулення — чули, говорили тоді в тридцяті роки?

Ну чули, а як же, чули. По-сусідські у нас були, шо порозкуркулювали. Тоді так називалося. Десь вони повиселяли їх. А вже при нємцях вони всі поприїжджали. Вони жили то на Кубань, то ще десь там повиселялися були. Ну то куркуль був, хазяїн, то він і куркуль. То тільки при совєтской власті так воно їх… А так як не спав день і ніч, то в нього був хліб, а которе надіялося, шо воно само до нього прийде, то ті бідні були і ходили викачували хліб, зерно отбирали.

Добре ставилися до тих куркулів, то лишень пропаганда казала, шо вони погані…

Ні. Я, например, я не сказав би. Може кому і погані були. Всього ж не отдаси. Як у тебе є, то ти хоть, відро є в тебе, то ти хоть банку якусь літрову та оставиш для себе. Вот, то…то отако і було, шо отбирали і все було. 

А от їх з тих хатів виселяли от, тих куркулів так званих? Їх з тих хатів виселяли і кому ті хати доставалися? Хто в тих хатах жив?

Їх виселяли тоді ж десь, кудась. Потом вони при нємцях вони всі поприїжджали. Вони розселилися там десь то по Кубані, то десь повиїжджали десь недалеко, от. Куркуль, ця людина не спала. Робив добре, то воно шось було, а надіявся шо само прийде до нього… То спеціально ходили, тоді були такі молоді комуністи були такі.. Воно по сімнадцять, того шо було, ходили по цих куркулях, от, забирали последнє, от. Були такі случаї, шо…в мене товариш був, то його матері на груди ложили гирю двойну, два пуди, ложили на груди: «Признавайся, де закопано всьо, і зерно!», того шо… було таке, по всьому ходили  цей хліб викачувати. Він ходе, молоді ж пацани, він ходе і собі шось украде, додому принесе, родітєлям.

А хто тими молодими пацанами керував? Хто, так би мовити, це всьо огранізовував всі ті бригали, шо ходили по хатах, вилучали продукти?

Були старші над ними, тоже раді того, шоб шось узяти. Оці старші були, раді того, шо йому шось десь попаде. І оце бєдность їх заставляла, бо потом нєкоторие і каялися, шо цим займалися. Були такі, шо і наказані були, а були такі, шо і не наказували всіх. Всіх не накажеш.

А ці старші були місцеві чи нє?

А чиї ж? Хіба ти знаеш, як приїдеш до мене у село, де у мене шо є? А мєсний же знали друг друга. І знали шо, допустім, я живу зажиточніше, чим ти, от. То він же зна до кого йти. У того, шо нема він же не піде…

Але, наприклад, якісь приїжджали з міста тоже, чи нє? Чи ніхто? Чи всі відбирали суто місцеві чи хтось ще приїжджав з Черкас, наприклад, з Золотоноші?

Нє, всьо мєсні розходили.

А куда це зерно звозили? От шо у людей відібрали, куди його, де це зерно дівали?

Вони… то вже я того не знаю, куда вони вивозили то, кому отдавали. То вже дальше я того не знаю, куда воно поступало. Шо забрали в нас, то це я знаю, шо забрали, а куда вони одвезли, кому отдали.

А вашу сім’ю…

Ну я так бач соглашався, шо це було зерно, де? У селах, колхознику. Ну а я з тим соглашався на проізводстве, тоже люди хотять їсти, но он же хліб не виробатує. Забирали, то може розділяли тим людям, которие робили на заводах, на фабриках, того шо…от, от так от.

А вашу сім’ю називали куркулями чи не називали?

Ні, не називали. Ми не були куркулями. Жили ми непогано, конєчно. Дід мав свою кузню в селі, обковував три чи чотирі сьола, кругом обковував, заробляв. Ми за счьот родітелів жили…

А коні у вас були? От дід мав кузню, а коні мали ви чи нє?

Я не мав уже, а дід мав.

І шо потім, де ці коні, він їх продав, чого ви тоді перестали коней тримати?

