- Місце запису: місто Носівка Носівського району Чернігівської області;
- Дата запису: 13.07.2020 року;
- Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна;
- Респондент: Баришовець Іван Григорович, 22 вересня 1926 р.н., народився в селі Лукашівка Носівського району Чернігівської області;
- Розшифровка аудіозапису: Базько Софія;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Лукашівка Носівського району Чернігівської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка. Як Вас звати?
Баришовець Іван Григорович.
Іване Григоровичу, а коли Ви народились?
Тисяча дев’ятсот двадцать шестом году двадцять седьмого вересня.
Двадцять другого.
Двадцять другого.
А де Ви народились?
Село Лукашовка.
Село Лукашівка, а якого району?
Носовського.
Носівського району Чернігівської області.
Батька не бачив.
А в 1932-33 Ви так само проживали в селі Лукашівка?
Все врємя, все врємя, все врємя.
Зрозуміло. Так, Іване Григоровичу, Ви кажете, що батька не бачили?
Не бачив.
Ви жили з мамою і можливо бабуся, дідусь?
Не було таких. Був брат старший двадцять первого года і двадцять четвертого. Двадцять четвертого помер, а двадцять четве… второй, тоєсть пєрвий — на войні погиб.
А той, що помер народився в двадцять четвертому році і помер, коли він помер?
На войні, неізвєстно.
На війні? Два брати?
Аааа, не поняв тут. Двадцять четвертого?
Угу.
Цей дома помер.
Після Голодомору?
До Голодомору.
До Голодомору?
До Голодомору.
Зрозуміло. Іване Григоровичу, Ваша мама працювала?
Всю дорогу.
В колгоспі?
Да.
Вона добровільно туди пішла чи не дуже хотіла в колгосп?
А більш нігде робить не було, вокруг же ж німа ніяких прєдпріятій не було, значить був колгосп «Червоний шлях».
А Ваша мама коли працювала в колгоспі щось отримувала? Щось могла принести додому, дітям, от Вам поїсти?
Де з чого ж принесеш? Так вєдь робила в колгоспі, значить і …ще ж в школу я ходив, а після школи я ходив до… молотила… єтого… ну як їх назвать…
На току?
Нє, в общєм зерно збирали так, косарі… один трактор на колгосп був. Колгосп був «Червоний шлях» Підгайне, Лукашівка, Лукашів… Підгайне був як центр. Там своя ферма і так в общєм центр Підгайне був. Ну, я як вже і в школу ходив — до школи свиней пас ходив, бо нас оце троє осталось, потом мати приймає приймака. Овечок семеро, корова, теличка, коняка, но слепий і сємдесят день, сот, десятини, та як їх там були, не знаю… землі було.
У нього, да?
Да. Ну він трохи пожив в общєм, у голодовку умер.
Помер?
Помер.
А як його звали? Ви не пам’ятаєте?
Шавулко Яков Степанович.
Шавулко?
Да.
Яків Степанович.
Да.
Від голоду помер?
Да
Шаулко.
Шаулко, ага, зрозуміло.
Ну ми оце з Павлом, ну із старшим братом… оце як літо, дак ходили… оце щавель єсть конский та шмаргали, а тоді мати товкачкою товкла і пампушки якісь пекла. Що це я ще здумаю… Ну це як тоді цей помер, оце нас осталося троє брата.
І хозяйство залишилося та худоба, да, з якою він прийшов, ну якби…?
Худобу постєпєнно різали да їли. Ну корова ж осталася, послє всього… шо я мав розказать…
Іване Григоровичу, а до вас колись приходив хтось з обшуками, щоб щось у Вас забирати, конфіскувати?
Було.
Розкажіть.
Ходили, у пліс (думаю малося на увазі «піч») заглядали, в горшки виймали. Де, в кого зерна там, в цих горшках заховають, так висипають. Це таке було.
А один раз приходили чи кілька разів?
Та на Підгайне вони жили, добровольці, каждий день счітай шо.
Каждий день майже до вас приходили оце обшуки робили?
Ну не каждий день. Сьогодні до мене, завтра до того, післязавтра до того, так постєпєнно.
Ну а до Вас особисто, один раз приходили чи кілька разів?
Да раз я бачив, або другий раз. Ковтуни такі були.
То Ви їх знаєте, да?
Знаю. Знаю, шо Ковтуни фамілія була. Шо ще… Вопроси і Ви задавайте.
Да-да. А ці Ковтуни от Ви кажете приходили, то це значить, якщо Ковтуни, то їх двоє чи троє — це родичі?
Троє, троє.
Троє, це вони якісь рідні брати чи?
Ні, ну якась партія чи я й, не знаю шо в їх було. Ще й з Носівки були, тих не знаю, а цих знаю.
Із Носівки ще хтось був і приходив, у вас там обшуки робили, да?
Да.
А вони у вас виходить, що обшуки робили до того як мама зійшлась з оцією людиною, ще до того як, оця з’явилась у вас худоба, овечки? До того робили обшуки? Чи вже після?
До того.
До того. Потім уже не приходили?
Ні.
А вони забирали виходить оці продукти харчування, ще щось, обшуки робили, а мамі вдавалось щось заховати, приховати від них?
Вдавалось.
Вдавалось?
Вдавалось. Ходили в поля і там закопували.
А що ж вона там приблизно заховати змогла і скільки там? Якийсь мішок?
Ну одна корова осталася, то ми поїли все при живому Якову, постіпенно овечки і порося держали. Порося держали, значить драбини ото ж єсть на хату. Бо одні називались, така дерев’яна з липи, або і з осики, бо одні такі робилися — діжка, ну бочка і два вуха отак ось стирчало і дошка тут лежить і сюди засовувалось. І ключ у матері у кармані, то єсть от-туто коло пояска. Було як, колодця свого не було. Побіжить туда… по воду, а ми вдвох. Так один дивиться — наче побігла, а другий на хату. Другий раз вже поспішить та забуде, так ми кусок сала вкрадемо, удвох же і ділимося потрошку. Отаке було.
Це під час Голодомору?
Да.
Це мамі вдалося приховати, да? Не знайшли цю діжку, да? Ті хто ошуки робили?
Да. На хату не лазили, а оце тільки по печах та деяке зерно з них висипали і розкидали його. Всякого такого було.
Зрозуміло. Іване Григоровичу, а можна було на полях щось збирати? Колоски там, або там після збору урожаю щось може, якісь там недокопана картопля чи щось там? На колгоспних полях щось можна було збирати?
Що збирати?
Колоски, ось росте пшениця, можна було…?
Значить трактор один був у колгоспі і косарі і женщіни серпами. І це звозили до одноєй кучі, а тоді зимою уже ж молотарка була — один подає і якась бочка така була, чимсь скопилася, не знаю, так мати ж ото ходила, оце ж снопа, ходив я з матір’ю сноп, розріжу ножем раз, розрізав, укинув туди, а матері оце отдаю увесь сніп і вона отак гойдає його і єто… змолочує цей сніп.
Ну це Ви розповідаєте, що Ви мамі в колгоспі на роботі допомагали, правильно?
Допомагав.
А я кажу про те, що це вважалося злочином, крадіжкою, ну коли, наприклад, на колгоспному полі голодні, наприклад, люди чи діти ото смикали оці колосочки. Чи можна було…?
Були об’їжчики і не давали цього. Різали торбинки, ось отаке було.
А тих дітей чи дорослих людей, кого бачили об’їжчики вони били чи просто забирали торбинки?
Торбинки забирали. А що ж тут бить?
Не били?
Отакі ходили.
Іване Григоровичу, а Ви пам’ятаєте чи хтось помер від голоду з Ваших рідних або сусідів?
Померли. Даже сусід закопаний через межу.
Як?
Через, ну межу, рядом, межа.
А межа. А як його звали?
Фамілія я знаю Прокопець, а більш дальше не знаю.
Помер від голоду, так?
Да.
А ще хтось? Може родичі якісь далекі там?
Ну далеких я не помню, потому шо ходив отаким же.
А голодних людей якихось, чужих людей, Ви бачили на вулиці, там по дорозі може шли, може просили щось?
Нє, там було невелике село, дак…ну корівку каждий держав, оце і спасєніє було.
Чужих людей Ви не бачили, які б ходили і просили щось дати поїсти їм, не бачили?
Приходили, да шо ж даси як у себе немає?
Ага, тобто приходили голодні?
Приходили. З торбинкою на плечах.
І як вони виглядали Ви пам’ятаєте?
Ну як виглядали голодного чоловіка?
А дітей не бачили, які б ходили, там просили щось поїсти? Тільки дорослих? Дітей не пам’ятаєте?
Да я і сам ходив.
Зрозуміло. Іване Григоровичу, а Ви не пам’ятаєте жорна у вас були, вдома?
Були.
А Ви ними користувались спокійно, вільно?
Нє, не вільно.
А як?
Ховали в землю, а тоді як десь, десь шось знайшлося. Так витягували да ночью.
Не можна було ними користуватись?
Не можна.
А якщо знайдуть, то що зроблять?
Поб’ють, оце і все.
А як Ви думаєте, чому так робили?
Ну цього я не помню, чого так робили.
А до вас приходили сусіди, щоб щось змолоти на Ваших жорнах чи вони не знали, що у вас є жорна?
Приходили, потому шо це був секрет.
А щось Вам давали, мірчук, наприклад, за те що змелять на ваших жорнах?
Так а шо ж вона дасть, як у самого таке саме.
Зрозуміло. Іване Григоровичу, а Ваша мама не ходила кудись, не міняла там, можливо якісь.. золото чи хрестики?
Не ходила, бо нічого було мінять.
Не було нічого?
Голі, як соколи.
А виїхати, Ви не пам’ятаєте можна було з села, щоб кудись там на роботу чи кудись, взагалі покинути село?
Та куди виїдеш? В колгоспі усе, в колгоспі всі більш роботи немає ніякої. А куди поїдеш? На сахарний завод ще був. Так туди ходили ще.
А так щоб поїхати там в Росію чи в Білорусь, за кордон?
Цього не помню.
Зрозуміло. А взагалі Ви чули такі випадки, що, наприклад, люди людей їли, ну людоїдство, щось таке Ви чули? Розповідали Вам?
Не чув, не чув такого.
Не чули.
Закопували в одежі як без… ніякої труни. Яму викопав, під бока підгрібся, в одежі посунули туди і… конєць.
А на вулицях взагалі Ви бачили, щоб люди йшли і такі виснажені були і помирали отак прямо на вулиці?
Не бачив. Ну там невелике село було.
А в церкву можна було ходити?
Можна.
Ви ходили, ну з мамою?
Мати отаким водила раз.
Це в 1932-33 роках?
Не помню. Не в цих. Дві було у Носовці тут.
А післявоєнний голод 1946-47 роки, щось пам’ятаєте? Був голод взагалі, після війни?
Ну після війни я… в общєм так, сорок третьом году скот от Голодомору був, так. Щас вони отакі одна минута.
Води мо дать?
Ну дай.
Нагороди…
Із 1943 по пейсятий год я служив. Я на японській войні був.
На японській війні були? В Японії були?
Да. Ну тут якось бомбодили в Германії, тоді ж перейшли ж тоді, другий фронт відкрили і я там. Молодьож, в общєм правильно, начальство зробило, молодьож нас туди, в сорок третім году, а стариків сюди. А потом пізніше нас еще брали з хлопців, так сюди кинули, тут і осталися.
Іване Григоровичу, якщо от пригадати, наприклад, весь той період той же 1932-33 ми розуміємо, що у Вас там мама можливо щось і приховала, але все ж таки, якщо згадати взимку, наприклад, коли дійсно ні листочка, ні травинки не було, як ви виживали, наприклад, коли холодно було?
По гектару було голода, оцими гектарами заманювали, щоб село розширить. Значать жука тоді не було, це все собиралося, хати обставляли [01:32] (не розбірливі слова), а потом цим і отоплялися. О таке о.
А рубати дерева можна було для того, щоб опалювати будинок свій?
Ні, ходив…а я не сказав вже, ще ж один отчим пристав, був. Нагуляє напив навчив дурака, так дядько… все це після войни. Дак цього вже не нужно?
Того, що після війни було? Якийсь випадок хочете розповісти?
Ну оце ходили в ліс, да оце деревину розрубали, на плечах понесли, так мати уже кришить потрошку.
А під час Голодомору можна було рубати дерева, щоб опалювати свої будинки?
Можна.
Зрозуміло. А ще які способи були виживання? От Ви, наприклад, окрім того, що на щось там на жорнах перемололи або заховали збіжжя, щось десь там… можливо в поле ходили? Я от чула там нірки мишачі там заливали водою, там мишей-полівок…
Ні, цього не було. А колоски ходили собирали, ну ходили ж. Травинки розсиплять да й усе. Тоді другий раз уже, як не місячно, дак підеш все собиреш.
Зрозуміло, Іване Григоровичу, дякуємо Вам, розповіли нам трошки про той період. Щось можливо ще там пам’ятаєте чи згадали за 1932-33, за голод? Чи як Ви вважаєте, це був штучний Голодомор чи природні причини, що так люди помирали?
Ну як же воно природньо, як один держить мішок жита чи що-небудь, а другий приходить і висипає, да хіба ж це ж… Це ж по направлєнію.
А був якийсь опір?
Опір якийсь був?
Не було. Який ж опір? Против кого?
Проти активістів чи якось там органів місцевої влади.
Да куди там опираться?
Зі зброєю ходили, так?
Оці шо до Вас приходили, обшуки робити, вони зі зброєю були?
Ні.
Може якісь документи показували?
Ну вони ж свої. Свойо це Лукашівка і Підгайне, там невеликі два села десь. Сейчас десь по 60 дворів, а тоді ж мало совсєм по гектару голода було, землі давали.
Зрозуміло.
Дуже дякуємо Вам.
Да, дякуємо.
Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб
Фотограф: Валентин Кузан