- Місце запису: смт Теплик Теплицький район Вінницька область;
- Дата запису: 2008 рік;
- Хто передав: Сергій Буковський, режисер;
- Респондент: Антон Андрійович, 1928 р.н., народилася в селі Степанівка Вінницький район Вінницька область;
- Розшифровка аудіозапису: Чудінова Дар’я Іванівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респонденти проживали в селі Степанівка Вінницький район Вінницька область.
Антон Андрійович, 1928 р.н. разом із дружиною (невідома) 1927 р.н.
В первий клас?
Так. В чому, як? В чому Ви були вбрані, як Вас мама провожала?
Ну, нас предупреждали, що дивіться, щоби… щоби руки не попали.
Вона питає, в чому ти взутий, вдягнений був тоді.
А. Там були маленькі чобітки, тато пошили, що ми на цілу сім’ю одні чобітки були.
І в тридцятих роках начали забирати забирати всьо у ці ж колгоспи організовувати. Те й стали забирати у нас ну всьо, шо там було. Були коні, були воли, бо всьо робили, земля в мого батька була, і батько, ну мав усьо. Нас семеро було, тато, мама. Тато кіньми робив, заробляв рубль. А мама із дітьми старшими, втрьох їх було, ходили по 20 копійок, це в пана. До пана ходили. Ну, як, пан? Як, не знаю, як там, но в нас осьо в селі пани були, то не дуже вони багаті були, тільки що держали людей. Землю мали і, як би сказати, людей, як, ну, держали людей, щоб їх обслуговували.
Наймили їх?
Да.
А скільки було душ у пана?
А я не скажу, скільки душ у пана було. Бачте, я була мала, то я ще так і добре не… Знаю, що бкув отуто пан недалеко, то в нього було два… два чоловіки. Один обслуговував скота, а другий обслуговував там шо там в нього ще єсть, бог його знає. А він наймав у… наче, людей, щоб люди… от мій тато – той ходив помагав кіньми, підводою. Що там помагав робити – возити, чи щось городити, чи щось орати, всьо.
І цепи з воза …
В мого тата були коні, і віз був, і це сім’я була така велика, і так тато заробляв рубль наче за день, а мама і два брати й сестра – по двадцять копійок. То в нашому селі платили по п’ятнадцять копійок, а тут осьо Степанівка, я не знаю, чи ви знаєте осьо село недалеко, приїжджав об’єждчик, та й об’являв на коні, що хто желаєт, то виходьте на суловки, так називалися, ну, межа чи як би колгосп, це наче сільська межа, буду казать, а тоді колись суловки називалися. По двадцять копійок. Та й мої туди і ходили. Рано встають. Схода… На схід сонця, що вже там бути. А ввечері сонце заходе, і ото щоб бути вже вдома. І вони давали, правда, їм там чай чи там перекусити дньом. По 20 копійок. Та й тато пішов по рублю, рубль заробив з кіньми, а вони заробили 60 копійок. А на базарі були чоботи три гривні. Три гривні кажу (сміється). Три рублі, а я кажу гривні вже.
Ну, тоді рублі були, не гривні.
Ну, то це вони підут, два дні, три дні, та й зароблят на єдного чоботи, підуть на другого там. А землю мали свою. Як його? Сім мургів. А мурга – знаєте, що?
Нє. Шо то?
90 соток. То мій тато мав сім мургів. То вони це цю землю обробляли і з цього так і жили. А потом як ці колгоспи організувалися, забрали ці коні, забрали всьо, тато і не хотів іти. Тоді на тей нас мали на виселку вислати. Але як начали всі сусіди, а ми маленькі всі були, як курчата, та й кажуть: «Куди ви, віддавайте те всьо в колгосп та нехай. Куди ви з цими дітьми будете стикатися? Будьте. Буде що людям, те й вам». Та й так тато із нами лишилися тут у селі. І 32-го року я вже помню: було дуже таке спекотне сонце, як цей рік. Таке, ну, спека була така.
Дощу не було, да.
Дощу не було. І так сталося, що перед 33-м роком, що там було, а мало давали на зароблений… трудодень, буду казати. Бо, може, ви не знаєте, що це, а може, й знаєте, що трудодень…
Трудодень, трудодень.