Ну тоді їх забирали в колгосп, то так і коні називалися. Конів забрали добрі. Який конь? Циган конь. Або забрали там Петренка, а на коняку каже: «а Петренка!». Бо тоді забирали в колгосп коні, а в колгоспі тоді вже були конюшні, конюхи, которие ухаживают за ними. Їздили, робили, орали. Тоді ж не було тракторов, а плуги були і плугом коні запряжені. Бо я пацаном ходив за плугом орати. Коні поганяв пацаном.

А скільки дідо мав ваш коней, скільки він мав штук коней? Там одного, двох чи більше?

Та троє мав, четверо, коли як.

І всіх у колгосп забрали, так? Всі коні в колгосп?

Так. Ну у колгосп тоді позабирали. Так і коня називали, кого як прозивають ілі по улічному, ілі як так, і коняку називають. То не тільки в нас забрали. В усіх забирали.

То вас циганами прозивали, так виходить? Така була вулична кличка?

Так, ну ми ж цигани, бо ж такі цигани були, шо ми в осідло жили. Ми ж не їздили ніколи, ми ж шатрами жизні не знаєм, як жили в шатрат. А ми жили, родітєлі наші жили у селі. Ніде ні з ким не… 

То сім’я у вас давно осіла в цій Дмитровці, так?

Там родились, хрестились і ми не їздили. Ми не жили такими жизнью, як циганци. Нас даже не признавали за циган, тільки шо лиця чорні. А ми жили так як і всі. Діти в школу ходили у місті і всі ми дітьми жили так же само. У колгоспі мати працювала.

І українську мову з дитинства говорили всі в сім’ї, так?

Да, ми виростали так, шо на нас тіки шо, як сказать, похождєніє від циган, а так нічого даже і не обзивав циганом.

А ви кажете з 1926-ого року, то вас хрестили в церкві?

У 1926-ий год я родився.

І хрестили вас тоже? Всі хрещені були у вашій сім’ї? Всіх хрестили ну в церкві, ну хрестили?

Аякже. В нас церква була, такая церва тільки по Україні була…бооже мой, красавица, і кто то запалив. Уже не дуже давно. Це от нескілько згоріло. От…то там…в церкву ходили тоже з матерями. Раньше ж за руку підемо в церкву. То так як люди жили обикновенно, так і ми жили.

А у якому році церкву закрили? Чи в 1932-33-ому році працювала церква, був священик?

Церкву зберегли. Там зробили тоді, як зерно засипали, з колгоспу в церкву.

В церкві зерносховище зробили?

От там пол був, токо церква була в нас, о боже мой, красавица була. То її зберегли були. А то нескілько годов, та не дуже давно, хто то запалив — згоріла.

А в якому році це зерносховище зробили, десь приблизно в який рік, шо з церкви зерносховище зробили? Ну там в 1932-33 зерносховище зробили чи вже пізніше з церкви?

Та десь вже послє голодовки.

После голодовки зробили зерносховище?

Там бачив в неї поли були хороші, капітально здєлано. То там як зерно колгосп засипав, то хороше було, як склад. Церква була, ох, хороша була. Ну нашлися врагі якісь, я б іначє не назвав, шо спалить отаку реліквію…Згоріла…

А під час голодовки то там зерно ще не зсипали, так?

Ні, в голодовку не зсипали тоді.

Добре, а ці бригади до вас приходили, якісь продукти конфісковувати, зерно конфісковувати? Безпосередньо до вашої хати? Ви пам’ятаєте? Ось ці хлопці, пацани..

Вони знали до кого йти, ті шо ходили, то вони знали до кого йти.

До вас взагалі не ходили? Чи приходили до вас?

Ми жили, люди жили по колхозному тоді, як сказать. А ми жили, як сказать, на дєньги. В діда кузня була своя, от, заробляв дєньги і купували шо надо,купували і зерно, і всьо.

А до якого року в діда кузня була? Де тепер та кузня, шо з нею сталося?

До…до якого року… ну я пацаном був, то точно не скажу. Но помню було, шо я в кузню прибігаю до діда, а другий раз дід гаряче одрубав — кинув, бо шото мене було поганяє, а вона то до берега викопана, така називалася криниця неглибока з полметра. Там вода і шо робить, то гартує.

Це приміщення кузні, от воно збереглося? Кузня сама збереглася? Будинок, там де кузня була дідова?

Нє.

А де, а де воно?

Вже друге совсім, там поселились люді другі і всьо, там нічого не збереглося. Там, де наша була хата тоже вже друга хата построєна там, ну тоді такі хати були, а тепер по другому строють. А ми в центрі жили там якраз і так до берега, то було удобно. Там були канави такі покопані, вода стояла, було туди бочки завозять, кидали, шоб замокли, шоб не розсихались, от…

А ось ходили бригади, ви кажете, так людей катували, шо цю гирю ставили, і були такі люди, що якось помирали, шо вже не мали нічого їсти, шо в них все забрали? Помирали у вашому селі від голоду люди?

В 1933?

Так-так-так.

Були, були. Були такі, которі люди були такі, як сказать, ну брезгливі, тошо, шо во врем’я голодовки людина їжаки їли, а друге єсть брезгливе дуже, то ті скоріше померли, бо…

А може пам’ятаєте от сусіди ваші, наприклад, померли, от скільки по селі приблизно чоловік могло померти, чи по вашій вулиці?

Ну то ж то я  не скажу стільки, бо це ж воно давно було, ну смертники були.

А якісь такі..?

Вийде людина вже перед смертю, которий чуствовала вже большую слабость… на вулиці, шоб умерти не в хаті, завоняться, а вийде, сяде під заборчиком.

То ви таких людей пам’ятаєте?

І була підвода от совєта там. Тоді, ну то старостат тоді воно було чи як, от, которий смертників підбирали: їде, підбирає, йому пайок давали тоді хлєба там скільки 200 чи 300 грам оте й давали тому, хто одвозив на кладбіще їх от, тих покойних. А люди самі сознатільно виходили, сідали отак надворі під заборчиком і так і помре, шоб не в хаті. Бо хто піде провірять? Завоняється…

То людей так, переважно, хто в голодовку в 1933 рік помирав, то на кладбіще ось ці там підвозами там так звозили..?

Спеціально підвода була от старости тоді, от ну як сказать, от тепер сільрада чи як вона, которий їздив, одвозив на кладбіще мертвих.

І то та підвода раз на тиждень їздила, кожного дня? Як часто ця підвода їздила по селі?

Ну не каждого дня, ну часто, часто.

Часто.

Бо ми жили над дорогою в центрі села, над дорогою жили, то було бачиш везуть, скорбіє таке якось, аж страшно — везуть покойника. Ну було такоє время…

І цих всіх людей в одну яму скидували чи якісь… чи нє? От вже батюшки не було, шоб цих людей відспівував, так чи нє? Їх…

Було… батюшка був, но не всі могли… батюшки надо давать, платить. Якусь дань давать там чи з харчів чи з чого, а не в усіх було шо дать. У кого було шо там, чи курочки чи ше яїчки чи там шо там деякоє десятоє дать, то зовуть, а то большинство не звали, бо нема чого в людини дать, бо при бєдності.

А хто, хто ями копав, шоб тих людей поховати? От, чи в одну яму їх скидували, трупи, чи..?

Були спеціально такі от сільради чи як тоді, спеціально було три чи скільки чєловєк, їм платили, як платили — пайку хліба якусь виділяли там тошо…

І кожного в окрему яму чи в одну таку, спільну, братську могилу?

Нє, я не помню, шоб ото в обшу могилу, а так з досток яку-небудь і… То в кого двері єсть, тоді ранше клуні були, якшо ви знаєте, такі шо заїжджали машинами, такі високі от. Там достки були коло дверей великі, то у когось з оцього, знімали ці достки та й робили гробики, тошо…

А хрести там ставили на тих могилах чи нічого не ставили, просто такігорбики і всьо?

Ну да… Нє, хто ставив, у кого була возможность якесь там, то ставив, от. А не, хто посля… От мій батько тоже ж похоронений там от у селі, то я даже й не знаю і сєйчас, бо як на кладбіщу я був пацаном от… то сійчас не знаю, де його могилка. Так їжджу, могилка безпризорна, то так от до неї я преклонюся, як до батькової могилки та й всьо.

То людей ховали на тому кладбіщі що й зараз, так? Зараз там далі продовжується у  Дмитривці? А от люди, можливо, якийсь опір чинили, шоб у них продукти не забирали, я не знаю, ну якось били цих активістів, цих пацанів, ну не пускали до хати, шось таке було? Якісь бунти робили проти, щоб у них продукти не забирали? От самі селяни

Ну ходили тоді хліб забирали, зерно забирали. Люди ховали, закопували там десь… Ходили, шукали, забирали. Таке врем’я було, а куди це все дівалося, як це робилося, от. Люди, там у якогось мішечок та десь закопав в дворі, бо заберуть. Ходили штирями желізними шукали, було такоє врем’я.

А цих активістів ніхто… Там не було такого, шо десь убили активіста, шо ходив чи десь там побили в селі? Шоб активістів цих, які зерно забирали, шоб їх потім побили чи вбили?

Нє, смертників я не знаю, а на груди ложили гирю.

Ну а якось люди не мстились?

Да, признавайся де…

А люди не мстилися цим активістам? Ну мається на увазі, шо люди не йшли їх бити якось?

Ну то знаєте… В мене парень був на год старший, його в матері, це ж сам він розказував, як уже з армії ми поприходили, він же знав, хто ложив його матері гирю, тошо от. То так тіки розказує, такому як мені, як ми товариші були, а не хоче й даже розказать, шоб мстєнія не було ніякого. В їх діти, в тих діти, знаєте, і воно цей розговор, а тоді вийде вражда между, а воно село то, знаєш, неприятності. Та й так…

А чули такий закон про п’ять колосків, шо колоски не можна збирати по полях було?

Сідайте тут, коло мене, бо я не чую.

А збирати колоски, колоски в колгоспі можна було чи охороняли поля і не дозволяли ніяк?

Збирали, ходили, дозволяли. Скирта, солома… То ходили, мої сестри ходили, у тій скирті шукали колосочки у степу. Приходе додому, це лічно моя сестра це робила, приходе додому, ці колоски помняла, пішла до сусідів, в їх жорна такі були, шо мелють. Ну воно вже не така мука, ну все одно мука получається, не така м’ягка. Ці ліпьошки значить напече от було, ми і їмо і ше понесе на степ родні, бо той там оре, а може десь пацаном понесе, то може поїсти із колосків.

А ці об’їщики на полях, об’їщики на полях не били людей?

Та нє, ніхто не бив, бо як там ходять і скирта соломи, тошо, в скирті десь та колосок найдеться один так і по степу по зерні, де убрали — десь колосочок найдеться, от

А ви кажете їжаків їли, ховрахів, напевно, їли, от шо їли? За рахунок чого люди виживали?

Ну разниє трави всякі, которе сьедобно всьо і крапиву, всьо, поїли люди всьо. Щавель ходили, спеціально ходили на луг — мішок бере і рвали щавель оцей, шоб варити якусь уху там в виді борща, таку похльобку якусь тошо, крапиву, от. Всьо, шоб вижить — приспосаблювались до всього.

А жорен у вас не було, тільки в сусідів були жорна, так? Жорна, жорна?

Та де ж. В нас такого, шоб зерна такого не було, яке ж. Це тоді називали їх мов куркулями, шо там десь заховав тошо. А мій дід жив, то мав свою кузню, то жив на гроші, шо заробив — купив.

А ви кажете, предсідатєль не голодував, ше хто в селі не голодував. От хто не голодував ще у селі?

Ну були такі, це було…  29 год, я забув як воно називається, то були такі, шо в його їсти було шо, як воно було, він був…

Активістом може?

Нє, як експеримент комунізму.

Комуна була, та?

Да, да, комуни, як експеримент. Він руководив у цім, то в його було, то йшли до люди, то його ждали, шо в нього є. Тому стакан дасть, тому два, тому — нічого…

А шо там в тій комуні робили? Якесь вирощували, якісь продукти чи шо? От шо в тій комуні було, шо ви кажете?

