1. Місце запису: село Іванів Калинівського району Вінницької області;
  2. Дата запису: 21.08.2020 року;
  3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
  4. Респондент: Безугла (Харчук) Олена Василівна, 28 травня 1929 р.н., народилася в селі Іванів Калинівського району Вінницької області;
  5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в село Іванів Калинівського району Вінницької області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати.

Лєна.

А фамілія?

Безугла. Моя дівоча Харчук, а вже замужем то Безугла.

А по батькові як?

Василівна.

Коли Ви народилися?

Народилася? 1929-го.

А число, місяць?

Май, май як казати?

Травень.

Га?

А якого числа?

Двадцять восьмого.

А де народилися?

Тут, тут.

В цьому селі?

Тут, в цьому селі, да.

Як звали Ваших батьків?

Василь і Килина, мама Килина.

А чим вони займалися?

Чим вони займалися в колгосп ходили. В колгосп ходили, всьо.

А до колгоспу?

А до колгоспу, що я знаю, до колгоспу.

Ну як вони Вам розказували, вони мали господарство, мали землю?

О да, мали землю раньше, мали землю, мали свої поля. Сіяли, косили, всьо вбирали так як треба було. Пока от, до замужества цього. А посля женилися, то вже так. Було коли свої поля, свої хати, коморі якісь були, коморі. А посля десь щось зробилося, розкуркулювали, шось таке воно не знаю шо це воно таке. Та й порозбирали коморі ці їхні ці всі, послали в колгосп. Та й пішли та вже почався колгосп. Називалося колгосп. От, та й робили в колгоспі.

А за роботу їм платили щось?

Трудодні платили, писали якісь трудодні. Щось там платили.

А голод Ви пам’ятаєте?

Голод? Паршиво пам’ятала, бо шо ж мені там. 1933-го голод, 1932-го мені там було штири роки чи скільки. То я мало шо помню. Ну вся сім’я, була велика сім’я. Пережили всі, ніхто не вмер нічо. Всьо, всьо було в порадку.

Було що їсти у Вас? Чи що Ви їли?

Було шо їсти (сміється). Їли, шо попало їли. Не валялася ця бараболя, як тепер валяється, а збирали бараболю і… Шось їли, я знаю, шось їли, всі вижили, хто був. На той час всі вижили, всі-всі вижили. Була сім’я велика у моєї мами, це я адінацата. От, ну той час як на голодомор канєшно тоді не було, тільки були половина чи менше були. Но всі вижили.

Були старші брати і сестри, да?

Да-да, а це я сама менша і двойня. Колись ходила жінка чи там щось таке, ходила по селі гадала. Ото й мама моя вийшла і каже: «Вже них цих девять дітей чи десять вже є.», а вона каже: «Будеш мати одинадцять», Боооже, ходять вони з цим десятим і  ше буде одинадцяте. Ну то полушилося, шо вона за цей рік двойню привела. Хлопець і дівчина, Кость був брат звався Кость, його вже нема і я, двойнята, це я получилося вже ція адінацата. Таке, така сім’я, таке життя було, було трудно дуже.

А чого був голод? Чого не було їжі?

Шо каже?

Чого голод був?

Як Вам батьки розказували?

Батьки розказували голод був. Не знаю цей-цей Сталін, чи хто таке зробив, що от не було що їсти і голод був, а я знаю, що то таке голод був. Не знаю той.

А в селі багато людей померло?

Багато. Багато.

А скільки приблизно?

А скільки я не можу сказати.

Сто, двісті?

Га?

Кажу сто, двісті чи більше? Як Вам казали?

Не скажу, а, а як казали. Померли, які були сєм’ї шо один другого їли, вибачай. І не було казали, шо не було кому їх вивозити і куди вивозити. Багато померло, більше сто, чи скільки я знаю. В селі значить це, це в селі, а ше десь, а ше десь. Ше така біда була, пережили.

В Вашій родині ніхто не помер, там дід, баба?

Ніхто не помер. А, тепер? Всі померли.

Ні, тоді, в 1933-му.

То я ж кажу всі вижили, всі. Всі, сім’я велика, баби були, діди всі вижили. От так, мої тато занімалися, тримали, держали корову, корову держали та втримали, а є такі, шо не втримали ції корови та й повмирали.

Одна корова у Вас була?

Одна. Та й таке.

А де ховали людей, тих, що від голоду померли?

В цвинтарі, та й де ховали.

Там є місце, Ви знаєте де, сьогодні?

Нє, де я знаю? Он осьо цвинтар ондо у нас є і ховали їх, а де ж їх ховали.

А може в колгоспі давали якусь їжу, годували батьків Ваших, нє?

Нє.

В колгоспі батьків не годували?

Нє.

Нічо не давали?

Нє.

А в селі церква була?

Була.

А ходили до церкви?

Да, ходили, аякже.

І Ви ходили?

Як могла, то ходила вже, коли тоді голодов не ходила. Тоді шо, були одні чоботи на оценьку сім’ю. Якісь кірзяки. Як було ходити?

А про голод батьки розказували Вам? Згадували?

Згадували, да.

Не боялися говорити, згадувати?

Та чого не боялися, вже пройшло та й не боялися.

А після війни голод був?

Після війни в якомусь 1947-му, чи в якому році чи був? Тоже після війни таке було, да.

А чого був голод після війни?

Війна, та шо тоже ж всьо загинуло, врожаїв не було. Війна, а шо війна, війна одне слово поняти в войні, війна, шо тоді залишилося, та й був голод. Вивели брата одного мого, загинув безвісті. Прийшов папір. Другий брат прийшов, був в пліну, сфотографірований з тею табличкою тако бідний на шиї був. Прийшов додому і зараз скоро вмер. Після війни, прийшов додому, визволили вже всьо і вмер. А єдин брат то загинув так  безвісті, самий старший Игнатий.

Так а в 1947-му році Ви голодували, Ваша сім’я?

Шо ти кажеш?

В 1947-му голодували Ви, сім’я Ваша?

Ну як голодували, то ж не так як тепер жиють. Шукали щось

Що шукали?

Як шукали? Я це так в слові це так сказала, не шукали, ну так тоже сам коров, корівчину тримали, садили город, щоб був город посадяний. От так. Так виживали. От так виживали мої діти милі, дорогі.

А податки були в 1947-му?

Шо?

Податки платили?

Платили всьо врем’я: і яйця якісь, і молоко треба було дати і мясо. Двісті штук яєць, двадцять чи сорок кіл м’яса треба було здати. Вобшем, вобшем паршиво.

А хліб де брали?

Хліб?

В місто не ходили за хлібом?

Хліб де брали? Пекли більше шось самі, коржі якісь, бліни, бараболянники, от таке. Хліб де брали, та й брали, а тоді вже в тих роках вже появилися ці машини, от це всьо, доставляли в магазіни.

А жорна були у Вас?

Хто?

Жорна.

Жорна були, ще й зараз є. Винесені тамво в халабуді. Жорна були, були. Ото мололи, дитино, на тих жорнах і ця Паска були, і Різдво і це вісівали на свята мєльчу і пекли з цеї муки паску. Були жорна, жорна і ступи були, ступа, ти не знаєш?

Знаю.

Знаєш, аа. Ступа, самі товкли це просо. От так мучилися, мучилися жили. Зара добре дітям, дуже-дуже зара добре. Я не знаю, зара добре. То зара і мені добре. Є шо їсти, є магазін, в мене й діти ще є, є синок у мене, є дочка помагають. Зара добре, та здоров’я нема. І всьо, і шо добре?

Ти питала там чи забирали продукти в голод?

Скажіть, а от коли був голод, то в людей же було зерно, його просто забирали?

Забирали, да-да.

А хто?

Хто забирав, я знаю хто забирав, начальнік якийсь був, начальнік був посилав та й то забирали. Було-було, таке було, правду він каже. Що зерно було ховали макітри не знати шо, і звідти находили і забирали. Забирали всьо. А це до, ну да, до голоду, а чо ж голод був, то це всьо знижтолили, в людей забирали, хто собі там сохронив. То й получився голод, не було чим сіяти нічо. Отаке.

А як батьки згадували до колгоспу жити було краще? Як змінилося життя?

До колгоспу?

До колгоспу і після. Батьки згадували часи до колгоспу, як було жити?

А, в них. Не знаю, мучилися. Колись згадували тако. На цих жнивах були ж у всіх поля. Це ж сіяли значить це зерно, сіяли. Тошо ці діти, є дітьми, йшли на це поле і жали ці пятнадцатки, ця пятнадцатка за пятнадцатку снопів. Пів копа була тридцядь, копа шістдесят і клали ці діти під під цєю копицею і так робили і так жали, і так косили. Вопшем тяжко було канєшно зара лудше, бо шо зара? Не знаю, коли вони ці началися жнива і коли вони кончились. Шо я знаю? А коли таке було да, дитинкою маленькою. Двома, трома. 

Шо були садіки і було куди цю дитину здати. Я сама ходила, чоловік ходив в колгосп і я ходила в колгосп, а діти дома були самі, не було цього садіка, не було нічого. А тепер красота. Колись була, як це казати, зара, троє дітей вже як це вона?

Багатодітна.

Багатодітна, а колись десять, одинадцять типіру було багатодітна. А зара троє дітей. І було дожити до цього, ей. Тузік, тузік.

Скажіть, а свята святкували Різдво, Великдень?

Да-да-да, святкували. Це святкували, як там святкували, що там було їсти, но це святкували. Така традіція.

 

Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб

Фотограф: Валентин Кузан

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду