- Дата запису: 11 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Красногорівка, Великобагачанського району, Полтавської області;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондентка: Беркута Марія Петрівна, 28 серпня 1922 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Красногорівка, Великобагачанського району, Полтавської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, будь ласка, як Вас звати?
Марія.
А фамілія?
Беркута.
А по батькові?
Петровна.
Коли Ви народилися?
Коли я родилась? В тисяча дев’ятсот двадцять другім році.
А якого числа, місяця?
В якім місяці? 28 серпня.
А коли… А де це було, де Ви народилися?
Як?
В якому селі?
А селі… Хутір Ярковівщина.
Ярковівщина?
Ярковівщина хутір.
Це біля села Красногорівка чи де це?
Це село Красногорівка.
А як Ваших батьків звали?
Петро, а маму Оляна Яковна, а Петро… забула…
[Микитович]
Микитович, да.
А фамілія?
Беркута.
А у Вас були брати, сестри?
Були. У батьків одинадцятеро дітей було. З нас осталося четверо в живих. Брат сімнадцятого году один, другий – двадцятого, я – двадцять другого і третій – двадцять дев’ятого. Ну, в общім, з тридцятого він, на Миколая родився, 19 грудня. Ми виросли всі четверо. А ті померли.
А коли померли?
Ну, я знаю… Старших в мене було троє, сестричка була і братік, а то третій – не знаю як. А четвертий ото ж уже з 17 году, Яків Петрович був. Кузьма Петрович, я, Марія Петрівна, Ніколай Петрович.
То померли, коли були малі, дітьми?
Ну, старшенька сестра, я знаю, найстарша, Степанидка, не знаю, но уже така, годів, мо, десяток було чи, я знаю, братові. Якась хвороба була така, шо… ото вони троє померли. Ну, раніше ж лікарні не було, ніхто нікуди не возило. А там бабка, яка, може, гукав там тато чи мама, так шо ж… Ну, могла вона шо-небудь там зробити, а мало чого. Оце саме меншому, Ніколай, шо це родився уже в дев’ятнад…. двадцять дев’ятому годі, так, я знаю, йому, мабуть, три йому було чи… невеличкий хлопчик… і він як заболів, як заболів… Та ні, я вже ж, шоб правильно оце… Це ж ще тато… а тата, може, вже не було, це вже пройшло те… І він заболів… заболів і заболів, мама його вже послала рядно долі там у хаті, положили уже і… А тато ж погукав ту бабу Хвістрю і вона прийшла, там Богу помолилася, “Шо там?” – до нього, сюди-туди. Він лежить уже такий, ну прямо… ну, уже зовсім зав’яла дитина. Ну, а вона, баба та, і каже: “Петре!” А в тата ж до колгоспу ще була ж ото… держав кобилу, віз,.. ну, там були… “У тебе є мазі, шоб колеса мазати, дьоготь той?” Тато каже: “Та є десь там в сараї”. – “Ти піди на дерев’яну…” – така пелюшка там стреміла в йому, може, ше шо мазали. Уніс тато того дьогтю і вона та, сюди-туди, помазала йому пупик, по голо… тоже ж пошептала-пошептала і так ото хлопчик. Там сюди-туди, він став балакати до них, він ще плохо балакав, но годів три було, то вже ж дитина три годи, то вже ж балака. І ожив, і отой виріс, і вчився, і армію одбув, і все благополучно було.
Господарство, яке тримали батьки.
А оте я хотіла.. Ну, як, шоб з начала?
Да. До колективізації.
До колективізації. Давайте, хорошо, я розкажу, до колективізації. Значить шо, у батька ж… чи як би сказати… Я ж почну ще раніше. У батька мого, значить, Петра Микитовича, був у Микити батько ще, Олександр. Це й мама його ше, як поженились, так знала. І він, значить, шо? Той же ж Олександр, в його і жінка, вродє, звати Олександра була. І він як там шо та ше не так, мать, трохи, шо от ж мене, я ж кажу, всі жили, шо хата жила, була хата построєна. Куркуль… Ну, ми не який куркуль. Три десятини землі було і шестеро дітей, вже взрослі ж і все і… А цей Олександр із Кременчуга волами, я не знаю, зимою воно дороги не було, дороги такі ж грунтові, і він з Кременчуга возив горілку волами тими, на біси, там я знаю, чи одну бочку чи й дві, чи скільки він ставив, і де він там заправляв же, запечатували ту ж, горілка закрита ж в бочках. І він ото привозив і, де там, я знаю, де він там її розприділяв, розпродував, здавав чи як там, я знаю. І були ж, конешно, у його, видно, великі гроші. Так воно як там було шо, ну, так, як ото і у нас, як оте незалежность була та, гроші ж, у кого ж скільки не було, вони ж пропали. І так у того дєдушкі. Значить, уже ж як там, а папа ж, Петро цей, він восемдесят дев’яностого году. А мама була восемдесят п’ятого, на п’ять год мама старіша була від тата. Ну, і в цього ж Олександра померла жінка, а тоді і в цього і в Микити померла жінка, а тато вже, я знаю, чи було йому годів двадцять, чи не було, оженився ж на мамі. Раніше ж, ну, дівчата виходили ж заміж, так вони… в них же ж сундук, може, й знаєйте, й видане, сундук такий, і в сундук там… Ну, оно ж мама в школу не ходила, шо там, раніше ж полотна ткали та, може, знаєте, може, не знаєте ті полотна, і сорочок нашито було в мами, повишивані, гарні, як я вже це знати стала. І, значить, юпки такі, така матерія, така красіва і спідниці такі ж рясні ж, пілок у три, в чотири ж там і такі, в мами такі, не дуже довгі були, а воті во куркуля дочки, так вони в довгих спідницях ходили, такі поперешивані внизу, а вони управлялись коло поросят там. І в тих спідницях, тепер же, шо ж, походив день та там постірав, а то та спідниця ціле літо може… вона надіває вправляться, конешно, як управилась, то йде у хату, хата така ж під желізом була. А коло рядом, коло цього куркуля та оце ж построєний був і цей Олександр. І ото у його вже був син, же ж Микита, і брат ще був, бо дядько Іван був тоже. А тоді ж тато ото оженився, цей, построїв рядом же ж, построїв хату. І, значить той, жили ж уже, ото й дітей же ж було троє старших, а тоді ж оте ці брати ж два і я. І, значить, у тата була ж кобильчина і віз отой, як він там, ну, раніше з дерева, і оти колеса, так вони ж дерев’яні були. І, значить, колеса і отож той дьоготь той мазати там, ось така якась в них, значить, була. А отож таке було, шо такі матеріали дуже такі хароші і, шо я знаю, шо уже ж… шо то тато, а воно ж і… Тато ж пішов на войну… Як вам почати… У восємнадцятім годі, значить… я вже ж… та тато ще не прийшов з войни… Ага. І в тата ж ото була кобила, віз той був і вони ж у неділю, а тато навчив, батько віддав же, той Микита, десь, шо чоботи шити. І тато от заробляв же ж чоботи…, сапожникував і заробляв же ж гроші там, а потом гроші як, знаєте, чи вони були, чи які там… А ми ж ото і в неділю ніколи не робили. Як неділя, тато богомольний, тато, мама так, шо вірували ж Богу, і тато ходив до церкви ж, а мама ж з дітьми, то куди ж вона, як, це коли говітеме, ходила ж, бо говіти говіла, і діти говіли, і сами говіли. І тато от той держав кобилу і воза, а потом дерев’яний плуг був, і борони, і культіватор у нього це було. А тут тобі ж ото в восємнадцятім годі – у колгосп. А потом же ж тата, як отстроював той Микита, скількось землі дав там йому, і у них тоді ж сіяли вручну розсипали, уродиться, шо уже виздріло, косами косили, мама в’язала і так ціпами молотили. І, значить, в цей же ж колгосп шо – беруть же ж… веди ж цю кобильчину, ще в них отож хата і сарай, так сарай на одно отділєніє таке, невеличкий поставлений, ну, отож, чи корову держати, чи те… кобильчина та. А тоді погріб там в угольчику був, для курей там, і давати ж. Ну, конешно, ж кожне шкода ж, а то їх запріжеш тато я вже знаю, уже те во, мені вже ж годів шість там бігала шо там. Запріг, склав ті борони, культіватор і те… йому шкода і мама там може й плакала чи шо там, і повіз же ж він те все здати ж у колгосп, а тоді ж треба ж, ну, йти ж робити там же, наряд там, як там. Ну й, і так же воно велося колгоспі ж. А тоді ж і… А, те ще… Так оце ж, у колгосп, воно ше, я знаю, яке ж якесь було отож Ленін, Сталін були, так якась пере… реформація була, і вони, значить, там шо і ото у колгосп куркулів тих розкуркулили. Значить, де там цього Прокопа, його звати було, так його, я знаю, чи в тюрму чи де там, ну, забрали, а жінка та, я знаю, як… У мене, ото ж я туди бігала до тих куркулів, у мене так получилось, шо сама найстарша дочка його, цього куркуля… Чи папа чи шось тато пішов та … бо той тіки ж народила рожениця дитину. там бабушка там все ділала… мама ж ні одного дитя не родила у лікарні, тіки дома і тіки бабушка. А бабушка там шо там дитину покупає і маму там чи роженицю приготове… І гукнули ж, тато ж, видно, пішов вже… чи воно ше ж цей… як же я… та вже ж не було нічого… а, це… А я ото ж бігала туди, хрещениця чи десь туди, шо… І мене ото ж взяли, шо саму старшу дочку ту кумою. а брата, чи другий чи який він там був, кумом. І ото похрестили і так вже я, ото ж зразу мала була, а тоді вже годів шість як уже колективізація та їх розк…, я і бігала, і все. Тоді розкуркулили, а в його ж три десятини було і були коні й воли там і отож й ті дочки де, а вже взрослі, я знаю, може, чи й ходили ті діти у школу, оцього ж куркуля, чи ні. І тато, я не знаю, чи він хоч один клас… Ну, я знаю, шо він понімав оце й почитати там і…
То і цього куркуля розкуркулили. А фамілію знаєте його?