Ну аякже ж. Дома сіяли, у каждого ж було, тоді ж давалося по 60 сотих землі. То каждий значить діляночку отділяв собі, посіяв картошечки, тут зерна посіяв латочку, того шо там. Так розприділяли так, шоб якось вижить людині, тих розкошів же сіх не було шо тепер усьо, всьо єсть аби…

А ось ця ділянка 60 соток, то ну можна… А ті продукти шо були з цієї ділянки де вони? Якось в 1932-33 році?

Ну так їх мати моя посадила, лушпайки садила з картоплі. Купила відро картоплі, то картопельку поїли, не купила — обміняла за тряпки, которі були в неї шо лучше. Отдала і виміняла відро картоплі, то картоплю ми поїли, а лушпайки ці чистили і ми їх тоді садили, оці лушпайки садили. Запаре, хлібає… Були трудності великі.

А от так, то скільки часу мама тратила аби, наприклад, піти в Черкаси в цей Торгсін? А за скільки часу вона верталася? Там за день, за два, за тиждень?

За день.

За день верталася?

За день було…

То вона так і казала, шо в Торгсін ішла і там були євреї за главних?

Там бистро, тут очереді не було. Бисто отпускали, бо людей мало…

А якось люди один одному допомагали, як такий важкий час був? Чи була якась помощ людей один одному?

Ні, виживали люди як хто мог.

А ось у місті можна було шось купити? Ви кажете ваш дідо мав дєньгі, міг шось купити за ті гроші?

Можна було тоди, не в каждого було за шо купить, грошей то в людей не було. За шо вони? Торгувать не було за шо, от. На базарі, як всігда… На базарі можна було… шось у когось осталось… Бувало ось такоє на базарі, дивись, були люди і зажиточні. Мій дядько хату купив у селі, сало у нього, він жив хорошо, сало було, діжечка сала була стара, вже жовте таке, да. І він на кусочки токой різав до базару у Золотоношу носив. За ці кусочки хату купив. 

Тоді в 1932-33, так? Такі дорогі продукти були?

Така…

А сироти були в селі ось, шо батьки їхні повмирали, ось сироти пам’ятаєте? Безпризорники, сироти в селі були?

Були, були. Сємь чєловєк даже було безпризорних. Їх тоді ловили і у колгоспи привозили, і на колгоспному обезпіченії вони жили. Убірали дом, де одна женщіна жила, хата здорова, і з сином вона жила, а хата здорова. Вони їх туда поселили цих безпризорників, рядом хата і моя була, де я жив, я з ними дружив, от. То їх кормив колгосп, за счот колгоспу вони питалися, їм продукти виписували, хазяйка ця варила їм… І я під’їдав в їх, за счот їх.

А що з їхніми батьками сталося, чого вони ті пезпризорники… Як вони стали безпризорниками?

Ну по вокзалах отак во, ізбєгали із дому, бо голод заставляв, а десь мєжду людьми шось десь…

Крали там шось, та?

Де людина заснула шось узяло десь, хто дав шось, отаково.

 То такі пацани були вашого віку, тоже 7-8 років, так?

Їх оце до нас тоді привезли человєк сєм навєрноє чи шість у село от. І вони за счот колгоспу жили, колгосп обіспєчивал пітанієм їх. Женщіна жила із сином, бідненька так.. І вони, хата здорова, туда помістили. Виписували їм продукти, вона варила і бідували цю бєдность безпризорні, а призорні які? В його є батьки десь тоже, ну вони тікали з дому, бо голод заставляв його десь між люди, от. На базарі бувало були такі пацани, ідуть п’ять отих пацанів, баба шось там продає, а той отвлікнув, той вирвав з рук, розсипали там на землі, попадали, пособірали, стоїть баба переплакала та й пішла.

То цих безпризорників з Золотоноші їх? У Золотоноші лапали і по колгоспах розприділяли, так?

Голод заставляє.

А ось чужі голодні люди з других сіл десь там проходили через ваше село? З других сіл, там з Золотоноші, з других сіл, шо чужі люди якісь по селі голодні ходили, бродили, таке бродяжництво?

Ходили, ходили. По селах, тікали із городов, тікали більше по селах, бо десь шось можна у когось розжиться таке. По селах люди трошки запас якийсь мали, а по районах уже ж було трудніше канєшно.

А ось може чули таке «чорна дошка», казали  шо от зле колгосп здає зерно, треба їх на «чорну дошку» поставити. Не казали такого? Чорна дошка, чорна дошка, шо колгосп зле погано мало зерна здав, шо треба їм якісь особливі такі умови дати, всьо зерно викачати, не казали таке?

Я не пойму, правильно постановки вопроса вашого не пойму.

Добре, а ось можливо таке людоїдство, канібалізм, шо хтось, шо якихось ну чи дитину свою вбив чи якихось прохожих, шоб від голоду, не було такого?

Я тільки розговори чув, а хвактічески не знаю, шо було. Мама каже шо доріжте мене, на мені ше є тіло, м’ясо. Заріжте мене, то хоть ви не поздихаєте.

То тільки такі розговори були, а шоб…

Да, а так лічно я не бачив цього, а розговори такі були.

А ось може імена пам’ятаєте тих людей, які померли, шо якісь ваші близькі, чи сусіди, чи родичі, шо померли? Імена їхні…

Ну та нє, фамілії чи як? 

Так-так, фамілії.

Ну такі фамілії, як Кириченки там, тошо такий, Ярмоленки, отаких фамилії були в нас у селі.

То вони умерли з тих фамілій тих? І як і ціла родина повимирала чи хтось там по одному, по два чоловіки? Оця фамілія Кириленків от, Кириченків, багато в них повмирало у родині було, так?

Канєчно, я не считав скільки: один, два, три, но умірали, умірали, були смертники.

А потім про голод уже не говорили? Ось скінчився… Голод коли скінчився взагалі? Коли ця голодовка закінчилась, як вона закінчилась?

Голодовка?

Так.

Я не знаю як, но вже 1934 год був, то можна сказать, шо не в усіх, ну уже було в когось, шо у людей поїсти так. То ділилися, бо большенство в селах як, большенство всьо родня друг другові. То в кого шо де було — ділилися послєднім і так виживали 1933 год. Бачать вже, шо людина от… Кажеш там: «Ганно, от, мої діти вже начали пухнуть ото, а в тебе ж є там он лушпайки викидаєш тошо, то я заберу, хочу зварить». А вона, та Ганна, тобі оті лушпайки там, карпотлину лише дві-три. Помагали друг другу.

А як ви думаєте, голод був штучний чи природній? От, наприклад, були якісь там фактори, чи посуха чи ше шось?

Штучний голод чи природній?

Бог його знає в тім? Це не мені судить, но мені кажеться ето було штучно сдєлано…

А люди потім говорили? Ну от взагалі можна було про голод говорити? Люди якось говорили, шо такі роки були, шо голодували, шо так багато людей помирало вже після війни, до війни чи боялись?

Ну воно может бить, понімаєте, воно як я ж кажу, шо не мені судить, воно может бить от того, шо голодовка ця стала… Неврожай був, ділиться нада було, а не було чим і воно одно по одному… так шо запас виходив от і були трудності, було такоє, як от чого воно такоє стало та голодовка от. Ну, їли люди, спасалися хто шо мог: разний щавель, крапиву, де-які  калачили,  де шо не було — люди з’їдали. Коли їсти хочеться — людина становиться звєрьом. Коли їжаків їли, то шось же заставляло людину, которі не брезгли..

Але в загальному так виглядає, шо то було організовано, шо в людей забрали ті продукти організовано, шо вони без нічого лишилися?

Нє, ну оставляли там якось буряк чи шо там, бували всякі: дитина їсть буряк варений, він приходить по руках б’є, вибива буряк, понімаєте. Ну це, це як називали їх тоді…

Комбіди може?

Комсомольці чи як тоді називали їх, шо вони тоді ходили по хатах — шукали, де шо найти в хазяїна, а як найде в хазяїна, то й він шось украде собі хоть у кармани, а набере.

Добре, дуже вам дякую, Іван Корнійович, дуже цікаве інтерв’ю. Дуже вам дякуєм, все ви дуже гарно розказали, все ви дуже гарно пам’ятаєте. Ще зараз сфотографуємося трохи, добре?

 

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду