- Місце запису: село Попельснасте Олександрійський район Кіровоградська область;
- Дата запису: 13.08. 2009 р.;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Безрукава Марія Тихонівна, 25.09.1926 р.н.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Попельнасте Олександрійського району Кіровоградської області.
Мама Чечіль Параска Семенівна померла в 1929 році, коли мені було три роки. В сім’ї залишилися батько Чечіль Тихін Тимофійович, брат Володя з 1923 року народження, я, а також з нами жила батькова молодша сестра, тьотя Антонина. Коли розпочався голод в нас спочатку було трішки продуктів, які скоро скінчилися. Батько з своєю сестрою ходили на П’ятихатки на заробітки, звідти приносили по дві хлібини і небагато пшона. Одного дня зайшли уповноважені з колгоспу і почали шукати заховані продукти, знайшли вузлик з пшоном, забрали й те. Пам’ятаю, що на вулиці від голоду мерло дуже багато людей, яких виносили з хат на ряднах і грузили на гарбу, щоб потім відвезти на цвинтар.
Батько наш працював виконавцем у сільраді, бувало, що по тижню його не було вдома, нас намагалася прогодувати тьотя Антонина. Вимінювала ввесь одяг що був на бурячок і зерно кукурудзи. Одного разу, коли нікого з дорослих не було вдома, вночі хтось постукав у вікно, а брат думав, що то повернувся батько і відкрив. Замість батька в хату зайшов злодій і користуючись темнотою забрав у нас останні продукти. Їсти не залишилося нічого. Батько повернувся вранці дуже побив брата, за те, що той відкрив двері. Декілька днів просиділи без продуктів, і були б померли з голоду, якби нас не врятувала Тьотя Олександра. Вона приїхала на велосипеді, закутала нас з братом в одіяла і повезла до себе в село Дмитрівку. У тьоті Чечіль Олександри Тимофіївни була своя сім’я, троє дітей, чоловік, який працював бригадиром. Їсти також не було чого, пекла з кропу та кукурудзяної муки коржики, було молочко, бо держала корову, але останню крихту розділяла з нами. Дякуючи їй ми вижили.
Тьотя Олександра, ще раз під час другого голоду в 1947 році врятувала від голодної смерті, забравши до себе вже іншу дитину, дочку тьоті Антонини Олю. Бо Антонину посадили на два рок за те, що йдучи з поля нарвала у кишеню колосків пшениці, щоб спекти коржа голодним дітям. Чечіль Олександра Тимофіївна померла в віці 77 років, в даний час зникло і село Дмитрівка П’ятихатського району, залишилися лише руїни спустілих хат.