А тоді ж в колгоспі колгоспникам давали при хаті по сорок одній сотій землі, а решта – там чи у тата, чи у того куркуля, – забрали ж туди ж… Він же не один був куркуль у селі чи як би вам не сказать. Ходиво там було в нас, Гудва, тоді ж це Доріжкіна була, Моровівщина, тоді Бондаревщина. Ми жили над дорогою, шо та Київ-Харків. Так там ще був перехресток дорог на Київ-Харків і, як би сказати, Балаклія і оце Багацька дорога. А ми як раз прямо на тім перехрестку. І там на перехрестку, як виїхати на гору, Псьол переїхати, і там тоже дві хати були такі, шо куркульські, видно. Ну, й знаєте, в колгоспі, де Прокіп жив та кувалась контора колгоспна, а потом, я знаю, що й чи сільрада, чи сільрада пізніше як там, це ж начальство там, вибрали ж головою колгоспу… Оце було шо… це доріжки, а Мировівщина і Гересівка – один колгосп і назва “Хрущов”, а наш колгосп, оце Красногорівка, де це я живу, і Дідівщина, це таких двоє сел величеньких були… Тоді то не було стіки хат, як січас, ну а були ж оце. І “Литвінов” наш колгосп. І… що ж я іще… “Литвінов”. Ага! І тато ж став їздовим коло бичків, там же цю… воно давали і корови, і телята, воно ж виростали, врем’я там ішло ж. І ходили на роботу ото у колгосп. Мама там ото, де оце контора, де куркуль, парники там, десь в Гересеві огородник такий явився, що у його дома були парники у його, вирощував розсади, а то в колгоспі стали всі матки з соломи околоти, вони же ж збирали цей урожай і молотили ж там дома хто скіки посіяв, ціпом це помолотити, а тоді ж чоловік косе, жінка пов’яже і вже ж отой… мене же те, ото я вже ж підросла і у мене ще були у мами ж ото одинадцятеро, ще сестричка двадцять четвертого, Оленка. А тоді двадцять шостого, Таня. І ото ж батьки там косять, а та дитина ж… копи склали і на копи покинуть якусь ганчірку чи кусок рядна, шоб холодок. А я ж там ото коло тих сестричок там доглядала, чи я знаю. Ну, вже я не знаю, як, коли вони, шо тоже… Чи ота віспа була, шо дуже летюча, чи… вони ото так похворіли малі бо на обличчя… Ну, може, ви знаєте, шо люди є такі, шо перехворіли… ну, вже їх нема, шо обличчя таке ізуродовано у людини і те. І померли ті сестри і я ж ото їх не знаю, чи я… просто як там, не можу я сказать, як їх. А кладовище ж ото дома, там, де оце ж Микита жив і куркулево, і куркулево там кладовище, і наше, і ото ж батьків там… Чи хоч батько ще живий, це ж був Микита, мабуть, був. Ага, і як же ж вам сказати… Ну, оцей колгосп і ото ж в колгоспі ж робили батьки, і там, я знаю, давали ж… А потом… раніше ж не було, ну, як вам сказати, шо були, шоб змолоти ну, зерно, то було, я знаю, як там воно, це ж уже ж тисяча, січас, дві й двадцять первий год, а як воно там раніше ж, коли воно добувалось, як воно там сіялось? А тоді шо? Треба ж переробити, шоб уже ж люди такий був, шо, ну, їсти ж шось же треба чи як там, ага. І, значить, млини були. Деякі з дерева, а де вже те дерево не росло, дерево було, ліс ото ж, ми так ото над ярком жили. Дерево там велике й те… І були вітряки, це ж я знаю, що з Гересівки так їхати на Платвику і у степу шоб вітер, а вітром оце ж крутило ті крила і… А там каміння, ну, я знаю, і де воно вже взялось, видно ж, десь були оті каміння, та й каменки клали. А то каміння де-то було велике. І, значить, там уже установлені ті два камені і все, засипають і мелеться ж мука. Ну, це ж і вітру того треба ждати, і коли ж там як, було ж таке, шо набрали по клунку, понесли у цей млин, отам і очередь чи як, та сиплять та стоїть, а тоді…. А тоді тато ж, тоже, не знаю, коли, де, чи він, може, у батьків, у батька було, а тоді і собі придбав… Жорни такі, ну, як вам сказать, таке, як сито кружок же ж і там же ж як-то камінь отой же ж вибитий, шо круглячок, а зверху ж гладенькой, чим там вони відтерли. А тоді ж набивалося, я не знаю, чи таке, шось у його було, шо він ото його наковував отой камінець, тоже ж, один і другий, і ручка дерев’яна так, а таке, як от як сита ж, сито, може, знаєте, кругле, ободочок же ж, шоб же зернячко. А там засипалося, а там кошик такий і мука ж туди сипеться. І було ж ото ж батьки і кажуть, як тіки, так хлопцям, отим, братам: “Сідайте на жорни, намелите”, а тоді засипали, помололи ми так, два більші, а я ж така дівчина, коло мами шоб, а вони ж ото там… Тоді же, шо ж? І те ж, те, шо в млині, коли то змелеться, то вони було або на вареники, або на галушку, так борошно,бо де його… а тоді на Паску, чи шо там, а тоді як змелють. А то ж та на тих жорна та намелювали,отут сіяли і ото там мама ж, я знаю, де воно бралось, шо… це ж муку цю та як вони робили, шоб, значить, кисле це… те тісто, і вони запускали, і ото ж були, коли спечуть, так воно ж який там хліб? А ото з млина, то тіки ж ото на таке діло.
Голод був у тридцять другім і третім. Ото, значить, поробили вже годів три в колгоспі і все, а воно голод. Ото до того колгоспу, оце ж у цього ж Микити, у батька мами у мого, було зерно, де там, на горищі, поки ж більше землі там було і шо там. І, видно, зерно було. І вони ж, вродє, це не тільки той Микита, багато людей, як ото… а оті ж комуністи, колгосп став, стали ж комуністи, в партію іти, і комуністи ті. І, значить, ходять чи по хатам, я вже знаю, як. І, значить, от в тридцять другім годі та вже ж в колгоспі за цих сорок одні сотиє, хто там половину грядки посаде, половину посіє та ото на жорни. І це ж не тільки у наших, у нас ніхто не ходив молоти з сусідів, а тільки ото для себе ті жорни були. І так ото ж мололи ж, я знаю, як там, зерно ж дома чи воно потом чоботи тато шив виме хто от, я знаю, гроші тоже які там. А потом ще ж я пропустила ото оцеж. І голодовка. Чи воно ж ще до голодовки, це ж ми… Значить, у того ж Олександра, знач, ото він ту горілку торгував, і в нього грошей, видно ж, було, ну, я знаю, потребляв, а то ж і складав на шо, може, ж ото сина ж построїв, того Микиту, а тоді тата. І, значить, уже ото ми як такі, ну, вже й в школу хлопці ходили і я, може… А ми ж на пічі. Оно ж тоді хата – і комини і не було ні плит отих, нічого. Ото тіки треба в пічі ж їсти наварити на цілий день, то мама рано встає і ото там шо є, якийсь суп там зваре з отих крупів, чи там шо там, і поїли та й пішли до школи. І в тридцять другом ото ж тоді голодовка і… як там, я ж невелика, ще в школу пішла я… та пішла я вже в школу, десять год уже ж. Тридцять другий, а я ж двадцять другого. Вже я в школі била. В школу, там шо, і, значить, в тридцять другому голодовка і оті комуністи ото ходять і шукають і, там, вони знають, шо є поховане зерно. І оце в цього ж Микити нащупали цю ж ямку, де там заховане було зерно, було. А вже це ж дядько уже, Санько ж був брат у тата, і той вже ж оженився вже двадцять п’ятого уже у нього дочка вже була у того дядька ж і те, і вже ж і син із тридцятого, вже двоє дітей було у цього дядька. Він, знач, ото забрали те зерно, а вони, знач, осталися ж без нічого. Не стало зерна і ото дід Микита цей, я й не знаю, та він там ото вже того Василя знаю побліжує, а він колися на подушечкє того Василя малого, з тридцятого году ж був, то у мене ото брат з двадцять дев’ятого…а
І, значить, шо ж, дєдушка той помер з голодовки, а тоді й дядько Санько ж. Ото й двоє дітей, а ця ж дядина Килина вона була з Огирівки, а в неї тоже були такі батькі, заможні, то вона, я знаю, чи з утра чи коли, витопить та побіжить в ту Огирівку, а воно, мабуть, кілометрів десять чи те… та й принесе шо-небудь та ото ж дітей як вона вже, чим вона, шо таки ж діти вижили. А вже, я знаю, якось пішла я, а воно ягоди вже буріли, садок там. Дома тут у нас ще такий молодий садок, невеликий був, а там великий – груші, яблуки були. І, значить, оця ж… я Марія була, а ту малу чогось Маня. Маня, Мая – та мати та батько так. І ця Маня ж, батько іде там садком єлє-єлє вже, пухлий, єлє там передвигався, а вона… він там чи ягодку хоч малюпуньку хотів вирвати, чи шо, а вона каже: “Чого ти зелене все рвеш, хай вони поспіють” – він і бросив. А за садком був посів у них, там чи жито, чи пшениця, но, по-моєму, жито. І він пішов туди ж до того посіва, а воно, знаєте, одцвілося вже, а тіки ж молочко, ну, пилок отой уже перетворився, де зернина должна, у таке, молочне. І він ото там поїв той… повиривав той колосочок і чи він геть дійшов додому, чи, я чогось не дуже помню, шо помер же той дядько. А тоді… З голоду. А тоді ще в нас ото Ярковівщина, де десять хат. Тоже ж, чогось, я знаю, як вже вона, та сім’я, їх Онохлі, чи якось звали, чи фамілія, шо тоже, як вони, шо вся сім’я вимерла з голодовки, як вони тіки не ворушились, ті батьки. А решта ото якось повиживали. А потом в других селах тоже ж, багато ж оце такого було, шо померли з голодовки. І ото таке. Школярів у колгоспі зобов’язали, а тоді косили чоловіки і жінки в’язали, і ше й грабельки жінка тягала, шоб колоски ж там не оставались. А, вже ж, значить, це… уже колгосп розбагатів, оно оті жачки, може, й були у тих куркулів, бо в них багато землі, три гектари косили, а тоді конні машини, шо кіньми запрягали і круть, а там же хоч крутило, молотило туди, снопи ж усі м’ялись. І ото так же воно було. А тоді уже ж то в колгоспі вже ж, жачки вже стали, шо чоловіки там більше їздових уже стало коло коней, коло… А землю, я не знаю, шоб… а це ж земля кругом цього… того колгоспу і нашого. Де Литвин, то це ж Любино й Красногорівки. Красногорівка оце так до дороги, считай ми, наша земля ж була. А там комуна. І шо вона там за комуна була, шо у нього землі багато було якийсь такий куркуль, я знаю. Ну, не куркуль, а просто якийсь, ну, як би сказати, я й не можу… шо комуна. Там люди, оті шо дома сини, дочки попідростали, туди йшли на заробітки, у ту комуну, і вже… як вам… я просто. В комуні в тій ото ж заробляли гроші тоді, наймались там як там, весною найнявши до осени там, літо ото вони там, шо там вони робили, чи вони… І уже стали, як там, у колгоспі уже, оце, в Красногорівці, як би оте, бригада в нас січас. Там за бригадою уже поставили млин, а чи паровичок втопив, чи шо там, шо вже комінів та більше, уже ж туди стали носити, як там, шоб змолоти. Так колгосп уже ж прямо, ну, як би вам сказати, заскирдовано, там звезено ж ото, покосять, у копи. А тоді ж уже і корови там стали держати. І в нас у тата уже була і корова, от після того коня, як… та вівці. Вівці ж були в нас. А тоді вівці – це ж треба пастуха каждий день, і корови. Та корова і в нас, я не знаю, чи вона до голодовки чи після голодовки. Молочко ж було, уже ж було мамі шо і варити таке ж, та й нам у школу там молока чи шо. Гребешок мішає. Хай і так. Та й уже колгосп же ж прямо таки, ну, як сказати, таки забагачювався. І вже стали і машини, чи трактори, чи я вже й не знаю… А потом я ж ото ходила в школу, а учням, чи батькам, як там воно, казали, шо діти хай ідуть уже за жачкою там, та уже такі конячку такі підлітки, діти ішли на бригаду, запрягали ту конячку у ті грабельки, і грабельками уже гребли, ну, таке, величеньке ж, метр там чи більше ж метра. І тими ж ото… а воно граблями загрібали, а колоски ще оставались. Ну, і дітей, учнів в отой же школі кажуть, ви ж… треба йти ж, канікули ж, в школу ж не ходили, літо, як жнива, шоб діти ж… Ну, і, видно ж, і мої батьки там, чи мама, чи шо, казали: “оце тобі сьодня йти збирати колоски, чи шо, в колгосп”. Жнива ж. І шо ж, чи воно вчителька нас… в школу, а тоді вчителька вела, збирали ті колоски, а тоді… а на бригаді така клуня була, шо туди ж принести із мішка кажне висипать, чи воно важили ми, чи не важили, шоб записати, який же ж трудодень, шо скіки я назбирала на маму там, на тата. І вони за трудодні робили, не за гроші, а вже я не знаю, де ті гроші люди брали, як брали. А тоді ж було ж оте в колгоспі, і уже ото була і корова в нас, так оце був такий налог на корову, держе єйо, навєрно, як не держе, то не було такого. Держиш корову – триста літрів молока винести, за молоко платили вже, то отож у кого корова, то уже носила те молоко на здачу, шо це такий налог був, 300 літрів молока. 120 штук яїчок – держиш кури, не держиш, – яїчок за год треба здати. І 40 кілограм м’яса. Я не знаю, чи можна було там куряче, а оте ж кожне держало корову і теля… тепер же телята …, а то ціле літо теля випасуюється біля корови, воно, ну, молочка там, хазяйка пішла корову доїть, підпустила, шоб припустило молочко теля, то одлучила там, де воно прив’язане, прив’язала, подоїла корову, тоді ж ще його пустила, шоб хорошо вже вона оставила йому молочка, шоб росло ж, виросло ж. І так ото виростали ті телята. І, значить, а оте м’ясо, чи держиш корову, чи не держиш, як, а 40 кілограм треба було м’яса здати. То ото ж те телятко виходе літо і тато там вже здавати чи в колгосп, чи продавати. Воно раніше ярмарки оті були чи базари, я знаю. А то ярмарок, на ярмарках були оці горшки. Раніше ж не було ж, ну, як оце є у мами, то оце о борщ, там все, шо в пічі вариться, то в горшку ж і горщок той… І ото на базарі… Гончарівка чи шо воно десь там ото таке, шо глина була і ото виробляли оті… така мудрость була, це ж попробуй-ка на етой моделі горщок та обліпити та обгладити, а всередині ж та моделя, потом вона чи розбиралася, шо витягти треба. А тоді кось ще оті горшки висушували та й ше, ну, випалювали якось, шоб він же ж не розкис у пічі ж ото. І оті горшки. А потом появилися вже й чавунчики, де вони там, листи. Ну, сковорода ж ото була, мама там шо там… А хліб пекли тоді раніше ж капуста, й оце листя з капусти, як оця капуста вже підросла шоб головки, листя те підчухрається. Тоді й нас заставляли, мама там і тато, ми пішли напідчухраїли, унесли, полізли хлопці на горище, подали, розіслали по горищі на хаті і оце воно висохне і тоді мама ж… Кочай, кочай ото ж були, той горщик, шо в етой… і лопата, і кочерга, все це… хліб витягти – кочергою заділи, витягають як пекли. І ото такечки і те… на тім місті уже. А потом вже ж млини ото стали такі й тута. А в тім “Хрущові” на Сидирівщині, там де кау таку поставили уже, шо вже ж стали хліб пекти, такий… шо хазяйка кажна, тістечко в неї є, опарку запарила, опарка і вже ж у кого там коровка є, якщо ж це не пісні дні, на сироватці чи шо. Уже й хліб, і вже й мама ж ото такий хліб тоже пекла, ото же ж висходиться і як там, а це ж часа у три треба було вставати було. Встане, замісиш і шоби підійшло там де там поставе, а тоді ж кладе подушку на полу. У нас ото не було нічого в хаті, піл такий і мама ж як ішла заміж, та дві подушки, раніше ж не було ніяких пірин, нічого, ото подушки такі, більше метра дві і дві малих це ж у мами було. А тоді ж ото не держали нічого, одні кури, і ото з тих курей там зробили ше яку подушку, може. на пір’ях, а, може, вже і наш же троє було, кажному, може, подушка ото така, з курячого пір’ячка, тей… та рядно ж ото. І те, і отой то хліб уже, уже ж такий пухкучий, стали вже й їсти і хліба вдоволь, пройшло вже це голодовка і все, і ото. А, та я ж за себе, бач, не доказала. Та й колоски. Збирали ж колоски, збирали, а тоді чи вчителька, де вона там, десь же.., а ми ж розбіглися по селу, оце ж Красногорівка, а ми Ярковівщина, а на бригаді, там, значить, ото ж воли, коні були і приміщення таке ж построєне, ну, так, як для корови вже, де корови там сотня коров помістилась. А то там коні були та воли. І отими кіньми й волами обробляли всю землю, не було бур’янів, і виварене, і посіяне і скошене і в скирди слажене, і зимою ходили, молотили його, бо не вспівали в скирдах. А я… Та й пішли ж ми на ту бригаду, а там якраз ще дванадцять не було, не було, шоб хто приїхав випрягати на обід чи ті, шо годувати. Нема нікого. А там, де колодязь, двоє дерев’яних відер таких. Обковані і та дужка така товста прямо, зварена і все, шоб… І, значить, уже ж колодязь дома вірьовочкою тягали, а то треба крутити. Ручка приспособлєна. І, значить, одно відро іде, порожнє, вниз, а повне, шоб угору висажують ті, шо ухажують за тими за кіньми, удвох, той крутить, а той витяга, вилива. Такі ж корита поставлені, шоб напувати, такі довгі пороблені. І шо? І ми ж пішли. Усі ж невеличкі там. І нас чи може з десяток, оте дядько Мішкін, шо на Бондаревській. Прибіга там одна та, до тієї ручки ж, а порожня ж зверху там на зрубові, а повне ж у воді. І, значить, вона ж ото за ту ручку. а я ж до колодязя, думаю уже ж чи я його поставила оте відро порожнє, чи не поставила. Воно, мабуть, не ставилось на зруба так, на вєсу було, чи як воно. А я ж туди, до того колодязя, а та ж, вона крутнула разів кілька ту ручку і пустила. Ну, молода, вона ще менше мене на год двадцять п’ятого була. Та як пустить ту ручку, а те ж порожнє відро та як вилетить, а я ж туди… і в мене три зуби вилетіли. І нема нікого, кроме оті дітвора. І в мене сестра ото дядька, ну, а чи троюрідна мені називалась чи як, шо ми ж ото, вона в менший клас ходила на год. І шо? А в мене ж кров, а в мене, я брала жакетик там, я знаю, чого, шо був… надіта була ж, видно. а там жарко, так скинула… Шо був в мене той жакетик, так я ж, шо ж того рота закрила, а та Наталка каже, ти знаєш шо, шо ж дома, батьки на роботі, де там мама і тато, шо їх і нема дома. Каже, побігли в лікарню, в Білоцерківку, лікарня була. І ми знач не додому, а то ж в оту лікарню, а там же ще були діти, вже й сказали батькам, шо ж там… А ми там побігли, мене там обробили в лікарні. помили і все це, і шо ж, прийшла додому, а шо, вже три зуби, два де там, а третій у ясна десь загнало і там він і остався, потом його ж витягли вже як повели мене батьки. І так ото й осталася я без зубів, шо три зуби ж. А вже ходила я чи в п’ятий, чи в шостий, я вже й не знаю. В школу ж іти восени йти, пішла в школу, а нема в мене тих зубів, шепелявлю. а діти сміються. А я так занімалась, я знаю, як там, ну, чогось у мене література, ото контрольні, то… Як контрольна, то я уже то в-шостих там в-сьомих, то в мене саме красне. А тоді ж перо таке було і ручка, шо і… а в слоєчку ж чернило несеш, та й чернила теж боїшся, шоб не… або несеш його в руці до школи, поки найдеш, де там поставиш. І так я ото ж з трудом, та й… А в колгоспі вже у нас є, я знаю, як, шо, отож ми жили там і воно… хата величенька була, шо хата і хатина і сіни великі. І ще в сінях стояла ступа, товкти пшоно, просо. І от в тій ступі ото я раніше треба було сказати, я забула за цю… Ступа та, і ото, як вечір, хлопцям, то це вони засипають того проса і товчуть, шоб мамі було те…, пшоно ж те варить якийсь суп чи кашу. А корова ж була, а пшоно ж ото шоб було, бо пшоно й кашу варити, а тоді мама, я знаю, як… м’яса ж того, то ж Бог храни, це ж вони ж то держали коровку і поросятко одно. Так це ж поросятко восени те заколють і там, як його, шо там, сало посолили, на горище винесли, а під сало повиносять ребра там, шоб там к Великодню ж було м’ясо, а там ото після Різдва … колоти. То ото після Різдва там поварять трошки, а тоді ж у, я знаю, чи макітри, макітри такі великі були, вчиняти тісто і так… У мами вже було, ото вони підуть на ярмарок цей і отой горщок треба купити, бо розвалився і макітру яку там, макітра така була спеціальна, сметанку позбирати і от топити, дома масла того наколотять. Не випивали ж то носили віддачу і, мо, й продавали кому, і це ж ото і масло колотили, то мама і борщ той такий, було, зваре, і як воно шо. Ото треба ше затерти … там ото бурячок, ота капуста то теж, тіки капуста поки оце вона поросла та тоді восени її пошаткували і на борщ цілу зіму тієї капусти нема, а борщ уже такий. Це, ото, треба було потрут, а миска була така, шо терти і той був, як його, не качалка, можна й качалкою, а то… Ковга! Нє, як от його називали, він такий помережаний, ото ж тоже такі спеціалісти були, шо таке виточене, таке красіве.
А скажіть, будь ласка, а в голодовку шо мама готувала, коли не було зерна?
Кого?
У голодовку, в 33, до вас прийшли, забрали все, врожай забрали, а шо ви їли? Мама шо готувала?
Як шо?
Коли голодовка була?
А, голодовка! Ну, в тридцять другому і третьому.
Ну, да. І мама шо готувала? Листя, може, їли, акацію. Чи чим годувала вас мама?
Ну, то ж таке, у жорнах отих намелять, коржі якісь пекли, я знаю, ше якось раз посідали, а той корж мама на чомусь там положила, а тато ж діле нам же троє дітей і мамі. Отут, ну, даже не було брата, ше малий був, троє. І, значить, а тато ото ж ділив, а Кузьма цей же каже, там є ще менший, а воно ж той батько… і він голодний і ми голодні… Як полуголодні, це як? Ну, не пухлі таки, не було такого дня, шоб… в нас не було в сім’ї, шоб не було таки їсти – якась кандьор там, шо там… А потом ото ж намелють та ото ж лемішку зате… заварювала мама, й борщ був на обід всєда, борщ і до борщів ото… А потом, як нема ж молока, то буряк ото варили юшку та юшкою тою міску на те, наливали там, чи шо там. То ми ж ото не голодували, шоб зовсім голодні. Яке там плохе, но… а їсти ото в нас було.
Батько, мабуть, шось заховав, да?
Га?
Батько, мабуть, шось заховав, шо не знайшли, коли обшукували, не все забрали, трошки лишилося, да? Ну, до вас приходили в 32 році, забрали зерно.
У нас не брали.
Не брали?
Не брали в нас, ні-ні. Ото у нас як там запасу не було, видно, те, шо поки до колгоспу, ото ізрасходовали жорнами тож і ото ж пекли, яке то м’які оладки, то їли, тоді ж і під голодовку ото. У дядька ото забрали, а в нас ото не брали, ми так ото, шоб не пухлі були, тато й мама способні ходити й на роботу були і все. Не було ж такого. А тоді ж вже ото колгосп уже ж за… прямо багатство таке в колгоспі, стали ото ті хверми, а коні ті, я там знаю, менше держати чи там як… Те ж треба… у колгоспі вродиться зерно, помолотять там і ото кіньми тільки вивезти на сагайдак, а план же і на колгосп був і все. І в колгоспі ото ж стали й вівці держати.
Уже все було в колгоспі, потім? Вже після голодовки? А ще нам за голодовку розкажіть, у дядька все забрали і дядько помер з голоду. Це його Олександр звали, да?
Да.
Це рідний брат Вашого батька?
Да.
А хто ще в родині з голоду помер?
Ну, оце ж ніхто. Оце ж тіки дядько та… Микита та дядько.
Микита – це Ваш дід?
Да. Ото а діти ж … та, як вам сказати, і дядина ж ця осталася і вона в колгоспі робила і її хата рядом до тієї конторою, шо бригада там, і… чи не бригада, не бригадна там, а колгоспна та… контора.
Угу, контора.
А, я там не знаю, чи вона, може, уборщицей робила, чи Бог його зна.
То вони вижили. А скажіть, а Ви бачили сусідів, які пухли з голоду, хто помирав?
Ну, ото ж, ото сім’я одна. Я ж мала була, ше ж не ходила у школу ж там, а школа… Ото ж у мене була… я на Перву Пречисту, 28 серпня родилась, а та на Другу, у вересні двадцять первого Друга Пречиста. То я ото до тієї подруги, Сонька була, то побіжу. А так до отих людей, я ж невелика, шо ж, я ж не бачила. Конешо, бувало таке, шо там чи тато, коли прийде, то каже: “Отетой чоловік чи вийшов чи, може, запрягав ті воли чи шо, а він там який, шо, може й не поїхав в поле, а додому пішов та вмер”. Ноя того не бачила.
А до вас додому не приходили, не просили їсти чужі люди?
До нас, до нас приходили… ну, як би вам сказати, якісь такі підлітки, ну, я багатьох бачила. Шоб старі, то я якось не бачила. А такі підлітки, такі хлопці молоді, п’ятнадцять, може, чи шістнадцять. А потом, чи воно, може, яке таке, як слід, а може яке з умом яке там шось, чи я знаю. Шо часто було, ми ж над дорогою жили, якби де далі в селі, а то дорога, а дорогою йде-йде, видно ж, від села до села. А ми ж хата ото третя у селі. То часто заходили. То мама, було, ото, уже яке чи мандрика, потом, може, уже отой хліб уже ж, уже ж млини оці. І тоді ще ходили. І було ото ж дадут, а в нього торбинка там ззаду, то вона кусок там одріжет хліба. А як коли ж, чи вже шо пообідали ми там, там борщ останеться, то вона й борщу сама насип’є та дадуть. Було таке, якжеж. Ходили тоді. А потом, якось, я знаю, як воно, шо цигани оті їздили.
Ну, це пізніше їздили?
Га?
Це вже потім їздили?
Ото уже при колгоспові, уже. Їдеш у колгосп, а вони… як вони, шо, де вони, ото як літо, де вони, шо не роблять, а ото ж їдуть, а ми жили і так дорогой і вигін такий. Пасти. Ото, як тіки остановились цигани, коні їм є де попасти, а циганки пішли ж по селу, просити, ворожити і красти чи, я знаю, шо вони робили, ну, було ж приносили циганка та торбу чималу ото, чи напросять, чи шоб дітей же ж накормити, шоб їсти.
Ходили цигани, ясно. А ці підлітки, це були сироти, в них, якщо вони в голодовку ходили без батьків, значить були.
Ото ж сироти, сироти оті ж дядькові були, сироти.
Ну, у них була мати, в цих дядькових?
Вони, ото ж помер батько з голодовки і дєдушка, а мама осталась і в тридцять шостому годі, ну, без чоловіка, і красавенька була і при здоров’ї, цей, де там, шо, заберемєнєла ця мати, ага. А теж з двадцять п’ятого Маня і з тридцятого Василь. І Василь ото, у 36-му це йому шість год було, ще в школу не ходив, а вона вже в школу. І вона померла вона. І осталась та хата… у ту хату там і сапожню шо то селили, а тоді шо то одкривали, шо сапожню у ту хату, оказалась пуста. І там поселили сапожник, і мій тато там, не волами, та пішов уже і туди шити ото, як там.
Це вже потім було.
І ці дітки осталися сироти і їх забрали Широка Долина, там був патронат. Ну, оте ж як голодовка, багато ж осталось дітей і ото там, може, ще в якім селі, а то в Широкій Долині ото ті діти сироти, отих, шо померли батьки, а вони… І оце і ті оказались. Ну, нас же ж ото вже і братья, троє своїх, тато, шо ж, а потом же ж… ну, єсть свої же… І їх ото голова колгоспу одвіз в патронат.
І там вони вже і виросли.
І там вже вони росли до войни. А я ж ото. Окончіла сім класів, зубів же ж нема у мене ото три, шепелявю, а тоді вже ж тато й мама, шо ж, ото кончіла весною це я, а вони шо? Ждали, шо, може, виростуть. Оказується ж, вони ж не виростають ті зуби. Так вони мене давай вести в Багачку, та сюди-туди, та там шо мєдікі тай уставили мені зуби. Ото три зуби і три коронки і мене напереді, ото п’ять отих сильних. І вставили зуби. А мені ж ото шістнадцять год. А брат уже, Яшко, сім класів кончив, він такий росленький був, він такий бідовенький, шо він чогось не пішов у учєніє, у технікум, а в технікумі вже у Красногорівці, у технікумі вже вчилися на агрономи і на зоотехніки, бо ветінари, бо в селі ж оце отоді бистро уже й агронома треба і зоотехніка треба, уже й коровники, вже й свинарники, і вівчарники. А я ж, значить, ото, літо ж, а брат цей у технікумі, я знаю, як він устроївся, комірником. Шо там і корови були у технікумі, і свині, і земля була, небагато, но було. І він ото там був.
А скажіть будь ласка, вибачте, що перебиваю…
А тоді ж він шо та мене. значить там, шо… там восени, як йдуть діти вже в школу, студенти, так він мене туди як-то, та встроїв у столову посудомойкою.
І Ви вже там працювали.
Скажіть, будь ласка. чи була у вас церква в 32-33? Шо було з церквою під час колективізації?
Церква в селі була? В голодовку?
Ну, голодовка, ну, шо я вам ше?
А церква…
Потом ще голодовка, я знаю, яка. Шо ше…
Розкажіть про церкву.
Про шо?
Чи була церква в селі? Церква була в селі?
А-а! Якжеж! Церкви… церкви ж були. Оце ж як я оце ж… ото… був і батюшка і церкви у Білоцерківкі. Одна церква, де оце молокозавод, молочний, а одну оце отут тіки в’їздити та церква. Ми до цієї були. І тато ж от у неділю, який те, празднік який, то шоб дома шо робили – не робили, і тато ото тоді і переодівалися, і милися, і все, і ходили оте в неділю кожну, бо мама ж не ходила, бо ж діти малі ото без кінця. А тато ходив. І говіти. Говіти це ж ото поки… Ото я пропустила за церкви. Шо, ше поки кобила та була у тата, так вони ж було нас посажають і к Великодню ото повезуть, оце й хлопців і мене і поговіли і в школі ніхто нічого ж такого не казав, шо не можна тамечки. Як то, поки малі були, ото. Чи я вже… чи, може й запрещали? Я уже комуніст який…
А потім Ви також в церкву ходили, чи не було потім?
А тоді ж не ходила, бо їжі ото… Оті комуністи, вони, ще ж я ото пропустила за церкви. Це із двадцять восьмого году. І ото вони вже їх порозбивали, шо… ну, як там… У Багачці так хто там … тільки дві церкви. Їх розібрали, де там шо, там магазін на тім місті поставили були, там уже ж колгосп стояв, магазіни були построєні, і ото, де й ми жили, так біля дороги, там де контора була, там і магазінчик построїли.