А що таке трудодень?
Ну, тепер рубль… як вам… їден день, що пішла я, відробила – це називається їден день – трудодень. Більше не писали, як один трудодень – так називався трудодень.
Ну, не завжди день – це трудодень. Смотря яку роботу отробив.
Да, хто яку роботу ще й робить. Хто два трудодні, а хто й…
По три даже.
І три заробляв. А хто на якій роботі, то й ро… Той трудодень.
Там шкала була, яка робота скільки трудоднів оцінити.
І наче сказали, що на цей трудодень давали в 32-му році мало. Бо суш була дуже велика. А вже в 33-му році вже дуже весною дуже трудно було. Вже ці люди стали… Ну, я не бачила, що ці тільки предупреждали нас батьки, що: «Діточки, не виходьте на вулицю, закривайтеся дверима. Хто буде йти, то щоб ви не відкривали».
А чому вони так боялися?
Боялися за то, що люди ловили єдно другого, казали. Ну, я не бачила і не чу… ну, чула, але не бачила. І нікуди не виходьте.
То як ми могли бачити, як нас не пускали ходити на двір?
Да. Не пускали. Батьки сказали, що там.
До школи. Школи…
Та й тоді вже в 33-му році таки дуже трудно було, а вже в жнива вже нам дали по стільки хліба, що підводами привозили вже хліб.
Вже в 34-му році.
В 33-му в жнива, що ти розказуєш? В 33-му в жнива нам дали хліба багато. А в 32-му було сухо, і неврожай дуже великий був. Якби осьо, например, осього це о. Оце таке діло було.
А чого трудно було, що то, а чого, що, не було що їсти чи чого не було їсти?
Ну, так як у кого. Хто робив, старався, щоб було, а хто… так як би й зараз ви не знаєте, як робиться?
Мій тато поїхав в Грузію, то звідти присилав продукти: крупу, муку висилав, сахар, та й мама варила в нас, і ми піддержували. А через стіну татів брат жив, та й вмер з голоду. Не було… ну, не було що їсти. А його жінка родом із… родом із цього… Вольна. Тут недалеко (бабуся підказує, нерозбірливо). То вони заможніше жили. То вона йшла через лісок, та її на другий день найшли неживу. Голову тіки найшли.
А мій тато так в 33-му році жили не так. Сім’я, дітей багато був, а тато мій постоли-морщики, може, ви знаєте, що це таке чи нє?
Розкажіть.
Не знаєте, да? Були шкури, їх якось солили, я це помню, шо солили, щось чимось поливали, щоб та шкура облізла. Намочували. А тоді те всьо, як шкура зліз… теє, шерсть ізлізла, та й отого, як це тапочки, та й робили постоли тоді називались. Отако як ізламиться тут о, і нас заставляв тато – ці постоли вирізав і складав, а нас заставляв тато малими, що беріть, діточки, і такі шнурочки з тої шкури робіте, і просверляв дірочки, і ті постоли робив. А чого? Бо не було людям в чому ходити в поле сіяти і збирати. А були, знаєте, суш.
Там грудки…
Там грудки. Те й прийде з поля, та й кров іде з ніг.
Кров да й кров, да.
І тоді того тата мого попросили, прийшли попросили та й дали пуд муки. Знаєте, що означає пуд? 16 кілограм. Тоді пуд називалося. 16 кілограм. Та й прийшли із села, та й кажуть: «Діду, ви можете робити морщиці-постоли». Той мій тато, та нас лишилося четверо: «Діточки, беріт, оце ти держи, а ти бери шнурочок та крій, шоб лишня не зрізати, бо буде розход великий, то тоді не стане того взуття. А вони вищитали, скільки того взуття і на скільки його було. На скількох вийде: на великого, на малого, так, як це зараз взуття тоже, так і тоді. Та й так ми вижили тим, що нам дали пуд муки на місяць. Ми й день, і ніч той тато мій більше не спав з нами, як спали, щоб тільки ми вижили. Оце так.
В 33-му році мало хліба дали, той, в 32-му році, бо жара дуже була. Оце я так помню. А ми з татом так вижили, з сімйою з тею.